Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №379/57/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 379/57/26 Головуючий у суді першої інстанції - Невгад О.В.

Номер провадження № 22-ц/824/14284/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Таращанського районного суду Київської області від 08 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Невгада О.В., у місті Тараща, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року ТОВ «Споживчий Центр» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому просило суд стягнути із відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором №02.04.2025 - 100001334 від 02 квітня 2025 року у розмірі 34 344 грн; судовий збір у розмірі 2 662,40 грн..

Позовні вимоги мотивовано тим, що 02 квітня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) № 02.04.2025-100001334. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 13 000 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 02 квітня 2025 року, строком на 217 днів.

03 квітня 2025 року між сторонами укладено додатковий договір про надання позичальнику 2-го траншу у розмірі 3 200 грн. Строк на який надається кредит 216 днів з дати його надання.

Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, утворилася заборгованість у розмірі 34 344 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 16 200 грн, по процентам в розмірі 10 044 грн, по неустойці 8 100 грн, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».

Звертає увагу суду, що відповідачем були здійснені заходи, спрямовані на визнання позову - проведена часткова сплата за кредитним договором № 02.04.2025-100001334 від: 02.04.2025, а саме: 02 травня 2025 року на суму 6 448 грн.; 02 червня 2025 року на суму 6 480 грн та 03 липня 2025 року на суму 6 480 грн. Під час формування довідки про стан заборгованості було враховано факт оплати.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 08 червня 2026 року задоволено частково позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий Центр» заборгованість за кредитним договором № 02.04.2025-100001334 від 02 квітня 2025 року в розмірі 26 244 грн; судовий збір у розмірі 2 034,48 грн.

Стягнуто з ТОВ «Споживчий Центр» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1886,79 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, яку мотивовано тим, що відповідач проходить військову службу, а тому штрафні санкції, пеня за невикористання зобов`язань та проценти за користування кредитом йому не нараховуються під час дії особливого періоду.

Вказує, що на нього як на військовослужбовця і учасника бойових дій поширюється ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Вважає, що він має право на звільнення від нарахування та сплати процентів за користування кредитом протягом усього строку дії кредитного договору, що виключає правові підстави для стягнення заявленої позивачем заборгованості.

Також всі оплати, які були зроблені відповідачем та зараховані в рахунок погашення відсотків, неустойки або комісії за обслуговування кредиту повинні бути перераховані в тіло кредиту.

Отже, оскільки він сплатив в рахунок погашення заборгованості за кредитом 19 408 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості позивача. Сплачена ним сума перевищує розмір отриманих фактично отриманих коштів - 16 200 грн та комісії за її видачу - 1458 грн.

Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором № 02.04.2025-100001334, оскільки ним було виконано свої грошові зобов`язання в повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначено, що попередній орієнтовний розмір судових витрат, які апелянт поніс становить 8 000 грн.

Враховуючи вищевикладене, просить скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

27 липня 2026 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ТОВ «Споживчий центр» - Ларіонова К.О. відповідно до якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

В доводах відзиву вказує те, що відповідач не надав документів, які б підтверджували його участь станом на час строку дії кредитного договору, у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України.

Таким чином, права на відповідну пільгу, як особа, прийнята на військову службу за контрактом він не має.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 02 квітня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 підписано пропозицію про укладення кредитного договору (оферта) № 02.04.2025-100001334, яку підписано відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором Е124.

В пункті 1.1 Пропозиції визначено, що дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта) є пропозицією кредитодавця ТОВ «Споживчий центр» укласти електронний кредитний договір (оферту) у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», і не є ні договором приєднання/його частиною у розумінні ст. 634 ЦК України, ні публічним договором у розумінні ст. 633 ЦК України.

В розділі 3 Предмет договору зазначено, що умовами надання кредиту є: дата надання/видачі кредиту, сума кредиту, тип кредиту, строк, на який надається кредит, дата повернення кредиту, проценти за користування кредитом, графік платежів, що встановлюється в заявці, яка є невід`ємною частиною оферти.

Згідно п. 4.1 пропозиції кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача НОМЕР_1 .

Днем надання кредиту вважається списання відповідної суми коштів з рахунку кредитодавця, а днем погашення кредиту/сплати платежу день надходження коштів у касу кредитодавця готівкою або зарахування на поточний рахунок кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку кредитодавця. У випадку перерахування коштів позичальником на поточний рахунок кредитодавця, позичальник зобов`язаний забезпечити надходження коштів на останній день строку сплати платежу (п. 4.3 Пропозиції).

Згідно заявки на отримання кредиту передбачено, що позичальнику надається кредит на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту 02 квітня 2025 року; сума кредиту 13 000 грн; строк, на який надається кредит 217 днів з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту 04 листопада 2025 року. Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом усього строку, на який надається кредит.

Процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Процентна ставка «Економ» фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5% за 1 (один) день користування протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт». Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Комісія, пов`язана з наданням кредиту 1 170,00 грн. Комісія за надання нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.

Пунктом 17 акцепту визначено, що неустойка у розмірі 195 грн нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

До заявки на отримання кредиту позичальником підписано відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) згідно якої ОСОБА_1 підтверджено, що він розуміє, що підписує та укладає кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором Е124 (код з смс-повідомлення), яке було відправлене на його фінансовий номер НОМЕР_4 (а.с.38-50 т.1).

Аналогічні умови кредитування викладені у паспорті споживчого кредиту до договору №02.04.2025-100001334 від 02 квітня 2025 року (а.с.51-54 т.1).

03 квітня 2026 року між відповідачем ОСОБА_1 та позивачем укладено додатковий договір (оферта) до кредитного договору № 02.04.2025-100001334 від 02 квітня 2025 року (а.с.55-58).

В пункті 1 договору вказано, що сторони домовилися внести зміни до договору, а саме: позичальнику надається 2 транш кредиту на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту 03 квітня 2025 року у розмірі 3 200,00 грн. шляхом перерахування на рахунок споживача НОМЕР_1 . Строк, на який надається кредит 216 днів з дати його надання. Комісія за обслуговування з дати укладення додаткового договору встановлюється у розмірі 1 458 грн.

До заявки на отримання кредиту позичальником підписано відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) згідно якої ОСОБА_1 підтверджено, що він розуміє, що підписує та укладає кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором К964 (код з смс-повідомлення), яке було відправлене на його фінансовий номер НОМЕР_4 (а.с. 55-58 т.1).

Згідно довідки про ідентифікацію, відповідача ОСОБА_1 ідентифіковано кредитором за допомогою систему BankID (а.с.70).

Позивач ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало та надало відповідачу ОСОБА_1 , кредитні кошти у розмірі 13 000,00 грн., шляхом перерахування на платіжну карту відповідача № НОМЕР_2 призначення платежу: видача за договором кредиту № 02.04.2025-100001334 (а.с.29 т.1).

Також, позивач ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за додатковим договором виконало та надало відповідачу ОСОБА_1 , кредитні кошти у розмірі 3200,00 грн., шляхом перерахування на платіжну карту відповідача № НОМЕР_2 призначення платежу: видача за договором кредиту № 02.04.2025-100001334 (а.с. 28 т. 1).

Згідно довідки-розрахунку заборгованості про стан заборгованості за кредитним договором № 02.04.2025-100001334 від 02.04.2025 року, яку позивач додав до позовної заяви, заборгованість ОСОБА_1 складає 34 344,00 грн, з яких: заборгованість по основному боргу (тіло кредиту) 16 200 грн, заборгованість за процентами за період з 02 квітня 2025 року по 04 листопада 2025 року 10 044 грн та 8 100 грн неустойка (а.с.30 т.1, а.с. 13- 18 т.2).

Крім того, відповідачем була проведена часткова сплата за кредитним договором на суму 6 448,00 грн. від 02 травня 2025 року, на суму 6 480 грн від 02 червня 2025 та на суму 6 480 грн від 03 липня 2025 року, що свідчить про визнання боргу.

Вирішуючи вказаний спір суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань згідно умов кредитного договору та порушив умови договору щодо строків сплати кредиту, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» щодо нарахування суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 16 200 грн, по процентам в розмірі 10 044 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується нарахування позивачем неустойки в розмірі 8 100 грн, суд першої інстанції виходив із того, що боржник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення на період воєнного стану. Неустойка, нарахована включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З огляду на зазначене, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зазначеній частині.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Вказаний висновок підтверджено Верховним Судом у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 686/13446/15 (провадження № 61-18379св21).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до пропозицію про укладення кредитного договору (оферта) № 02.04.2025-100001334, укладеної 02 квітня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 вбачається, що позикодавець надав ОСОБА_1 грошові кошти (позику) в розмірі 13 000 грн на строк 217 днів з процентною ставкою у розмірі 1% (фіксована).

03 квітня 2026 року між сторонами укладено додатковий договір (оферта) до кредитного договору № 02.04.2025-100001334 від 02 квітня 2025 року, відповідно до умов якого в пункті 1 договору вказано, що сторони домовилися внести зміни до договору, а саме: позичальнику надається 2 транш кредиту на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту 03 квітня 2025 року у розмірі 3 200,00 грн. шляхом перерахування на рахунок споживача НОМЕР_1 . Строк, на який надається кредит 216 днів з дати його надання.

За змістом вищевказаних вимог закону та умов кредитного договору строк повернення всієї суми кредиту, відсотків та комісії настав 04 листопада 2025 року й саме в межах цього строку ТОВ «Споживчий Центр» мало право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом.

Як вбачається з матеріалів справи, нарахування процентів за користування кредитними коштами за кредитним договором (оферти) № 02.04.2025-100001334 від 02 квітня 2023 року було проведено наступним чином: з 02 квітня 2025 року по 03 липня 2025 року за ставкою 1% на день, а за період після спливу строку з 04 липня 2025 року по 05 листопада 2025 року за ставкою 0,5 % від фактичного залишку за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду

Тобто сторони, користуючись принципом свободи договору, погодили період, який в розумінні закону є строком кредитування, позичальник сплачує проценти відповідно до п. 6 та п. 7. Ці проценти є платою за правомірне (договірне) користування кредитом і нараховуються на підставі статті 1048 ЦК України.

Враховуючи те, що кредитором нараховано передбачені договором проценти за користування кредитом на період дії кредитного договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

Щодо посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та на нього поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме: не повинні нараховуватися штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом на весь час призову чоловіка, який є військовослужбовцем, колегія суддів зазначає наступне.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Дія цього Закону поширюється на: 1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей; 2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; 3) військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей; 4) членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України (частина 1 статті 3 Закону № 2011-XII).

Відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносини) видами військової служби є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Так, ст. 1-2 Закону № 2011-XII передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Водночас перелік пільг, які надаються військовослужбовцям та членам їх сімей, визначає ст. 14 Закону № 2011-XII.

Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" ст. 14 Закону № 2011-XII було доповнено пунктом 15 такого змісту: "Військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом, не нараховуються".

Згідно з пояснювальною запискою до проекту Закону № 1275-VII його було розроблено з метою удосконалення системи проведення мобілізації, проведення в стислі терміни заходів часткової мобілізації в країні, підвищення обороноздатності Збройних Сил України, інших військових формувань, захист Батьківщини та її територіальної цілісності, а метою його прийняття є, зокрема, захист громадян України, які призвані під час мобілізації, від штрафних санкцій за фінансовими зобов`язаннями.

У подальшому Законом України від 21 березня 2024 року № 3621-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист" було внесено зміни та викладено п. 15 ст. 14 № 2011-XII в наступній редакції: Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля".

Підставами для отримання пільг військовослужбовцями під час дії особливого періоду є:

1. Для військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період - довідка за формами 5 або 6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07 квітня 2017 року №124 (далі - Інструкція) та витяг із наказу або довідка про призов військовозобов`язаного або резервіста на військову службу за призовом від час мобілізації, на особливий період, видана територіальним центром комплектування та соціальної підтримки (раніше - військовим комісаріатом), військовою частиною, органом військового управління, військовим навчальним закладом, установою та організацією Збройних сил України.

2. Для військовослужбовців, які проходять військову службу всіх видів, передбачених частиною шостою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (крім осіб, зазначених в пункті 1 цього листа), які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів - довідки за формами 5 або 6 Інструкції та довідка за формою, яка встановлена додатком 4 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередньо участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій 4 та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413.

Таким чином, військовослужбовці, які надали вищезазначені документи, мають право на пільги, визначені п. 15 ст. 14 Закону № 2011-XII.

Отже, в даному випадку відповідач мав повідомити кредитора, що він є військовослужбовцем та надати відповідні документи щодо застосування відповідної пільги.

Національний банк України у своєму листі від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. Тобто на вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей", який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 4 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19.

Разом із тим із матеріалів справи вбачається, що відповідач у справі ОСОБА_1 перебуває на військовій службі по контракту у військовій частини НОМЕР_3 АДРЕСА_1 та з 29 березня 2021 року підписав контракт про проходження військової служби у лавах ЗСУ на посаді оператора водія електрогазового взводу технічної роти батальйону аеродромно технічного забезпечення в/ч НОМЕР_3 (а.с. 196 - 200 т.1)

При цьому матеріали справи не містять доказів, що відповідач у відповідності до положень ч. 15 ст. 14 Закону № 2011-XII та порядку визначеному листом Національного банк України від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надавав/надсилав - ТОВ «Споживчий Центр»перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Крім того, надані відповідачем документи не підтверджують наявність у нього статусу призваного (мобілізованого) на військову службу (оскільки він проходить таку військову службу за контрактом), а тому не надають йому пільг передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Таким чином колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідач у відповідності до положень ч. 15 ст. 14 Закону № 2011-XI надав товариству відповідні підтверджуючи документи.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін..

Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 ,залишити без задоволення.

Рішення Таращанського районного суду Київської області від 08 червня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.

Судді :

_______________ ________________ ______________

М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв