Вирок від 30 вересня 2026 р. у справі №538/1712/26 — Лохвицький районний суд Полтавської області

Єдиний унікальний номер №538/1712/26

Провадження №1-кп/538/220/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2026 року м.Лохвиця

Лохвицький районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лохвиця обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань№12026170560000295 від 10 травня 2026 року про обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Пісочки, Лохвицького району Полтавської області, громадянина України, українця, із середньою освітою, непрацюючого, вдівця, на утриманні маючого четверо неповнолітніх дітей, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 126-1 КК України,

учасники судового провадження:

прокурор - ОСОБА_4 ,

законний представник

неповнолітнього потерпілого - ОСОБА_5 ,

обвинувачений - ОСОБА_3 ,

в с т а н о в и в:

1. Історія провадження

1.1. 03 серпня 2026 року з Гадяцького відділу Миргородської окружної прокуратури до Лохвицького районного суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12026170560000295 від 10 травня 2026 року про обвинувачення ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України.

1.2. Ухвалою Лохвицького районного суду від 06 серпня 2026 року призначено підготовче судове засідання.

1.3. 10 вересня 2026 року ухвалою Лохвицького районного суду призначено справу до судового розгляду.

2. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним

Протягом 2025-2026 років ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , систематично вчинював психологічне та фізичне насильство щодо особи, з якою перебуває у сімейних відносинах - відносно свого неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зокрема домашнє насильство стосовно сина здійснював у його малолітньому віці.

Так, 09 травня 2026 року близько 15 години за місцем проживання по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 в стані алкогольного сп`яніння, діючи з прямим умислом на систематичній основі, в порушення вимог ст. 28 Конституції України та норм Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству» вчинив щодо свого неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дії фізичного та психологічного насильства, що виразилися у висловлюванні на його адресу нецензурної лайки та у нанесенні одного удару металевим предметом, зовні схожим на кочергу, в ділянку голови сина у той час, коли син знаходився у стоячому положенні спиною до нього на виході із зали до коридору.

Унаслідок нанесеного удару неповнолітній ОСОБА_7 за висновком судово-медичного експерта № 89 від 12.06.2026 отримав розлад здоров`я - тілесні ушкодження у вигляді: забитої рани в скронево-тім`яній ділянці справа, яке кваліфікується як легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

Окрім того, встановлено, що неповнолітній ОСОБА_6 неодноразово зазнавав психологічного насильства під час вчинення його батьком ОСОБА_3 домашнього насильства відносно інших членів сім`ї, оскільки він був очевидцем вказаних протиправних дій батька, був зляканий та боявся, що і до нього буде застосоване аналогічне насильство.

15 січня 2025 року близько 22 години за місцем проживання по АДРЕСА_2 ОСОБА_3 у порушення вимог ст. 28 Конституції України та норм Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству» вчинив щодо своєї дружини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (нині покійна) дії психологічного насильства, що виразилися у висловлюваннях в її адресу словами нецензурної лайки. У цей час психологічних страждань зазнав і неповнолітній син ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , оскільки був зляканий його протиправними діями та боявся, що і до нього буде застосоване аналогічне насильство.

Такі протиправні дії ОСОБА_3 призвели до психологічних страждань ОСОБА_8 та ОСОБА_6 та погіршення якості їх життя, у зв`язку з чим його за постановою Лохвицького районного суду Полтавської області від 15 січня 2025 року було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства) з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян - 170 (сто сімдесят) гривень (судова справа № 538/59/25).

11 серпня 2025 року близько 14 години за місцем проживання по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 в порушення вимог ст. 28 Конституції України та норм Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству» вчинив щодо свого батька ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дії психологічного насильства, що виразилися у висловлюванні в його адресу образ. У цей час психологічних страждань зазнав і неповнолітній син ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , оскільки був зляканий протиправними діями свого батька та боявся, що і до нього буде застосоване аналогічне насильство.

Такі протиправні дії ОСОБА_3 призвели до психологічних страждань неповнолітнього ОСОБА_6 та погіршення якості їх життя. За вчинення домашнього насильства постановою Лохвицького районного суду Полтавської області від 14 серпня 2025 року ОСОБА_3 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства повторно) з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі шістдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян - 1 020 (одна тисяча двадцять) гривень (судова справа №538/1512/25).

