Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №940/1446/26 — Тетіївський районний суд Київської області

01.10.2026 Провадження по справі № 2/940/928/26

Справа № 940/1446/26

РІШЕННЯ

Іменем України

29 вересня 2026 року Тетіївський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Мандзюка С.В.

за участю секретаря судового засідання Мудрик Н.А.

розглянувши в приміщенні суду в м. Тетієві в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (надалі - ТОВ «Діджи Фінанс») звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідачки ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 253921 від 23.03.2024 у розмірі 17464,80гривень та понесені судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що 23.03.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Клай Інвест» (надалі - ТОВ «Клай Інвест») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 253921 та відповідачці перераховані кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 в сумі 4000 грн.

ТОВ «Клай Інвест» виконано свої договірні зобов`язання. Натомість, відповідачкою належним чином не виконано кредитні зобов`язання.

У подальшому, 23.12.2024 між ТОВ «Клай Інвест» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 23122024/1, за умовами якого первісний кредитор відступив на користь нового кредитора ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги, зокрема за кредитним договором № 253921 від 23.03.2024.

Згідно з договором факторингу, сума боргу перед новим кредитором ТОВ «Діджи Фінанс» становить 17464,80 гривень, яку позивач просить стягнути з відповідачки.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 19.08.2026 відкрито провадження в справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

За зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідачки надсилалася ухвала про відкриття провадження, яка повернулася до суду не врученою з відміткою Укрпошти про причини повернення: «за закінченням встановленого терміну зберігання».

Верховний Суд у постанові від 23.01.2023 у справі № 496/4633/18 зазначив: «Отже, листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування».

Відтак, оскільки ухвала про відкриття провадження надіслана відповідачці за її зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання листом рекомендованою кореспонденцією, суд в достатній мірі виконав обов`язок щодо повідомлення відповідачки про розгляд справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 23.03.2024 між ТОВ «Клай Інвест» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 253921, строком на 90 днів, та відповідачці перераховані кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 в сумі 4000 грн.

ТОВ «Клай Інвест» свої зобов`язання за кредитним договором виконано в повному обсязі, а саме надано відповідачці кредитні кошти у розмірі 4000,00 гривень, що підтверджується листом ТОВ «ПрофітГід».

Водночас, на виконання ухвали Тетіївського районного суду Київської області від 19.08.2026 АТ КБ «ПриватБанк» надано інформацію щодо зарахування грошових коштів у сумі 4000,00 гривень на банківську картку,яка відкрита на ім`я ОСОБА_1

23.12.2024 між ТОВ «Клай Інвест» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 23122024/1, за умовами якого первісний кредитор відступив на користь нового кредитора ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги, зокрема за кредитним договором №253921 від 23.03.2024, укладеним між ТОВ «Клай Інвест» та ОСОБА_1 .

Згідно з Витягу з додатку № 1 до договору факторингу № 23122024/1 від 23.12.2024, сума заборгованості за договором № 253921 від 23.03.2024 становить 17464,80 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту - 4000,00 грн; заборгованість за відсотками - 4464,80 грн; заборгованість за комісіями - 1000,00 грн; заборгованість за пенею - 8000,00 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частинами 1 та 2 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, надані позивачемдокази, які досліджені судом, підтверджують факт порушення відповідачкою ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором № 253921 від 23.03.2024.

З огляду на зазначене, суд вважає доведеними ті обставини, що відповідачка ОСОБА_1 , отримавши кредитні кошти у порядку та на умовах, що визначені укладеним договором, взяті на себе зобов`язання не виконала, у передбачені в договорі строки отримані у кредит грошові кошти та нараховані відсотки не повернула, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість перед позивачем, до якого перейшло право вимоги, тому наявні підстави для задоволення позову в частині стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за тілом кредиту, відсоткам та комісії.

Разом з тим, щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідачки пені у розмірі 8000,00 грн, суд зазначає наступне.

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить про те, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі, якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачки пені, нарахованої у період дії воєнного стану, за прострочення зобов`язання, яке виникло з договору про надання споживчого кредиту, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідачки пені у розмірі 8000,00 грн за кредитним договором № 253921 від 23.03.2024.

З огляду на наведені вище норми права, встановлені фактичні обставини справи, враховуючи, що відповідачка ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, кредитні кошти разом з відсотками своєчасно не повернула, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем, до якого перейшло право вимоги, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, зокрема, стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 253921 від 23.03.2024 у загальному розмірі 9464,80 гривень, що включає в себе суму заборгованості по тілу кредиту (4000,00 грн), суму заборгованості за відсотками (4464,80 грн), комісію (1000,00 грн), у задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення заборгованості по сплаті пені у розмірі 8000,00 грн - відмовити.

Разом з тим, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як встановлено судом, позивачем понесено судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2662,40 грн.

Оскільки, у ході судового розгляду суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог за договором № 253921 від 23.03.2024 у загальному розмірі 9464,80 гривень, відтак, стягненню з відповідачки на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 1442,75 грн (2662,40 грн х 54,19 %).

Щодо стягнення з відповідача на користь ТОВ «Діджи Фінанс» витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 2 ст. 133 ЦПК України).

Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн позивачемнадано: договір № 42649746/02 про надання правової допомоги, укладений 01.06.2026 між ТОВ «Діджи Фінанс» та ФОП ОСОБА_2 ; додаткову угоду № 253921 до договору про надання правової допомоги; акт надання послуг від 21.07.2026 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом на суму 6000,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 4 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Крім того, у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, обґрунтовуючи правові підстави стягнення витрат на професійну правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Також, у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас, суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Отже, беручи до уваги положення ЄСПЛ, висновки Верховного Суду, враховуючи співмірність складності справи та обсягу виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що зазначені ТОВ «Діджи Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн є завищеними та не співмірними згідно з обставинами цієї справи.

Зокрема, суд зауважує, що ця справа стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, тобто у справі незначної складності, з огляду на ціну позову, а тому, підготовка документів для звернення до суду у рамках зазначеної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи.

Відтак, з огляду на викладене, зважаючи на критерії реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, складність та категорію справи, розгляд якої здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд дійшов висновку, що справедливим буде зменшення розміру витрат, понесених на надання професійної правничої допомоги до 4000,00 гривень, які підлягають стягненню з відповідачки ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс».

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 10, 12, 76, 81, 82, 133, 137, 141, 178, 247, 264-268, 279, 354 ЦПК України, статтями 205, 207, 509, 513, 514, 525, 526, 530, 611, 638, 639, 1049, 1054 ЦК України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», код ЄДРПОУ 42649746, адреса: вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, м. Бровари, Київська область, 07406, (IBAN: НОМЕР_3 в АТ «ПУМБ», МФО 334851), заборгованість за кредитним договором № 253921 від 23.03.2024 у розмірі 9464 (дев`ять тисяч чотириста шістдесят чотири) гривні 80 копійок, частково понесені судові витрати у виді сплаченого судового збору у розмірі 1442 (одна тисяча чотириста сорок дві)) гривні 75 копійок та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Суддя С.В. МАНДЗЮК