Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №688/237/26 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 688/237/26

(2/199/4872/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

03.09.2026

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді Спаї В.В.,

секретар судового засідання Захожа К.О.,

за відсутності учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі у порядку загального позовного провадження (при заочному розгляді) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування виконавчого комітету Шепетівської міської ради Хмельницької області, про визначення місця проживання неповнолітніх дітей,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що від шлюбу з відповідачем народилося семеро дітей, троє з яких ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на даний час мешкають разом із позивачем у м. Шепетівці Хмельницької області. Як зазначається позивачем при зверненні до суду, відповідач належним чином не виконує батьківські обов`язки, участі у вихованні, навчанні та утриманні дітей фактично не бере, проживає окремо від них та виїхала на проживання до Республіки Білорусь,тому тягар виховання, утримання, навчання, медичного супроводу та забезпечення побутових потреб дітей фактично покладений на позивача, тому позивач просив суд визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 разом із ним.

В окремо поданій суду заяві представник позивача просив суд про розгляд справи у його відсутності, просив задовольнити позов повністю.

Суд ухвалює рішення на підставі наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 280 ЦПК України).

Процесуальні дії у справі:

- ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 20.01.2026 р. цивільну справу передано на розгляд до Добропільського міськрайонного суду Донецької області за підсудністю;

- ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 19.02.2026 р. виправлено описку в ухвалі суду від 20.01.2026 р. щодо найменування суду, до якого передається справа, а саме до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра;

- ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 11.05.2026 р. прийнято цивільну справу до провадження;

- ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 11.05.2026 р. позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків;

- ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 01.06.2026 р. прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання;

- ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 27.07.2026 р. закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом на підставі доказів, наданих у порядку ст.ст. 76 – 80 ЦПК України, встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Харцизьк Донецької області, є громадянином України, та відповідач ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м. Мар`їна Горка Пуховицького району Мінської області Республіки Білорусь, громадянка Республіки Білорусь, 08 грудня 2006 р. зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харцизького міського управління юстиції у Донецькій області, про що складено актовий запис № 396.

Повторне свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 видане 29 серпня 2025 року Шепетівським відділом ДРАЦС у Шепетівському районі Хмельницької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків). Після реєстрації шлюбу відповідачу присвоєно прізвище ОСОБА_7 .

Від шлюбу у подружжя народилося семеро дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ; ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження.

Сторони в цій справі разом із дітьми проживали однією сім`єю у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який належить позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 02 листопада 2006 р.

Згідно з довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28 серпня 2025 р., зокрема № 6824-5003789460, виданою позивачу, № 6824-5003789482, виданою на ОСОБА_3 , та № 6824-5003789505, виданою на ОСОБА_5 , а також іншими довідками, наданими у справі, позивач та його діти взяті на облік, як внутрішньо переміщені особи за фактичним місцем проживання/перебування за адресою: АДРЕСА_2 . Законним представником ОСОБА_12 у відповідній довідці зазначено позивача.

З наданих до суду довідок про реєстрацію особи громадянином України № 6135/19-536-51, № 6135/19-536-52, № 6135/19-536-53 від 25 лютого 2025 року, виданих тимчасовим повіреним у справах України в Грузії ОСОБА_13 , вбачається, що ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є громадянами України.

Згідно з довідкою ліцею № 2 Шепетівської міської ради Хмельницької області від 17 жовтня 2025 року № 601-47/209 (№ 01-47/209), ОСОБА_3 навчається у 8-Б класі, ОСОБА_4 – у 4-В класі, ОСОБА_5 – у 1-Б класі зазначеного закладу освіти.

З характеристик, наданих ліцеєм № 2 Шепетівської міської ради від 17 жовтня 2025 року, вбачається, що діти характеризуються позитивно, є дисциплінованими, навчаються відповідно до своїх можливостей, забезпечені необхідним шкільним приладдям та одягом. Позивач бере активну участь у вихованні, навчанні та шкільному житті дітей, систематично відвідує батьківські збори, підтримує зв`язок із педагогічними працівниками та цікавиться успішністю дітей. Водночас відповідач у закладі освіти не з`являлася, зв`язку з класними керівниками не підтримувала та успіхами дітей не цікавилася.

Згідно з виписками з медичних карт амбулаторного хворого, виданими лікарем АЗПСМ № 6 КП «КНП Шепетівський Центр ПМСД» ОСОБА_14 від 29 жовтня 2025 року, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є здоровими, без супутніх захворювань. Медичний догляд та супровід дітей здійснює позивач.

Відповідно до консультаційних висновків лікарів КНП «Шепетівська багатопрофільна лікарня» ОСОБА_15 від 20 жовтня 2025 р., позивач під динамічним наглядом лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.

Згідно зі скороченим витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» (ФОВА-004835606), станом на 14 жовтня 2025 року позивач судимості не має.

Згідно з довідкою-характеристикою та довідкою про доходи, виданими ФОП ОСОБА_16 14 жовтня 2025 року, позивач працює водієм автотранспортних засобів у ФОП ОСОБА_16 , характеризується як сумлінний, дисциплінований та відповідальний працівник, має постійний дохід, який, зокрема, за листопад 2025 року становив 9 871 грн.

З наданого військово-облікового документа судом встановлено, що позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_10 як військовозобов`язаний, має військове звання солдат, військово-облікову спеціальність 790037 – водій. Згідно з постановою військово-лікарської комісії від 12 вересня 2025 року позивача визнано придатним до військової служби. Разом із тим позивач має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як батько, який самостійно виховує та утримує дитину або кількох дітей віком до 18 років.

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 16 вересня 2025 року позивач разом із трьома дітьми – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 – проживає в орендованому приватному будинку загальною площею 70 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 . У будинку наявні три житлові кімнати, кухня, ванна кімната, водопостачання, необхідні меблі та побутова техніка. Для дітей створені належні умови для проживання, навчання та відпочинку. В акті також зазначено, що відповідач разом із дітьми не проживає щонайменше останні три роки.

Згідно з висновком виконавчого комітету Шепетівської міської ради як органу опіки та піклування від 21 листопада 2025 року № 15/28/5531 та рішенням міського голови від 28 серпня 2025 року, визнано доцільним визначення місця проживання малолітніх дітей – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 – разом із позивачем.

Правовідносини між учасниками справи регулюються ст. 160 СК України.

Дослідив докази в межах заявлених суду позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, враховуючи наступне.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У частині першій статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 916/2040/20).

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Як встановлено судом, позивач при зверненні до суду з даним позовом, не обґрунтував, яке його суб`єктивне право чи охоронюваний законом інтерес порушено або не визнається особою, до якої пред`явлено позов.

За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Втім, позивачем не надано належних та достатніх, достовірних та допустимих доказів на підтвердження порушення певних прав (інтересів) позивача діями відповідача.

Як наголошується позивачем при зверненні до суду, відповідач виїхала з іншими спільними дітьми до Республіки Білорусь та мешкає там; відомості про реєстрацію місця проживання відповідача та місця перебування відповідача на території України відсутні, позивач мешкає з іншими трьома дітьми на території України.

За статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Згідно з постановою Верховного Суду від 16.09.2026 р. у справі № 677/1822/24 (провадження №61-16506св25), Верховний Суд послідовно зауважував, що суд – це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом. І суд може задовольнити позов у справі щодо дитини лише тоді, коли дійде висновку, що це є необхідним і корисним для інтересів та благополуччя дитини.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 295/13519/22, від 26 серпня 2025 року у справі № 753/18526/21, від 01 жовтня 2025 року у справі № 760/18574/22, від 05 листопада 2025 року у справі № 645/5180/19, від 12 листопада 2025 року у справі № 202/2883/22, від 12 листопада 2025 року у справі № 686/31442/24, від 04 березня 2026 року у справі № 188/846/23, від 27 квітня 2026 року у справі № 501/2820/21, від 03 липня 2026 року у справі № 752/13051/22.

При цьому Верховний Суд також зауважував, що відсутність між батьками спору щодо місця проживання дитини свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі (постанови Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 та від 19 червня 2026 року у справі № 166/1168/25).

Відповідно до загаданоївище постанови Верховного Суду, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

На переконання суду, позивач не виконав обов`язок доказування, який вданій справі покладений на нього, не надав докази на підтвердження порушення його прав з боку відповідача, на підставі яких суд мав би змогу дійти до висновку про необхідність їх поновлення у спосіб, визначений позивачем при зверненні до суду.

Оскільки відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови у позові, для суду наявні підстави для відмови в задоволенні позову повністю.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати підлягають віднесенню на рахунок позивача.

Керуючись ч. 1 та ч. 3 ст. 13, ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 19, ст.ст. 23, 89, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 258, ст.ст. 264 - 265, 273, 280 -282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Повне судове рішення складено 11.09.2026 р.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Спаї