10 вересня 2025 о 07 годині 30 хвилин за місцем проживання по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 в порушення вимог ст. 28 Конституції України та норм Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству» вчинив щодо свого малолітнього сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , дії фізичного насильства, що виразилися у нанесенні двох ударів шнуром по сідницях. У цей же час ОСОБА_3 вчинив щодо свого іншого малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аналогічні дії фізичного насильства, що виразилися у нанесенні двох ударів шнуром по сідницях.

Цього ж дня ОСОБА_3 вчинив дії психологічного насильства відносно своєї малолітньої доньки ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що виразилося у висловлюванні на її адресу словесних образ. Такі протиправні дії ОСОБА_3 призвели до фізичних та психологічних страждань його малолітніх дітей ОСОБА_10 , ОСОБА_6 та ОСОБА_11 й погіршення якості їх життя.

За вчинення домашнього насильства 10 вересня 2025 року за постановою Лохвицького районного суду Полтавської області від 23 вересня 2025 року ОСОБА_3 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства повторно) з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі шістдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян - 1 020 (одна тисяча двадцять) гривень (судова справа №538/1799/25).

Протиправні дії ОСОБА_3 , вчинені 10.09.2025, призвели до психологічних та фізичних страждань неповнолітнього сина ОСОБА_6 , до погіршення якості його життя та тимчасової втрати ним працездатності.

Всі описані вище умисні дії ОСОБА_3 вчинювалися систематично, були тотожними та об`єднаними спільним умислом, направленим на вчинення домашнього насильства щодо неповнолітньої особи, з якою винний перебуває у сімейних та близьких відносинах - стосовно свого сина ОСОБА_6 .

Своїми протиправними діями, що виразилися в умисному систематичному вчиненні за місцем проживання у АДРЕСА_1 , у період часу з 15.01.2025 по 09.05.2026 фізичного та психологічного насильства щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних та близьких відносинах — щодо свого сина ОСОБА_6 , що призвело до фізичних та психологічних страждань, розладів здоров`я, втрати працездатності та погіршення якості життя потерпілої особи, ОСОБА_3 учинив кримінальне правопорушення, яке кваліфікується як нетяжкий злочин, відповідальність за який встановлена ст. 126-1 КК України.

3. Позиції учасників судового провадження.

Обвинувачений ОСОБА_3 свою вину визнав повністю, підтвердив фактичні обставини вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, що викладені в обвинувальному акті, просив суд здійснювати розгляд з урахуванням вимог ч. 3 ст. 349 КПК України. Йому роз`яснено та зрозуміло неможливість у подальшому оспорити фактичні обставини в апеляційному порядку.

Під час його допиту в судовому засіданні пояснив, що він є вдівцем та самостійно виховує четверо неповнолітніх дітей, разом з тим зазначив, що спільно з ним проживають і його батьки. Підтвердив всі фактичні обставини вчинення ним кримінального правопорушення, пояснивши, що вчинював протиправні дії відносно свого неповнолітнього сина ОСОБА_6 систематично, а в деяких випадках і в присутності інших неповнолітніх своїх дітей, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння під дією алкоголю.

У вчиненому щиро розкаявся, просив суворо його не карати, призначити покарання у виді штрафу.

Показання обвинуваченого є послідовними та логічними, не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, а тому суд вважає ці показання достовірними.

Прокурор підтримав обвинувальний акт щодо вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, просив суд, з урахуванням думки обвинуваченого, законного представника потерпілого, здійснювати розгляд, ураховуючи вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, та обмежитись допитом обвинуваченого, законного представника потерпілого, дослідженням даних, що характеризують особу обвинуваченого, відомостей щодо процесуальних витрат. Прокурор не оспорив фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим, йому зрозуміло неможливість у подальшому оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку.Просив призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у виді громадських робіт на строк двісті годин, застосувавши до обвинуваченого обмежувальні заходи з покладенням обов`язку на останнього щодо проходження програми для кривдників, запобіжний захід, до набрання вироком законної сили, обвинуваченому ОСОБА_12 не обирати, речові докази у цьому кримінальному провадженні знищити.

Законний представник потерпілого ОСОБА_6 - ОСОБА_5 надала показання, які відповідають встановленим фактичним обставинам, не заперечувала проти визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються та достатнім обмежитись допитом обвинуваченого, законного представника потерпілого та дослідженням письмових матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого. Погодилась з думкою прокурора щодо міри покарання.

4. Мотиви суду.

Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення, а саме: за статею 126-1 КК України відповідно до обвинувального акта, згідно вимог ст.337 КПК України.

Враховуючи те, що обвинувачений свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю, він та інші учасники судового провадження не оспорюють обставини, викладені в обвинувальному акті, і судом встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності його позиції, заслухавши думку інших учасників судового провадження та роз`яснивши їм положення КПК України про наслідки застосування обмеженого дослідження доказів, а саме: про позбавлення їх у такому випадку права подальшого оспорювання цих обставин в апеляційному порядку, суд визнає недоцільним дослідження інших доказів по справі відносно тих обставин, які ніким не оспорюються.

Відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Слід зазначити, що роз`яснення учасникам судового провадження спрощеного порядку розгляду не повинно носити формальний характер. Це означає, що суд, перш ніж постановити рішення про здійснення розгляду кримінального провадження на підставі ч. 3 ст. 349 КПК, повинен роз`яснити їм суть даної норми, при цьому не обмежитися цитуванням самої статті, а у доступній, чіткій та конкретизованій формі викласти її зміст, тим самим дати розгорнуте пояснення сторонам. Метою такого роз`яснення є однакове, правильне і точне розуміння усіма учасниками судового провадження змісту цієї норми, виявлення її сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання. Водночас, суд має упевнитися і в тому, що учасниками судового провадження суть такого роз`яснення сприйнята правильно та переконатися у добровільності їх позицій. Повне визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є обов`язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст.349 КПК України (позиція ККС ВС, висловлена у постанові від 02 лютого 2021 року, справа № 640/4713/19, провадження № 51-2155км 20).

У відповідності до сформованого об`єднаною Палатою ККС ВС у постанові від 16 вересня 2024 року (справа № 444/870/22, провадження № 51-2989кмо23) висновку щодо правозастосування положень ч. 3 ст. 349 КПК: суд у конкретному кримінальному провадженні на підставі ч. 3 ст. 349 КПК має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію, або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 521/11693/16-к відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак, дана норма не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК. Тобто, законодавець зобов`язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.

Незалежно від обсягу доказів, які досліджуватимуться судом, зокрема, внаслідок визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, допит обвинуваченого здійснюється обов`язково (постанова ККС ВС від 17 грудня 2020 року, справа № 426/14810/18, провадження № 51-2486км20).

Оскільки обвинувачений повністю визнав свою вину у вчиненому, і після роз`яснення учасникам судового розгляду положень ч.3 ст.349 КПК України, суд з`ясував, що вони правильно розуміють зміст обставин, встановлених у даному кримінальному провадженні, та не оспорюють їх, і така позиція є добровільною, роз`яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку та отримавши згоду учасників судового провадження на проведення судового розгляду в такому порядку, прийшов до висновку про недоцільність дослідження доказів щодо обставин скоєння обвинуваченим зазначеного кримінального правопорушення, обмежившись допитом обвинуваченого, потерпілого та дослідженням характеризуючих матеріалів, суд приходить до переконливого висновку про те, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у скоєному є доведена повністю.

Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності, суд визнає їх допустимими, належними, достатніми та достовірними і такими, які об`єктивно і повно доводять вину обвинуваченого ОСОБА_3 .

Суд переконаний, що дії обвинуваченого ОСОБА_3 , вірно кваліфіковано за ст. 126-1 КК України, тобто в умисному систематичному вчиненні психологічного насильства відносно свого сина ОСОБА_6 , що призвело до психологічних страждань, а також погіршення якості життя потерпілого.

5. Призначення покарання.

Відповідно до ч.1 ст.2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Таким чином, реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинене кримінальне правопорушення.

Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 12.06.2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання призначене судом має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.

При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В той же час, згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Згідно з п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2015, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, особу винного.

Враховується, що за ступенем тяжкості згідно положень ст.12 КК України (в редакції на час вчинення відповідного кримінального правопорушення) вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ст. 126-1 КК України, є нетяжким злочином.

Згідно роз`яснень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року із змінами та доповненнями «Про практику призначення судами кримінального покарання», досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали) тощо.

