Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №678/500/26 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 678/500/26

Провадження № 22-ц/820/1747/26

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,

розглянув в порядку ч 1 ст 369 ЦПК України цивільну справу № 678/500/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 20 травня 2026 року у складі судді Цибульського Д.В. у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами поданої апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року ТзОВ «ФК «Позика» звернулося до суду з позовом, в якому позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 23369945 від 09.01.2022 року у розмірі 44 980 грн та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався, що 09.01.2022 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 23369945, який підписаний електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, на виконання умов договору відповідача перераховано кредитні кошти в сумі 13 000 грн

Відповідач належним чином умови договору не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

01.09.2025 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика», укладений договір факторингу № 01092025/1, згідно якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 23369945 від 09.01.2022 року, при цьому сума боргу становить 44980 грн., яка складається з: 13000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 31980 грн - заборгованість за відсотками, вказаний розмір заборгованості позивач просив стягнути з відповідача на свою користь .

Рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 20 травня 2026 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «Позика» заборгованість за кредитним договором № 23369945 від 09.01.2022 року у розмірі 44 980 грн, 2 662,40 грн судового збору та 5500 грн витрат на професійну правничу допомогу.

ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Апелянт вважає рішення суду першої інстанції незаконним, оскільки позивачем не надано доказів відносно укладення кредитного договору із визначенням відповідної процентної ставки, на яку посилається позивач. Крім того, судом не враховано, що відповідачем не здійснювалися будь-які активні конклюдентні дії, пов`язані із укладенням із кредитором кредитного договору саме із визначенням процентної ставки, на яку посилається позивач, відтак вимога щодо стягнення нарахованих відсотків за кредитним договором необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Апелянт вказує на відсутність порушеного права позивача в частині стягнення відсотків за кредитним договором, тому суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов в цій частині.

Також не погоджується з визначеним розміром витрат на правничу допомогу, враховуючи витрачений час на підготовку матеріалів для подання позовної заяви, незначну складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, на переконання скаржника, заявлений до стягнення розмір витрат на оплату правничої допомоги не є співмірним із складністю справи, часом, витраченим представником позивача на виконання відповідних робіт (надання послуг), а також обсягом наданих представником позивача послуг, що свідчить про відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі.

ТзОВ «ФК «Позика» подало відзив на апеляційну скаргу, вказує на їх безпідставність. Договір про надання фінансового кредиту № 23369945 від 09.01.2022 разом із відповідними додатками укладено відповідачем із первісним кредитором шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що підтверджує вчинення правочину в електронній формі, при цьому таке підписання стало можливим виключно після авторизації відповідача в особистому кабінеті на сайті кредитора з використанням логіна та пароля, а також внесення персональних даних і номера телефону, без чого укладення договору та додатків до нього було б неможливим. Також зазначає, що нарахування заборгованості за відсотками, здійснене первісним кредитором, повністю відповідає умовам укладеного договору, здійснене в межах строку кредитування, є таким, що ґрунтується на законних та договірних підставах, а відтак підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі

Крім того, відповідач не спростував розрахунок заборгованості належними та допустимими доказами, не надав альтернативного розрахунку заборгованості, а його заперечення зводяться виключно до формального та необґрунтованого заперечення позовних вимог, без наведення конкретних обставин чи доказів на їх підтвердження. Відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів повернення кредитних коштів на умовах і в порядку, визначених кредитними договорами, ані первісним кредиторам, ані новому кредитору, що свідчить про невиконання ним взятих на себе договірних зобов`язань. Таким чином, розрахунок заборгованості, поданий позивачем, є належним, обґрунтованим та таким, що відповідає умовам договору і фактичним обставинам справи, а позовні вимоги - законними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Натомість позиція відповідача спрямована виключно на уникнення виконання грошових зобов`язань, без надання суду жодних належних доказів на підтвердження своїх заперечень.

Позивач надав разом із позовом усі необхідні докази отримання професійної правничої допомоги у справі, що підтверджують співмірність та справедливість витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, часом, обсягом та ціною позову, а отже стягнення із відповідача витрат на професійну (правову) допомогу адвоката у розмірі 5 500 грн є співмірним обсягу виконаних робіт.

Дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 09.01.2022 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «ФК «ІРБІС» було укладено договір про надання фінансового кредиту № 23369945, який разом з додатками до договору, підписано електронним підписом у вигляді одноразового ідентифікатора 498851.

Відповідно до п.3.1 Товариство надає кредит клієнту у розмірі 13000 грн., з оплатою по процентній ставці що вираховується в наведеному графіку, згідно п.3.2 цього Договору, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити передбачені цим договором проценти у строки та на умовах передбачених цим договором.

Відповідно п.3.2.1 та п.3.2 Договору строк кредитування передбачає пільговий період 30 календарних днів з 09.01.2022 року по 08.02.2022 року протягом якого застосовується пільгова процентна ставка у розмірі 2,2%.

Відповідно п.3.2.2. та 3.2 Договору стандартний період становить 60 календарних днів з 09.02.2022 року по 09.04.2022 року, протягом якого застосовується стандартна процентна ставка у розмірі 3%.

Відповідно до Договору кредит надається товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки, реквізити якої зазначенні клієнтом у особистому кабінеті, та яка визначена клієнтом у якості основної платіжної картки.

Відповідно до Договору сума кредиту (його частина) перераховується Товариством протягом трьох робочих днів з моменту укладання цього Договору.

01.09.2025 року між ТзОВ «ФК «Ірбіс» та ТзОВ «ФК «Позика», укладений договір факторингу № 01092025/1.

Згідно договору факторингу відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 23369945 від 09.01.2022 року, відповідно до умов якого ТзОВ «Фінансова компанія «Позика» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором № 23369945 від 09.01.2022 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 23369945 від 09.01.2022 року, заборгованість відповідача становить 44980 грн. з яких 13000 грн. основний борг, 31980 грн. - відсотки за кредитом.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи.

В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 640 ЦК України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно статті 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першоїстатті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом автоматично стає стороною в договірному зобов`язанні.

Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

За статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб`єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов`язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Закон України «Про електронну комерцію», визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 цього Закону зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина 5 статті 11 цього Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до частини першої статті 12 цього Закону, моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Зібрані у справі докази вказують на те, що первинним кредитором ТзОВ «ІРБІС» та ОСОБА_1 був укладений в електронній формі кредитний договір, який підписаний сторонами електронним підписом, при цьому вчинений правочин містить накладення одноразового ідентифікатора, який направлявся кредитодавцем на телефонний номер відповідача. Вказане підтверджується інформацією в розділах «Реквізити та підписи сторін, які містять повну інформацію щодо позичальника, його персональні дані (ПІБ, РНОКПП, номер ID-картки, адресу, номер телефону та електронної адреси ).

Відповідно до довідки про ідентифікацію клієнта від 01.09.2025, ОСОБА_1 в інформаційно телекомунікаційній системі ТзОВ «ФК «ІРБІС» здійснив акцепт оферти позичальником шляхом підписання договору № 23369945 електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який містить унікальний код підпису 498851, номер мобільного телефону та електронну адресу для надсилання персонального ідентифікатора (0682825828), дату та час підписання (09/01/2022), номер картки/маска картки НОМЕР_1 хххх НОМЕР_2 .

Таким чином, кредитний договір підписаний відповідачем за допомогою за допомогою одноразового ідентифікатора 498851, 01.09.2022 року, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, а тому доводи апелянта про неукладення ним кредитного договору є безпідставними.

Отже, між сторонами існують зобов`язальні правовідносини, які виникли із кредитного договору приєднання, та регулюються главою 71 ЦК України та загальними нормами Цивільного кодексу щодо зобов`язань.

Крім того, положеннями статей 633, 634 ЦК України презюмується, що другий контрагент (споживач послуг банку) може приєднатися лише до тих умов, з якими він ознайомлений.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про доведеність товариством за допомогою належних доказів обставин, які підтверджують укладення з відповідачем договору-приєднання з погодженням усіх істотних умов кредитування, які доведені до відома позичальника.

ТОВ «ФК «Ірбіс» свої зобов`язання за договором кредиту виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 13000 грн. шляхом перерахування на платіжну картку позичальника, що підтверджується копією інформаційної довідки від 21.10.2025 року ТОВ «Універсальні платіжні рішення».

Відповідно до інформації АТ КБ «ПриватБанк», на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту НОМЕР_1 хххх НОМЕР_2 , номер телефону ( НОМЕР_3 ), знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 , номер телефону на який відправляється інформація про підтвердження операцій станом на 05.05.2026 року +380738538353.

З виписки по рахунку ОСОБА_1 за період 09.01.2022 року по 17.01.2022 року, вбачається, що 09.01.2022 року відбулося зарахування на карту № НОМЕР_1 хххх хх5981 переказу в сумі 13000 грн.

Вказані докази відповідачем не спростовані.

Крім того, відповідач, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, мав змогу власноруч отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування/ отримання кредитних коштів, однак не надав суду належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог позивача, а саме того, що відповідні кошти не були зараховані на картковий рахунок позичальника, вказаний у договорах, або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За нормами статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи питання щодо стягнення процентів за користування кредитом, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до умов договору, сторони погодили, строк кредитування, який передбачає пільговий період 30 календарних днів з 09.01.2022 року по 08.02.2022 року протягом якого застосовується пільгова процентна ставка у розмірі 2,2%, після закінчення якого стандартний період становить 60 календарних днів з 09.02.2022 року по 09.04.2022 року, протягом якого застосовується стандартна процентна ставка у розмірі 3%.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 12001356, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем станом на 09.04.2022 року становить 44 980 грн, з яких: 13 000 грн - заборгованість за тілом кредиту; та 31 980 грн - заборгованість за відсотками.

При цьому, з 01.09.2022 року по 08.02.2022 року, протягом пільгового періоду кредитодавцем нараховано проценти за кредитом з огляду на проценту ставку 2,2% в день, а з 09.02.2022 року по 09.04.2022 року, протягом 60 днів за стандартною процентною ставкою 3%.

Таким чином, нарахування заборгованості за відсотками, здійснене первісним кредитором, повністю відповідає умовам укладеного договору, здійснене в межах строку кредитування, є таким, що ґрунтується на законних та договірних підставах, а відтак підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі

Отже, висновок суду про стягнення нарахованих відсотків за кредитним договором № 23369945 в загальному розмірі 31 980 грн є цілком законним.

За таких обставин в ході перегляду рішення суду першої інстанції, колегія суддів не знайшла підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та нарахованими відсотками.

Що стосується доводів апелянта щодо неспівмірності розміру стягнутих витрат на правничу допомогу, то колегія суддів зазначає наступне.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої цієї статті).

Як вбачається з матеріалів справи, професійна правова допомога ТОВ «ФК «Позика» надавалася адвокатом Білецьким Б.М. на підставі договору про надання правової допомоги № 39493634 від 02 січня 2026 року.

На підтвердження факту надання професійної правової допомоги в суді першої інстанції адвокатом надано детальний опис робіт (наданих послуг) на підставі договору про надання правової допомоги № 39493634 від 02 січня 2026 року, при цьому вартість наданих послуг склала 5 500 грн.

ОСОБА_1 в поданому відзиві на позовну заяву не зазначав про неспівмірність витрат на правничу допомогу у визначеному розмірі з наданими адвокатом послуги та відповідно не просив про зменшення розміру таких витрат.

Таким чином, висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 5500 грн, є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги в цій частині висновки суду не спростовують.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 20 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 вересня 2026 року.

Судді А.М. Костенко

Л.М. Грох

Т.О. Янчук