Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №547/234/22 — Хорольський районний суд Полтавської області

Справа № 547/234/22

Провадження № 2/548/124/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.10.2026 м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді - Лідовець Т. М.,

за участю секретаря судового засідання - Манжос Т. В.,

представника позивача – адвоката Павелка Р. С.

представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Гольдінової О. В.

розглянувши у судовому засіданні в залі суд у м. Хорол в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , законний представник ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання права власності на частку нерухомого майна,

В С Т А Н О В И В:

у липні 2022 року представник позивача ОСОБА_2 – адвокат Павелко Р. С. звернувся до Хорольського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_3 , законний представник ОСОБА_4 , про визнання права власності на частку нерухомого майна. В обґрунтуванні позову зазначив, що ОСОБА_2 з жовтня 2010 року проживала однією сім`єю без реєстрацію шлюбу із ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час спільного проживання з-поміж іншого нерухомого майна за спільні кошти родини та в інтересах сім`ї було придбано 29.10.2013 нежитлову будівлю, склад № А-1, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1031,5 кв.м, вартістю 25 000 грн, розташовану на земельній ділянці з кадастровим номером № 5324581201:01:001:0439, площею 0,3990 га.

Юридичний факт спільного проживання позивача та ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрацію шлюбу встановлено рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 10.06.2022 у справі 547/615/21.

Відповідач ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом як спадкоємець першої черги. 14.03.2019 відповідач ОСОБА_3 , законний представник ОСОБА_4 , уклала з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу нежитлової будівлі – складу № А-1, площею 1031,5 га, розташованої на АДРЕСА_1 , розміщеної на земельній ділянці площею 0,3990 га. Рішенням Семенівського суду Полтавської області від 10.06.2022 у справі 547/615/21 у визнанні права на частки у праві власності на спірну нежитлову будівлі відмовлено у зв`язку з незалученням ОСОБА_1 відповідачем у справі.

За наведених обставин, керуючись статтею 74 СК України, статтями 175-177 ЦПК України, представник позивача ОСОБА_6 просив суд визнати за ОСОБА_2 право власності на частку у праві власності на нежитлову будівлю - склад № А-1, площею 1031,5 га, розташованої на АДРЕСА_1 , розміщену на земельній ділянці з кадастровим номером № 5324581201:01:001:0439, площею 0,3990 га, та здійснити розподіл судових витрат.

Ухвалою Семенівського районного суду Полтавської області від 12.07.2022 у справі 547/234/22 задоволено заяву про самовідвід судді Харченка В. Ф.

Ухвалою судді Семенівського районного суду Полтавської області від 26.09.2022 ОСОБА_7 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Семенівського районного суду Полтавської області від 30.10.2022 провадження у справі № 547/234/22 зупинено.

Згідно з розпорядженням Семенівського районного суду Полтавської області № 32 від 07.12.2023 у зв`язку з відрядженням судді Самойленко Л. М. до іншого суду цивільна справа № 547/234/22 призначена на повторний автоматизований розподіл справи.

Розпорядженням Семенівського районного суду Полтавської області № 04 від 21.12.2023 цивільна справа 547/234/22 передана на розгляд Хорольському районному суду Полтавської області.

Ухвалою судді Хорольського районного суду Полтавської області ОСОБА_8 від 29.12.2023 цивільну справу прийнято до провадження та призначене підготовче судове засідання.

Ухвалою Хорольського районного суду Полтавської області від 31.01.2024 провадження у даній цивільній справі відновлено.

Розпорядженням Хорольського районного суду Полтавської області від 01.12.2025 цивільна справа № 547/234/22 призначена до повторного автоматизованого розподілу у зв`язку з відставкою судді Миркушіної Н. С. на підставі рішення ВРП № 2559/0/15-25 від 27.11.2025.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.12.2025 справу передано на розгляд судді Лідовець Т. М.

Ухвалою Хорольського районного суду 03.12.2025 суддею Лідовець Т. М. прийнято до провадження та призначено до розглядуу підготовчому засіданні.

У відзиві на позов від 05.11.2022 представник ОСОБА_3 - ОСОБА_9 просила відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи тим, що рішення Семенівського районного суду Полтавської області у цивільній справі 547/615/21 від 10.06.2022 про встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу ОСОБА_10 та ОСОБА_5 не має преюдиційної сили та не звільняє позивача від обов`язку доказування обставин, на які позивач посилається у новій справі. Позивачем не надані докази на підтвердження викладених у позові обставин, підстав для застосування статті 74 СК України до спірних правовідносин відсутні.

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 просила відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що: 1) правочинз купівлі-продажу нежитлової будівлі, складу № 1г, площею 1031,5 кв.м, вчиненого 14.03.2019 між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 є правомірним, його недійсність не встановленазаконом та відсутнє судове рішення про його недійсність; 2) продавець ОСОБА_11 (відповідач ОСОБА_3 )на час вчинення правочину була єдиним власником спірної будівлі, що успадкувала на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 30.01.2019 приватним нотаріусом Семенівського районного нотаріального округу Трембач Н. В. На момент вчинення правочину вказане свідоцтво було дійсним, ніким не оскаржене та не визнаненедійсним в судовому порядку, у тому числі рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 10.06.2022 у справі 547/615/21; 3) позивач на обґрунтування вимог покликається на статтю 74 СК України, однак ОСОБА_1 не є членом сім`ї; рішення Семенівського районного суду Полтавської області у справі 547/615/21 не має преюдиційного характеру; 4) відповідач є добросовісним набувачем, якого може бути позбавлено права на 1/2 частки права власності на спірну будівлю без компенсації його вартості.

У судове засідання ОСОБА_2 не з`явилася, про дату, час, місце судового засідання належно була повідомлена.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6 просив розглянути справу за відсутності позивача, позовні вимоги підтримав,просив їх задовольнити.

У судове засідання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не з`явилися, належно були повідомлені про дату, час, місце проведення судового засідання,у тому числі шляхом розміщення оголошення на веб-порталі «Судова влада України»; заяв, клопотання до суду не подавали.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явилася, належно повідомлена про дату, час, місце судового засідання.

Представник ОСОБА_1 – ОСОБА_12 у судовому засіданні просила розглянути справу за відсутності відповідача ОСОБА_1 та відмовити у позові за обставин, викладених у відзиві.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, заслухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_1 , повторно виданого 05.04.2017, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 6 Т. 1).

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу ОСОБА_5 02.03.2012 набув право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці з кадастровим номером 5324555100:30:008:0049, площею 0,1406 га (а. с. 7 Т. 1).

Відповідно до технічного паспорта, підготовленого ТОВ «Бюро технічної інвентаризації міжрегіональне» у Полтавській області від 22.10.2013, нежитлова будівля (склад), розташована за адресою: АДРЕСА_1 , має площу 1030,5 кв.м (а. с. 8 Т. 1).

Земельна ділянка з кадастровим номером № 5324581201:01:001:0439, площею 0,3990 га, з цільовим призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, під господарськими будівлями і дворами, та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 10.08.2017 (далі — Інформаційна довідка) передана на підставі договору оренди б/н від 25.11.2013 у користування ОСОБА_5 строком на 25 років (а. с. 11 Т. 1).

Право власності на нежитлове приміщення, склад, загальною площею 1030,5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 195259253245 від 29.10.2013, зареєстроване за ОСОБА_5 (зворот а. с. 11 Т. 1).

З Інформаційної довідки вбачається про реєстрацію обтяження — арешту нерухомого майна ОСОБА_5 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Дніпровського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області від 28.11.2016 (а. с. 12 Т. 1).

Право власності на житловий будинок (реєстраційний номер майна 34774608) загальною площею 66,6 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_5 (а. с. 12 Т. 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 14.03.2019 ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (відповідач ОСОБА_3 ), за згодою ОСОБА_4 та з дозволу органу опіки та піклування виконавчого комітету Семенівської селищної ради відчужила нежитлове приміщення, склад АДРЕСА_1 , загальною площею 1031,1 кв.м (площа змінилася в результаті демонтування перегородки) ОСОБА_1 ( а. с. 13 Т.1 ).

Згідно з рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 10.06.2022 у справі 547/615/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на частку нерухомого майна позовні вимоги задоволено частково: встановлено юридичний факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_5 однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі у період з жовтня 2010 до 16.12.2016; визнано право на 1/2 частку у праві власності на житловий будинок, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; право на 1/2 частки у праві власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5324555100:30:008:0049 за адресою: АДРЕСА_2 ; у частині вимоги про визнання права на 1/2 частки права власності нежитлової будівлі — складу А-1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , відмовлено у зв`язку з пред`явленням вимоги до неналежного відповідача (а. с. 16, 100 Т. 1).

Додатковим рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 06.07.2022 у справі 547/615/21 ухвалено розподіл судових витрат (а. с. 98 Т.1).

За договором купівлі-продажу нежитлової будівлі, складу, укладеного між ОСОБА_13 та ОСОБА_5 29.10.2013, ОСОБА_5 набув право власності на нежитлову будівлю, склад № А-1, розташовануна АДРЕСА_1 , на земельній ділянці, яка перебуває в користування продавця, розміром 0,3990 га, кадастровий номер 5324555100:30:008:0049 (а. с. 135 Т. 1).

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

Предметом позову є вимога про визнання права на 1\2 частки у праві власності на спірну нежитлову будівлю.

Факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_5 однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі у період з жовтня 2010 до 16.12.2016 було встановлено рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 10.06.2022 у справі 547/615/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на частку нерухомого майна. Даний юридичний факт був встановлений судом у спорі за участю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , законний представник ОСОБА_4 .. Проте, це не звільняє позивача від обов`язку довести презумпцію спільної сумісної власності на майно, набутого за час спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у справі, що розглядається, за участю ОСОБА_1 як відповідача.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 10.09.2025 у справі № 910/10365/15 наголосила про те, що вже неодноразово формулювала правові висновки щодо преюдиційного значення обставин, встановлених під час розгляду іншої справи, а також здійснила розмежування власне преюдиційних обставин та правової оцінки (правових висновків), зробленої судом на підставі таких обставин. Зокрема, за наслідками розгляду справи № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду у пунктах 136-138 постанови від 23 листопада 2021 року зробила такі висновки: обставини справи - це життєві факти, які мають значення для вирішення спору, такі як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності (статті 77-80 ЦПК України) суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин (пункт 136 постанови).

Від встановлення судом обставин справи потрібно відрізняти правові висновки, які робить суд на підставі таких обставин, у тому числі оціночні, наприклад про дотримання розумного строку, про те, чи мала сторона знати про певні обставини, чи є причина поважною, чи перевищує розмір неустойки розмір збитків та чи є таке перевищення значним тощо […].

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Спадкування в Україні регулюється основним регулятором приватних відносин, яким є ЦК України (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням (частина перша та друга статті 1268 ЦК України).

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті1268 ЦК України).

Законодавець розмежовує поняття "виникнення права на спадщину" та "виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини", і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21)).

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (стаття1301 ЦК України).

Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав. У приватному праві не передбачено нікчемності для свідоцтва про право на спадщину. В ЦК України закріплено тільки можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва) (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21)).

Свідоцтво про право на спадщину по своїй суті не є правочином. Як наслідок до конструкції недійсність свідоцтва про право на спадщину положення ЦК України та інших законів про правочини, зокрема й норми як § 1, так і § 2 глави 16 ЦК України, не можуть бути застосовані; недійсність документу (свідоцтво про право на спадщину) як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність документу (свідоцтво про право на спадщину) не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Належним та ефективним способом захисту порушеного права особи, яка вважає себе співвласником майна, що вже відчужене іншій особі, є віндикаційний позов — тобто вимога про витребування майна (або його частки) з чужого незаконного володіння на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного суду від 24.01.2024 у справі 291/86/20.

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19, відступивши від попередніх висновків, зазначила, що витребувати з чужого незаконного володіння можна не лише цілу річ, а й ідеальну частку в праві спільної часткової власності, навіть без її попереднього виділу в натурі.

За наведеного аналізу нормативно-правого регулювання та правових висновків Верховного Суду, суд у з`ясуванні ефективного способу захисту порушеного права у спірних правовідносинах виснує, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання права на частки у праві власності на нежитлову будівлю, склад № 1г, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , не є належним способом захисту порушеного права. Ефективним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання свідоцтва про прийняття у спадщину недійсним та віндикаційний позов.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, підстав для розподілу судових витрат згідно з вимогами статті 141 ЦПК України не має.

Керуючись статтями 4, 10, 12, 81, 141, 263, 265, 272, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , законного представника ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання права власності на частку нерухомого майна відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_14 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Представник позивача: адвокат Павелко Руслан Сергійович, адреса: м. Хорол, вул. Соборності, 8 Б, оф. 1 Лубенського району Полтавської області, свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю № 1486 від 25.09.2015;

Відповідач 1: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

Законний представник: ОСОБА_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

Відповідач 2: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 ;

Представник Відповідача 2: адвокат Гольдінова Олена Василівна, адреса: вул. І. Мазепи 65, оф. 2, м. Кременчук, Полтавської області, свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю №1217 від 08.06.2012.

Суддя Т. М. Лідовець