Вирок від 30 вересня 2026 р. у справі №538/1695/26 — Лохвицький районний суд Полтавської області

Єдиний унікальний номер №538/1695/26

Провадження №1-кп/538/218/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2026 року м.Лохвиця

Лохвицький районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лохвиця матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань№12026170560000411 від 02 липня 2026 року про обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Червонозаводське, Лохвицького району Полтавської області, є громадянкою України, українки, із середньою освітою, непрацюючої, розлученої, маючої на утриманні одну неповнолітню дитину, зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України,

учасники судового провадження:

прокурор – ОСОБА_4 ,

обвинувачена – ОСОБА_3 ,

1. Історія провадження

1.1. 30 липня 2026 року Лохвицьким відділом Миргородської окружної прокуратури скеровано до Лохвицького районного суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12026170560000411 від 02 липня 2026 року про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.382 КК України.

1.2. Ухвалою Лохвицького районного суду від 04 серпня 2026 року призначено підготовче судове засідання у вказаному кримінальному провадженні.

1.3. Ухвалою Лохвицького районного суду від 10 вересня2026 року в цьому кримінальному провадженні призначено судовий розгляд.

2. Формулювання обвинувачення та стаття закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа

Судом під час судового розгляду встановлено, що 18 квітня 2026 року о 17 годині 37 хвилин, ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 , керувала транспортним засобом марки «Suzuki», без реєстраційного номеру, з ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя. Огляд на встановлення стану алкогольного сп`яніння проводився на місці зупинки за допомогою газоаналізатора Drager 6820, результат 0,37 проміле, чим порушила вимоги пункту 2.9 а Правил дорожнього руху України, за що відносно неї за ч. 1 ст. 130 КУпАП складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №644141 від 18.04.2026.

Відповідно до постанови Лохвицького районного суду Полтавської області від 28.04.2026, ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за що на останню накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

Вказана постанова розміщена на офіційному веб-сайті судової влади, копія постанови надіслана Лохвицьким районним судом Полтавської області для виконання на вказану ОСОБА_3 під час складання адміністративного протоколу адресу проживання та отримана ОСОБА_3 особисто.

У подальшому, незважаючи на те, що вказана вище постанова Лохвицького районного суду Полтавської області набрала законної сили, ОСОБА_3 , маючи реальну можливість її виконувати у частині утримання від керування транспортними засобами, права керування якими вона позбавлена, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, у порушення ч. 1 ст. 129 Конституції України, ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на території України, а також ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», якою забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами, посягаючи на суспільні відносини у сфері правосуддя, умисно вчинила діяння спрямоване на невиконання постанови суду, а саме 01.07.2026 близько 12 години 34 хвилин, достовірно знаючи та свідомо розуміючи, що вона позбавлена права керування транспортними засобами строком на 1 рік вказаною вище постановою суду, діючи всупереч постанови Лохвицького районного суду Полтавської області від 28.04.2026, керувала скутером марки «Suzuki», без реєстраційного номеру по вулиці Шкільній в м. Заводське Миргородського району Полтавської області та була зупинена поліцейськими СРПП ВП №2 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області,

Таким чином, ОСОБА_3 своїми умисними діями, що виразились в умисному невиконанні постанови суду, що набрала законної сили, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 382 КК України.

3. Позиції учасників судового провадження.

Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, визнала повністю, підтвердивши обставини, а саме час, місце та спосіб вчинення нею інкримінованого кримінального правопорушення, викладеного в обвинувальному акті, які відповідають дійсності.

При цьому вказала, що, дійсно, 01.07.2026 близько 12 години 34 хвилин, достовірно знаючи та свідомо розуміючи, що вона позбавлена права керування транспортними засобами строком на 1 рік постановою суду, діючи всупереч постанови Лохвицького районного суду Полтавської області від 28.04.2026, керувала скутером марки «Suzuki», без реєстраційного номеру по вулиці Шкільній в м. Заводське Миргородського району Полтавської області та була зупинена поліцейськими СРПП ВП № 2 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області.

До вчиненого нею кримінального правопорушення ставиться критично, щиро розкаюється у вчиненому.

Просила призначити їй покарання не пов`язане з позбавленням волі, у виді іспитового строку.

Зазначила, що вважає недоцільним дослідження інших доказів щодо обставин вчиненого кримінального правопорушення, оскільки такі нею не оспорюються.

Показання обвинуваченої є послідовними та логічними, не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченою змісту обставин кримінального правопорушення, а тому суд вважає ці показання достовірними.

Прокурор підтримав обвинувальний акт щодо вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України. Просив суд, з урахуванням думки обвинуваченої, здійснювати розгляд, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, та обмежитись допитом обвинуваченої та дослідженням даних, що характеризують обвинувачену. Не оспорив фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення обвинуваченою ОСОБА_3 , йому зрозуміло неможливість у подальшому оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку. Просив призначити обвинуваченій ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі строком на один рік та на підставі ст. 75 КК України звільнити останню від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку на один рік, речові докази у кримінальному провадженні залишити в матеріалах кримінального провадження.

4. Мотиви суду.

Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення, а саме: за частиною першою статті 382 КК України відповідно до обвинувального акту, згідно вимог ст.337 КПК України.

Враховуючи те, що обвинувачена свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнала повністю, вона та інші учасники судового провадження не оспорюють обставини, викладені в обвинувальному акті, і судом встановлено, що вона правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності її позиції, заслухавши думку інших учасників судового провадження та роз`яснивши їм положення КПК України про наслідки застосування обмеженого дослідження доказів, а саме: про позбавлення їх у такому випадку права подальшого оспорювання цих обставин в апеляційному порядку, суд визнає недоцільним дослідження інших доказів по справі відносно тих обставин, які ніким не оспорюються.

Відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Слід зазначити, що роз`яснення учасникам судового провадження спрощеного порядку розгляду не повинно носити формальний характер. Це означає, що суд, перш ніж постановити рішення про здійснення розгляду кримінального провадження на підставі ч. 3 ст. 349 КПК, повинен роз`яснити їм суть даної норми, при цьому не обмежитися цитуванням самої статті, а у доступній, чіткій та конкретизованій формі викласти її зміст, тим самим дати розгорнуте пояснення сторонам. Метою такого роз`яснення є однакове, правильне і точне розуміння усіма учасниками судового провадження змісту цієї норми, виявлення її сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання. Водночас, суд має упевнитися і в тому, що учасниками судового провадження суть такого роз`яснення сприйнята правильно та переконатися у добровільності їх позицій. Повне визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є обов`язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст.349 КК України (позиція ККС ВС, висловлена у постанові від 02 лютого 2021 року, справа № 640/4713/19, провадження № 51-2155км 20).

У відповідності до сформованого об`єднаною Палатою ККС ВС у постанові від 16 вересня 2024 року (справа № 444/870/22, провадження № 51-2989кмо23) висновку щодо правозастосування положень ч. 3 ст. 349 КПК: суд у конкретному кримінальному провадженні на підставі ч. 3 ст. 349 КПК має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію, або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 521/11693/16-к відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак, дана норма не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадження та визначені ст. 91 КПК. Тобто, законодавець зобов`язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.

Незалежно від обсягу доказів, які досліджуватимуться судом, зокрема, внаслідок визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, допит обвинуваченого здійснюється обов`язково (постанова ККС ВС від 17 грудня 2020 року, справа № 426/14810/18, провадження № 51-2486км20).

Оскільки, обвинувачена повністю визнала вину у вчиненому, і після роз`яснення учасникам судового розгляду положень ч.3 ст.349 КПК України, суд з`ясував, що вони правильно розуміють зміст обставин, встановлених у даному кримінальному провадженні, та не оспорюють їх, і така позиція є добровільною, роз`яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку та отримавши згоду учасників судового провадження на проведення судового розгляду в такому порядку, прийшов до висновку про недоцільність дослідження доказів щодо обставин скоєння обвинуваченим зазначених кримінальних правопорушень, обмежившись допитом обвинуваченої та дослідженням характеризуючих матеріалів, суд приходить до переконливого висновку про те, що винуватість обвинуваченої ОСОБА_3 у скоєному є доведена повністю.

Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності, суд визнає їх допустимими, належними, достатніми та достовірними і такими, які об`єктивно і повно доводять вину обвинуваченої ОСОБА_3 .

Суд переконаний, що дії обвинуваченої ОСОБА_3 , правильно кваліфіковано за ч.1 ст. 382 КК України, як умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

5. Призначення покарання.

Відповідно до ч.1 ст.2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Таким чином, реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинене кримінальне правопорушення.

Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12.06.2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання призначене судом має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.

При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В той же час, згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Згідно з п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2015, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, особу винного.

Враховується, що за ступенем тяжкості згідно положень ст.12 КК України (в редакції на час вчинення відповідного кримінального правопорушення) вчинене кримінальне правопорушення, передбачене: - ч. 1 ст. 382 КК України, є нетяжким злочином.

Згідно роз`яснень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року із змінами та доповненнями «Про практику призначення судами кримінального покарання», досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали) тощо.

Питання призначення покарання визначає форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Конституційний Суд України у своєму рішенні за № 15-рп/2004 зазначив про те, що, окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Тобто, покарання повинно перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного.

Обставинами, що пом`якшують покарання, передбаченими ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання, судом не встановлено.

Згідно абз. 17 ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд приймає до відома досудову доповідь представника органу пробації з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченої, згідно якої вбачається, що існує середній рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства. Орган з питань пробації вважає, що виправлення обвинуваченої можливе без ізоляції від суспільства на певний строк за умови здійснення з боку зазначеного вище органу наглядових та соцільно-виховних заходів.

За сукупності вище наведених обставин, враховуючи активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та те, що за місцем проживання обвинувачена характеризується посередньо, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має на утриманні одну неповнолітню дитину, раніше не судима, тобто враховуючи наведені вище дані про особу обвинуваченої та враховуючи наявність пом`якшуючої покарання обставини, відсутність обставин, що обтяжують покарання, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень призначити їй покарання за ч. 1 ст. 382 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік, на підставі ст. 75 КК України звільнивши її від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку на 1 (один) рік, якщо вона протягом вказаного строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на неї судом обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

6. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку

6.1. Щодо речових доказів

Згідно з ч. 9 ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Долю речових доказів суд вирішує керуючись положеннями ст. 100 КПК України.

6.2. Щодо процесуальних витрат

Відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 368 КПК України при ухваленні вироку суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат.

Процесуальні витрати у цьому кримінальному відсутні.

Цивільний позов у цьому кримінальному провадженні не заявлявся.

Запобіжний захід ОСОБА_3 не обирався і підстав для його обрання суд не вбачає.

Керуючись статтями 368, 370-371, 373-374, 376,615 Кримінального процесуального кодексу України, суд,

у х в а л и в :

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку на 1 (один) рік, якщо вона протягом вказаного строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на неї судом обов`язки.

На підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України та пункту 2 ч.3 ст. 76 КК України в період іспитового строку покласти на засуджену ОСОБА_3 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази у кримінальному провадженні:

- лазерний оптичний DVD-R диск із відеозаписами, що на ньому знаходяться, який зберігається у матеріалах кримінального провадження – залишити в матеріалах кримінального провадження.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили не обирати.

На вирок протягом тридцяти діб з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Полтавського апеляційного суду через Лохвицький районний суд Полтавської області.

При цьому, відповідно до положень ч.2 ст. 394 КПК України, судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченій та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченій та прокурору.

З текстом вироку суду можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень

за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Суд на підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, після складання та підписання повного тексту вироку обмежився проголошенням його резолютивної частини. Копію повного тексту вироку вручити учасникам судового провадження в день його проголошення.

Суддя ОСОБА_5