Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №456/6503/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 456/6503/25 Головуючий у 1 інстанції: Сас С.С.

Провадження № 22-ц/811/860/26 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого – судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря – Хоцяновича О.В.,

з участю: позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Личаківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про врахування добровільно сплачених аліментів та проведення перерахунку заборгованості,

встановив:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати, що грошові кошти, сплачені ним 09.07.2025 року в сумі 10000 грн. та 20.08.2025 року в сумі 10000 грн. на особисту банківську картку ОСОБА_3 № НОМЕР_1 , є частковим виконанням обов`язку зі сплати аліментів згідно із судовим наказом №456/3741/25 від 30.07.2025 року; зобов`язати Личаківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції врахувати зазначені суми під час визначення заборгованості по аліментах у виконавчому провадженні №79016246 та провести перерахунок заборгованості з урахуванням добровільно сплачених 20000 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що судовим наказом Стрийського міськрайонного суду Львівської області №456/3741/25 від 30.07.2025 року, виданим за заявою ОСОБА_2 , присуджено до стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно, починаючи з 14.07.2025 року і до досягнення дитиною повноліття. На підставі даного судового наказу було відкрито виконавче провадження №79016246 у Личаківському відділі державної виконавчої служби у місті Львові.

Про звернення ОСОБА_2 до суду із заявою про видачу судового наказу йому не було відомо і такий винесено без його участі.

З моменту розірвання шлюбу у 2012 році він відповідально та належно виконував свої батьківські обов`язки і за усною домовленістю з ОСОБА_2 регулярно сплачував кошти на утримання дитини, шляхом переказу грошових сум на особисту банківську картку доньки. Факт регулярних переказів підтверджується довідкою АТ КБ «Приватбанк» від 03.09.2025 року №74НР 113218КР10200.

Відповідачка ОСОБА_2 не заперечувала щодо переказу грошових сум на особисту банківську картку доньки і кошти з цієї картки використовувались, власне, на утримання доньки.

Судовий наказ №456/3741/25 він отримав лише 22.08.2025 року, проте, до моменту отримання інформації про наявність судового наказу, він продовжував добровільну сплату коштів на утримання доньки, а саме: 09.07.2025 року здійснив переказ у сумі 10000 грн. (код документа Р24А4562023394D0444) та 20.08.2025 року здійснив переказ на суму 10000 грн. (код документа Р24А4740161398D8397).

На його звернення до Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові з проханням зарахувати ці платежі як фактичне часткове виконання обов`язку зі сплати аліментів отримав відмову (лист №63176 від 16.10.2025 року).

Позивач зазначає, що аліменти є власністю дитини, тому перерахування аліментів на рахунок неповнолітньої дитини є належним способом виконання обов`язку зі сплати аліментів, а отже, відмова державного виконавця врахувати вказані платежі порушує його право на справедливий перерахунок заборгованості.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що грошові перекази на загальну суму 20000 грн. проводились ним безпосередньо на рахунок дочки ОСОБА_3 і були призначені для її утримання, проте, суд ототожнив отримувача коштів із власником аліментів, що суперечить правовій основі аліментів як власності дитини.

Звертає увагу, що до моменту відкриття виконавчого провадження, він упродовж всіх років від моменту розірвання шлюбу з ОСОБА_2 відповідально ставився до виконання своїх батьківських обов`язків.

Наголошує, що за усною домовленістю із колишньою дружиною він регулярно здійснював добровільну сплату коштів на утримання дітей, в тому числі і на його неповнолітню доньку ОСОБА_3 , шляхом щомісячного переказу грошових коштів, в сумах, визначених законодавством на відповідний період.

Додає, що оскільки до 30.07.2025 року не було судового рішення чи наказу щодо призначення аліментів, кошти на утримання доньки, після досягнення нею 14-річного віку, він перераховував на її особисту банківську карту.

Вказує, що відповідачка ніколи не заперечувала щодо таких дій і кошти з особистої банківської карти дочки використовувались на її утримання.

Вважає, що суд не взяв до уваги того факту, що перша оплата (грошовий переказ у розмірі 10000 грн.) відбулась 09.07.2025 року (тобто ще до відкриття 14.07.2025 року провадження по судовому наказу №456/3741/25), а друга оплата (грошовий переказ у розмірі 10000 грн.) відбулась 20.08.2025 року, тобто ще до відкриття виконавчого провадження (04.09.2025 року), а відтак, обидві оплати були добровільним виконанням обов`язку утримання дитини.

Наголошує, що неврахування зазначених платежів призвело до фактичного подвійного стягнення аліментів за один і той самий період, що суперечить правовій природі аліментних зобов`язань та принципу справедливості.

В судове засідання апеляційного суду 22.09.2026 року представник третьої особи Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, справу розглянуто у його відсутності.

Ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 01.10.2026 року о 12:50.

Заслухавши пояснення позивача в підтримання апеляційної скарги, заперечення відповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30.07.2025 року Стрийським міськрайонним судом Львівської області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 14.07.2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Постановою державного виконавця Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Кукицяк А.В. від 04.09.2025 року відкрито виконавче провадження (ВП №79016246) з примусового виконання судового наказу №456/3741/25, виданого 21.08.2025 року Стрийським міськрайонним судом Львівської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 14.07.2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до платіжної інструкції №Р24А4562023394D0444 від 09.07.2025 року, платник ОСОБА_1 здійснив переказ власних коштів у сумі 10000 грн., отримувач: ОСОБА_3 .

Відповідно до платіжної інструкції №Р24А4740161398D8397 від 20.08.2025 року, платник ОСОБА_1 здійснив переказ власних коштів у сумі 10000 грн., отримувач: ОСОБА_3 .

У відповіді Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №63176 від 16.10.2025 року на звернення ОСОБА_1 зазначено, що 04.09.2025 року до Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції звернулась із заявою стягувачка ОСОБА_2 про відкриття виконавчого провадження згідно судового наказу №456/3741/25, виданого Стрийським міськрайонним судом Львівської області, про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 в розмірі однієї чверті заробітку (доходу) ОСОБА_1 , щомісячно, починаючи стягнення з 14.07.2025 року і до досягнення дитиною повноліття. Згідно судового наказу, стягнення аліментів на утримання дочки необхідно проводити на користь ОСОБА_2 . Згідно наданих ОСОБА_1 платіжних інструкцій (квитанцій), грошові перекази проводились на рахунок дочки ОСОБА_3 , а не на рахунок стягувача, визначеного судовим наказом. Оскільки перерахування коштів здійснено не на користь належного стягувача, такі платежі не можуть бути зараховані у врахування сплачених сум аліментів.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що здійснені ОСОБА_1 спірні платежі не можуть бути зараховані у врахування сплачених сум аліментів, оскільки вони здійснені не на рахунок стягувача – ОСОБА_2 .

Однак, з такими висновками суду першої інстанції в повній мірі не можна погодитись, з урахуванням наступного.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У разі, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів осіб. Такі права та законні інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити в рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, провадження №12-80гс20).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі №641/7824/18 (провадження №61-10355св19) вказано, що: «Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частиною третьою статті 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №904/7326/17 (провадження №12-197гс18) вказано, що: «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».

Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом (частина восьма статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»).

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору – судом (частина третя статті 195 СК України).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_2 , посилаючись на безпідставне не зарахування державним виконавцем спірних платежів як фактичне часткове виконання обов`язку зі сплати аліментів, просив визнати, що грошові кошти, сплачені ним 09.07.2025 року в сумі 10000 грн. та 20.08.2025 року в сумі 10000 грн. на особисту банківську картку № НОМЕР_1 неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , є частковим виконанням обов`язку зі сплати аліментів, а також зобов`язати Личаківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції врахувати зазначені суми під час визначення заборгованості по аліментах у виконавчому провадженні №79016246 та провести перерахунок заборгованості з урахуванням добровільно сплачених 20000 грн., з метою уникнення подвійного стягнення аліментів за один і той самий період.

Отже, в даному випадку, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом порушеного права, як сторони виконавчого провадження – боржника у виконавчому провадженні №79016246 з примусового виконання судового наказу №456/3741/25, виданого Стрийським міськрайонним судом Львівської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Колегія суддів звертає увагу, що, звернувшись до суду з позовом у порядку позовного провадження, ОСОБА_1 обрано неправильний спосіб захисту порушено права.

За встановлених обставин справи, ефективним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 , як сторони виконавчого провадження, буде звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця.

Правильність такого висновку підтверджується низкою судових рішень Верховного Суду у подібних правовідносинах у справах, які розглядалися в порядку статті 447 ЦПК України (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 04 грудня 2024 року (справа №394/434/24, провадження №61-12078св24), від 13 червня 2024 року (справа №760/17498/22, провадження №61-15969св23).

Таким чином, обрання неправильного (неефективного) способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови позивачеві у задоволенні заявлених до відповідача позовних вимог і суд не зобов`язаний давати правову оцінку доводам позивача щодо законності заявлених ним вимог, оскільки така оцінка повинна бути надана в іншому провадженні при розгляді скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця.

Ураховуючи те, що суд правильно відмовив позивачеві у задоволенні вказаного позову, однак, неправильно визначив підставу для такої відмови, рішення суду першої інстанції необхідно змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови, тому апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06 лютого 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення суду – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухваленняя, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 01 жовтня 2026 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич