Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №450/669/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 450/669/24 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.

Провадження № 22-ц/811/3592/25 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого – судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря – Хоцяновича О.В.,

з участю: представника третьої особи

ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа – ОСОБА_1 , про визнання майнових прав,

встановив:

У лютому 2024 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , в якому просила визнати за нею майнове право на квартиру АДРЕСА_1 .

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 30.06.2022 року між нею та ОСОБА_4 укладено попередній договір №8182, посвідчений 30.06.2022 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Якимів Н.Б., згідно з яким, вона ( ОСОБА_3 ) за 55872 доларів США придбала квартиру АДРЕСА_1 , яку ОСОБА_4 зобов`язувався передати до 30.07.2023 року та укласти основний договір купівлі-продажу квартири.

Позивачкою виконано свої зобов`язання за попереднім договором та здійснено оплату у розмірі 1986249 грн. 60 коп., що еквівалентно 55872 доларам США, на користь відповідача, однак, відповідач свої зобов`язання за договором не виконав та не передав у власність позивачки вказану квартиру.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 травня 2025 року.

Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_3 , просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що 30.06.2022 року між нею та відповідачем укладено попередній договір про купівлю-продаж квартири, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Якимів Н. Б. та зареєстрований в реєстрі за №8182.

Пунктом 1 цього договору передбачалось, що сторони зобов`язуються у строк до 30.07.2023 року укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Пунктом 2 договору визначалась вартість квартири, яку сторони узгодили в сумі 1986249 грн. 60 коп.

На виконання пункту 3 попереднього договору про купівлю-продаж квартири АДРЕСА_1 , позивач 01.07.2022 року здійснила оплату в розмірі 1986249 грн. 60 коп., в еквіваленті 55872 доларів США, що є повним та остаточним розрахунком по основному договору та підтверджується банківським меморіальним ордером №6246491114 від 01.07.2022 року.

Зазначає, що вона, бажаючи придбати квартиру АДРЕСА_2 , уклала законний договір із забудовником ОСОБА_4 та здійснила розрахунок за придбане нею житло в повному обсязі, відтак, сторонами укладеного договору є покупець – ОСОБА_3 та продавець (забудовник) – ОСОБА_4 .

Позивач, покликаючись на правові висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №761/20612/15-ц, провадження №14-39цс19, від 27 лютого 2019 року у справі №761/32696/13-ц, провадження №14-606цс18, Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №638/12414/17, провадження №61-21546св19, наголошує, що у разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов`язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків учасником будівництва, ефективним способом захисту порушених прав останнього є визнання майнових прав на об`єкт інвестування.

28.01.2026 року ОСОБА_5 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи та вимоги апелянта.

В судове засідання апеляційного суду 22.09.2026 року інші учасники справи, окрім представника третьої особи, не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи всі були належним чином повідомлені, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, справу розглянуто у їхній відсутності.

Ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 01.10.2026 року о 12:50.

Заслухавши пояснення представника третьої особи в заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30.06.2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, посвідчений 30.06.2022 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Якимів Н.Б., зареєстрований в реєстрі за №8182.

Згідно умов попереднього договору, сторони зобов`язувались у строк до 30.07.2023 року укласти договір купівлі-продажу (основний договір) квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 зобов`язувався у строк до 30.07.2023 року передати ОСОБА_3 вказану вище квартиру. В якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 зобов`язувалась у строк до 07.07.2022 року перерахувати на рахунок ОСОБА_4 грошову суму у розмірі 1986249 грн. 60 коп., що еквівалентно 55872 доларам США.

Згідно з меморіальним ордером №6246191114 від 01.07.2022 року, ОСОБА_3 здійснила перерахування грошових коштів у сумі 1986249 грн. 60 коп. на користь ОСОБА_4 .

З договору простого товариства (договору про спільну діяльність), посвідченого 13.10.2021 року приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Віблим Л.З., зареєстрованого в реєстрі за №1128, вбачається, що такий укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

У п.1.1 вказаного договору зазначено, що сторони зобов`язались шляхом об`єднання своїх вкладів і зусиль спільно діяти у формі простого товариства без створення юридичної особи з метою будівництва і прийняття в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями на земельній ділянці, площею 0,4167 га, за адресою: АДРЕСА_3 (кадастровий номер 4623683300:01:001:0120), в порядку, передбаченому законодавством, та отримання в особисту приватну власність квартир, приміщень та доходу у вигляді грошових коштів, отриманих в результаті виконання спільних дій, передбачених цим договором.

Відповідно до п.5.1 договору, перебіг строку дії цього договору починається з моменту його підписання всіма учасниками і діє до досягнення мети, передбаченої п.1.1 договору, але в будь-якому випадку до 12.10.2022 року.

Згідно з п.5.2 договору, сторони визначили, що у випадку недосягнення мети, передбаченої п.1.1 цього договору, в строк до 12.10.2022 року, незавершений об`єкт будівництва вважається власністю ОСОБА_1 , а ОСОБА_4 гарантує, що не претендуватиме на нього.

В п.7.1.1 договору сторони узгодили, що цей договір припиняється/ розривається у випадках, передбачених п.5.1 цього договору.

Згідно з п.1.1 додатку №1 до договору простого товариства (договору про спільну діяльність) від 13.10.2021 року, до моменту прийняття будинку в експлуатацію та реєстрації права власності на квартири та нежитлові приміщення все створене в результаті спільної діяльності майно (будинок загалом, квартири та нежитлові приміщення) розподіляється між учасниками у такому співвідношенні: ОСОБА_1 належить частка у розмірі 90% будинку, квартир та нежитлових приміщень; ОСОБА_4 належить частка у розмірі 10% будинку, квартир та нежитлових приміщень.

На підтвердження позовних вимог, сторона позивача покликалася на укладений 13.10.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 договір простого товариства (договір про спільну діяльність).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що попередній договір купівлі-продажу квартири від 30.06.2022 року укладено неуповноваженою на те особою. Суд дійшов висновку, що позивачкою не доведено, що ОСОБА_4 , укладаючи з нею попередній договір купівлі-продажу квартири від 30.06.2022 року, діяв в інтересах простого товариства для досягнення мети, передбаченої п.1.1 договору простого товариства (договору про спільну діяльність) від 13.10.2021 року.

З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до змісту статей 11, 15 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів викладено в статті 16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 ЦК України, відповідно до якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Відповідно до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що на момент укладення 30.06.2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 попереднього договору про купівлю-продаж квартири, ОСОБА_4 не був належним суб`єктом для укладення такого договору з огляду на те, що при припиненні 12.10.2022 року дії договору простого товариства (договору про спільну діяльність) від 13.10.2021 року, незавершений об`єкт будівництва визнавався власністю ОСОБА_1 , якому належали права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, і лише він мав право на вчинення щодо свого майна будь-яких дій.

Умовами договору простого товариства від 13.10.2021 року не було передбачено надання уповноваженій особі, зокрема ОСОБА_4 , повноважень на ведення спільних справ, які б включали право укладати з третіми особами договори купівлі-продажу майнових прав на квартири та нежитлові приміщення, а також попередні договори купівлі-продажу таких об`єктів у межах незавершеного будівництва до моменту введення його в експлуатацію.

Суд першої інстанції правильно звернув увагу, що позовні вимоги про визнання за ОСОБА_3 майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 не є належним способом захисту порушеного права, оскільки власником нежитлових, житлових приміщень та в цілому будинку АДРЕСА_3 є ОСОБА_1 , з яким у позивачки відсутні будь-які договірні відносини щодо купівлі-продажу квартири у вказаному будинку.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що рішенням Господарського суду Рівненської області від 09 грудня 2025 року у справі №918/1061/24(450/3082/24), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 лютого 2026 року та постановою Верховного Суду від 20 травня 2026 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання недійсним попереднього договору про купівлю-продаж квартири задоволено; визнано недійсним попередній договір про купівлю-продаж квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 30.06.2022 року.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та обставини справи, давши належну правову оцінку доказам, які сторони подали на підтвердження своїх вимог та заперечень, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, не допустив порушень норм процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування рішення, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення даного спору, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 01 жовтня 2026 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич