Вирок від 30 вересня 2026 р. у справі №465/7390/26 — Франківський районний суд м. Львова

465/7390/26

1-кп/465/1186/26

ВИРОК

Іменем України

01.10.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі :

головуючого- судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

з участю прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 1202614137000266 від 11.05.2026 року відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львів, громадянина України, зереєстрованого та проживачюго за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця ВЧ НОМЕР_1 ,-

який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч. 5 ст. 407 КК України, -

в с т а н о в и в:

згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.07.2025 № 187 ОСОБА_6 включено в списки особового складу вказаної військової частини, поставлено на всі види забезпечення та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.07.2025 № 169 – РС призначено на посаду стрільця – помічника гранатометника штурмового відділення взводу штурмової роти.

Відповідно до положень п. 3 ч. 9 ст. 1, п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовцем є особа, яка проходить військову службу та початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу – день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався нормативно-правовими актами та триває до теперішнього часу.

Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі за текстом – Статут) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Статті 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

У порушення вищевказаних вимог нормативно-правових актів, обвинувачений ОСОБА_4 самовільно залишив місце служби у військовій частині НОМЕР_1 тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану, при наступних обставинах.

Так, військовослужбовець військової служби по мобілізації військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_4 , діючи з прямим умислом, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, в умовах воєнного стану, 25.11.2025 самовільно залишив без поважних причин тривалістю понад три доби місце служби у військовій частині НОМЕР_1 , що розташовувалось за адресою: АДРЕСА_2 та був відсутній на службі і не виконував свої службові обов`язки до 24.04.2026.

24.04.2026 солдат ОСОБА_4 , прибув до військової частини НОМЕР_2 що знаходиться у АДРЕСА_3 , заявив про намір продовжити проходити військову службу, чим припинив вчинюване ним кримінальне правопорушення.

Відтак, з 25.11.2025 по 24.04.2026 обвинувачений ОСОБА_4 , проводив час на власний розсуд, обов`язки військової служби не виконував, свою належність до Збройних Сил України, а також той факт, що він незаконно перебуває за межами військової частини приховував.

Крім цього, ОСОБА_4 , діючи умисно, з корисливих мотивів та з метою незаконного збагачення, в умовах воєнного стану, 23.04.2026 року близько 03 год. 00 хв., перебуваючи на сходовій клітці будинку АДРЕСА_4 , реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, переслідуючи корисливий мотив, з метою власного збагачення, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, шляхом вільного доступу, таємно викрав велосипед марки «Trek3400» чорного кольору із зеленими смужками, який належав ОСОБА_7 , після чого залишив місце вчинення кримінального правопорушення та отримав реальну можливість розпорядитися викраденим майном на власний розсуд.

Таким чином ОСОБА_4 , своїми умисними діями заподіяв потерпілій

ОСОБА_7 , матеріальної шкоди на загальну суму 6283,33 гривень.

Крім цього ,близько 03 год. 20 хв. 23.04.2026 року ОСОБА_4 повторно прибув на сходову клітку будинку №23 по вул. Янева у м. Львові де, реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, переслідуючи корисливий мотив, з метою власного збагачення, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, шляхом вільного доступу, повторно таємно викрав велосипед марки «Trek4300» сріблясто-сірого кольору, який належав чоловіку ОСОБА_7 - ОСОБА_8 , після чого залишив місце вчинення кримінального правопорушення та отримав реальну можливість розпорядитися викраденим майном на власний розсуд.

Таким чином ОСОБА_4 , своїми умисними діями заподіяв потерпілій

ОСОБА_7 матеріальної шкоди на загальну суму 7666,67 гривень.

В подальшому, наказом командира військової частини НОМЕР_1 №117 від 27.04.2026 солдата ОСОБА_4 відряджено до військової частини НОМЕР_3 у службове відрядження з 24.04.2026, та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 №117 від 26.04.2026 солдат ОСОБА_4 26.04.2026 прибув до військової частини НОМЕР_3 та приступив до тимчасового виконання службових обов`язків за посадою стрільця - номера обслуги 3 десантно-штурмового відділення 3 десантно-штурмового взводу 9 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону та поставлений на всі види забезпечення.

Разом з тим, військовослужбовець військової служби по мобілізації військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_4 , діючи повторно та з прямим умислом, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, в умовах воєнного стану, 04.05.2026 самовільно залишив без поважних причин тривалістю понад три доби місце служби у військовій частині НОМЕР_3 , що розташовувалось поблизу населеного пункту АДРЕСА_2 та був відсутній на службі і не виконував свої службові обов`язки до 23.06.2026, тобто до моменту прибуття до Львівського районного управління поліції №2 ГУНП у Львівській області, що розташовується за адресою: м. Львів, вул. Г. Чупринки, буд. 65.

Відтак, з 04.05.2026 по 23.06.2026 обвинувачений ОСОБА_4 проводив час на власний розсуд, обов`язки військової служби не виконував, свою належність до Збройних Сил України, а також той факт, що він незаконно перебуває за межами військової частини приховував.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю, пояснив, що з фактичними обставинами, викладеними в обвинувальному акті цілком погоджується, дійсно самовільно залишав місце служби та своїв крадіжку 2 велосипедів. У вчиненому щиро кається, просить суворо не карати. Цивільний позов визнав.

Потерпіла в судове засідання не з"явилась, подала клопотання про розгляд справи у її відсутності.

Враховуючи те, що обвинувачений не заперечував фактичні обставини та судом було встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, переконавшись у добровільності та істинності його позиції, суд, роз`яснивши учасникам процесу, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, визнав не доцільним дослідження інших доказів по справі, обмежився допитом обвинуваченого.

Згідно ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Фактичні обставини справи підтверджуються доказами, зібраними в ході досудового розслідування, та ніким не оспорюються в судовому засіданні. З огляду на це, суд, з`ясувавши, що обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин та немає сумніву в добровільності їх позицій, роз`яснивши, що вони в такому випадку позбавляються права оскаржити ці обставини справи в апеляційному порядку, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, вважає за доцільне розглянути справу за правилами, передбаченими цими нормами.

Суд також пересвідчився в добровільності позиції обвинуваченого та не знайшов підстави вважати, що останній себе оговорює або в інший спосіб викривлює визнані ним у судовому засіданні обставини, чи визнає під примусом.

Це узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, які йому інкриміновані, доведена повністю.

Виходячи з вимог ст.337 КПК України, зокрема те, що судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд, розглянувши дане кримінальне провадження, дійшов висновку, що кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_4 за ч.4 ст.185 КК України є правильною, оскільки ОСОБА_4 повторно вчинив крадіжку, в умовах воєнного стану.

За ч. 5 ст. 407 КК України дії обвинуваченого кваліфіковано правильно, оскільки ОСОБА_4 , вчинив самовільне залишення місця служби тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами покарання» (із змінами станом на 6 листопада 2009 р.) при призначенні покарання в кожному випадку суди мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Згідно п. 3 вказаної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд виходить із вимог ст.50, 65 КК України щодо призначення покарання та з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти росії» від 29.11.2007 р.).

Згідно з положеннями ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 , покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, обставини, при яких їх вчинено та особу обвинуваченого. Зокрема те, що ОСОБА_4 , скоїв тяжкі злочини, щиро розкаявся у вчиненому, не перебуває на обліку у КНП ЛОР «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер», перебуває на обліку у КНП ЛОР «Льввіський обласний медичний центр превенції та терепаї узалежнень», діагноз: розлади психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів; посередньо характеризується командуванням військової частини НОМЕР_3 ; згідно службової характеристики командира військової частини НОМЕР_1 характеризується позитивно, брав участь в обороні України у зв`язку із військовою агресією російської федерації,відповідає заяйманій посаді; згідно медичної характеристики отримав ВТ, АБТ; неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, матеріальна шкода, завдана кримінальним правопорушенням потерпілій, не відшкодована.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 є щире каяття,активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_4 - вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України повторно .

З урахуванням вищевикладених обставин по справі, особистості обвинуваченого, тяжкості вчиненених кримінальних правопорушень, покарання, яке передбачено за ці злочини, суд вважає, що обвинуваченому слід призначити покаранн у виді позбавлення волі в межах санкцій ч. 5 ст. 407 КК України та - ч. 4 ст. 185 КК України.

Суд вважає, що саме таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст.65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів.

З врахуванням вимог ч. 3 ст. 377 КПК України, беручи до уваги обраний судом вид покарання та наведені вище характеризуючи дані особи обвинуваченого, суд вважає, що виняткові обставини для зміни ОСОБА_4 - запобіжного заходу на такий, що не пов`язаний з триманням під вартою, відсутні.

Питання про долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст. 100 КПК України.

Окрім того, потерпілою – ОСОБА_7 було подано до суду цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_4 ,в якому просить стягнути з ОСОБА_4 на її користь суму майнової шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням у розмірі 13 950,00 (тринадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят) грн.

Обвинувачений-цивільний відповідач відзив на цивільний позов суду не надав, позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди визнав повністю.

Вирішуючи заявлений у справі цивільний позов, суд виходить з таких міркувань .

Згідно ст.28 КПК України особа, яка зазнала матеріальної і моральної шкоди від злочину вправі при провадженні у кримінальній справі пред`явити позов до обвинуваченого.

Відповідно до ч.2 ст.127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Статтею 128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Згідно ст.128 КПК України суд, постановляючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до ст.1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Суд задовольняє цивільний позов повністю або частково, якщо у судовому засіданні були доведені стороною обвинувачення та цивільним позивачем матеріально-правові підстави позову. У разі повного або часткового задоволення позову суд має навести відповідні докази, провести розрахунки розміру відшкодування, а також вказати норми матеріального права, на підставі яких вирішується позов.

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Позовні вимоги ОСОБА_7 про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 13 950,00 (тринадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят) грн., підлягають до задоволення в повному обсязі, оскільки такі суд вважає доведеними в ході судового розгляду.

Керуючись ст.ст. 349, 368, 370, 373, 374, 615 КПК України, суд, -

ухвалив:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання:

за ч. 4 ст. 185 КК України - у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років;

за ч. 5 ст. 407 КК України - у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років 1 (один) місяць.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років 1 (один) місяць.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту затримання - з 23.06.2026 року.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу залишити тримання під вартою.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 420 (чотириста двадцять) гривень витрат на залучення експерта.

Речові докази: 4 (чотири) «DVD – R» - залишити при матеріалах кримінального провадження.

Цивільний позов ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_5 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_5 суму майнової шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням у розмірі 13 950,00 (тринадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят) грн.

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Франківський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням особливостей ч. 3 ст. 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя ОСОБА_1