Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №572/2065/26 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №572/2065/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року м.Дубровиця

Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді: Оборонової І.В.,

за участю секретаря: Волкодав А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання кредиту №3327487 від 29 лютого 2020 року,

В С Т А Н О В И В:

22 квітня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання кредиту №3327487 від 29 лютого 2020 року у загальному розмірі 64850,00 грн, яка, за твердженням позивача, складається з 10000,00 грн заборгованості за основною сумою кредиту та 54850,00 грн заборгованості за процентами. Одночасно позивач просив стягнути з відповідача 2662,40 грн судового збору та 6000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 29 лютого 2020 року між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання кредиту №3327487, за умовами якого відповідачу надано 10000,00 грн кредиту на споживчі цілі. Позивач зазначив, що кредитні кошти були перераховані на банківську картку відповідача, однак належним чином зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів не виконані.

Позивач послався на те, що пунктом 1.7 договору передбачено різні умови кредитування. За лояльними умовами у разі повного виконання зобов`язань протягом базового періоду з 29 лютого 2020 року до 30 березня 2020 року ставка становила 1,19 % на день. За загальними умовами кредитування ставка у базовий період становила 1,70 % на день, а у спеціальний період з 31 березня 2020 року до 26 вересня 2020 року - 3 % на день.

Оскільки відповідачка не виконала зобов`язання у базовий період, первісний кредитор здійснив нарахування за загальними умовами кредитування. У позовній заяві зазначено, що станом на момент відступлення права вимоги заборгованість становила 64850,00 грн, з яких 10000,00 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 54850,00 грн - заборгованість за процентами, заборгованість за комісіями та пенею відсутня.

29 жовтня 2025 року між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» укладено договір факторингу №29/10-2025, а 31 жовтня 2025 року між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ «ФК «Солвентіс» - договір факторингу №ДФ-31102025. Позивач вказує, що за цими правочинами до нього перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором №3327487 у заявленому розмірі.

Представник відповідачки адвокат Каленський Олексій Ігорович подав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав у повному обсязі та просив відмовити у їх задоволенні.

У відзиві представник відповідачки послався на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2022 року у справі №201/12890/21, яким виконавчий напис нотаріуса, вчинений щодо заборгованості за кредитним договором №3327487 від 29 лютого 2020 року, визнано таким, що не підлягає виконанню. Зазначив, що встановлені цим рішенням обставини мають преюдиційне значення, зокрема щодо недоведеності належного ознайомлення ОСОБА_1 з Правилами надання кредиту, відсутності на той час належних доказів зарахування кредитних коштів на її картковий рахунок та неналежності поданого кредитодавцем розрахунку заборгованості.

Також у відзиві зазначено, що відступлення права вимоги після ухвалення вказаного судового рішення та подальше звернення нового кредитора з позовом представник відповідачки розцінює як спробу обійти наслідки попереднього судового рішення та прояв недобросовісної поведінки первісного кредитора і його правонаступників.

Представник відповідачки заперечив можливість застосування Правил надання кредиту ТОВ «Алекскредит», посилаючись на те, що позивачем не доведено ознайомлення ОСОБА_1 саме з тією редакцією Правил, на яку посилається кредитодавець, та погодження нею їх змісту. Зазначив, що значна кількість понять і механізмів, які визначають порядок нарахування процентів, у договорі розкривається шляхом посилання на Правила.

Щодо розміру заборгованості представник відповідачки звернув увагу на розбіжність між умовами договору, графіком платежів, паспортом споживчого кредиту та деталізованим розрахунком заборгованості. Зокрема, у договорі та паспорті споживчого кредиту за загальними умовами кредитування зазначено орієнтовну загальну вартість кредиту 15105,40 грн, з яких 5105,40 грн становлять витрати за кредитом, тоді як у деталізованому розрахунку визначено 59050,00 грн заборгованості за процентами, а у позові заявлено до стягнення 54850,00 грн процентів. Різницю між цими сумами представник відповідачки вважав непоясненою.

Крім того, представник відповідачки заперечив доведеність переходу до позивача права вимоги саме у заявленому обсязі, посилаючись на подання витягів із реєстрів боржників замість повних реєстрів та, на його думку, недостатність документів, які підтверджують обсяг відступленої вимоги. Також зазначив про відсутність доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про відступлення права вимоги.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу представник відповідачки зазначив, що заявлені позивачем 6000,00 грн не відповідають складності справи, обсягу виконаної роботи та характеру спору, у зв`язку з чим у разі задоволення позову просив зменшити їх розмір.

Від представника позивача ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив, у якій доводи відповідачки визнано необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, а позовні вимоги підтримано у повному обсязі.

Щодо посилань відповідачки на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2022 року у справі №201/12890/21 представник позивача зазначила, що предметом розгляду у тій справі були вимоги про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, тоді як у цій справі предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначила, що визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, саме по собі не свідчить про відсутність кредитного зобов`язання та не позбавляє кредитора права звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Щодо умов кредитування та розміру заборгованості представник позивача послалася на положення пунктів 1.6, 1.7 та 3.1 договору, відповідно до яких строк дії договору встановлено до 26 вересня 2020 року включно, а нарахування процентів передбачено як у базовий, так і у спеціальний періоди. Зазначила, що з деталізованого щоденного розрахунку вбачається заборгованість у загальному розмірі 69050,00 грн, з яких 10000,00 грн становить основний борг та 59050,00 грн - проценти. При цьому представник позивача вказала, що відповідно до пункту 1.7.4 договору кредитодавець мав право без погодження з позичальником зменшити розмір нарахованих процентів, у зв`язку з чим до стягнення заявлено 54850,00 грн процентів.

Щодо переходу права вимоги представник позивача послалася на договори факторингу №29/10-2025 від 29 жовтня 2025 року та №ДФ-31102025 від 31 жовтня 2025 року, витяги з відповідних реєстрів прав вимоги, акти приймання-передачі документів та платіжні інструкції, які, на її думку, підтверджують набуття ТОВ «ФК «Солвентіс» права вимоги до ОСОБА_1 за договором №3327487. Подання саме витягів із реєстрів представник позивача пояснила тим, що повні реєстри містять інформацію щодо значної кількості інших боржників, яка становить таємницю фінансової послуги.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу представник позивача зазначила, що на їх підтвердження подано договір №43657029/03 про надання правової допомоги від 02 січня 2026 року, додаткову угоду №3327487 від 27 березня 2026 року, детальний опис наданих послуг, акт про надання правничої допомоги та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, у зв`язку з чим вважала витрати у сумі 6000,00 грн документально підтвердженими.

Представник позивача у відповіді на відзив просила здійснювати розгляд справи за відсутності представника ТОВ «ФК «Солвентіс». Позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Відповідачка та її представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Позицію щодо заявлених вимог відповідачка виклала у поданому представником відзиві на позовну заяву, у якому позов не визнала та просила відмовити у його задоволенні в повному обсязі.

З урахуванням належного повідомлення учасників справи, наявності у матеріалах справи письмової позиції відповідачки та відсутності передбачених законом перешкод для розгляду справи суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників за наявними у ній матеріалами.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 29 лютого 2020 року між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту №3327487. Договір містить персональні дані відповідача та позначку про підписання за допомогою одноразового ідентифікатора PS3327487.

Пунктом 1.2 договору визначено, що кредитодавець надає позичальнику кредит на інші споживчі цілі без додаткового забезпечення у тимчасове, строкове та платне користування, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі відповідно до умов договору.

Відповідно до пунктів 1.3 та 1.4 договору сума кредиту становить 10000,00 грн, а кредит надається у безготівковій формі шляхом перерахування на картковий рахунок позичальника.

Пунктом 1.6 договору передбачено, що розрахунок зобов`язань позичальника із зазначенням строків виконання, умов кредитування, дати початку та закінчення періоду, загальної суми платежу, основної суми кредиту, процентів, процентної ставки, реальної річної процентної ставки, абсолютного значення подорожчання та орієнтовної загальної вартості кредиту зазначаються у Графіку платежів, який є Додатком №1 до договору.

Пунктом 1.7.2 договору встановлено, що у разі повного повернення суми кредиту та сплати процентів протягом базового періоду з 29 лютого 2020 року до 30 березня 2020 року включно застосовується лояльна ставка 1,19 % на день, а орієнтовна загальна вартість кредиту становить 13570,00 грн, з яких 10000,00 грн - основна сума та 3570,00 грн - проценти.

За пунктом 1.7.3 договору при використанні загальних умов кредитування ставка у базовий період з 29 лютого 2020 року до 30 березня 2020 року включно становить 1,70 % на день, а у спеціальний період з 31 березня 2020 року до 26 вересня 2020 року включно - 3 % на день. У цьому ж пункті прямо зазначено, що орієнтовна загальна вартість кредиту при використанні загальних умов кредитування становить 15105,40 грн.

Пунктом 3.1 договору строк його дії визначено з 29 лютого 2020 року до 26 вересня 2020 року включно.

Із Графіка платежів, що є Додатком №1 до договору, вбачається, що за загальними умовами кредитування у базовий період на 30 березня 2020 року визначено платіж 15099,00 грн, який складається з 9999,00 грн основної суми кредиту та 5100,00 грн процентів. У спеціальний період на 26 вересня 2020 року визначено платіж 6,40 грн, з яких 1,00 грн основної суми кредиту та 5,40 грн процентів. Усього за загальними умовами графіком передбачено 10000,00 грн основної суми та 5105,40 грн процентів, загальна вартість - 15105,40 грн.

Паспорт споживчого кредиту також визначає строк кредитування за загальними умовами 210 днів, у тому числі базовий період 30 днів та спеціальний період 180 днів, і містить ті самі показники загальних витрат за кредитом - 5105,40 грн та орієнтовної загальної вартості кредиту - 15105,40 грн.

Із довідки ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» вбачається, що 29 лютого 2020 року було ініційовано та виконано переказ 10000,00 грн на картку № НОМЕР_1 . Відповідь АТ КБ «ПриватБанк» додатково підтверджує, що зазначена картка була емітована на ім`я ОСОБА_1 та що 29 лютого 2020 року на відповідний рахунок зараховано 10000,00 грн.

Таким чином, у цій справі наявні не лише внутрішні документи первісного кредитодавця, а й незалежні банківські відомості, які у сукупності підтверджують фактичне надання відповідачці кредитних коштів у сумі 10000,00 грн.

Доказів повернення відповідачкою основної суми кредиту матеріали справи не містять.

З деталізованого щоденного розрахунку вбачається, що первісний кредитор з 01 березня 2020 року по 30 березня 2020 року нараховував по 170,00 грн процентів щоденно, що відповідає 1,70 % від 10000,00 грн, а з 31 березня 2020 року - по 300,00 грн щоденно, тобто 3 % від усієї суми 10000,00 грн. 24 квітня 2020 року у розрахунку відображено платіж 50,00 грн, який зараховано у погашення процентів. За підсумком розрахунку нараховано 59100,00 грн процентів, сплачено 50,00 грн та визначено залишок процентів 59050,00 грн.

Водночас предметом позову є не 59050,00 грн, а 54850,00 грн процентів. Позивач не навів окремого математичного розрахунку, який би пояснював зменшення визначеного у деталізованому розрахунку залишку процентів на 4200,00 грн до заявленої суми 54850,00 грн.

Відповідно до статей 12, 13, 76-81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності, а кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статей 525, 526 та 629 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частина перша статті 1048 ЦК України передбачає право позикодавця на одержання процентів від суми позики, при цьому розмір та порядок їх одержання встановлюються договором.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України. Водночас, якщо кредитним договором передбачено виконання зобов`язання окремими періодичними платежами, порушення строку внесення кожного такого платежу має самостійне правове значення.

Застосовуючи наведений висновок до умов договору №3327487, суд враховує не лише загальну кінцеву дату договору 26 вересня 2020 року, а й конкретний погоджений Графік платежів. Саме графік, згідно з пунктом 1.6 договору, визначає розрахунок зобов`язань, строки виконання та розподіл основної суми кредиту між базовим і спеціальним періодами.

За цим графіком до 30 березня 2020 року належало повернути 9999,00 грн основної суми кредиту та сплатити 5100,00 грн процентів. Отже, після 30 березня 2020 року сума 9999,00 грн не могла одночасно вважатися такою, строк повернення якої вже настав, і такою, на яку продовжує нараховуватися плата за правомірне користування у спеціальному періоді. Сам графік залишає на спеціальний період лише 1,00 грн основної суми кредиту та визначає проценти за цей період у сумі 5,40 грн.

Натомість деталізований розрахунок позивача побудований за іншим алгоритмом: з 31 березня 2020 року 3 % щоденно нараховуються не на 1,00 грн залишку основної суми, який відповідно до графіка мав перебувати у спеціальному періоді, а на всі 10000,00 грн. Такий алгоритм не відповідає графіку платежів, який сторони прямо визначили складовою договору та документом, що встановлює розрахунок зобов`язань.

Суд також бере до уваги правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 07 вересня 2026 року у справі №552/672/23. Об`єднана палата зазначила, що коли положення споживчого договору передбачають різні підходи до визначення розміру процентів або є нечіткими чи двозначними, суд вправі без окремої позовної вимоги споживача тлумачити зміст договору, а відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення підлягають тлумаченню на користь споживача.

У цій справі пункт 1.7.3 договору, з одного боку, містить денні ставки 1,70 % та 3 %, а з іншого - прямо встановлює орієнтовну загальну вартість кредиту за загальними умовами 15105,40 грн.

Пункт 1.6 відсилає до Графіка платежів як до документа, що визначає розрахунок зобов`язань. Графік, у свою чергу, визначає 5105,40 грн процентів за весь строк, із яких лише 5,40 грн припадає на спеціальний період. Паспорт споживчого кредиту містить такі ж показники.

За таких обставин тлумачення договору у спосіб, запропонований позивачем, за яким за спеціальний період нараховуються 3 % щоденно на всю первісну суму кредиту, призводить до результату, що у багато разів перевищує прямо відображений у договорі, графіку та паспорті розмір загальних витрат. При цьому текст договору не містить прозорої і однозначної умови, яка б пояснювала споживачу, що у разі несплати передбачених графіком 9999,00 грн у базовий період на цю вже прострочену суму протягом наступних 180 днів буде нараховуватися 3 % щоденно як проценти за користування кредитом.

Суд не здійснює довільного зменшення погодженої процентної ставки та не визнає умови договору недійсними за відсутності відповідної позовної вимоги.

Суд визначає зміст погодженого сторонами грошового зобов`язання на підставі взаємопов`язаного тлумачення пунктів 1.6, 1.7, 3.1 договору, Графіка платежів та Паспорта споживчого кредиту з урахуванням спеціальних правил захисту споживача.

Додатково суд враховує, що пункт 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» передбачає, що у разі невиконання споживачем зобов`язань за договором про споживчий кредит у визначений цією нормою період забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України.

У договорі №3327487 перехід від лояльних умов до загальних умов, а також застосування у спеціальний період ставки 3 % замість нижчої ставки базового періоду фактично пов`язаний із тим, що позичальник не виконав зобов`язання у базовий період. Тому застосування підвищеної ставки внаслідок невиконання зобов`язання не може тлумачитися розширено всупереч імперативним гарантіям споживача.

Водночас сам по собі факт того, що заявлена позивачем сума процентів є значною, не є достатньою підставою для її зменшення. Визначальним у цій справі є те, що заявлений алгоритм нарахування не узгоджується з конкретним графіком повернення основної суми та процентів і з погодженою структурою загальної вартості кредиту.

Отже, належним до стягнення розміром договірних процентів за загальними умовами є 5105,40 грн. Оскільки деталізований розрахунок самого кредитора відображає сплату відповідачем 24 квітня 2020 року 50,00 грн та зарахування цієї суми саме у погашення процентів, залишок процентів становить 5055,40 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та відповідає погодженим умовам договору, становить 15055,40 грн, з яких 10000,00 грн - основна сума кредиту та 5055,40 грн - проценти.

У задоволенні вимоги про стягнення процентів у сумі, що перевищує 5055,40 грн, слід відмовити.

Щодо доводу відповідача про преюдиційність рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2022 року у справі №201/12890/21 суд зазначає наступне.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Верховний Суд у касаційній практиці послідовно розмежовує преюдиційні факти і правову оцінку: преюдицію утворюють безпосередньо досліджені та встановлені фактичні обставини, а не правові висновки суду, не оцінка належності чи достатності іншого набору доказів та не сам результат розгляду попередньої справи.

У справі №201/12890/21 вирішувався спір щодо визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та перевірялася безспірність заборгованості на момент його вчинення. Сам факт задоволення позову у тій справі не свідчить про припинення кредитного зобов`язання та не позбавляє кредитора права звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості, за умови доведення у цьому провадженні наявності та розміру права вимоги.

Питання фактичного надання кредитних коштів суд оцінює на підставі доказів, наявних у цій справі. Відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» підтверджено належність платіжної картки ОСОБА_1 та зарахування 29 лютого 2020 року на відповідний рахунок 10000,00 грн, що підтверджує фактичне перерахування кредитних коштів відповідачці.

За таких обставин довід відповідачки про те, що рішення у справі №201/12890/21 саме по собі є підставою для повної відмови у задоволенні цього позову, суд відхиляє.

Не знаходить суд і підстав для висновку про зловживання правом лише з огляду на подальше відступлення права вимоги та звернення нового кредитора до суду.

Статті 512, 514 ЦК України допускають заміну кредитора у зобов`язанні, а саме звернення до суду з позовом є способом судового захисту. Разом із тим новий кредитор набуває право лише в тому обсязі та на тих умовах, які існували у первісного кредитора, а тому відступлення не надає йому права на стягнення сум, які не випливають із договору.

Щодо доводу відповідача про непогодження Правил надання кредиту суд враховує, що для вирішення спору про суму, яка підлягає стягненню, достатнім є зміст самого підписаного договору, його Додатка №1 та Паспорта споживчого кредиту. Саме ці документи безпосередньо містять суму кредиту, строки, ставки, розподіл платежів і загальну вартість. Тому суд не покладає висновок про розмір заборгованості на положення непідписаних Правил у тій частині, в якій вони могли б розширювати обсяг грошового обов`язку відповідача порівняно з індивідуальними умовами договору та графіком.

Щодо доводів відповідачки про недоведеність переходу до позивача права вимоги суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином. Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2020 року у справі №911/806/17 зазначив, що за статтями 512, 514 ЦК України допускається передання новому кредитору як усього обсягу прав первісного кредитора, так і права вимоги у визначеній сторонами частині, а при вирішенні питання про правонаступництво суд має перевірити зміст правочину про відступлення, обсяг переданої вимоги та докази, які підтверджують її існування.

Із матеріалів справи вбачається, що 29 жовтня 2025 року між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» укладено договір факторингу №29/10-2025. За умовами цього договору ТОВ «Алекскредит» передало фактору права грошової вимоги до боржників, визначених у відповідному Реєстрі прав вимоги.

У витягу з Реєстру прав вимоги до договору факторингу №29/10-2025 зазначено ОСОБА_1 , кредитний договір №3327487 від 29 лютого 2020 року та суму заборгованості 64850,00 грн, з яких 10000,00 грн - основний борг та 54850,00 грн - проценти. Отже, відступлена вимога індивідуалізована за особою боржника, номером та датою кредитного договору, а також за розміром заявленої вимоги.

Платіжною інструкцією від 30 жовтня 2025 року підтверджується перерахування ТОВ «Секвоя Капітал» на користь ТОВ «Алекскредит» 2000000,00 грн. У призначенні платежу безпосередньо зазначено договір факторингу №29/10-2025 та Реєстр прав вимоги №1. Таким чином, матеріали справи містять не лише договір факторингу та витяг із Реєстру, а й доказ виконання фактором свого зустрічного грошового обов`язку за цим правочином.

31 жовтня 2025 року між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ «ФК «Солвентіс» укладено договір факторингу №ДФ-31102025, за яким ТОВ «Секвоя Капітал» відступило позивачу права грошової вимоги до боржників, визначених у Реєстрі прав вимоги.

Із витягу з Реєстру прав вимоги до договору факторингу №ДФ-31102025 також вбачається, що до складу переданих прав включено право вимоги до ОСОБА_1 за договором №3327487 від 29 лютого 2020 року у сумі 64850,00 грн, з яких 10000,00 грн - основний борг та 54850,00 грн - проценти. Тобто другий правочин містить ті самі ідентифікуючі ознаки конкретного зобов`язання.

Платіжною інструкцією від 05 листопада 2025 року підтверджено перерахування ТОВ «ФК «Солвентіс» на користь ТОВ «Секвоя Капітал» 2071261,13 грн із зазначенням у призначенні платежу договору факторингу №ДФ-31102025 та Реєстру прав вимог №001.

Крім того, матеріали справи містять акти приймання-передачі документів за обома договорами факторингу, що узгоджується із передачею новим кредиторам документів, пов`язаних із реалізацією набутого права вимоги.

Суд не погоджується з доводом відповідачки про те, що подання лише витягів із Реєстрів прав вимоги унеможливлює встановлення переходу права вимоги. Для вирішення цього спору юридично значущим є не одержання судом відомостей щодо всіх інших боржників, права вимоги до яких відступалися за відповідними договорами факторингу, а можливість встановити, чи включено до складу переданих прав саме вимогу до ОСОБА_1 за договором №3327487. Надані витяги містять достатній набір відомостей для такої індивідуалізації, а їх зміст узгоджується з договорами факторингу, актами приймання-передачі та платіжними інструкціями.

При цьому суд враховує, що сам по собі Реєстр прав вимоги або витяг із нього не доводить існування боргу в зазначеному у ньому розмірі. Такий документ підтверджує включення конкретної вимоги до предмета відступлення, однак відповідно до статті 514 ЦК України новий кредитор не може набути більше прав, ніж мав первісний кредитор. Тому зазначення у Реєстрах суми 64850,00 грн не звільняє позивача від обов`язку довести у цій справі підстави та розмір заборгованості за самим кредитним договором. Саме тому суд окремо перевірив розмір основної суми кредиту та процентів і дійшов висновку про обґрунтованість вимоги лише у частині 15055,40 грн.

Щодо посилання відповідачки на відсутність доказів повідомлення про відступлення права вимоги суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною другою цієї статті передбачено, що якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, а виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Верховний Суд у постановах від 06 лютого 2018 року у справі №278/1679/13-ц та від 06 лютого 2019 року у справі №361/2105/16-ц виходив із того, що саме по собі неповідомлення боржника про відступлення права вимоги не припиняє зобов`язання та не є підставою для відмови у позові новому кредитору. Таке неповідомлення може мати значення для визначення належності виконання у випадку, якщо боржник до одержання повідомлення виконав зобов`язання первісному кредитору. Верховний Суд

Матеріали справи не містять доказів того, що після відступлення права вимоги ОСОБА_1 здійснила виконання зобов`язання ТОВ «Алекскредит» або ТОВ «Секвоя Капітал», яке відповідно до частини другої статті 516 ЦК України могло б бути визнане належним виконанням та впливати на розмір заборгованості перед позивачем.

Отже, відсутність доказів повідомлення відповідачки про заміну кредитора сама по собі не спростовує факту переходу права вимоги та не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Сукупністю договору факторингу №29/10-2025 від 29 жовтня 2025 року, договору факторингу №ДФ-31102025 від 31 жовтня 2025 року, витягів із Реєстрів прав вимоги, актів приймання-передачі документів та платіжних інструкцій підтверджено послідовний перехід права вимоги за кредитним договором №3327487 від ТОВ «Алекскредит» до ТОВ «Секвоя Капітал», а надалі - до ТОВ «ФК «Солвентіс».

При цьому відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора лише в тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу. Тому сам факт зазначення у Реєстрах прав вимоги заборгованості у сумі 64850,00 грн не визначає її розмір для цілей цього спору та не звільняє позивача від обов`язку довести підстави і розмір заявленої до стягнення заборгованості.

За таких обставин суд вважає доведеним набуття ТОВ «ФК «Солвентіс» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №3327487, однак лише в тому обсязі, який фактично належав первісному кредитору та встановлений судом за результатами оцінки умов кредитного договору і поданих доказів.

Що стосується розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а за результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу учасник справи подає детальний опис робіт, виконаних адвокатом, та наданих ним послуг.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони. У разі недотримання вимог співмірності суд за клопотанням іншої сторони може зменшити розмір таких витрат, а обов`язок доведення їх неспівмірності покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 зазначила, що розмір витрат на професійну правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, яка сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано договір №43657029/03 про надання правової допомоги від 02 січня 2026 року, додаткову угоду №3327487 від 27 березня 2026 року, детальний опис наданих послуг від 27 березня 2026 року, акт про підтвердження факту надання правничої допомоги від 27 березня 2026 року, а також документи, що підтверджують повноваження адвоката.

Із поданого детального опису та акта вбачається, що загальна вартість наданої правничої допомоги визначена у сумі 6000,00 грн та складається з: 250,00 грн - усна консультація; 500,00 грн - письмова консультація; 1500,00 грн - правовий аналіз матеріалів кредитної справи; 3000,00 грн - складення позовної заяви; 750,00 грн - формування та підготовка додатків до позовної заяви.

Отже, заявлена до відшкодування сума є конкретизованою за видами наданих послуг, а не визначеною загальною сумою без розкриття їх змісту.

Представник відповідачки заперечував проти стягнення 6000,00 грн у повному обсязі, посилаючись на типовий характер спору, шаблонний характер позовної заяви, відсутність участі представника позивача у судових засіданнях та масовий характер аналогічних спорів, і у разі задоволення позову просив зменшити заявлений розмір витрат до розумних меж.

Оцінюючи наведені заперечення, суд враховує, що спір дійсно виник із кредитних правовідносин, які належать до поширеної категорії цивільних справ. Разом із тим це саме по собі не свідчить про те, що підготовка позову не потребувала опрацювання доказів і правової оцінки матеріалів кредитної справи.

На стадії підготовки позовної заяви представником позивача підлягали опрацюванню кредитний договір №3327487, Паспорт споживчого кредиту, деталізований розрахунок заборгованості, документи, що стосуються надання кредитних коштів, а також документи щодо двох послідовних договорів факторингу і переходу права вимоги. Саме ці документи становили доказову основу позовних вимог та були необхідними для формування правової позиції і визначення предмета та розміру заявлених вимог.

Водночас суд враховує, що правнича допомога, вартість якої заявлена до відшкодування у сумі 6000,00 грн, за поданими доказами охоплює лише дії, виконані до 27 березня 2026 року включно. Тому при оцінці співмірності цих витрат суд не враховує підготовку відповіді на відзив, клопотання про витребування доказів, участь у подальших процесуальних діях чи інші роботи, виконані після цієї дати.

Суд також бере до уваги, що окремо визначена вартість кожної послуги не є очевидно завищеною з огляду на ціну позову 64850,00 грн, обсяг матеріалів, що підлягали первісному опрацюванню, та характер виконаних робіт.

При цьому відповідачкою не зазначено, яка саме з наведених у детальному описі послуг фактично не надавалася, дублювала іншу послугу або мала явно завищену вартість, а також не наведено конкретного альтернативного розрахунку вартості правничої допомоги. Саме лише посилання на типовість спору та шаблонність позовної заяви без конкретизації неспівмірності окремих складових не є достатнім для довільного зменшення документально підтверджених витрат.

За таких обставин суд не встановив підстав для зменшення заявленого позивачем базового розміру витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6000,00 грн за критерієм неспівмірності.

Разом із тим питання про підтвердженість і співмірність витрат є відмінним від питання їх розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У даній справі позивачем заявлено вимоги майнового характеру на загальну суму 64850,00 грн, з яких задоволенню підлягають вимоги у сумі 15055,40 грн, що становить 23,2157 % від загального розміру заявлених позовних вимог.

Отже, із 6000,00 грн документально підтверджених витрат на професійну правничу допомогу з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 1392,94 грн, що відповідає частці задоволених позовних вимог.

У решті заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити не з мотивів їх недоведеності чи неспівмірності, а у зв`язку з частковим задоволенням позову та застосуванням правила пропорційного розподілу судових витрат.

Позивачем при зверненні до суду також сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено на 23,2157 %, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 618,10 грн судового збору.

На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 82, 89, 133, 137, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, статтями 15, 16, 509, 512, 514, 516, 525, 526, 530, 610, 611, 612, 625, 626, 628, 629, 638, 639, 1048, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, статтями 9, 12 та пунктом 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» заборгованість за договором про надання кредиту №3327487 від 29 лютого 2020 року у загальному розмірі 15055,40 грн (п`ятнадцять тисяч п`ятдесят п`ять гривень 40 копійок), яка складається з:

- 10000,00 грн (десять тисяч гривень 00 копійок) - заборгованість за основною сумою кредиту;

- 5055,40 грн (п`ять тисяч п`ятдесят п`ять гривень 40 копійок) - заборгованість за процентами.

У задоволенні позовних вимог у частині стягнення 49794,60 грн (сорок дев`ять тисяч сімсот дев`яносто чотири гривні 60 копійок) - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» судовий збір у розмірі 618,10 грн (шістсот вісімнадцять гривень 10 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1392,94 грн (одна тисяча триста дев`яносто дві гривні 94 копійки).

У решті заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 01 жовтня 2026 року о 10-00 год.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», місцезнаходження: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ 43657029.

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду

Рівненської області Оборонова І.В.