Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №332/1449/26 — Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 332/1449/26

Провадження №: 2/332/2254/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2026 р.

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді: Сапунцова В.Д.,

секретаря судового засідання: Горбань Є.Г.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: ОСОБА_2 ,

представника співвідповідача: Фарзаєвої К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури та суду, -

ВСТАНОВИВ:

12.03.2026 до Заводського районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури та суду.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що з 22.08.2017 року він перебував під слідством у кримінальному провадженні № 42017081020000109 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України. 29.09.2021 року було відкрито кримінальне судове провадження, яке тривало до 12.05.2025 року. 17 вересня 2024 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя визнав його невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, та виправдав за недоведеністю складу кримінального правопорушення. 12 травня 2025 року Запорізький апеляційний суд ухвалою у справі №331/5358/21 залишив виправдувальний вирок без змін. Таким чином, судами двох інстанцій встановлено відсутність у діях позивача складу кримінального правопорушення. Незаконне кримінальне переслідування тривало з серпня 2017 року по 12 травня 2025 року, тобто: 92 місяці та 20 днів. Щодо стягнення матеріальної шкоди зазначає наступне, що у наслідок незаконного кримінального переслідування він був вимушений звільнитися 25.05.2020 року з посади директора Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради. Через негативні наслідки кримінального переслідування, втрату ділової репутації та обмеження у працевлаштуванні ОСОБА_1 не мав можливості працювати на аналогічній посаді з червня 2020 року по жовтень 2024 року. Період вимушеного безробіття становить 52 місяці. Розрахунок втраченої заробітної плати здійснено відповідно до середньомісячної заробітної плати по Запорізькій області:

2020 рік (7 міс.) — 12 250 грн. * 7 = 85 750 грн.

2021 рік (12 міс.) — 14 550 грн. * 12 = 174 600 грн.

2022 рік (12 міс.) — 15 200 грн.* 12 = 182 400 грн.

2023 рік (12 міс.) — 16 800 грн. * 12 = 201 600 грн.

2024 рік (9 міс.) — 19 400 грн. * 9 = 174 600 грн.

Загальна сума матеріальної шкоди складає 818 950 грн.

Щодо стягнення моральної шкоди, зазначає, що мінімальний розмір моральної шкоди визначається виходячи з мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Станом на 2026 рік мінімальна заробітна плата становить 8 647 грн.Розрахунок:

92 місяці * 8 647 грн. = 795 524 грн.

20 днів: 8 647 * 30 * 20 = 5 765 грн.

Разом моральна шкода становить: 801 289 грн.

На підставі зазначено просить суд стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на мою користь матеріальну шкоду у вигляді втраченого заробітку в розмірі 818 950 грн., моральну шкоду у розмірі 801 289 грн. та судові витрати покласти на державу.

Ухвалою судді Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2026 року було відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження та призначене підготовче судове засідання.

01.04.2026 до суду від представника Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначив, що позивачем не залучено до участі у цій справі в якості відповідача Запорізьку обласну прокуратуру, оскільки згідно з матеріалами справи та змісту позовної заяви, шкоду завдано на думку позивача, працівниками органу прокуратури, якими здійснювалось досудове розслідування у відношенні позивача та які представляли сторону обвинувачення у суді. Казначейство жодним чином не порушувало прав позивача і не було учасником спірних правовідносин між позивачем та правоохоронним органом, тому на підставі зазначеного не може бути єдиним відповідачем у справі про відшкодування шкоди, завданої таким органом. Казначейство є учасником судового процесу по справах про відшкодування шкоди лише у зв`язку з тим, що здійснює виконання судових рішень по таких справах відповідно до наданих повноважень.

Щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 801289,00 грн. представник відповідача зазначає наступне, а саме: при вирішенні спору відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а жодний нормативно-правовий акт не звільняє позивача від доказування підстав, обґрунтованості, розумності та доцільності висунутих їм вимог. В позовній заяві позивачем вказано про кримінальне переслідування, що спричинило йому істотні моральні страждання, а саме: тривалий психологічний тиск, приниження честі та гідності, втрату ділової репутації, погіршення стану здоров`я, втрату соціального статусу, неможливість повноцінного професійного життя, тривалий стрес, тривожність та депресивний стан, але позивачем не надано жодного документу щодо звернення до суду із захистом своєї ділової репутації, честі та гідності, які, на його думку, було принижено, у зв`язку з чим ствердження позивача про їх приниження, у відповідності до положень ЦПК України, є лише припущенням.

Щодо стягнення матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку у розмірі 818950,00 грн. представник відповідача зазначає, що відповідно до ст. 3 ЗУ №266/94 - ВР громадянинові відшкодовується заробіток, який він втратив внаслідок незаконних дій. Згідно зі ст. 4 ЗУ №266/94 – ВР відшкодування шкоди у випадках передбачених пунктами 1,3,4 і 5 ст. 3 цього Закону провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені п. 1 ст. 3 цього закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Позивачем у позові зазначено, що внаслідок незаконного кримінального переслідування він був вимушений звільнитися з посади директора Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради 25.05.2020. Проте, їм не надано жодного доказу відсторонення його від роботи через порушення відносно нього кримінальної справи. Таким чином, на спірні правовідносини щодо стягнення матеріальної шкоди не розповсюджуються положення Закону України №266/94-ВР. Також позивачем зазначено, що через негативні наслідки кримінального переслідування, втрату ділової репутації та обмеження у працевлаштуванні він не міг можливості працювати на аналогічній посаді з червня 2020 року по жовтень 2024 року. Період вимушеного безробіття становить 52 місяці. Але ж позивачем не надано, як жодного документу щодо звернення до установ стосовно працевлаштування, так і документів щодо відмови позивачу у працевлаштуванні за аналогічною посадою, яку він обіймав раніше. Також у позові зазначено розрахунок позивача втраченої ним заробітної плати, виходячи із середньомісячної заробітної плати по Запорізькій області, але ж в свою чергу, позивачем не зазначено, яким саме нормативним документом він керувався, зазначаючи середньомісячну заробітну плату по Запорізькій області,а також не зазначено, яким законодавчим актом визначено здійснення розрахунку втраченого заробітку, який позивач вказує у позові. Таким чином, наданий позивачем розрахунок втраченого ним заробітку є лише припущенням позивача, у зв`язку з чим такий розрахунок не може братись судом до уваги, як належний доказ. Оскільки позивачем взагалі не надано документів на підтвердження свого звільнення (підстав звільнення), то заявлена ОСОБА_1 до стягнення матеріальна шкода у розмірі 818950,00 грн. не є ані збитками, ані упущеною вигодою.

На підставі вищевикладеного, у разі встановлення вини працівників прокуратури, майнова шкода, завдана позивачу, враховуючи статті 1162 та 1172 ЦК України, має відшкодовуватись саме органом прокуратури, а не за рахунок коштів Державного бюджету України і позивачем має бути доведено відповідними документами заявлений до стягнення розмір матеріальної шкоди, у зв`язку з чим орган прокуратури обов`язково має бути відповідачем по цій справі.

Щодо стягнення судових витрат, представник відповідача наголошує наступне. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч. 1 ст. 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК України). Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу у суді. При визначенні кола учасників справи позивач визначив відповідачем Казначейство, але Казначейство у спірних правовідносинах не брало участі, а є лише органом виконання окремих категорій судових рішень. Таким чином, Казначейство виступає відповідачем по справах про відшкодування шкоди лише у зв`язку з тим, що в Казначействі відкрито рахунок, з якого здійснюється безспірне списання коштів за судовим рішенням про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади. Також зазначає, що оскільки позивачем не зазначено в позовній заяві, які саме судові витрати ним були понесені в цивільній справі, не вказано розрахунок судових витрат, які він очікує понести при розгляді судової справи, не додано жодного доказу понесення ним судових витрат, то заявлена позовна вимога щодо покладання на Державу судових витрат не може підлягати задоволенню.

Таким чином, враховуючи вищевикладеного, оскільки позовні вимоги є безпідставними, не обґрунтованими, представник відповідача вважає, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

06.04.2026 через систему «Електронний суд» позивач надав відповідь на відзив,в якому зазначив, що відзив, поданий відповідачем та у якому заперечуються позовні вимоги з підстав: неналежності відповідача; недоведеності моральної шкоди; недоведеності матеріальної шкоди. Позивач вважає, що зазначені доводи є безпідставними, суперечать нормам матеріального права та усталеній судовій практиці і підлягають відхиленню. Доводи відповідача про неналежність відповідача є необґрунтованими, оскільки відповідно до статті 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб. Згідно зі статтею 4 Закону України №266/94-ВР відшкодування шкоди здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц, підтверджує, що шкода, завдана незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, відшкодовується державою за рахунок коштів Державного бюджету України . Отже, належним відповідачем у цій справі є саме держава Україна, яка бере участь у справі через Державну казначейську службу України як розпорядника бюджетних коштів.

Також, доводи відповідача щодо недоведеності моральної шкоди є юридично неспроможними, оскільки факт незаконного кримінального переслідування позивача підтверджується виправдувальним вироком суду, який набрав законної сили. Відповідно до статті 1 Закону України №266/94-ВР право на відшкодування шкоди виникає у разі постановлення виправдувального вироку. Згідно з частиною третьою статті 13 зазначеного Закону, моральна шкода відшкодовується у розмірі не менше однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом . Таким чином: моральна шкода презюмується законом; не потребує окремого доведення; розмір, заявлений позивачем, є мінімально гарантованим державою. Незаконне кримінальне переслідування протягом понад 7 років спричинило позивачу значні моральні страждання, втрату репутації, соціального статусу та психологічний тиск. Щодо матеріальної шкоди, позивач вказує на наступне. Відповідно до статті 3 Закону України №266/94-ВР громадянинові відшкодовується заробіток та інші доходи, які він втратив унаслідок незаконних дій . Позивач обіймав керівну посаду у органі місцевого самоврядування та був змушений припинити трудову діяльність у період кримінального переслідування. Позивач протягом усього трудового життя здійснював діяльність у сфері публічної служби, що передбачає підвищені вимоги до ділової репутації, доброчесності та відсутності обставин, які можуть поставити під сумнів відповідність особи займаній посаді. Наявність кримінального провадження об`єктивно унеможливлювала працевлаштування позивача в органах державної влади та місцевого самоврядування, оскільки: така інформація враховується під час конкурсних процедур; здійснюються перевірки доброчесності; кандидатури з кримінальними провадженнями фактично не розглядаються. Фактично позивач був позбавлений можливості реалізувати своє право на працю за професією та займаним раніше рівнем посад виключно внаслідок кримінального переслідування. Неможливість працевлаштування була безпосереднім наслідком кримінального провадження, що негативно впливало на ділову репутацію позивача. Розрахунок матеріальної шкоди здійснено на підставі середньої заробітної плати по регіону, що відповідає судовій практиці Верховного Суду. Сам факт тривалої відсутності роботи у поєднанні з кримінальним переслідуванням є достатнім для встановлення причинно-наслідкового зв`язку між діями держави та завданою шкодою. Щодо обов`язку держави відшкодувати шкоду, ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до статті 1176 ЦК України держава зобов`язана відшкодувати шкоду у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб. Отже: не має значення, який саме орган допустив порушення; не підлягає доведенню вина посадових осіб; достатнім є встановлення факту незаконного притягнення до кримінальної відповідальності. На підставі зазначеного, просить відхилити відзив відповідача як необґрунтований, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі. Стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України: матеріальну шкоду у розмірі 818 950 грн. та моральну шкоду у розмірі 801 289 грн.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 01 травня 2026 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача Запорізьку обласну прокуратуру.

11.05.2026 представник співвідповідача Запорізької обласної прокуратури через систему «Електронний суд» надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у провадженні СВ ВП № 2 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області перебувало кримінальне провадження № 42017081020000109 від 22.08.2017, розпочате за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, за фактом неналежного виконання службових обов`язків посадовими особами Запорізької міської ради під час укладення договору суборенди приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , що спричинило істотну шкоду державним інтересам. У вищевказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 21.09.2021 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, і того ж дня вручено підозрюваному. За результатами досудового розслідування 28.09.2021 обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 367 КК України скеровано до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя для розгляду по суті. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10.01.2022 обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42017081020000109 від 22.08.2017 стосовно ОСОБА_1 повернуто прокурору Вознесенівської окружної прокуратури м. Запоріжжя як такий, що не відповідає вимогам КПК України. На вказану ухвалу суду прокурором подано апеляційну скаргу, яку 05.10.2022 задоволено Запорізьким апеляційним судом, ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10.01.2022 скасовано, призначено новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17.09.2024, залишеним без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 12.05.2025 у справі № 331/5358/21, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення. Таким чином, загалом позивач перебував під кримінальним переслідуванням у період з 21.09.2021 (дата повідомлення позивачу про підозру) по 12.05.2025 (набрання реабілітуючим судовим рішенням законної сили), що загалом становить 43 місяці та 21 день, а не 92 місяці та 20 днів як зазначає позивач.

Щодо підстав для відшкодування на користь позивача моральної шкоди, зазначено наступне. Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною другою статті 16 ЦК України, до яких, зокрема, належить відшкодування моральної шкоди. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Враховуючи викладене, для обрахунку мінімально гарантованого розміру морального відшкодування на користь позивача, суду в першу чергу необхідно встановити правильний період його перебування під кримінальним переслідуванням. Позивач розраховує такий період з 22.08.2017 (дата внесення відомостей до ЄРДР № 42017081020000109) по 12.05.2025 (набрання реабілітуючим судовим рішенням законної сили), що становить 92 місяці та 20 днів, проте з таким періодом неможна погодитись, оскільки згідно з пунктом 14 статті 3 КПК України, притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Окрім того, положеннями статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Вказане свідчить, що кримінальне провадження реєструється саме за фактом вчинення кримінального правопорушення, а не щодо конкретної особи. Повідомлення про підозру здійснюється щодо конкретної особи, коли для цього є достатні підстави, саме з цього моменту особа стає стороною кримінального провадження та щодо неї розпочато кримінальне переслідування. Більш того, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не містить положень про виникнення права у особи на відшкодування моральної шкоди з моменту внесення відомостей щодо кримінального правопорушення до ЄРДР. Враховуючи викладене, початком кримінального переслідування позивача є 21.09.2021 (дата повідомлення позивачу про підозру). Таким чином, правильний період перебування позивача під кримінальним переслідуванням - 21.09.2021 (дата повідомлення позивачу про підозру) по 12.05.2025 (набрання реабілітуючим судовим рішенням законної сили), що загалом становить 43 місяці та 21 день. Внаслідок неправильно визначеного періоду перебування позивача під кримінальним переслідуванням, ОСОБА_1 помилково визначено мінімальний розмір гарантований Законом для відшкодування моральної шкоди, у сумі 801289,00 грн. (92 місяці * 8647 грн+8 647 грн./30 днів * 20 днів). Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 8647,00 грн. Виходячи з правильного періоду, протягом якого позивач перебував під кримінальним переслідуванням - з 21.09.2021 по 12.05.2025, що становить 43 місяці та 21 день, вірно розрахований мінімальний розмір моральної шкоди, гарантований законодавством, становить 377873,90 грн. (43 місяці * 8647 грн. + 8647 / 30 *21).

Щодо відсутності підстав для збільшення розміру морального відшкодування з 377873,90 грн. (мінімальний розмір) до 801289,00 грн. (розмір, заявлений позивачем) представник співвідповідача вказує, що Великою Палатою Верховного Суду у п. 90 постанови від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц зазначено, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Разом з тим, позивач просить суд стягнути з Державного бюджету України 801289,00 грн., що більше гарантованого мінімуму (377873,90 грн.) на понад 400 тис. грн. Визначений позивачем розмір моральної шкоди є значно завищеним, не обґрунтованим будь-якими доказами, суперечить положенням чинного законодавства та призведе до незаконного збагачення за рахунок коштів держави Україна, що не відповідає принципам розумності та справедливості. У відповідності до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Але ж жодних належних та допустимих доказів порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення відносин з оточуючими людьми, доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між станом позивача та його кримінальним переслідуванням, з метою обґрунтування наявності підстав для збільшення розміру морального відшкодування позивачем не надано. Необхідність збільшення розміру відшкодування моральної шкоди позивач фактично обґрунтовує лише наявністю факту його кримінального переслідування. Водночас позивачем не наведено жодних конкретних обставин та не здійснено посилань на належні та допустимі докази, які могли б бути підставою для збільшення мінімально гарантованого розміру відшкодування на його користь. Таким чином, заявлена позивачем сума стягнення моральної шкоди у розмірі 801289,00 грн., не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, а також призводить до його безпідставного збагачення.

