Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №161/16131/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/16131/26

Провадження № 2/161/7673/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі: головуючої– судді Плахтій І.Б.

з участю секретаря судових засідань – Маєвської Х.Ю.

відповідача – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «ФК «Процент» через свого представника звернулося до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до кредитного договору №2015-1455-1 від 08 листопада 2023 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 1500 грн., строком на 365 днів (до 07 листопада 2024 року), шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «ПриватБанк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3, 50 % від суми кредиту за кожен день користування (1277, 50 % річних). Заборгованість відповідача за кредитним договором перед позивачем не сплачена і складає 20662, 50 грн., з яких: 1500 грн.- тіло кретиту; 19162, 50 грн. – відсотки. На підставі наведеного, позивач просить суд, стягнути з відповідача в свою користь заборгованість у вказаній сумі, а також суму понесених судових витрат.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у прохальній частині заяви просив розглядати справу у його відсутності. Щодо ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач у судовому засіданні визнав позовні вимоги в частині стягнення основної тіла кредиту, однак заперечував щодо стягнення відсотків за користування кредитом, посилаючись на те, що є військовослужбовцем та звільнений від сплати від сплати таких.

Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 08 листопада 2023 року між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2015-1455-1, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 1500 грн., строком на 365 днів, шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ КБ «ПриватБанк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3, 5 % від суми кредиту за кожен день користування (1277, 50% річних).

Кредитний договір був укладений в електронному вигляді та підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 440844.

Кредитні кошти були перераховані відповідачу 08 листопада 2023 року на платіжну картку № НОМЕР_2 , емітовану в АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується витребуваною судом від АТ КБ «Приватбанк» інформацією про емітовану на ім?я відповідача картку та суму зарахованих на неї коштів.

З матеріалів справи вбачається, що в порушення умов договору відповідач не виконував належним чином взяті на себе боргові зобов`язання.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 07 липня 2026 року заборгованість відповідача за кредитним договором перед позивачем не сплачена і складає 20662, 50 грн., з яких: 1500 грн.- тіло кретиту; 19162, 50 грн. – відсотки.

Надаючи свою правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є у тому числі договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 6 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа.

Отже, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. ч. 3, 4, 7, 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В порушення вищезазначених правових норм та умов договору позичальник своєчасно не повернув кредит, тобто порушив свої зобов`язання перед позивачем, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 1500 грн. слід задовольнити.

Разом з тим, позивач, пред`являючи вимоги до відповідача, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками, яка становить 19162, 50 грн.

Відповідач у судовому засіданні не заперечував факту отримання кредитних коштів та наявності зобов?язання щодо їх повернення, однак зазначив, що він, як військовослужбовець, відповідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», звільнений від сплати процентів за користування кредитом.

Згідно з пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Ця норма закону вже була чинною в цій редакції статті на час укладення кредитного договору.

Відповідачем долучено до матеріалів справи копію довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №11155 від 28 вересня 2026 року, відповідно до якої останній перебуває на військовій службі по мобілізації у ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також копію військового квитка серії НОМЕР_3 , з якого вбачається, що ОСОБА_1 з 28 лютого 2022 року був мобілізований до ЗСУ.

Враховуючи наведене, виходячи з положень ст. 3 «Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на відповідача поширюється дія даного Закону, тому cуд дійшов висновку про можливість застосування до даних правовідносин пільг, передбачених ст. 14 Закону.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено, що відповідач є військовослужбовцем, а спірний кредитний договір не належить до винятків, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд дійшов висновку, що нарахування позивачем відсотків за користування кредитом є безпідставним, а відтак в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом в розмірі 19162, 60 грн. слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТзОВ «ФК «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають задоволенню частково у розмірі 1500 грн., яка складається з: 1500 грн. сума заборгованості за основною сумою кредиту.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, суд враховує наступне.

Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 3 та 4 ст. 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, зокрема, представник позивача просить стягнути з відповідача понесені позивачем витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 2060 грн.

У підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представник позивача долучає до матеріалів справи наступні документи: копію договору № 03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03 червня 2024 року; копію акта прийому-передачі наданих послуг №145 від 30 квітня 2026 року; копію витягу з реєстру №1 від 30 квітня 2026 року; копію платіжної інструкції №75 від 01 травня 2026 року.

Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.

При цьому, суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною.

З огляду на складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також враховуючи, що позов задоволено лише частково, суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути із відповідача на корить позивача понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн.

Крім того, враховуючи висновок суду про часткове задоволення позову з відповідача на користь позивача слід стягнути 193, 28 грн. судового збору (1500 грн. х 2662, 40 грн. / 20662, 50 грн.).

На підставі ст.ст. 526, 536, 610, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 77,81,247,259,263-265, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» заборгованість за кредитним договором №2015-1455-1 від 08 листопада 2023 року в загальному розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» судовий збір у розмірі 193 (сто дев`яносто три) грн. 28 коп. та 1000 (одна тисяча) грн. витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Волинського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», адреса місцезнаходження: 03124, м. Київ, бул. Вацлава Гавела, 4, код ЄДРПОУ: 41466388.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Рішення у повному обсязі складено 01 жовтня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області І.Б. Плахтій