Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №554/10172/26 — Шевченківський районний суд міста Полтави

Дата документу 28.09.2026Справа № 554/10172/26

Провадження № 2/554/4971/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.09.2026 року місто Полтава

Суддя Шевченківського районного суду міста Полтави Шевська О.І., за участі секретаря судового засідання – Рябченко В.В. розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвоката Петько Антона Володимировича до Управління майном комунальної власності міста про визнання права користування житловим приміщенням, -

встановив:

Представник позивачів адвокат Петько А.В. звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з позовом до про визнання права користування житловим приміщенням та уточнивши позовні вимоги прохав суд визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право користування на законних підставах жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , загальною площею 52 кв.м., житлова площа – 32.7 кв.м., що складається з коридору (1) площею 7.3 кв.м, кімнати (2) площею 17.5 кв.м, санвузла (3) площею 4.9 кв.м, кухні(4) площею 5.1 кв.м, кімнати(5) площею 15.2 кв.м, балкону (к) площею 2 кв.м. Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право користування на законних підставах жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , загальною площею 52 кв.м., житлова площа – 32.7 кв.м., що складається з коридору (1) площею 7.3 кв.м, кімнати (2) площею 17.5 кв.м, санвузла (3) площею 4.9 кв.м, кухні(4) площею 5.1 кв.м, кімнати(5) площею 15.2 кв.м, балкону (к) площею 2 кв.м. Визнати за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) право користування на законних підставах жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , загальною площею 52 кв.м., житлова площа – 32.7 кв.м., що складається з коридору (1) площею 7.3 кв.м, кімнати (2) площею 17.5 кв.м, санвузла (3) площею 4.9 кв.м, кухні(4) площею 5.1 кв.м, кімнати(5) площею 15.2 кв.м, балкону (к) площею 2 кв.м.

Ухвалою суду від 07.07.2026 року відкрито провадження у справі, призначено справу до підготовчого судового засідання в порядку загального позовного провадження, надано відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 13.08.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 28.09.2026 року.

13.08.2026 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, вказали, що при прийнятті рішення покладаються на розсуд суду.

Представник позивачів подав до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності та відсутності позивачів, позовні вимоги підтримують та прохають задовольнити. Представник позивачів прохав залишити судові витрати за позивачами.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, прохав про розгляд за їх відсутності.

На підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані сторонами належні та допустимі докази окремо та в їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд, приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення з огляду на таке.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки КП «ЖЕО № 2» № 192 від 10 лютого 2026 року та витягів з Державного демографічного реєстру позивачі зареєстровані за вказаною адресою.

З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира була надана у користування 30 жовтня 1958 року ОСОБА_4 , бабусі позивача ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою форми Б по квартирі АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Рішенням Октябрської районної ради народних депутатів № 77 від 21 лютого 1989 року особовий рахунок на спірну квартиру переоформлено на ОСОБА_1 .

Отже, наявними у справі доказами підтверджується історія користування спірним житловим приміщенням, яка бере початок з його надання у користування у 1958 році, а після смерті первинного користувача — з оформленням особового рахунку на ОСОБА_1 .

Судом також встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована та постійно проживає у спірній квартирі з 03 серпня 2018 року, а ОСОБА_3 — з 14 серпня 2008 року.

Звертаючись до суду, позивачі зазначають, що мають намір реалізувати своє право на приватизацію займаного житла, однак не можуть надати ордер на вселення до спірної квартири, оскільки такий документ відсутній.

Листом Управління майном комунальної власності міста № Б01-05-01.1-12/149-130 від 19 лютого 2026 року позивачам повідомлено про необхідність надання ордера на поселення.

Разом із тим, згідно з довідкою КП «ЖЕО № 2» № 2628 від 04 лютого 2026 року ордер на спірну квартиру відсутній, квартира не є службовою.

Із листів Державного архіву Полтавської області № 04-19/Ш-5 від 02 лютого 2026 року та № 04-19/Ш-41 від 01 лютого 2026 року вбачається, що документальних відомостей щодо надання спірної квартири в архіві не виявлено, при цьому відповідні документи виконавчого комітету за період після 1958 року до Державного архіву Полтавської області не передавалися.

Оцінюючи наведені обставини, суд враховує, що правовідносини щодо первинного надання спірної квартири виникли у 1958 році, тобто задовго до набрання чинності Законом України «Про основні засади житлової політики» № 4751-IX від 13 січня 2026 року.

Відповідно до пункту 4 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про основні засади житлової політики» дія цього Закону поширюється на житлові відносини, що виникли після набрання ним чинності. До правочинів про заселення у житлові приміщення, службове житло та житлові приміщення у гуртожитках, дійсних на день набрання чинності цим Законом, застосовується законодавство, що діяло на час їх укладення.

При цьому підпунктом 1 пункту 2 розділу IV зазначеного Закону Житловий кодекс України визнано таким, що втратив чинність, крім, зокрема, статей 57–60, які продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

Таким чином, при вирішенні питання про правові підстави первинного заселення спірної квартири у 1958 році суд виходить із законодавства, яке діяло на час виникнення відповідних правовідносин, тоді як оцінка наявності у позивачів права користування житловим приміщенням на час розгляду справи здійснюється з урахуванням чинного законодавства та встановлених судом фактичних обставин.

Статтею 58 Житлового кодексу України, яка відповідно до Закону України «Про основні засади житлової політики» продовжує діяти, передбачено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення виконавчий комітет відповідної ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Разом із тим, у даній справі питання про дійсність чи недійсність ордера не вирішується, оскільки сам ордер відсутній. Суд оцінює відсутність такого документа у сукупності з іншими доказами, що характеризують виникнення та подальше здійснення права користування спірною квартирою.

При цьому суд враховує, що довідка форми Б містить відомості про надання спірної квартири у користування ОСОБА_4 у 1958 році, а рішенням Октябрської районної ради народних депутатів № 77 від 21 лютого 1989 року особовий рахунок на квартиру було переоформлено на ОСОБА_1 .

Наведені документи є письмовими доказами, які підтверджують існування відповідних правовідносин щодо спірного житлового приміщення та послідовність його користувачів.

Відсутність самого ордера через значний проміжок часу з моменту первинного заселення, за наявності інших документів, які підтверджують надання житла та подальше оформлення користування ним, не може автоматично свідчити про самовільне зайняття квартири.

Такий висновок відповідає також положенням статті 47 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на житло, а ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Закон України «Про основні засади житлової політики» визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної житлової політики, спрямованої, зокрема, на забезпечення реалізації конституційного права людини на житло.

Відповідно до статті 40 цього Закону спори, пов`язані із захистом права на житло незалежно від форми власності, вирішуються в судовому порядку відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України передбачено такий спосіб захисту цивільного права та інтересу, як визнання права.

У даному випадку звернення позивачів до суду обумовлене невизнанням їх права користування спірним житловим приміщенням у зв`язку з відсутністю документа про первинне вселення — ордера, що створює для них перешкоди у реалізації їх житлових прав.

Отже, заявлений позивачами спосіб захисту у вигляді визнання права користування житловим приміщенням відповідає характеру спірних правовідносин та передбаченому статтею 16 Цивільного кодексу України способу захисту цивільного права.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи.

Згідно зі статтями 77–80 ЦПК України доказами є належні, допустимі, достовірні та достатні докази.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів.

Оцінивши надані докази у їх сукупності, суд вважає доведеним факт існування правовідносин щодо користування спірною квартирою.

Так, первинне надання квартири у користування підтверджується довідкою форми Б; подальше користування ОСОБА_1 підтверджується рішенням Октябрської районної ради народних депутатів № 77 від 21 лютого 1989 року про переоформлення особового рахунку; факт реєстрації та проживання позивачів підтверджується відповідними документами; при цьому доказів самовільного зайняття квартири позивачами матеріали справи не містять.

Суд також враховує, що ОСОБА_2 зареєстрована у спірній квартирі з 03 серпня 2018 року, а ОСОБА_3 — з 14 серпня 2008 року, що свідчить про тривалість користування житловим приміщенням та сталість їх житлового зв`язку з ним.

За таких обставин відсутність ордера, виданого у 1958 році, не може бути оцінена ізольовано від інших доказів та сама по собі не спростовує встановленого судом факту правомірного користування житлом.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що позивачі вселилися до спірної квартири без будь-яких правових підстав, що їх право користування було припинено у встановленому законом порядку або що спірне житлове приміщення є службовим чи іншим житлом, яке відповідно до закону не може використовуватися позивачами на заявлених ними підставах.

Щодо посилань позивачів на необхідність реалізації права на приватизацію суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду полягає у відчуженні квартир, будинків, житлових приміщень у гуртожитках та інших передбачених законом об`єктів на користь громадян України.

Згідно зі статтею 2 цього Закону до об`єктів приватизації належать, зокрема, квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир у власність громадян здійснюється органами приватизації на підставі відповідних рішень.

Частиною одинадцятою статті 8 цього Закону передбачено, що спори, які виникають при приватизації квартир, будинків та житлових приміщень у гуртожитках, вирішуються судом.

Суд враховує, що Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» на момент ухвалення цього рішення формально не втратив чинності, оскільки підпункт 2 пункту 2 розділу IV Закону України «Про основні засади житлової політики» щодо визнання цього Закону таким, що втратив чинність, набирає чинності через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Відтак посилання позивачів на Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» підлягають оцінці судом як посилання на чинне на час розгляду справи законодавство.

Разом із тим суд наголошує, що предметом розгляду у цій справі є не передача квартири у власність позивачів та не вирішення питання про її приватизацію, а встановлення наявності у позивачів права користування спірним житловим приміщенням.

Визнання за позивачами права користування квартирою не породжує автоматичного виникнення права власності на неї та не підміняє встановлену законом процедуру приватизації.

Разом із тим встановлення права користування усуває правову невизначеність щодо житлового статусу позивачів та має значення для подальшого вирішення органом приватизації питання про можливість реалізації ними передбачених законом житлових прав.

Суд також враховує, що відповідно до статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовляти мешканцям квартир у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом, а спори, що виникають при приватизації, вирішуються судом.

Таким чином, встановлення судом права користування спірною квартирою не означає попереднього вирішення питання про приватизацію, а лише усуває спір щодо однієї з юридично значущих передумов подальшої реалізації позивачами своїх житлових прав.

Враховуючи встановлені судом обставини, тривалість користування спірним житловим приміщенням, факт реєстрації позивачів, документально підтверджену історію надання та користування квартирою, переоформлення особового рахунку на ОСОБА_1 , відсутність доказів самовільного зайняття квартири та об`єктивну неможливість надати ордер, виданий у 1958 році, суд доходить висновку, що позивачами доведено наявність у них права користування квартирою АДРЕСА_1 на законних підставах.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Управління майном комунальної власності міста про визнання права користування житловим приміщенням на законних підставах є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,81,223,259,263-265,268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвоката Петько Антона Володимировича до Управління майном комунальної власності міста про визнання права користування житловим приміщенням- задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право користування на законних підставах жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , загальною площею 52 кв.м., житлова площа – 32.7 кв.м., що складається з коридору (1) площею 7.3 кв.м, кімнати (2) площею 17.5 кв.м, санвузла (3) площею 4.9 кв.м, кухні(4) площею 5.1 кв.м, кімнати(5) площею 15.2 кв.м, балкону (к) площею 2 кв.м.

Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право користування на законних підставах жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , загальною площею 52 кв.м., житлова площа – 32.7 кв.м., що складається з коридору (1) площею 7.3 кв.м, кімнати (2) площею 17.5 кв.м, санвузла (3) площею 4.9 кв.м, кухні(4) площею 5.1 кв.м, кімнати(5) площею 15.2 кв.м, балкону (к) площею 2 кв.м.

Визнати за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) право користування на законних підставах жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , загальною площею 52 кв.м., житлова площа – 32.7 кв.м., що складається з коридору (1) площею 7.3 кв.м, кімнати (2) площею 17.5 кв.м, санвузла (3) площею 4.9 кв.м, кухні(4) площею 5.1 кв.м, кімнати(5) площею 15.2 кв.м, балкону (к) площею 2 кв.м.

Копію повного судового рішення направити учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні протягом 2 (двох) днів з дня його складання.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін:

позивач: ОСОБА_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 .

позивач: ОСОБА_2 , проживаюча за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Позивач: ОСОБА_3 , проживаюча за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 .

відповідач: Управління майном комунальної власності міста, м.Полтава, вул.Соборності, 36, код ЄДРПОУ 13967034.

З текстом рішення суду можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя О.І.Шевська