Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №334/9797/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 30.09.2026 Справа № 334/9797/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №334/9797/25 Головуючий у 1- інстанції Турбіна Т.Ф.

Провадження № 22-ц/807/1774/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Мінгазова Р.В.,

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 27 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Міністерство оборони України, про встановлення факу проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

В обґрунтування заяви зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 2017 року проживали як подружжя однією сім`єю без реєстрації шлюбу в орендованій квартирі в м. Запоріжжя, починаючи з 2015 року були парою.

З 2019 року по жовтень 2023 року проживали разом як подружжя за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачкою було оформлено ВПО за цією адресою. ОСОБА_4 як внутрішньо переміщена особа не оформлювався. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 вели спільне господарство, мали загальний сімейний бюджет, займалися облаштуванням житла, разом подорожували, відвідували рідних (до початку повномасштабного вторгнення РФ на територію Україну та окупацію територій в т.ч., де проживають рідні загиблого - рідна сестра, бабуся та дядько). Дядько, в свою чергу, був опікуном загиблого ОСОБА_4 та його сестри, батьки яких були позбавленні батьківських прав на підставі рішення Василівського районного суду Запорізької області по справі № 22185 від 17.12.2008 року.

11.12.2024 ОСОБА_4 був призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 та приєднався до лав ЗСУ.

Позивачка була зазначена ОСОБА_4 як «довірена особа», «цивільна дружина» в усіх документах, які він заповнював в процесі проходження військової служби в ЗСУ, починаючи з ІНФОРМАЦІЯ_3 . Військові частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , в яких проходив військову службу ОСОБА_4 знали ОСОБА_1 як дружину ОСОБА_4 .

Саме тому позивчаку було офіційно повідомлено спочатку про зникнення ОСОБА_4 , а потім про його загибель.

ОСОБА_4 загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 під час виконання бойового завдання в районі н.п. Шийківка Ізюмського району Харківської області, внаслідок ворожого удару ФПВ дрону. Тіло евакуйоване та упізнане згідно протокол впізнання від 03.09.2025 року. Згідно лікарського свідоцтва про смерть № 1659 від 06.09.2025, ОСОБА_4 загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 в зоні військових бойових дій. Місце смерті н.п. Шийківка Ізюмського району Харківської області.

Сповіщення сім`ї від 01.09.2025 № СЗ/11355 про зникнення ОСОБА_4 безвісті під час виконання бойового завдання з 29.08.2025 року було видано ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 як цивільній дружині загиблого воїна.

Сповіщення сім`ї про загибель від 08.09.2025 № СЗ/11736 було видано також на ім`я ОСОБА_1 із зазначенням її адреси та номеру телефону.

В акті прийому-передачу тіл (останків) загиблих Оборонців України № 11221С від 30.08.2025 зазначено, що 03.09.2025 особисті речі загиблого отримала цивільна дружина ОСОБА_1 .

В довідці № 1264 від 17.09.2025, виданої Великодедеркальською сільською радою зазначено, що ОСОБА_1 , 1995 р.н. здійснила поховання свого цивільного чоловіка ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Також позивачка особисто отримала свідоцтво про смерть свого цивільного чоловіка та Витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання.

Перебуваючи на службі ОСОБА_4 , отримуючи заробітну плату, на постійній основі надсилав грошові кошти своїй цивільній дружині - позивачці, в т.ч. які були спрямовані на оплату житлово- комунальних послуг за приміщення, яке вони орендували.

Встановлення юридичного факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу необхідно позивачці для отримання статусу члена сім`ї загиблого.

Просила встановити факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, починаючи з 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 27 травня 2026 року позов задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер (загинув) ІНФОРМАЦІЯ_8 , з 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Міністерства оборони України подало до суду апеляційну скаргу, в якій просили рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність позовних вимог, оскільки наявні в матеріалах справи не дають підстав вважати, що сторони вели спільне господарство, мали спільний бюджет та взаємні права і обов`язки, притаманні подружжю.

31 липня 2026 року від представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін, з огляду на наступне.

За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей.

Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем була надана сукупність доказів, що підтверджує факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

З 2019 року по 2023 рік позивачка ОСОБА_1 , її сестра ОСОБА_1 , а також ОСОБА_4 , з яким позивачка перебувала у фактичних шлюбних відносинах, проживали в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 2303-5002377611 від 08.12.2022, фактичне місце проживання/перебування позивачки ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки № 161/01-14/2654 від 08.10.2025, виданої заступником голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, позивачка ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до свідоцтва про народження, ОСОБА_4 народився в м. Василівка Запорізької області. Його батьками є ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Батьків ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та його сестри ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 17.12.2008 позбавлено батьківських прав відносно неповнолітніх. Призначено ОСОБА_10 опікуном над неповнолітніми ОСОБА_9 та ОСОБА_4 .

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4 проходив службу в Збройних Силах України.

01.09.2025 ОСОБА_1 отримала сповіщення від ІНФОРМАЦІЯ_10 в якому зазначено, що її чоловік ОСОБА_4 , оператор безпілотних літальних апаратів 2 інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_3 зник безвісти 29.08.2025 під час виконання бойового завдання в районі н.п. Шийківка Ізюмського району Харківської області, внаслідок удару ФПВ дрону.

08.09.2025 ОСОБА_1 отримала сповіщення від ІНФОРМАЦІЯ_10 в якому зазначено, що її чоловік ОСОБА_4 , оператор безпілотних літальних апаратів 2 інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_3 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 під час виконання бойового завдання в районі н.п. Шийківка Ізюмського району Харківської області, внаслідок удару ФПВ дрону. Згідно протоколу впізнання від 03.09.2025.

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 1659 від 06.09.2025 та довідки про причину смерті № 1659 від 06.09.2025, смерть ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , настала ІНФОРМАЦІЯ_4 внаслідок розтрощення голови, вибухової травми, ушкодження внаслідок військових дій, спричинені іншими видами вибухів та осколків.

В акті прийому-передачу тіл (останків) загиблих Оборонців України № 11221С від 30.08.2025 зазначено, що 03.09.2025 особисті речі загиблого отримала цивільна дружина ОСОБА_1 .

Згідно довідки № 1264 від 17.09.2025, виданої Великодедеркальською сільською радою, ОСОБА_1 , 1995 р.н., здійснила поховання свого цивільного чоловіка ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_8 в с. Шийківка Ізюмського району Харківської області.

З наданих заявницею і досліджених в судовому засіданні виписки з банківського рахунку заявниці встановлено, що ОСОБА_4 здійснював перекази коштів на рахунок заявниці у 2022 році, 2023 році та 2024 році, періодичність і розмір яких вказує на те, що у ОСОБА_4 і ОСОБА_1 був спільний бюджет.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії").

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно із пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

За частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Водночас у частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту без розгляду, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз`яснює заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

У цій справі ОСОБА_5 звернулася до суду в порядку позовного провадження із позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , який загинув під час виконання бойового завдання.

Обґрунтовуючи вимоги заяви, ОСОБА_5 посилалася на необхідність забезпечення її права на отримання одноразової грошової допомоги як члена сім`ї військовослужбовця, який загинув під час виконання обов`язків військової служби.

При цьому ОСОБА_5 не посилалася на обставини вирішення питання встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 в позасудовому порядку, з ухваленням за його наслідками будь-якого рішення органу державної влади або місцевого самоврядування та виникнення у зв`язку із цим публічно-правового спору за участю заявника.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту родинних відносин між фізичними особами, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 1 частини першої статті 315 ЦПК України.

Такі висновки про застосування норм права викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21. Ці висновки є релевантними для застосування у цій справі.

Предметом розгляду у даній справі є встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Відповідно до частини четвертої статті 3 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї, але визначає указані вище критерії, за наявності яких особи складають сім`ю.

Предметом доказування під час розгляду справ про встановлення факту проживання однією сім`єю є передусім сукупність обставин, що згідно із законом складають основні ознаки сім`ї: спільне проживання, пов`язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов`язків, що визначено частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України (далі СК України).

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці (постанова Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №587/302/16).

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).

Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.

До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо.

При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у постанові 17 січня 2024 року у справі № 759/14906/18 (провадження № 61-466св23).

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті3,74 СК України ).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Іншими доказами проживання однією сім`єю може бути народження спільних дітей; укладення чоловіком/жінкою договорів дарування, страхування, медичного та туристичного обслуговування, тощо на користь іншого; наявність спільних рахунків у банківських установах; зазначення чоловіка/жінки майновим поручителем за кредитними зобов`язаннями іншого; спільна участь у питаннях життєзабезпечення сім`ї, в оплаті комунальних послуг, купівлі продуктів харчування та інших необхідних товарів, техніки, здійснення ремонту; спільне проведення дозвілля; наявність спільних фотографій, дописів та іншої інформації в соціальних мережах та інших веб-сайтах; догляд один за одним під час хвороб, в тому числі понесення витрат на лікування, на організацію та проведення похорон, догляду за місцем поховання, тощо.

Як зазначає Верховний Суд, покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу (постанова Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 129/2115/15-ц, провадження № 61-2080св18, постанова Верховного Суду від 24.09.2020 року у справі № 534/1318/17 провадження № 61-1821 св19).

Встановленню судом підлягає і те, чи перебували чоловік і жінка під час фактичних шлюбних відносинах в зареєстрованих шлюбах з іншими особами. Відповідно до чинного законодавства України, жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу. Аналіз ст.74 СК України дозволяє зробити висновок про те, що для застосування положень цієї статті необхідною умовою є, зокрема, встановлення факту не перебування осіб у будь-якому іншому шлюбі (постанова Верховного Суду від 25.04.2019 року у справі № 759/4596/18, провадження № 61-3852св19, постанова Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 755/18012/16-ц, провадження № 61-40658св18).

При встановленні факту наявності у осіб спільного побуту також доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

За вимогами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

При цьому, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Як визначено у ст.ст. 77-80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту належності особи до членів сім`ї військовослужбовця, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Положеннями ЦПК України передбачено обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Колегія суддів приймає до уваги, що саме позивачку було офіційно повідомлено спочатку про зникнення ОСОБА_4 , а потім про його загибель, з зазначенням у офіційних документах «ваш чоловік».

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що з виписки з банківського рахунку заявниці встановлено, що ОСОБА_4 здійснював перекази коштів на рахунок заявниці у 2022 році, 2023 році та 2024 році, періодичність і розмір яких вказує на те, що у ОСОБА_4 і ОСОБА_1 був спільний бюджет.

Колегія суддів також враховує покази допитаних в суді першої інстанції свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які підтвердили у судовому засіданні факт проживання заявниці ОСОБА_5 і ОСОБА_4 однією сім`єю, відтак суд прийшов до правильного висновку про те, що дійсно ОСОБА_5 і ОСОБА_4 , проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки.

Апеляційний суд звертає увагу, що згідно з вимогами ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, в контексті цієї справи, задоволення вимог заяви про встановлення юридичного факту через недоведеність апелянтом заперечень проти них.

У справі, яка переглядається, апелянт не надав суду належних та допустимих доказів на спростування вимог ОСОБА_1 .

Натомість на підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 до суду першої інстанції надала низку доказів, що у своїй сукупності, вказують на факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з загиблим ОСОБА_4 , докази їх проживання за однією адресою, наявність спільного бюджету.

Безпідставними є посилання апеляційної скарги на судову практику Верховного Суду, оскільки висновки у зазначених справах, і у справі, яка переглядається, як і встановлені фактичні обставини, є різними, у кожній із цих справ суди виходили з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та зводяться до загальної незгоди з висновками суду першої інстанції щодо вирішення спору.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Таким чином, можна дійти висновку, що судом першої інстанції не допущено порушень норм матеріального та процесуального права та справа розглянута з повним з`ясуванням фактичних обставин справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційна скарга Міністерства оборони України підлягає залишенню без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 27 травня 2026 року – без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 27 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 01 жовтня 2026 року.

Головуючий

Судді: