Рішення від 09 липня 2026 р. у справі №331/5771/25 — Олександрівський районний суд міста Запоріжжя

10.07.2026

Справа № 331/5771/25

Провадження № 2/331/727/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 року місто Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Антоненко М.В.

за участю секретаря судового засідання Волотко М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 22.04.2025 р. близько 19-00 год. при спробі потрапити до під`їзду будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_1 зустріла свого сусіда ОСОБА_2 , який в той час виходив з під`їзду зі своєю собакою бійцівської породи «АСТ» яка в супереч ст. 9 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» була без намордника та накинулась на Позивача по справі спричинивши їй тілесні ушкодження у вигляді вкушені рани лівої гомілки.

Після отриманої травми ОСОБА_1 звернулася з заявою до правоохоронних органів про притягнення до відповідальності власника собаки бійцівської породи з квартири АДРЕСА_4 та за медичною допомогою до КНП «МЛЕ та ШМД» ЗМР де їй зупинили кровотечу та перев`язали рану.

Відповідач, у момент нападу та негайно після цього не спромігся підійти аби надати Позивачу допомогу та переконатися у тому, що пошкодження завдані ОСОБА_1 собакою не погрожують її життю та здоров`ю.

Відносно Відповідача було складено протокол ВАД № 680820 за ч. 3 ст. 154 КУпАП. Відповідно до наданих пояснень, ОСОБА_2 визнав свою вину та зазначив, що згоден відшкодувати матеріальну та моральну шкоду. Проте на день звернення до суду Позивач жодної компенсації так і не отримала.

В наслідок нападу собаки Відповідача, Позивачу було завдано майнову шкоду, яка складається з витрат на лікування, вартості брюк, які були пошкоджені від укусу та вартості відновлення здоров`я (процедури пов`язані із видаленням шраму).

Ухвалою судді Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2026 року провадження по справі відкрите, визначено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою судді Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 10 липня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

В судове засідання представник позивача надала заяву про розгляд справи у її відсутність, наполягала на задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_2 будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи у судове засідання не з`явився, поважну причину неявки суду не повідомив, відзив не надала, у зв`язку з чим, на підставі ч. 3 ст. 223 ЦПК України справу розглянуто у його відсутність, на підставі доказів наявних в матеріалах справи.

Згідно зі ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином, повідомлений про дату, час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв`язку із неявкою в судове засідання сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписуючого пристрою не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Виходячи з вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом восстановлено, що 22.04.2025 р. близько 19-00 год. при вході до під`їзду будинку АДРЕСА_3 собака бійцівської породи «АСТ» що належить ОСОБА_2 напала на ОСОБА_1 спричинивши їй тілесні ушкодження у вигляді вкушені рани лівої гомілки, що підтверджується заключенням . КНП «МЛЕ та ШМД» ЗМР від 22.04.2025 року.

Відносно відповідача ОСОБА_2 було складено протокол ВАД № 680820 за ч. 3 ст. 154 КУпАП. Відповідно до наданих пояснень, ОСОБА_2 визнав свою вину та зазначив, що згоден відшкодувати матеріальну та моральну шкоду.

В наслідок нападу собаки Відповідача, Позивачу було завдано майнову шкоду, яка складається з витрат на лікування, вартості брюк, які були пошкоджені від укусу та вартості відновлення здоров`я (процедури пов`язані із видаленням шраму).

Відповідно до ст. 180 ЦК України тварини є особливим об`єктом цивільних прав, на який поширюється правовий режим речі.

Таким чином, собака є майном, об`єктом права власності людини, яке остання здійснює відповідно до закону на власний розсуд, незалежно від волі інших осіб. І як власнику речі (собаки) згідно зі ст. 317 ЦК України лише її господарю належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Доказів на спростування тверджень позивача про розмір матеріальної шкоди, яку він поніс у зв`язку з лікуванням собаки відповідач не спростував, як і не спростував факту нападу своєї собаки на собаку позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, яка встановлює загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди, шкода заподіяна майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч. 2 цієї статті особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Частина друга статті 1166 ЦК встановлює презумпцію вини завдавала шкоди, тобто особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Зазначений правовий висновок Верховний Суд висловив у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.

Згідно з ч. 2 ст. 180 ЦК України, правила поводження з тваринами встановлюються законом.

Статтею 9 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» встановлено, що особа, яка супроводжує тварину, зобов`язана забезпечити безпеку оточуючих людей і тварин, а також майна від заподіяння шкоди супроводжуваною домашньою твариною; при супроводженні домашніх тварин не допускається залишати їх без нагляду. Фізичні та юридичні особи, які утримують домашніх тварин, зобов`язані дотримуватися вимог нормативно-правових актів, санітарно-гігієнічних і ветеринарних норм та правил, а також не допускати порушень прав і законних інтересів інших фізичних і юридичних осіб та не створювати загрози безпеці людей, а також інших тварин.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 5 ст. 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму ВСУ від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), згідно якого шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до п. 4 вказаної Постанови джерелом підвищеної небезпеки, належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об`єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояву їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Що також передбачено пунктами 4, 5, 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.2013 № 4.

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є заподіювача шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Відносини, що виникають у результаті завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, традиційно виділяють у спеціальний делікт у зв`язку з особливостями механізму завдання шкоди, а також умовами виникнення обов`язку таку шкоду відшкодувати.

Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди; наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними.

При цьому слід враховувати, що особливі правила ст. 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володільця небезпечного об`єкта буде зобов`язано відшкодувати шкоду незалежно від вини цієї особи. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Ссобака, яка покусала позивача, була породи «АСТ» (американський стафордширський тер`єр) яка згідно у переліку небезпечних порід собак, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 р. N 1164 належать до небезпечних.

Окрім того, дана порода відноситься до бійцівських порід, оскільки вони були виведені для участі в собачих боях., вказана порода відноситься до Переліку порід собак, відповідальність власників яких підлягає обов`язковому страхуванню за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2002 N 944.

Отже, відповідач на підставі ст. 1184 ЦК України, повинен відшкодувати шкоду, завдану внаслідок нападу собаки бійцівської породи.

Так, утримуючи собаку, її господар має знати і розуміти не тільки свої права, але й обов`язки, і усвідомлювати необхідність їх узгодження з правами і свободами інших людей. Не дотримуючись цих принципових положень, порушуючи відповідні правила поводження з собаками, ставлячи життя і здоров`я інших людей в небезпеку, господар собаки порушує свій конституційний обов`язок, закріплений у ст. 68 Конституції України, де зазначено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. А згідно зі ст. 66 Конституції України кожен зобов`язаний відшкодовувати завдані ним збитки.

За положеннями ст. 180 ЦК України тварини є особливим об`єктом цивільних прав, на який поширюється правовий режим речі. Тобто собака є майном, об`єктом права власності людини, яке остання здійснює відповідно до закону на власний розсуд, незалежно від волі інших осіб. І як власнику речі (собаки) згідно зі ст. 317 ЦК України лише її господарю належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

У частині 5 статті 319 ЦК України зазначається, що власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Усвідомлення цього власником та здійснення свого права власності лише в межах та порядку, встановленому законом, є необхідним для убезпечення інших людей від негативних наслідків, які може спричинити недбале використання свого права власності на собаку господарем.

До позовної заяви додано фото пощкоджених брюк та фото їх аналогу з інтернет магазину вартістю 1000 грн.

Також, на підтвердження майнових витрат на лікування, в матеріалах справи наявні чеки на придбання ліків на загальну вартість 836,35 грн. та докази проведення Позивачем обстеження у медичній компанії «Діасервіс»10.06.2025 вартістю 3691.5 грн. та 20.07.2025 вартістю 406,50 грн.

Після укусу тварини на лівій гомільці залишився рубець, який Позивачка бажає видалити за допомогою косметологічних процедур. Відповідно до консультативного висновку Центру лазерної косметології загальна вартість відновлення шкіри гомілки становить 29365 грн.

Отже, загальний розмір завданої майнової шкоди становить 35389,35 грн.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000 грн., то суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, незалежно від вини фізичної особи, яка її завдала у випадку якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

За змістом ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: 1) характеру правопорушення; 2) глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації; 3) ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; 4) інших обставин, які мають істотне значення.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Так, відповідно до п. 3 Постанови, під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Вона може проявлятися у приниженні есті, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з ч. 2 п. 5 Постанови доведенню підлягають: наявність моральної шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, наявність вини останнього в заподіянні шкоди.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог, залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, враховуючи істотність вимушених змін у їх життєвих стосунках, наміру, з яким діяв відповідач.

В матерілах справи наявна консультація психолога ОСОБА_3 відповідно до якого 25.04.2025року зі скаргами на:

1) щодо тілесних проявів: постійний ниючий біль у лівій нозі, час від часу - посилене серцебиття,тремор тіла та потіння ; відчуття напруги м`язів, слабкості та неспроможність розслабитися. Ці симптоми посилюються при знаходженні за межами квартири;

2) з боку емоційного стану: страх вийти на вулицю самій , зайти до під`їзду та піднятися на ліфті; , підвищену тривожність, смуток, апатію, власну неспроможність та відчуття беспорадності; відчуття ,що „це станеться знову „ ;

3) щодо поведінкових проявів : втрата апетиту ; погані сни ( зі слів пацієнтки: „ніби за мною гоняться скажені пси та коти,,).

Також, в матеріалах справи наявні консультативний висновок спеціаліста КНП «МЛЕ та ШМД» ЗМР від 06.03.2026 року відповідно до якого ОСОБА_1 звернулась зі скаргами на тривожність, безсоння, епізоди «панічних атак», запаморочення та консультативний висновок огляду Позивача лікарем-психіатром КНП «Міська поліклініка №18» 20.06.2026 року відповідно до якого ОСОБА_1 висловлює скарги на виражене внутрішнє напруження, тривожність, занепокоєння, відчуття апатії, безсилля, підвищеної втомлюваності, порушення сну, зниження апетиту.

У своїй заяві від 09.07.2026 року, представник Позивача зазначила, що Відповідач продовжує виводити свою собаку без намордника, створюю постійну загрозу оточуючим та у Позивача, не зважаючи на те, що після нападу на неї собаки Відповідача минало вже більше року, досі залишається страх виходити на вулицю та заходити у під`язд власного будинку з огляду на вигул Відповідачем своєї бійцівської собаки без намордника. Позивач й на даний час проходить відновлювальну психологічну терапію

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджено завдання Позивачу моральної шкоди, а тому вимоги щодо стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, в сумі 5000, 00 грн.

Питання про судові витрати належить вирішити відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

На підставі вищенаведеного, відповідно до ст. ст. 16, 23, 1166, 1167 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) завдану матеріальну шкоду у розмірі 35389 (тридцять п`ять тисяч триста вісімдесят дев`ять) гривень 35 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) завдану моральну шкоду у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь держави судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Суддя: М.В. Антоненко