Щодо вимог про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку.

У своїй позовній заяві позивач стверджує, що внаслідок незаконного кримінального переслідування він був змушений 25.05.2020 звільнитися з посади директора Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради. Водночас, як вбачається з матеріалів кримінального провадження повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_1 було вручено 21.09.2021. Таким чином, звільнення позивача відбулося задовго до початку кримінального переслідування, а саме більш ніж за 16 місяців до вручення повідомлення про підозру у кримінальному провадженні № 42017081020000109. За таких обставин позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 було відсторонено від здійснення повноважень директора Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради та звільнено з цієї посади у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності. Крім того, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями органів досудового розслідування та звільненням позивача, а відтак і підстави для відшкодування шкоди у вигляді втрати заробітку. Зазначене також підтверджується наданими самим позивачем доказами, зокрема випискою з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, відповідно до якої його звільнення відбулося у травні 2020 року, тобто до моменту набуття ним статусу підозрюваного. З урахуванням вищевикладеного та відсутності доказів протиправності дій правоохоронних органів позивачем не доведено підстави виникнення у нього права на відшкодування матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку.

Щодо вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу у даній справі. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України»,від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Водночас, слід звернути увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи і її складністю, витраченим часом адвоката і обсягом наданих послуг, ціною позову в поєднанні з граничним розміром витрат. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правничу допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Слід зазначити, що правовідносини, що склалися між сторонами у даній справі регулюються незначною кількістю нормативно-правових актів, існує усталена судова практика. Отже, складності щодо процесу доказування, чи витребування доказів у даній справі не виникало. Таким чином, простота справи та відсутність ускладнень підтверджують, що додаткові юридичні витрати в даному випадку є необґрунтованими. Вартість послуг має відповідати фактичним трудовитратам, які в рамках такого розгляду не можуть бути значними. Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. На підставі вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

12.05.2026 позивач ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» надав відповідь на відзив в якому зазначив, що його право на відшкодування шкоди є безумовним, оскільки вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17.09.2024 мене визнано невинуватим і виправдано, а 12.05.2025 цей вирок набрав законної сили після апеляційного перегляду. Отже, наявна самостійна реабілітуюча підстава для застосування статті 1176 ЦК України та Закону України № 266/94-ВР. Посилання відповідача на «неналежний» спосіб визначення відповідача не є підставою для відмови у позові. Навіть у випадку, якщо суд вважатиме за потрібне уточнити процесуальний статус окремого органу, це не усуває обов`язку держави відшкодувати завдану шкоду. Крім того, ЦПК України передбачає можливість залучення співвідповідача або заміни неналежного відповідача без припинення розгляду спору по суті. Щодо тривалості кримінального переслідування У відзиві відповідач намагається штучно звузити період переслідування до 43 місяців 21 дня — від дати повідомлення про підозру 21.09.2021 до 12.05.2025. З таким підходом не можна погодитися у повному обсязі. Кримінальне провадження № 42017081020000109 було зареєстроване 22.08.2017. Починаючи з цього часу щодо нього фактично здійснювалися процесуальні дії, які прямо обмежували його права та робили очевидним для оточення, роботодавця і колег, що саме він є реальним об`єктом кримінального переслідування. ОСОБА_1 понад 30 разів викликався до прокуратури, у приміщенні департаменту проводилися обшуки, до Запорізької міської ради спрямовувалися запити, на допити викликалися працівники департаменту, зокрема головний бухгалтер. Усе це формувало для третіх осіб чітке уявлення, що розслідування стосується саме його. Закон № 266/94-ВР охоплює не лише незаконне притягнення до кримінальної відповідальності у вузькому формально-процесуальному значенні, а й незаконне проведення обшуку та інші процесуальні дії, що обмежують права громадянина. Саме тому для оцінки реального обсягу моральної та матеріальної шкоди суд має враховувати фактичний період переслідування — з 22.08.2017 до 12.05.2025, тобто 7 років 8 місяців 20 днів. Разом із цим навіть якщо суд вважатиме, що гарантований мінімум за частиною третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР підлягає обчисленню лише з моменту формалізованого процесуального статусу, це не спростовує права позивача вимагати більший розмір відшкодування з урахуванням усієї фактичної тривалості та інтенсивності переслідування.

Щодо моральної шкоди, позивач зазначає наступне, а саме: що все професійне життя він працював на державній службі, обіймав керівні посади. Для особи з такою біографією саме факт перебування в центрі кримінального провадження, численних викликів до прокуратури, обшуків у місці роботи, запитів до органу місцевого самоврядування та публічного сумніву в доброчесності мав особливо руйнівний характер. Це безпосередньо вдарило по його діловій репутації, авторитету в колективі, можливості продовжувати кар`єру в органах влади та нормальному способу життя. Особливо показовим є те, що, за його поясненнями, договір на третій рік підписував уже його заступник, однак процесуальний фокус слідства та прокуратури надалі залишався переважно на ньому. Це підтверджує персоніфікований характер переслідування, а отже — і підвищену глибину моральної шкоди. Саме з урахуванням наведених обставин заявлений розмір моральної шкоди 801289 грн. є не завищеним, а співмірним тривалості, інтенсивності та наслідкам незаконного переслідування. Щодо матеріальної шкоди позивач посилається нате, що протягом усього свого життя він працював на державній службі та в органах місцевого самоврядування, обіймав керівні посади. Через кримінальне переслідування, яке фактично тривало з 2017 року до 2025 року, він втратив реальну можливість продовжувати трудову діяльність у публічному секторі. Для керівної посадової особи наявність тривалого кримінального провадження, численних викликів, обшуків, витребування документів роботодавця та загального розголосу об`єктивно робить працевлаштування в державних органах вкрай ускладненим. У цій справі заявлений розмір матеріальної шкоди — 818950 грн. — є консервативним та поміркованим. Він не виходить із реального посадового доходу керівника, який був би вищим, а розрахований на обережній базі як об`єктивний еквівалент втраченого трудового доходу за час фактичного переслідування. За відсутності можливості точно визначити конкретного роботодавця, в якого я працював би за відсутності незаконного переслідування, використання усередненого показника доходу є допустимим і розумним способом оцінки шкоди, оскільки протилежне означало б, що держава, власними незаконними діями створивши доказову невизначеність, отримує з цього процесуальну перевагу. Відмова у вимозі про матеріальну шкоду лише з тієї причини, що незаконне кримінальне переслідування не дозволило зберегти безперервний трудовий шлях у конкретному органі, суперечила б самій природі відшкодування та статті 56 Конституції України. Отже, на відміну від формального підходу відповідача, який намагається звести спір лише до календарного відліку від підозри, реальні наслідки для позивача настали значно раніше: з моменту, коли слідчі та прокурори почали системно викликати його, перевіряти службові документи, працювати з роботодавцем і колом його підлеглих та створили стійке суспільне враження щодо його можливої винуватості. Ці обставини відповідають критеріям, які Верховний Суд визнає релевантними для збільшення компенсації моральної шкоди понад законодавчий мінімум: тривалість переслідування, його повторюваність, інтенсивність втручання, негативний вплив на професійну і приватну сферу, а також особливий статус особи як державного службовця. На підставі зазначеного вважає, що відзив Запорізької обласної прокуратури не спростовує: безумовного права на відшкодування шкоди як реабілітованої особи; належності держави як боржника за такими вимогами; можливості стягнення моральної шкоди у розмірі, більшому за законодавчий мінімум; реального причинного зв`язку між незаконним переслідуванням і втратою позивачем трудового доходу та ділової репутації; необхідності врахування фактичного, а не лише формально-процесуального періоду переслідування. Тому просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

12.05.2026 представник співвідповідача Запорізької обласної прокуратури звернувся до суду через систему «Електронний суд» з додатковими поясненнями у справі, де зазначив, що не погоджується із заявленими позивачем вимогами щодо відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з поданням позовної заяви, оскільки позивач, звертаючись до суду з позовною заявою про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, звільняється від сплати судового збору на підставі вимог Закону України «Про судовий збір». У зв`язку з цим ОСОБА_1 не ніс судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору при поданні позову. Крім того, позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів понесення витрат, пов`язаних із розглядом справи № 332/1449/26. Як убачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів, будь-які витрати, пов`язані з розглядом справи, фактично не понесені та документально не підтверджені. Позовну заяву подано позивачем самостійно через підсистему «Електронний суд» із використанням власного кваліфікованого електронного підпису, що свідчить про відсутність витрат на професійну правничу допомогу. Водночас до матеріалів позовної заяви не долучено жодних договорів про надання правничої допомоги, а також відсутні будь-які документи, що підтверджують оплату відповідних послуг. За наведених обставин відсутні правові підстави вважати, що позивачем понесено будь-які витрати, пов`язані з розглядом справи, а відтак - і підстави для їх відшкодування. Таким чином, заявлені позивачем вимоги щодо відшкодування судових витрат є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не відповідають вимогам процесуального законодавства, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 08 липня 2026 року підготовче провадження закрите та справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представники Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, щодо задоволення позову заперечували з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, представника співвідповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази і проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, приходить до наступних висновків.

Положеннями ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. ст. 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач зазначає, що з 22.08.2017 року перебував під слідством у кримінальному провадженні № 42017081020000109 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

29.09.2021 було відкрито кримінальне судове провадження, яке тривало до 12.05.2025.

Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 вересня 2024 року по справі №331/5358/21 позивача ОСОБА_1 визнано невинуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України та виправдано за недоведеністю у діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 12 травня 2025 року по справі № 331/5358/21 вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 вересня 2024 року залишено без змін. Ухвала Запорізького апеляційного суду від 12 травня 2025 року набула законної сили 12.05.2025.

Згідно зі ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Щодо моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у ст. 56 Конституції України, статтях 1167, 1176 ЦК України.

Підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Дані підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Так, ст. 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

За змістом положень ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (надалі – Закон № 266/94-ВР), підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Відповідно до ст. 2 Закону № 266/94-ВР, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду (п. 1).

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону № 266/94-ВР, у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Частина 1 ст. 4 Закону № 266/94-ВР визначає, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Положення ч. 5 та ч. 6 ст. 4 Закону № 266/94-ВР встановлюють, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з ч. 2 та ч. 3 ст. 13 Закону № 266/94-ВР, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Статтею 11 вищезгаданого Закону встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, дізнавач, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.

У ст. 13 цього Закону визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Таким чином, проаналізувавши надані суду докази в їх сукупності, враховуючи обставини, викладені у вироку суду про визнання позивача невинуватим в інкримінованому йому злочині, що набрав законної сили, суд приходить до висновку про доведеність факту понесення позивачем моральних страждань та переживань.

Мотивуючи заподіяну шкоду, позивач вказує, що зазнав суттєвих моральних страждань, а саме: тривалий психологічний тиск, приниження честі та гідності, втрата ділової репутації, погіршення стану здоров`я, втрата соціального статусу, неможливість професійного життя, тривалий стрес, тривожність та депресивний стан.

Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 6-2203цс15.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «...моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості...».

У п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 зазначено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», установлено з 1 січня 2026 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня – 8647,00грн.

Частиною 5 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач, вказував на те, що незаконне кримінальне переслідування тривало з серпня 2017 року по травень 2025, 92 місяці та 20 днів. На думку позивача, це дає підстави вважати доведеним факт наявності в нього моральної шкоди в наступному розмірі: 92 місяці х 8647,00 грн. = 795524,00 грн., 20 днів *8647,00 грн. / 30 днів = 5765,00 грн. Загальна сума становить 801289,00 грн.

Однак, суд не погоджується з періодом, визначеним позивачем та зазначає наступне.

Частиною 1 ст . 214 КПК України визначено, що слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Частиною 1 ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК України сторони кримінального провадження - з боку обвинувачення: слідчий, дізнавач, керівник органу досудового розслідування, керівник органу дізнання, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом; з боку захисту: підозрюваний, особа, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв`язку з її смертю, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники.

Згідно з пунктом 14 статті 3 КПК України, притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Окрім того, положеннями статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 повідомлення про підозру було вручене саме 22.08.2017 позивачем суду не надано. Натомість, суд приймає до уваги твердження представника співвідповідача Запорізької обласної прокуратури про те, що повідомлення про підозру позивачу було вручене 21 вересня 2021 року, на підтвердження чого ним долучено копію повідомлення про підозру від 21 вересня 2021 року та копію обвинувального акту у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42017081020000109 від 22.08.2017 за ч. 2 ст. 367 КК України.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що період, за який підлягає відшкодуванню моральна шкода, починається з 21.09.2021 (дата повідомлення позивачу про підозру) по 12.05.2025 (дата набрання вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 вересня 2024 року законної сили), що становить 43 місяці та 21 день.

Відтак, сума моральної шкоди розраховується наступним чином.

43 місяці х 8647,00 грн. = 371821,00 грн., 21 день * 8647,00 грн. / 30 днів = 6052,90 грн. Загальна сума становить 377873,90 грн.

При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, враховуючи обставини справи, доведеність факту незаконного перебування позивача під слідством і судом протягом значного терміну, характер і обсяг багаторічних душевних страждань ОСОБА_1 , пов`язаних з його перебуванням під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення стану здоров`я, інших негативних наслідків морального характеру, конкретних обставин цієї справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що грошова сума у розмірі 377873,90 грн. є достатньо справедливою компенсацією моральних страждань позивача.

Щодо матеріальної шкоди, то суд зазначає наступне.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові відшкодовується заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативнорозшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Аналогічні положення містяться у пункті 7 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.

В позовній заяві позивач зазначає, що унаслідок незаконного кримінального переслідування він був змушений звільнитися 25.05.2020 з посади директора Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради.

Також зазначив, що через негативні наслідки кримінального переслідування, втрату ділової репутації та обмеження у працевлаштуванні він не мав можливості працювати на аналогічній посаді з червня 2020 року по жовтень 2024 року.

Як вже встановлено судом, повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_1 було вручено 21.09.2021, а відповідно до виписки з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, наданою позивачем, вбачається, що звільнення позивача відбулося у травні 2020 року, тобто за 16 місяців до початку кримінального переслідування.

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Тож саме позивач як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Згідно з правилами частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд у постанові від 19.03.2025 у справі № 757/15880/21-ц дійшов правового висновку, відповідно до якого неподання позивачем належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог є підставою для формування судом мотивованого висновку про їх недоведеність та необґрунтованість. Суд наголосив, що обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а підлягають доведенню у встановленому процесуальним законом порядку.

Отже, дослідивши наявні матеріали справи та докази, долучені в обґрунтування даної позовної вимоги, суд дійшов до висновку, що вони не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено підстави виникнення у нього права на відшкодування матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку.

Водночас, суд враховує доводи представника Державної казначейської служби України про те, що відшкодування шкоди має здійснюватися не за рахунок коштів Державної казначейської служби України, а через органи казначейства з Державного бюджету України, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у Постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.09.2019 по справі №607/5841/17, від 18.11.2020 по справі №554/5980/18, від 15.06.2022 по справі №398/2910/20, постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.02.2022 по справі №757/6203/21-ц, від 23.02.2022 по справі №757/23994/20-ц, від 28.04.2022 по справі №464/5200/19, від 25.01.2023 по справі №757/4091/20-ц, від 04.10.2023 по справі №464/5200/19, від 25.01.2023 по справі №757/4091/20-ц, від 04.10.2023 по справі №757/5351/21-ц.

Відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 (провадження №12-110гс18).

У зв`язку з наведеним аналізом норм матеріального права, а також враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19.06.2018 у справі №910/23967/16, суд вважає за необхідне зазначити в резолютивній частині рішення про стягнення коштів саме з держави Україна.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат суд вирішує в порядку ст. 141 ЦПК України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, такі витрати підлягають віднесенню за рахунок держави.

Керуючись ст. 56 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 23, 1176 ЦК України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15.04.2015, ст.ст. 13, 76, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури та суду – задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 377873 (триста сімдесят сім тисяч вісімсот сімдесят три) гривні 90 копійок.

У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи http://court.gov.ua/fair.

Повний текст судового рішення складено 01 жовтня 2026 року.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;

відповідач: Держава України в особі Державної казначейської служби України, адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, ЄДРПОУ: 37567646;

співвідповідач: Запорізька обласна прокуратура, адреса: м. Запоріжжя, вул. Дмитра Апухтіна, буд. 29А, ЄДРПОУ: 02909973.

Суддя В.Д. Сапунцов