Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №305/2378/24 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 305/2378/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 вересня 2026 року м. Ужгород

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:

головуючого: Собослоя Г.Г.,

суддів: Кожух О.А., Джуги С.Д.,

з участю секретаря: Голубєвої Є.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Тячівської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації) на ухвалу Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 вересня 2025 року у справі № 305/2378/24, Головуючий: Ємчук В.Е.,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2024 року Тячівська окружна прокуратура Закарпатської області, в інтересах держави в особі: Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації) звернулася до суду з позовом до Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області (Рахівської районної військової адміністрації Закарпатської області), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , де третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про визнання недійсним розпорядження, державного акту на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки у державну власність.

Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 вересня 2025 року позовну заяву Тячівської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі: Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації) - залишено без розгляду.

В апеляційній скарзі Тячівська окружна прокуратура Закарпатської області в інтересах держави в особі: Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації) просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху Тячівською окружною прокуратурою Закарпатської області були надані письмові пояснення та додаткові обґрунтування відсутності підстав щодо застосування норм Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» № 4292-ІХ від 12.03.2025. Проте судом першої інстанції такі взяті до уваги не були. Станом на момент реалізації прокурором повноважень з представництва інтересів держави в суді шляхом звернення з позовом до суду діяла редакція ст.177 ЦПК України, яка визначала перелік документів, що додаються до позовної заяви. Подана позовна заява прокурора на час направлення до суду відповідала вимогам, викладеним у цій статті. Норми ЦПК України підлягають застосуванню в редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії - звернення прокурора з позовом до суду (05.08.2024). Оскільки позовна заява відповідає вимогам ст. 177 ЦПК України у редакції, чинній на 05.08.2024, підстав для подання прокурором до суду експертно-грошової оцінки спірних земельних ділянок та документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в сумі їх вартості, не було. Суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що вимога ч. 4 ст. 177 ЦПК України про обов`язок позивача додати до позову документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, застосовується виключно щодо позовних вимог про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача (ст. 388 ЦК України). У поданій позовній заяві прокурор не вказував на положення ст. 388 ЦК України, як правові підстави його пред`явлення, ОСОБА_4 набув земельну ділянку безоплатно. Вказує, що у цьому випадку добросовісність відповідача апріорі виключається, оскільки відповідач не придбавав спірну земельну ділянку за відплатними договорами. В подальшому відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 набули право власності на земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1593 від 22.05.2008, однак також не можуть вважатися добросовісними набувачами, оскільки ними здійснено поділ спірної земельної ділянки на три земельні ділянки, одна з яких накладається на землі лісогосподарського призначення. Таким чином, враховуючи те, що позовні вимоги стосуються усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землями лісового фонду, враховуючи недобросовісність відповідачів, положення cт.388 цього Кодексу та, відповідно, положення cт.177 ЦПК України взагалі не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Відзив на апеляційну скаргу (а.с.144-155 том 2), поданий адвокатом Гафіяк В.Д., апеляційним судом до уваги не береться, оскільки його повноваження на представництво Маріни О.І. в суді апеляційної інстанції не підтверджені: ордер серії АО № 1144984 (а.с. 229 том 1) виданий лише для представництва в суді першої інстанції.

В судовому засіданні прокурор Роман М.С. підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити, а ухвалу скасувати.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися. Про дату, час, місце розгляду справи належним чином повідомлені. Справа на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянута у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи та перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Матеріалами справи встановлено, що у серпні 2024 року (05.08.2024) Тячівська окружна прокуратура Закарпатської області в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації) звернулася до суду з позовом до Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області (Рахівської районної військової адміністрації Закарпатської області), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ДСГП «Ліси України», про визнання недійсними розпорядження, державного акта на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки у державну власність.

Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 20.08.2024 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18.09.2024 (а.с. 92 т.1). Ухвалою від 03.04.2025 закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті на 02.05.2025; розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою від 29.08.2025 позовну заяву прокуратури залишено без руху. Позивача зобов`язано подати звіт експертно-грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 2123656200:11:001:0021 станом на 28.03.2025 (дата зміни позовних вимог), докази внесення її вартості на депозитний рахунок суду та, за потреби, доплатити судовий збір. Для виконання ухвали надано п`ять днів.

На виконання ухвали прокуратура подала пояснення, у яких зазначила, що позов подано до набрання чинності Законом № 4292-ІХ (09.04.2025), а на момент звернення до суду діяла редакція ст. 177 ЦПК України, яка не вимагала таких документів. Закон відповідно до ст. 58 Конституції України зворотної дії в часі не має, а норм про зворотну дію абзацу другого ч. 4 ст. 177 ЦПК України він не містить. Пункт 2 розділу ІІ його прикінцевих та перехідних положень стосується лише умов і порядку компенсації добросовісному набувачеві вартості майна (ч. 5 ст. 390 ЦК України) та порядку обчислення граничного строку (ст. 388 ЦК України), тоді як абзац другий ч. 4 ст. 177 ЦПК України є процесуальною нормою, що до того ж погіршує становище позивача, встановлюючи додаткові вимоги. Крім того, прокуратура зазначила, що позов стосується витребування землі лісогосподарського призначення та недобросовісних набувачів, тому ст. 388 ЦК та ст. 177 ЦПК України до цих відносин не застосовуються і підстав для внесення коштів на депозитний рахунок суду немає.

Ухвалою від 12.09.2025 суд першої інстанції залишив позовну заяву без розгляду, виходячи з того, що позивач у встановлений строк не усунув недоліки, зазначені в ухвалі від 29.08.2025.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Правове питання, порушене в апеляційній скарзі, стосується дії в часі абзацу другого ч. 4 ст. 177 ЦПК України, зміни до якої внесені Законом № 4292-ІХ.

Згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 наголошено, що до події, факту застосовується закон, чинний на час їх настання.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється за законами, чинними на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. Подання позовної заяви є процесуальною дією, тому питання її прийнятності вирішується за процесуальним законом, чинним на дату звернення до суду.

Вимоги до форми і змісту позовної заяви та доданих до неї документів визначені ст. 175, 177 ЦПК України. Якщо після відкриття провадження суд встановить, що позовну заяву подано без додержання цих вимог, він залишає її без руху (ч. 11 ст. 187 ЦПК України), а в разі неусунення недоліків залишає без розгляду (ч. 13 ст. 187 ЦПК України). Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд залишає позов без розгляду, якщо провадження відкрито за заявою, поданою без додержання вимог ст. 175, 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

09.04.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» № 4292-ІХ від 12.03.2025, яким, зокрема, ст. 390 ЦК України доповнено частиною п`ятою. За цією нормою суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача вирішує питання про компенсацію йому вартості майна, а рішення про витребування постановляє за умови попереднього внесення цієї вартості на депозитний рахунок суду. Під вартістю майна розуміється вартість, визначена оцінкою (експертно-грошовою оцінкою земельної ділянки) у порядку, встановленому законом, чинною на дату подання позовної заяви.

Тим самим Законом абзацом другим доповнено ч. 4 ст. 177 ЦПК України: у разі подання такого позову до нього додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна. Абзацом третім ч. 2 ст. 185 ЦПК України передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху з цієї підстави суд зазначає про обов`язок позивача внести відповідну суму.

Зазначена редакція ст. 177, 185 ЦПК України набула чинності 09.04.2025, тобто після подання позову (05.08.2024) та відкриття провадження (20.08.2024), через вісім місяців після вирішення судом питання прийнятності позовної заяви.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-ІХ встановлено, що його положення мають зворотну дію в часі в частині умов і порядку компенсації органом державної влади чи місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна у справах, у яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна на день набрання чинності Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо певного нерухомого майна. Зворотної дії змін до ЦПК України Закон не передбачає. Такий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 17.09.2026 у справі № 536/512/25, а також у постанові від 21.09.2026 у справі № 303/1589/25, де зазначено, що суд першої інстанції не мав підстав для залишення позовної заяви прокурора без руху та без розгляду, оскільки відповідна редакція ч. 4 ст. 177 ЦПК України набула чинності після відкриття провадження у справі.

Отже, позовна заява, подана з дотриманням вимог процесуального закону, чинних на час її подання, не може бути залишена без руху, повернута чи залишена без розгляду з підстав, запроваджених пізніше. Суд першої інстанції помилково послався на вимоги, які не діяли на час вчинення процесуальної дії.

Крім того, як зазначав Верховний Суд у постановах від 15.01.2026 у справі № 484/1213/25, від 13.07.2026 у справі № 305/2027/23, визначальною є не стільки дія Закону № 4292-ІХ у часі, скільки сфера його застосування. Положення цього Закону розраховані на вирішення ситуацій, пов`язаних із витребуванням майна саме від добросовісних набувачів, тому їх застосування залежить від підстав пред`явленого позову.

Обов`язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду закріплений у нормі матеріального права (ч. 5 ст. 390 ЦК України) і поширюється на випадки подання позову про витребування майна від добросовісного набувача. У разі подання та розгляду позову про витребування майна від недобросовісного набувача вимоги ч. 5 ст. 390 ЦК України не застосовуються (постанови Верховного Суду від 12.11.2025 у справі № 127/8274/24, від 15.01.2026 у справі № 484/1213/25, від 25.02.2026 у справі № 603/102/25, від 13.07.2026 у справі № 305/2027/23).

Відповідно до ч. 1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. За ч. 1 ст. 388 ЦК України майно, придбане за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), може бути витребуване лише у випадках, перелічених у цій нормі; якщо майно набуто безвідплатно, воно може бути витребуване від добросовісного набувача в усіх випадках (ч. 3 ст. 388 ЦК України). Згідно з ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, доки не доведено протилежне.

Питання про добросовісність чи недобросовісність набувача суд може вирішити лише після дослідження доказів на стадії ухвалення рішення (постанова ВП ВС від 21.09.2022 у справі № 908/976/19). У разі встановлення недобросовісності суд задовольняє позов без застосування ч. 5 ст. 390 ЦК України. Якщо ж набувача визнано добросовісним, а позивач попередньо не вніс вартість майна на депозитний рахунок суду, суд відмовляє в позові на підставі ч. 5 ст. 390 ЦК України.

У цій справі прокурор просить визнати недійсним та скасувати розпорядження про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , визнати недійсними державний акт і договір купівлі-продажу № 1593 від 22.05.2008, скасувати державну реєстрацію та витребувати земельну ділянку з кадастровим номером 2123656200:11:001:0021 площею 0,2053 га у власність держави з володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , обґрунтовуючи позов незаконністю відчуження земель лісогосподарського призначення, оскільки спірна земельна ділянка частково накладається на землі лісового фонду. Добросовісність чи недобросовісність кінцевих набувачів підлягає оцінці судом при розгляді справи по суті.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у даній справі не мав правових підстав для залишення позовної заяви без руху на підставі положень ч. 4 ст. 177 ЦПК України, а відтак і не мав правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст.257 ЦПК України.

Згідно з п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу суду скасувати з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Тячівської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації) задовольнити.

Ухвалу Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 вересня 2025 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 28 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: