Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №317/4378/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 01.10.2026 Справа № 317/4378/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 317/4378/26 Головуючий у 1-й інстанції: Громова І.Б.

Провадження № 22-ц/807/2142/26 Суддя-доповідач: Сакоян Д.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Сакояна Д.І.

суддів: Бредуна Д.С., Салтан Л.Г.

розглянувши без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником – адвокатом Вельможком Олегом Олександровичем, на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 14.08.2026 у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа – територіальна громада міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Вельможка О.О., звернулась до Запорізького районного суду Запорізької області з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвалою судді Запорізького районного суду Запорізької області від 10.08.2026 вищезазначену заяву залишено без руху, заявниці надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді Запорізького районного суду Запорізької області від 14.08.2026 заяву визнано неподаною та повернуто заявниці.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Вельможка О.О., через систему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 10.08.2026 та ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 14.08.2026 у справі № 317/4378/26 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 04.09.2026 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником – адвокатом Вельможком О.О., в частині оскарження ухвали Запорізького районного суду Запорізької області від 10.08.2026 у справі № 317/4378/26.

Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 04.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником – адвокатом Вельможком О.О., в частині оскарження ухвали Запорізького районного суду Запорізької області від 14.08.2026 у справі № 317/4378/26 та призначено справу до розгляду без повідомлення учасників справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ухвала суду першої інстанції від 14.08.2026 є необґрунтованою, оскільки судом першої інстанції не вказано які саме недоліки у позовній заяві не було усунено, лише вказано, що позовна заява не може розглядатись в порядку окремого провадження. При винесенні даної ухвали судом першої інстанції безпідставно застосовано ч. 6 ст. 185 ЦПК України. Таким чином, суд першої інстанції порушив норми процесуального права.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених ст. 369 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в п. 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин розгляд апеляційної скарги здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції зазначеним вище вимогам повною мірою не відповідає.

Вимоги щодо форми та змісту позовної заяви визначено у ст. 175 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст. 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Вимоги до змісту заяви про встановлення факту містяться у ст. 318 ЦПК України. За змістом вказаної норми права у заяві повинно бути зазначено:

1) який факт заявник просить встановити та з якою метою;

2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;

3) докази, що підтверджують факт.

До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

За приписами ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (ч. 2 ст. 185 ЦПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст. 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, внесе у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Як видно з матеріалів справи, у серпні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 10.08.2026 вищезазначену заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано заявниці п`ятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків.

Постановляючи ухвалу про залишення заяви без руху, суд першої інстанції виходив з того, що заявницею обрано неправильний спосіб захисту своїх порушених прав, оскільки відповідно до постанови Верховного Суду № 205/2102/19-ц від 14.04.2021, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Тринадцятого серпня 2026 року на виконання ухвали про залишення заяви без руху від 10.08.2026 представником ОСОБА_1 , адвокатом Вельможком О.О., було подано до суду позовну заяву про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 14.08.2026 заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявниці.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що заявниця не усунула недоліки, про які зазначалось в ухвалі від 10.08.2026 та звернув увагу заявниці на те, що відповідно до вимог чинного законодавства позовна заява не може розглядатися в порядку окремого провадження.

Апеляційний суд з вказаними висновками суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У ч. 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких – не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі «Дія 97 проти України»).

Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2019 у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Відповідно до ст. 293 ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення .

За приписами ч. 1 ст. 294 ЦПК України, під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (ч. 3 ст. 294 ЦПК України).

Згідно з ч. 6 ст. 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, – залишає заяву без розгляду (ч. 4 ст. 315 ЦПК України).

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 632/580/17 зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права, спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Залишаючи без руху заяву ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявницею обрано помилковий спосіб захисту порушених прав.

Між тим, на стадії вирішення питання про відкриття провадження суд перевіряє дотримання заявником процесуальних вимог до заяви та наявність передбачених підстав для її повернення або відмови у відкритті провадження. Оцінка належності та ефективності обраного способу захисту, обґрунтованості заявлених вимог і доказів на їх підтвердження потребує розгляду справи по суті. Аналогічний за змістом висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 19.06.2026 у справі № 363/4050/25.

Водночас перевірка наявності спору про право при вирішенні питання про відкриття провадження у справі окремого провадження прямо передбачена ч. 4 ст. 315 ЦПК України. Така перевірка не є тотожною оцінці належності чи ефективності способу захисту. Якщо із заяви вбачається спір про право, процесуальним наслідком є відмова у відкритті провадження, а не залишення заяви без руху та її повернення з мотивів необхідності звернення з позовом.

Сама по собі неналежність способу захисту не є недоліком заяви та не є підставою для її повернення.

Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції в якості обґрунтування помилковості обраного заявницею способу захисту послався на постанову Верховного Суду у справі № 205/2102/19-ц від 14.04.2021, у якій суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що суди нижчої ланки не зазначили, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом, який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, тобто не встановили, між ким існує спір, оскільки бути право повинно реальним, а не гіпотетичним.

Наведений висновок Верховного Суду не підтверджує необхідності звернення виключно в порядку позовного провадження. Навпаки, він вимагає встановлення конкретних обставин, які свідчать про реальний спір про право, та не допускає висновку про його наявність лише з огляду на відмову нотаріуса в оформленні спадщини.

Помилкова та неоднозначна аргументація судом першої інстанції ухвали про залишення заяви без руху від 10.08.2026 поставила заявницю у стан правової невизначеності, тож нею були усунуті недоліки у спосіб, який вона визначила правильним (шляхом подання позовної заяви), оскільки суд першої інстанції не зазначив конкретного та зрозумілого способу усунення недоліків.

Повертаючи заяву, суд першої інстанції виходив із того, що всупереч вимогам ст. 175, 177 ЦПК України заявницею не усунено недоліки, викладені в ухвалі суду від 10.08.2026. Суд першої інстанції також виснував, що позовна заява не може розглядатися в порядку окремого провадження.

На виконання ухвали від 10.08.2026 представник заявниці подав документ, оформлений як позовна заява. Суд першої інстанції не навів мотивів, з яких подання цього документа не відповідало визначеному ним способу усунення недоліків, та не зазначив, які конкретні вимоги до форми чи змісту заяви залишилися невиконаними.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що в окремому провадженні не може розглядатись позовна заява, проте, повертаючи заяву про встановлення факту судом першої інстанції не ураховано, що до подання такого процесуального документа спонукав заявницю сам суд.

Отже, суд першої інстанції застосував наслідки, передбачені ч. 3 ст. 185 ЦПК України, не навівши конкретних неусунутих недоліків форми чи змісту заяви, а питання про можливість її розгляду в порядку окремого провадження помилково вирішив шляхом повернення заяви. Зазначене порушення норм процесуального права призвело до постановлення помилкової ухвали та відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для її скасування з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження.

Керуючись ст. 367, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником – адвокатом Вельможком Олегом Олександровичем, на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 14.08.2026 у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа – територіальна громада міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини – задовольнити.

Ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 14.08.2026 у цій справі скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Д.І. Сакоян

Судді Д.С. Бредун

Л.Г. Салтан