Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №940/1635/26 — Тетіївський районний суд Київської області

01.10.2026 Провадження по справі № 3/940/453/26 Справа № 940/1635/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 жовтня 2026 року суддя Тетіївського районного суду Київської області Мандзюк С.В., розглянувши матеріали, які надійшли з батальйону № 2 полку патрульної поліції в місті Біла Церква та Білоцерківському районі Управління патрульної поліції у Київській області про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

встановив:

Із протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 330834 від 08.09.2026 вбачається, що 08.09.2026 приблизно о 18 годині 30 хвилин в АДРЕСА_1 ОСОБА_1 вчиняла домашнє насильство психологічного та фізичного характеру стосовно свого сина ОСОБА_2 , яке виражалося у висловлюванні нецензурною лайкою, та яка створює нестерпні умови для проживання, чим вчинила правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

У судовому засіданні ОСОБА_1 свою провину у вчиненому правопорушенні не визнала та зазначила, що не вчиняла стосовно сина ОСОБА_2 домашнього насильства, конфлікт із сином виник через газову трубу. Також зауважила, що житловий будинок, в якому вона проживає, поділений на дві частини, в одній з них проживає вона, а в іншій - її син. Кожний з них має своє окреме подвір`я, яке огороджене парканом. Спільним побутом з сином не пов`язані, однією сім`єю не проживають з 2004 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши письмові докази, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення, як це визначено у ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Водночас, положеннями ст. 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Частина 1 статті 173-2 КУпАП передбачає відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Об`єктом зазначеного правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян. Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу. Об`єктивна сторона правопорушення, визначеного ст.173-2 КУпАП, передбачає відповідальність за вчинення насильства в сім`ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Тобто, обов`язковими ознаками складу правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП України є: діяння повинно бути протиправним; діяння призвело до порушень прав члена сім`ї; особою, потерпілою від насильства в сім`ї, може бути лише член сім`ї.

Водночас для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 173-2 КУпАП необхідно з`ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою настання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Отже, під домашнє насильство, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров`ю іншого члена сім`ї.

Самі по собі, зокрема, нецензурні висловлювання чи словесні образи не формують собою психологічне насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення лише у тому випадку, коли такі дії спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Системний аналіз існуючого національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.

В той час, як під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.

Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.

Так, на обґрунтування вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП матеріали справи містять: протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 330834 від 08.09.2026; письмові пояснення, відібрані у ОСОБА_1 , потерпілого ОСОБА_2 ; терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії ЕТ № 114982.

Із зазначених матеріалів справи та пояснень, як письмових так і наданих ОСОБА_1 у судовому засіданні, вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійсно 08.09.2026 виник конфлікт, зокрема, з приводу газової труби.

Між тим, сам лише факт наявності між учасниками справи конфліктної ситуації, за відсутності доказів на підтвердження завдання шкоди фізичному та психологічному здоров`ю потерпілого, не може свідчити про вчинення домашнього насильства в розумінні вимог ст. 173-2 КУпАП та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Водночас суд враховує, що ОСОБА_1 з потерпілим ОСОБА_2 на теперішній час не пов`язані спільним побутом, не мають взаємні права й обов`язки, не проживають спільно однією сім`єю з 2004 року.

Крім того, будь-яких інших доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 08.09.2026 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, за обставин викладених у протоколі, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку із адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законів.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до ст. 32 Конвенції про захист прав і основних свобод людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Так, ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». А згідно з положеннями ч. 3 ст. 6 Конвенції, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливість, необхідні для підготовки свого захисту, захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.

Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінов проти України» рішення від 09.06.2011р., заява №16347/02).

Крім того, у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява №6673/04) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Виходячи з практики застосування Європейським судом статті 6 Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже, його судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції.

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, повинен прийти до висновку про винуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, поза розумним сумнівом.

Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки, таким чином неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності складу правопорушення.

З огляду на вищезазначене, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази щодо вчинення ОСОБА_1 дій, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, суд дійшов висновку про недоведеність поза розумним сумнівом наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП, у зв`язку з чим провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 необхідно закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю у її діях складу адміністративного правопорушення.

Керуючись статтями 173-2 ч. 1, 247, 251, 252, 254, 283, 284 КУпАП, суд

постановив:

Провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю у її діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів до Київського апеляційного суду.

Суддя С.В.Мандзюк