Питання призначення покарання визначає форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Конституційний Суд України у своєму рішенні за № 15-рп/2004 зазначив про те, що, окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Тобто, покарання повинно перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного.

Обставинами, що пом`якшують покарання, передбаченими ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставини, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання, є вчинення кримінального правопорушення стосовно малолітньої дитини та у стані алкогольного сп`яніння.

Згідно абз. 17 ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд приймає до відома досудову доповідь представника органу пробації з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого, згідно якої вбачається, що існує середній рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства. Орган з питань пробації вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства на певний строк за умови здійснення з боку зазначеного вище органу наглядових та соцільно-виховних заходів.

За сукупності вище наведених обставин, враховуючи активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та те, що за місцем проживання обвинувачений характеризується посередньо, не перебуває на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога, раніше не судимий, а також думку законного представника потерпілого, яка вказала на те, що стосунки між обвинуваченим та його неповнолітніми дітьми на сьогодні покращилися, і відношення самого обвинуваченого до вчиненого ним діяння,тому враховуючи наведені вище відомості про особу обвинуваченого та враховуючи наявність пом`якшуючих покарання обставин, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень призначити йому покарання в межах санкції ст. 126-1 КК України у виді громадських робіт, визначеного для даного виду покарання, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нового злочину.

Відповідно до п. 5 ч. 1, ч. 2 ст. 91-1 КК України в інтересах потерпілого від злочину, пов`язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов`язки: направлення для проходження програми для кривдників. Заходи, передбачені частиною першою цієї статті, можуть застосовуватися на строк від одного до трьох місяців і за потреби можуть бути продовжені на визначений судом строк, але не більше як на 12 місяців.

Отже, враховуючи, що протиправні дії обвинуваченого ОСОБА_3 пов`язані з вчиненням домашнього насильства стосовно його сина, з яким вони спільно проживають, а також те, що такі є систематичними, суд згідно п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України вважає за доцільне застосувати до обвинуваченого обмежувальний захід у виді направлення його для проходження програми для кривдників.

Суд вважає, що такий обмежувальний захід буде сприяти виправленню обвинуваченого, покращенню психічного здоров`я потерпілого ОСОБА_6 .

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» суб`єктами, відповідальними за виконання програм для кривдників є місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування за місцем проживання кривдника.

6. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку

6.1. Щодо речових доказів

Згідно з ч. 9 ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Речовим доказом у цьому кримінальному провадженні є металевий предмет, зовні схожий на кочергу, який знаходиться в кімнаті зберігання речових доказів ВНП № 2 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області.

6.2. Щодо процесуальних витрат

Відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 368 КПК України при ухваленні вироку суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат.

Процесуальні витрати у цьому кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов у цьому кримінальному провадженні не заявлявся.

Запобіжний захід ОСОБА_3 на підставі ухвали слідчого судді Гадяцького районного суду Полтавської області від 14.07.2026 було обрано у вигляді особистого зобов`язання строком на 2 місяці, підстав для його обрання на сьогодні суд не вбачає.

Керуючись статтями 349, 368, 370-371, 373-374, 376, 615 Кримінального процесуального кодексу України, суд,

у х в а л и в:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, та призначити йому покарання у виді громадських робіт на строк 150 (сто п`ятдесят) годин.

Застосувати до ОСОБА_3 на строк два місяці обмежувальний захід, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України, та направити його для проходження програми для кривдників. Організацію забезпечення проходження ОСОБА_3 програми для кривдників та контроль за виконанням ним програми для кривдників покласти на Заводську міську раду Полтавської області.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили не обирати.

Речовий доказ у кримінальному провадженні: металевий предмет, зовні схожий на кочергу, який знаходиться в кімнаті зберігання речових доказів ВНП № 2 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області - знищити.

На вирок протягом тридцяти діб з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Полтавського апеляційного суду через Лохвицький районний суд Полтавської області.

При цьому, відповідно до положень ч.2 ст. 394 КПК України, судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому, законному представнику потерпілого та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

З текстом вироку суду можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Суд на підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, після складання та підписання повного тексту вироку обмежився проголошенням його резолютивної частини. Копію повного тексту вироку вручити учасникам судового провадження в день його проголошення.

Суддя ОСОБА_13