Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №302/2028/23 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 302/2028/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 вересня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого – судді Джуги С.Д.,

суддів – Кожух О.А., Собослоя Г.Г.,

з участю секретаря судових засідань: Мочан М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 05 вересня 2025 року у складі судді Повідайчика О.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Репинського ліцею Міжгірської селищної ради та Відділу освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради, про стягнення компенсації за невикористані дні додаткових відпусток,-

в с т а н о в и в :

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Міжгірського районного суду Закарпатської області з позовом, який 03 січня 2024 року подала в уточненій редакції до Репинського ліцею Міжгірської селищної ради та Відділу освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради, в якому просила стягнути на її користь солідарно із відповідачів грошову компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток за весь період роботи у даному закладі освіти: з моменту виникнення права на додаткову відпустку (01.01.1997) по день звільнення її з роботи (25.08.2023). З урахуванням уточнень остаточно просила стягнути на її користь компенсацію за 255 невикористаних днів додаткових відпусток у розмірі 126 482,55 грн. за період роботи в цьому закладі освіти з 01.01.1997 по 25.08.2023.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачка з 16.08.1982 по 25.08.2023 працювала вчителем Репинського ліцею Міжгірської селищної ради, назва якого декілька разів мінялась. Наказом Репинського ліцею Міжгірської селищної ради №79-К від 25.08.2023 ОСОБА_1 було звільнено з посади вчителя української мови та літератури. 26 березня 1994 року у позивачки народилась дитина з інвалідністю І-А групи, а тому відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» вона мала право на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів. Зазначені відпустки за період роботи в закладі освіти їй не надавалися, відтак у зв`язку зі звільненням роботодавець – ліцей повинен був на підставі статті 24 Закону України «Про відпустки» й частин першої і другої статті 83 Кодексу законів про працю України виплатити їй компенсацію за невикористані відпустки у день звільнення. Позивачка декілька разів зверталася усно до керівництва ліцею та відділу освіти про виплату компенсації. 14 вересня 2023 року їй було виплачено суму 11 723,60 грн. та надано пояснення, що це компенсація за останні три роки, а решта може бути виплачена тільки на підставі рішення суду.

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 05 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 до Репинського ліцею Міжгірської селищної ради та Відділу освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради, про стягнення компенсації за невикористані дні додаткових відпусток задоволено частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Репинського ліцею Міжгірської селищної ради суму 20 157,22 грн. грошової компенсації за невикористані дні щорічних додаткових відпусток за період з 2017 по 2023 рік. В решті позову відмовлено.

В задоволенні позовних вимог до Відділу освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради відмовлено. Вирішено питання по судовим витратам.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відсутність у наказі від 09.12.2002 № 532 посилання на посвідчення, який підтверджує статус позивачки – матері інваліда, не може слугувати підставою для відмови їй у стягненні грошової компенсації за невикористані відпустки, адже працівник не може нести відповідальність за неналежне ведення його роботодавцем кадрового діловодства, враховуючи те, що надана суду особова справа ОСОБА_1 належним чином не впорядкована. Відповідачі по справі не заперечували свою обізнаність що позивачка має статус матері – інваліда. Також зауважує, що судом неправильно встановлені обставини справи щодо характеру трудових правовідносин за наслідками видачі наказів від 28.08.2017 № 800-к, № 801-к, оскільки 03.09.2017 року не відбувся факт звільнення позивачки з роботи в результаті якого вона припинила трудові відносини з Репинською ЗОШ І-ІІІ ступенів, а мало місце звільнення з посади вчителя української мови у зв`язку з переведенням на таку саму посаду в той самий заклад освіти, так як відбулася процедура його реорганізації. Крім того, апелянт вказує, що застосування судом існуючих на теперішній час строків звернення до суду, до правовідносин, які мали місце у вересні 2017 року є грубим порушенням принципу незворотності дії законів у часі.

У відзиві на апеляційну скаргу Репинський ліцей Міжгірської селищної ради просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Іншими учасниками справи рішення суду першої інстанції не оскаржено.

В судовому засіданні представник Репинського ліцею Міжгірської селищної ради адвокат Гецко В.В. вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, апеляційну скаргу просить залишити без задоволення.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час, місце розгляду справи належним чином повідомлені. Справа на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України розглянута у їх відсутності.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_2 , перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачка ОСОБА_1 16 серпня 1982 року була прийнята на роботу в Репинську восьмирічну школу на посаду вчителя початкових класів. 01 вересня 1987 року ОСОБА_1 була переведена з посади вчителя початкових класів на посаду вчителя російської мови і літератури, а 31 серпня 1989 року – переведена з вказаної посади на посаду вчителя української мови та літератури. Зазначені обставини підтверджуються записами 1-3 в трудовій книжці позивачки (т. 1 а.с. 13, 14).

Відповідно до запису 04 в трудовій книжці (т. 1 а.с. 14) 03 вересня 2017 року ОСОБА_1 була звільнена з посади вчителя української мови та літератури Репинської ЗОШ І-ІІІ ступенів в порядку переведення на посаду вчителя української мови Репинського НВК І-ІІІ ступенів (відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України), підстава – наказ № 800-к від 28.08.2017. В подальшому в трудовій книжці ОСОБА_1 міститься запис з назвою наступного роботодавця «Репинський навчально-виховний комплекс «загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад» Міжгірської районної ради Закарпатської області. Відповідно до запису 05 в трудовій книжці ОСОБА_1 04 вересня 2017 року призначена на посаду вчителя української мови та літератури (Репинського НВК І-ІІІ ступенів), підстава – наказ № 801-к від 28.08.2017.

Згідно із записом 06 в трудовій книжці – 29.01.2021 Репинський НВК І-ІІІ ступенів було перейменовано на Репинський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Міжгірської селищної ради, а відповідно до запису 07 – 26.08.2022 останній перейменовано на Репинський ліцей Міжгірської селищної ради.

31 серпня 2022 року було продовжено трудові відносини відповідачки з ліцеєм на умовах строкового трудового договору до 30 червня 2023 року, а 25 серпня 2023 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи у зв`язку із закінченням строку трудового договору, відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України (т.1 а.с. 15).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1 а.с. 140-142) державну реєстрацію створення в результаті перетворення юридичної особи Репинський ліцей Міжгірської селищної ради було здійснено 04.09.2017, засновником його є Міжгірська селищна рада. Репинський ліцей є правонаступником Репинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Міжгірської районної ради Закарпатської області, відомості про державну реєстрацію якого датовані 19.12.1996.

Факт роботи в зазначеному закладі освіти підтверджується Особовою карткою працівника (т. 1 а.с 144, 145), особистим листком по обліку кадрів (т. 1 а.с. 146-149), доповненням до особового листка з обліку кадрів (т.1 а.с 151) та наказами за період з 29 червня 1982 по 09 грудня 2002 (т. 1 а.с. 152-157). Факт зміни позивачкою прізвища з дошлюбного ОСОБА_3 на ОСОБА_4 після укладення шлюбу підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу (т. 1 а.с. 178).

З свідоцтва про народження (т. 1 а.с. 8) вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачка народила сина ОСОБА_5 . З довідки до акта огляду МСЕК (т. 1 а.с. 9) та посвідчення серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 10) слідує, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є інвалідом з дитинства.

Наказом від 09 грудня 2002 року № 532-к-т, виданим Відділом освіти Міжгірської районної державної адміністрації (т. 1 а.с. 157) ОСОБА_1 , вчительці Репинської ЗОШ І-ІІ ступенів було надано відпустку в кількості 5 календарних днів як матері, що має і виховує дитину-інваліда з 09 по 13 грудня 2002 року. Підставою наказу зазначено заяву ОСОБА_1 та Закон України «Про відпустки», розділ IV, ст. 19.

19 грудня 1996 року було прийнято Закон України «Про відпустки» №504/96-ВР (далі – Закон № 504/96-ВР), який набрав чинності 01 січня 1997 року.

Статтею 19 Закону №504/96-ВР, в чинній на дату набрання законної сили редакції було передбачено, що зокрема жінці, яка працює і має дитину-інваліда, за її бажанням щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних. Відтак з дати набрання чинності вказаним нормативно-правовим актом позивачка, як мати дитини з інвалідністю набула право на щорічну відпустку тривалістю 5 календарних днів, і таке право могло бути реалізовано тільки нею – батько не мав права на таку відпустку. З 19 жовтня 1998 року вказана норма кореспондувалась з ст. 182-1 Кодексу законів про працю України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно відпусток» від 6 лютого 2003 року N 490-IV, який набрав чинності 01.03.2003 тривалість вказаної відпустки було збільшено до 7 днів. Статті було доповнено частиною другою, якою було передбачено, що за наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів.

З врахуванням наведеного, судом першої інстанції правильно встановлено, що з 1997 по 2002 рік (включно) позивачка мала право на додаткову щорічну відпустку тривалістю 5 календарних днів, а загальний строк її за вказаний період склав 30 календарних днів.

Відповідно до наказу відділу освіти Міжгірської районної державної адміністрації від 09 грудня 2002 року № 532-к-т ОСОБА_1 використала щорічну додаткову відпустку тривалістю 5 календарних днів, тобто залишок невикористаних днів склав 25 календарних днів.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту багатодітних сімей» від 19 травня 2009 року N 1343-VI, який набрав чинності 01.01.2010, строк відпустки було продовжено до 10 календарних днів.

З врахуванням зазначених положень законодавства з 2003 по 2009 рік ОСОБА_1 мала право на додаткову щорічну відпустку 7 календарних днів, а загальний її строк за цей період склав 49 календарних днів, і загалом з 1997 по 2009 рік – 74 календарних дні.

26 березня 2012 року сину позивачки – ОСОБА_5 виповнилось 18 років, а тому відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» він перестав бути дитиною. У зв`язку з цим позивачка, маючи право на відпустку за 2012 рік, з наступного року втратила право на зазначену додаткову відпустку. Тривалість невикористаних додаткових відпусток з 2010 по 2012 роки склав 30 календарних днів, а загальна тривалість невикористаних додаткових відпусток з 1997 по 2012 рік склала 104 календарні дні.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих положень соціальної політики» від 15 січня 2015 року № 120-VIII, який набрав чинності 01.02.2015 статтю 19 Закону України «Про відпустки» та статтю 182-1 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції відповідно до якої, зокрема жінці, яка працює, матері інваліда з дитинства підгрупи А I групи, передбачено надання щорічно додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 (322-08 ) Кодексу законів про працю України).

З набранням чинності вказаною нормою – з 2015 року ОСОБА_1 , як жінка, яка працює та є матір`ю особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи набула право на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

Встановлено, що 03 вересня 2017 року ОСОБА_1 була звільнена з посади вчителя української мови та літератури Репинської ЗОШ І-ІІІ ступенів в порядку переведення на посаду вчителя української мови Репинського НВК І-ІІІ ступенів (відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України).

За період з 2015 по 2017 рік ОСОБА_1 набула право на додаткові щорічні відпустки тривалістю 30 календарних днів, а всього з 1997 по 2017 рік тривалість невикористаних щорічних додаткових відпусток склала 134 календарні дні.

Суд першої інстанції вірно зауважив, що право ОСОБА_1 на отримання щорічної додаткової відпустки виникло на підставі закону через наявність у неї визначеної підстави. Однак, для реалізації зазначеного права позивачка повинна була повідомити про існування відповідних обставин роботодавця з наданням відповідного підтверджуючого документа.

Оглянутими судом першої інстанції матеріалами особової справи ОСОБА_1 (а.с. 144-192), які були надані з трудового архіву, стверджено, що такі не містять будь-якого документа, який би підтверджував, що позивачка є матір`ю особи з інвалідністю з дитинства.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи представника позивачки про обізнаність роботодавця щодо існування у ОСОБА_1 обставин, які є підставою для надання щорічних додаткових відпусток, з посиланням на наказ Відділу освіти Міжгірської райдержадміністрації від 09 грудня 2002 року № 532-к-т (т. 1 а.с. 157), яким їй було надано відпустку з 09 по 13 грудня 2002 року. Відповідно до цього наказу підставами його видачі була заява ОСОБА_1 та ст. 19 Закону України «Про відпустки» і ст. 182-1 КЗпП України. Водночас такий не містить посилання на документ, який би підтверджував наявність у позивачки дитини та статусу такої дитини – інвалід з дитинства. Саме по собі існування зазначеного наказу без посилання на документ, який би підтверджував наявність у позивачки дитини та статусу такої дитини – інвалід з дитинства, а також ураховуючи відсутність такого документу в матеріалах особової справи ОСОБА_1 , не може бути достатнім для підтвердження обставин, що є підставою для надання щорічної додаткової відпустки

Частиною першою ст. 24 Закону України «Про відпустки» і частиною першою ст. 83 КЗпП України (в чинній на вказану дату редакції) було передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Відтак 03 вересня 2017 року ОСОБА_1 , відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 182-1 КЗпП України, мала право на отримання щорічних додаткових відпусток загальною тривалістю 134 календарні дні або ж на виплату компенсації за невикористані дні зазначених відпусток, сума якої мала бути обчислена, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100. Разом з тим, як вірно зауважив суд першої інстанції, для реалізації позивачкою цього права й виникнення кореспондуючого обов`язку в роботодавця, ОСОБА_1 повинна була щонайменше надати документальне підтвердження того, що вона є матір`ю дитини з інвалідністю. З врахуванням діючого правового регулювання, надання відповідного документа, навіть у день звільнення, давало б підстави для порушення питання нарахування компенсації за увесь період існування зазначених обставин за весь час роботи.

Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги доводи ОСОБА_1 про те, що вона не уважала себе звільненою з Репинської ЗОШ І-ІІІ ступенів з 03.09.2017, а вважала, що є переведеною до Репинського НВК І-ІІІ ступенів із збереженням щорічних додаткових відпусток, оскільки такі повністю спростовуються матеріалами справи, а саме наказами Відділу освіти Міжгірської районної державної адміністрації від 28 серпня 2017 року № 880-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та № 801-к «Про призначення ОСОБА_1 », які були видані, зокрема, на підставі заяв ОСОБА_1 . Вказаний факт є свідченням припинення ОСОБА_1 трудових відносин із Репинським ЗОШ І-ІІІ ступенів у зв`язку із звільненням. При цьому факт припинення трудового договору обумовлює настання відповідних правових наслідків, зокрема, у виді проведення повного розрахунку в день звільнення і саме з наступного дня у працівника виникає право й починається перебіг строку на звернення до суду у випадку порушення його прав при звільненні. У своїх письмових поясненнях позивачка указує що накази від 28 серпня 2017 року №880-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та № 801-к «Про призначення ОСОБА_1 » нею не оскаржувались, оскільки вона не уважала порушеними свої права позаяк продовжувала працювати.

З врахуванням вищевстановлених обставин справи та вищезазначених норм матеріального права, суд першої інстанції дійшов правильних висновків, і з такими погоджується колегія суддів, про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Репинського ліцею Міжгірської селищної ради та Відділу освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради грошової компенсації за невикористані дні щорічних додаткових відпусток, передбачених ст. 19 Закону України «Про відпустки» за період з 1997 по 2017 рік.

Встановлено, що ОСОБА_1 04 вересня 2017 року призначена на посаду вчителя української мови та літератури Репинського НВК І-ІІІ ступенів, який 29.01.2021 було перейменовано на Репинський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Міжгірської селищної ради, а 26.08.2022 останній перейменовано на Репинський ліцей Міжгірської селищної ради. 31 серпня 2022 року було продовжено трудові відносини відповідачки з ліцеєм на умовах строкового трудового договору до 30 червня 2023 року, а 25 серпня 2023 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи у зв`язку із закінченням строку трудового договору, відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до ст. 19 Закону № 504/96-ВР та ст. 182-1 КЗпП України, в редакції чинній на дату прийняття ОСОБА_1 на роботу до Репинського НВК І-ІІІ ступенів, позивачка мала право на щорічну додаткову відпустку як жінка, яка працює і є матір`ю інваліда з дитинства підгрупи А I групи. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька у догляді за дитиною» від 15 квітня 2021 року № 1401-IX, який набрав чинності 09.05.2021 до зазначеної норми було внесено зміни, якими було регламентовано право не тільки матері – натомість одного з батьків на зазначену відпустку. Відтак до 08 травня 2021 року право на зазначену відпустку мала виключно позивачка, а з 09 травня 2021 по ІНФОРМАЦІЯ_3 таке право нарівні з ОСОБА_1 набув і її чоловік – ОСОБА_6 . Загальна тривалість зазначеної відпустки за період з 2017 по 2023 рік мала скласти 70 календарних днів, з яких відпустку тривалістю 40 календарних днів за 2017-2020 роки мала право отримати позивачка, а 30 календарних днів за 2021-2023 роки – позивачка або ж її чоловік ОСОБА_6 .

Після звільнення ОСОБА_1 з роботи – 14 вересня 2023 року Відділ освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради провів виплату на користь позивачки суми 11 723,60 грн, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 22.11.2023 (т. 1 а.с. 43).

Позивачка, в остаточних позовних вимогах просила стягнути на її користь грошову компенсацію за невикористані 225 днів щорічних додаткових відпусток виходячи з розміру середньоденного заробітку 496,01 грн.

З довідки Відділу освіти про нараховані та виплачені суми при звільненні від 27.03.2024 № 01-15/185 (т. 1 а.с. 233) слідує, що ОСОБА_1 при звільненні 25.08.2023 відділом освіти було виплачено, зокрема, суми: додаткова відпустка за 2021 рік – 4960,10 грн, додаткова відпустка за 2022 рік – 4960,10 грн та додаткова відпустка за 2023 рік – 4960,10 грн.

З довідки Відділу освіти про нараховані та виплачені суми при звільненні від 17.12.2024 № 01-15/739 (т. 2 а.с. 142) вбачається, що ОСОБА_1 при звільненні 25.08.2023 відділом освіти було виплачено, зокрема, суми компенсації за невикористані дні додаткових відпусток: додаткова відпустка за 10 календарних днів 2021 рік – 4960,10 грн, додаткова відпустка за 10 календарних днів 2022 рік – 4960,10 грн та додаткова відпустка за 10 календарних днів 2023 рік – 4960,10 грн., разом (зважаючи на утримання суми 316,82 грн) було нараховано 14 563,48 грн, з яких утримано прибутковий податок в сумі 2 621,43 грн та 218,45 грн військового збору, й відтак виплачено на руки позивачці суму 11 723,60 грн.

Сторонами визнано і не заперечується, що розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 на посаді вчителя української мови та літератури Репинського ліцею на дату звільнення складав 496,01 грн., який взятий для обчислення суми грошової компенсації за невикористані дні щорічних додаткових відпусток.

Судом встановлено, що за період з 2021 по 2023 Відділом освіти було нараховано й виплачено позивачці грошову компенсацію за невикористані 30 днів щорічних додаткових відпусток в загальній сумі 14 563,48 грн., проте, враховуючи розмір середньоденного заробітку 496,01 грн – розмір такої компенсації за 30 календарних днів мав становити 14 880,30 грн (496,01 грн х 30 кал.д.), тому суд обґрунтовано стягнув на користь позивачки за цей період 316,82 грн. недоплаченої грошової компенсації за невикористані дні щорічних додаткових відпусток.

За період з 2017 по 2020 рік тривалість днів щорічних додаткових відпусток, право на які мала виключно позивачка, як мати особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, становить 40 календарних днів. Відтак розмір грошової компенсації за невикористані 40 календарних днів зазначених відпусток становить 19 840,40 грн. Загальний розмір грошової компенсації за невикористані дні щорічних додаткових відпусток за період з 2017 по 2023 рік становить 20 157,22 грн (316,82 грн + 19 840,40 грн).

Суд обґрунтовано відхилив доводи відповідачів, що грошову компенсацію за період до 2021 року повинен був сплатити Відділ освіти Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області або ж його правонаступник – Хустська районна державна адміністрація Закарпатської області, оскільки роботодавцем ОСОБА_1 був саме Репинський ліцей Міжгірської селищної ради, який є юридичною особою, і на якого покладено, передбачений ст. 21 КЗпП України, обов`язок щодо виплати працівникові заробітної плати, та який є належним відповідачем у справі, а не відділ освіти, яким здійснюється фінансування закладу. Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2022 року в справі № 733/1093/21, від 01 березня 2023 року в справі № 607/20853/21 та від 18 травня 2023 року в справі № 755/713/22. А тому суд правомірно стягнув грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток за період з 2017 по 2023 рік саме Репинського ліцею Міжгірської селищної ради.

Таким чином суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та обґрунтовано частково задовольнив заявлений позов.

Доводи апеляційної скарги встановлених судом першої інстанції обставин не спростовують, ґрунтуються на помилковому тлумаченні вищевказаних норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст 374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 05 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 30 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: