Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №357/19745/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 357/19745/25 Головуючий у суді першої інстанції - Цуранов А.Ю.

Номер провадження № 22-ц/824/13801/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Цуранова А.Ю., у місті Біла Церква, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року ТОВ «Факторинг Партнерс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, відповідно до якого просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 3525127 від 19 січня 2021 року у розмірі 36 080 грн, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 13 000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 19 січня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 3525127, згідно з умовами якого відповідач отримав 11 000 грн, у безготівковій формі шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника зі сплатою процентів за користування кредитом, що передбачені кредитним договором. Строк кредиту 360 днів.

Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства. Відповідач здійснив, дії, спрямовані на укладення договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введення коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому договором. Зазначені умови є публічною пропозицією в розумінні ст. 641, 644 УЦК України. Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору. Однак, відповідач не виконав належним чином умов кредитного договору.

26 серпня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №26082021, за яким ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги до позичальників, в тому числі за договором №3525127.

23 травня 2024 року між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу №23/05/24, за яким ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право вимоги до відповідача за вказаним договором.

Сума заборгованості ОСОБА_1 за договором № 3525127 від 19 січня 2021 року становить 36 080,00 грн, що складається із: заборгованості за основним зобов`язанням (тіло кредиту) 11 000,00 грн; заборгованості за нарахованими процентами 25 080,00 грн.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2026 року позов ТОВ «Факторинг Партнерс» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором № 3525127 від 19 січня 2021 року у розмірі 36 080 грн, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, яку мотивовано тим, що суд дослідивши докази надані позивачем протиправно визнав їх належними та допустимими. Суд безпідставно визнав доведеним факт укладення договору про надання споживчого кредиту.

Вказує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про укладення кредитного договору та виникнення між ними будь-яких правовідносин.

Вважає, що кредитний договір є неукладеним, оскільки не містить письмової згоди сторін на підписання вказаного договору за допомогою факсимільного відтворення підпису та печатки кредитодавця, у якій мають міститися зразки відповідного аналога власноручного підпису та печатки, як того вимагають норми ч. 3 ст. 207 ЦК України.

Таким чином, факт підписання даної угоди самим кредитодавцем не є доведеним позивачем.

При цьому вказує, що кредитодавцем за кредитним договором є не позивач, а інша юридична особа, а тому посилання про укладення кредитного договору шляхом його підписання кредитодавцем (ТОВ «Авентус Україна») за допомогою кваліфікованого електронного підпису викликають обґрунтовані сумніви.

Матеріали справи не містять жодного доказу, який би підтверджував факт направлення кредитного договору, підписаного первісним кредитором до Особистого кабінету відповідача так само як і доказів реєстрації відповідачем такого кабінету в ІТС ТОВ «Авентус Україна».

Таким чином вважає, що є усі підстави стверджувати про нікчемність кредитного договору у зв`язку із доказів його підписання сторонами, як того вимагають положення Кредитного договору та цивільного законодавства.

Посилаючись на правові висновки, висловлені Касаційним цивільним судом у своїй постанові від 29 2024 у справі № 545/1750/21 зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що саме позивач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме відповідачем одноразового ідентифікатора, а також у справі відсутні докази реєстрації саме позивача у інформаційно-телекомунікаційній системі відповідачів, відсутні докази отримання саме позивачем коштів згідно з оспорюваними кредитними договорами.

Таким чином вважає, що у разі відсутності доказів підписання кредитного договору обома його сторонами апеляційний суд має визнати кредитний договір нікчемним та застосувати наслідки нікчемного правочину.

Проаналізувавши матеріали справи, умови укладеного між сторонами договору вважає, що проценти в сумі 25 080 грн, які нараховані за ставкою 1,9 % в день, є занадто завищеними, неспівмірними із сумою тіла кредиту, яка становить 11 000,00 грн, фактично в 2,3 разів перевищує його розмір, що суперечить принципам розумності та добросовісності, призводить до суттєвого дисбалансу сторін договору і ставить споживача у вкрай невигідне становище, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації за користування коштами, що має наслідком невиправдане отримання прибутку позивачем.

Звертає увагу суду на те, що позивач не був безпосереднім позичальником за договором споживчого кредиту, право вимоги до якого перейшло на підставі договору факторингу.

09 липня 2026 року на адресу апеляційного суду від представника ТОВ «Факторинг Партнерс» - ОСОБА_1. надійшов відзив, відповідно до якого вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін, а подана апеляційна скарга - без задоволення.

У доводах відзиву вказує, що договір про надання споживчого кредиту було підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором, відповідно до норм ЗУ «Про електронну комерцію».

Укладений кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем відповідає формі, передбаченій ст. 207, 208, 1047, 1055 ЦК України.

Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки (п. 2.1 Договору), на рахунок якої, в подальшому було перераховано грошові кошти.

Звертає увагу, що під час укладення договору відповідачем було зазначено номер мобільного телефону НОМЕР_1 , як такий, що належить саме йому. Відповідно, одноразовий ідентифікатор, який використовувався для підписання зазначеного договору, надсилався саме на цей номер телефону та був коректно ведений відповідачем, що свідчить ним активних дій, спрямованих на укладення правочину.

Зазначена обставина має істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки механізм укладення електронного договору передбачає надсилання одноразового ідентифікатора виключно на номер телефону вказаний користувачем під час реєстрації в інформаційно - телекомунікаційній системі кредитодавця. Отримання такого ідентифікатора можливе лише особою, яка має фактичний доступ до відповідного абонентського номера.

Відповідач не надав доказів на підтвердження того, що зазначений номер телефону на момент укладення договору належав іншій особі, був втрачений, перебував у користуванні третіх осіб або одноразовий ідентифікатор був використаний без його відома та згоди.

Таким чином посилання про те, що він не підписував спірний договір є лише припущенням, яке спростовує наявними у справі доказами.

Звертає увагу, що в своїй апеляційній скарзі представник відповідача помилкового ототожнює порядок укладення електронного договору з порядком укладення договорів у паперовій формі та робить хибний висновок про необхідність існування окремої письмової угоди сторін щодо використання аналога власноручного підпису кредитодавця. Такий підхід повністю ігнорує спеціальне правове регулювання електронної комерції.

Вказує, що фактично всі доводи апеляційної скарги спрямовані не на спростування встановлених судом обставин, а на створення штучних сумнівів щодо неналежності вже досліджених доказів та намагання перекласти на позивача обов`язок доводити обставини, які вже підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 19 січня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3525127, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 11 000 грн, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.

Згідно із п. 1.4 договору строк кредиту складає 30 днів. Дата повернення кредиту вказується в Графіку платежів, що є Додатком №1 до цього Договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в Розділі 4 цього Договору.

За правилом п. 4.1.-4.2. договору строк кредиту може бути продовжено: - за ініціативою Споживача на кількість днів, зазначену в п.1.4. Договору, якщо між Сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пп. 4.2.(пп. 4.2.1.-4.2.4.) Договору; або - в порядку автопролонгації, на кількість днів та відповідно до умов визначених в п. 4.3 (пп. 4.3.1 - 4.3.2) Договору.

Порядок продовження строку кредиту за ініціативою Споживача (далі - пролонгація): Споживач, у випадку якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 гривень (включно) може ініціювати продовження строку користування кредитом, відповідно до п. 4.2.2. Договору.

Також п. 4.3.1. договору передбачено, що у випадку, якщо у Споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою Споживача, відповідно до пп.4.2.2-4.2.4. Договору.

Тип процентної ставки за договором - стандартна, що становить 1,9% від суми за кожен день користування кредитом (693,50% річних) у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 договору (п. 1.5. договору).

Відповідно до листа АТ КБ «ПриватБанк» від 21.04.2026 № 20.1.0.0.0/7-260415/85960-БТ, власником картки НОМЕР_2 є ОСОБА_1 , 19.01.2021 на вказану картку зараховано 11 000 грн, телефон, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону): НОМЕР_1 . Банком надано виписку з рахунку.

Позивачем на підтвердження вимог надано паспорт споживчого кредиту, розрахунок заборгованості, графік платежів, квитанція ТОВ ФК «Контрактовий дім» про перерахування коштів.

Від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» на підставі договору факторингу № 26082021 від 26.08.2021, з урахуванням акта прийому-передачі реєстру боржників та реєстру боржників, перейшло право вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі до відповідача за договором № 3525127.

На підставі договору факторингу від 23.05.2024 № 23/05/2024, з урахуванням акта прийому-передачі реєстру боржників та реєстру боржників, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» відступило на користь ТОВ «Факторинг партнерс» права вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі до відповідача за договором № 3525127.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, мотивував своє рішення тим, що кредитні договори укладено в електронній формі з дотриманням вимог чинного законодавства, зокрема з використанням електронного цифрового підпису позичальника. Суд також зазначив наявність у позивача права вимоги до відповідача за кредитним договором, а також неналежне виконання позичальником обов`язків з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим і виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку.

Зменшуючи розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 3 000 грн, суд першої інстанції виходив із того, що понесені витрати у розмірі 13 000 грн є неспівмірними ціні позову, складності вирішеного судом питання та виконаних адвокатом робіт. При цьому судом враховано характер виконаної роботи, принцип співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.

Так, основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 627 ЦК України, відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно із якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Кодексу).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20.

У справі, яка переглядається, встановлено, що 19 січня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно- телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний Договір № 3525127 про надання споживчого кредиту тасторонами було погоджено всі істотні умови договору, який підписаний позичальником електронним підписом шляхом введення одноразового ідентифікатора М880239.

Пунктом 1.1. даного договору передбачено, що укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через вебсайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація споживача здійснюється при вході споживача в особистий кабінет, в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету.

Особистий кабінет - це захищена частина Вебсайту, яка доступна клієнту для входу через Вебсайт або мобільний додаток після його ідентифікації в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» та/або за допомогою паролю до особистого кабінету, в якій споживач має можливість надати Товариству свої ідентифікаційні/персональні дані/доступ до ідентифікації/персональних даних, укладати з товариством кредитні правочини та ін.

Відповідно до п. 9.6 договору він вважається укладеним з моменту підписання електронним підписом споживача, що відтворений шляхом використання споживачем одноразового ідентифікатора, який формується для кожного разу використання та направляється споживачу на номер мобільного телефону повідомлений останнім Товариству в ІТС Товариства/зазначений в цьому договорі. Введення споживачем коду одноразового ідентифікатора вважається направленням товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов договору.

Отже, даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через вебсайт або мобільний додаток, шляхом входу споживача в особистий кабінет, при вході на який здійснюється ідентифікація споживача, передбаченим п. 1.1. договору способом та підписаний ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором, який надісланий відповідачу на його номер мобільного телефону НОМЕР_1 , який був зазначений ним у ІТС Товариства. Згідно відповіді АТ КБ «ПриватБанк» номер телефону НОМЕР_1 знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 та є фінансовий номер телефону.

Без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства та без отримання відповідного ідентифікатора на номер телефону НОМЕР_1 використання якого було необхідним для підписання договору, укладення договору було б неможливим.

У матеріалах справи відсутні докази того, що надання персональних даних здійснено не ОСОБА_1 , а іншою особою, що телефонний номер, з використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором договору, ОСОБА_1 не належить.

Такий висновок відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 провадження № 61-6066-св 23, де суд погодився з тим, що без введення особою логіна і паролю в інтернет-банкінгу (де він обслуговується), які відомі виключно останньому, здійснення його верифікації, передання ним та отримання відповідачами персональних даних від позивача з метою укладення договору, є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно позивача, як і незаконності заволодінням його персональними даними.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису М880239, відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів ст. 11 ЦК України, а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, що спростовує доводи апеляційної скарги щодо недоведеності факту підписання відповідачем кредитного договору №3525117 від 19 січня 2021 року.

Підписавши вказані договори, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взявши на себе відповідні зобов`язання.

Відповідно до Закону договори вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Факт перерахування коштів за кредитним договором №3525127 від 19 січня 2021 року підтверджується квитанцією до платіжної інструкції № 18646-1327-15430169 від 19 січня 2021 року ТОВ «ФК «Контрактовий дім», відповідно до якої, 19 січня 2021 року здійснено успішну операцію, а саме щодо перерахування коштів у розмірі 11 000 грн на картку № НОМЕР_2

При цьому, суд звертає увагу, що реквізити картки вказано у пункті 2.1 договору 3525127 від 19 січня 2021 року, який заповнюється позичальником та містить анкеті дані відповідача, в тому числі реквізити документу, що посвідчує особу.

Разом з цим, усупереч статті 81 ЦПК України, заперечуючи проти позовних вимог ТОВ «ФК «Факторинг Партнерс», відповідачем не спростовувано, що банківська карта, зазначена у договорі позики останньому не належить.

Колегія суддів бере до уваги, що ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2026 рокубуло задоволено клопотання представника позивача про витребування у АТ КБ «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 30) інформацію, щодо належності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) платіжної картки № НОМЕР_2 , а також факту зарахування 19.01.2021 коштів на зазначену платіжну картку № НОМЕР_2 у розмірі 11 000, 00 грн.

На виконання зазначеної ухвали, 21 квітня 2026 року, АТ КБ «Приватбанк» надало відповідь № 20.1.0.0.0/7-260415/85960-БТ від 21 квітня 2026 року, повідомило, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_4 , (IBAN НОМЕР_5 ). Повідомлено, що по рахунках НОМЕР_4 , (IBAN НОМЕР_5 ) було зараховано коштів на суму 11 000 грн від 19 січня 2021 року.

Крім того із вказаної відповіді АТ КБ «Приватбанк» вбачається, що номер телефону НОМЕР_1 знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 . І номер телефону на який відправляється ОСОБА_1 інформація про підтвердження операцій станом на 21 квітня 2026 року фінансовий номер телефону - НОМЕР_1 (а.с. 129 т.1) .

Надаючи правову оцінку зазначеному, колегія суддів апеляційного суду вважає вказані докази є належними та достатніми для висновку про виконання первісним кредитором ТОВ «Авентус Україна» свого обов`язку за кредитним договором №3525127 від 19 січня 2021 року, щодо видачі відповідачу ОСОБА_1 грошових коштів у розмірах погоджених сторонами вище вказаних кредитних договорів.

Жодних доказів на спростування факту отримання коштів, користування наданими кредитними коштами, тобто, існування між сторонами договірних відносин позичальника і кредитора, відповідачем надано не було.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, як з приводу укладення договорів, так і належності відповідачу зазначеного номеру телефону чи ненадходження на нього смс-кодів, а також отримання зазначених коштів, тобто не спростовано відповідачем, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.

Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт погашення відповідачем ОСОБА_1 кредитної заборгованості у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апеляційної скарги, що заборгованість відповідача підтверджується у сукупності умовами кредитного договору та розрахунком заборгованості, який зроблено на підставі даних документів.

Щодо стягнення відсотків за користування кредитом, колегія суддів зазначає наступне.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність (стаття 536 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 1.4, 1.5.1, 1.5.2 строк кредиту 30 днів. Стандартна процентна ставка 1,90% в день; знижена процентна ставка 1,425% в день.

Згідно пункту 4.1. кредитного договору строк кредиту може бути продовжено: - за ініціативою споживача на кількість днів, зазначену в пункті 1.4. Договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному підпунктом 4.2. (підпункт 4.2.1.-4.2.4.) Договору; або в порядку автопролонгації, на кількість днів та відповідно до умов визначених в пункті 4.3 (підпункт 4.3.1 - 4.3.2) Договору.

Пунктом 4.2.1. договору передбачено, що споживач, у випадку якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 гривень (включно) може ініціювати продовження строку користування кредитом, відповідно до підпункту 4.2.2. Договору.

Пунктом 4.3. договору визначено порядок автопролонгації строку кредиту. Сторони домовились, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою

Тобто, з умов договору вбачається, що кредит видано на 30 днів, однак за ініціативою споживача даний договір може бути пролонговано шляхом сплати нарахованих та несплачених на дату платежу процентів або автопролонговано але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів поспіль.

Таким чином, станом на дату закінчення 30-ти денного строку кредиту, передбаченого п.1.4 договору, у відповідача була наявна заборгованість за кредитом, відтак згідно з п.4.3.1 договору відбулася автопролонгація строку кредитування, що збільшило строк кредитування. Загальна кількість автопролонгацій за цим договором не може бути більшою за 90 календарних днів поспіль. Отже, загальний строк кредитування відповідно до положень пункту 1.4 та 4.3.1 договору становить 120 днів.

З розрахунку заборгованості, вбачається, що нарахування відсотків здійснювалося з 19.02.2021 року по 19.05.2021 року за стандартною процентною ставкою 1,90% в день, протягом 120 календарних днів, в межах строків кредитування, відповідно до положень пункту 1.4 та 4.3.1 договору.

Таким чином, у відповідача утворилась заборгованість по тілу кредиту в сумі 11 000 грн та по нарахованими процентами 25080,00 грн ( 11 000 х 1,90% х 120).

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що позивачем доведено суму заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором у загальному розмірі 36 080 грн, з урахуванням погоджених сторонами умов кредитування, включно з тілом кредиту, розміром базової відсоткової ставки за кожен день прострочення та періодом кредитування, тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо нарахування процентів поза межами строку кредитування.

Враховуючи наведене, обґрунтованим є висновок суду, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 36 080 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (тіло кредиту) 11 000,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами 25 080,00 грн.

Стосовно доводів апеляційної скарги про обтяжливість і непропорційність нарахованих процентів колегія суддів зазначає наступне.

Перед укладенням договору ОСОБА_1 був ознайомлений з розміром стандартної та зниженої денних процентних ставок, строком кредитування, графіком платежів та орієнтовною загальною вартістю кредиту, погодив ці умови шляхом підписання договору одноразовим ідентифікатором та отримав кредитні кошти на банківську картку.

Нараховані позивачем 25 080 грн процентів визначені відповідно до погодженої сторонами процентної ставки на фактичний залишок кредиту в межах строку кредитування. Після закінчення погодженого строку кредитування проценти, штрафи або пеня позивачем до стягнення не заявлені.

Та обставина, що сума нарахованих процентів перевищує неповернутого тіла кредиту, сама по собі не свідчить про несправедливість умов договору, оскільки проценти є погодженою сторонами платою за користування кредитними коштами, а не неустойкою або компенсацією за порушення зобов`язання.

Щодо доводів апелянта про правомірність переходу права вимоги за договором факторингу, колегія суддів апеляційного суду вказує наступне.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (стаття 519 ЦК України).

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 3-30гс15 зазначено, що зміст зобов`язання (обсяг прав та обов`язків сторін) внаслідок заміни кредитора у зобов`язанні залишається незмінним. Відтак, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора, але обсяг цих прав та умови визначаються саме на момент переходу цих прав до нового кредитора.

Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц).

За змістом частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою.

Частиною першою статті 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Частиною першою статті 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Судом першої інстанції встановлено, що 26 серпня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 26082021, у відповідності до умов якого ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Авентус Україна» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.

Відповідно до п. 1.1. договору факторингу фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Згідно з п. 1.2 договору факторингу сторони погодили, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно Додатку № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

23 травня 2024 між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу № 23/05/24, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «ЄАПБ» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги до позичальників за кредитними договорами.

Пунктом 1.2 даного договору передбачено, що права вимоги, які відступаються клієнтом фактору згідно цього договору, не обмежується лише розміром заборгованості кожного боржника перед клієнтом, що зазначається в реєстрі боржників.

У відповідності до витягу з реєстру заборгованостей №1 від 23 травня 2024 року ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором 3525127 від 19.01.2021 року у розмірі 11 000 грн - заборгованість за основним боргом, 25 080 грн - заборгованість за відсотками. Сума заборгованості разом 36 080 грн.

Також, на підтвердження переходу права вимоги позивач надав акт приймання-передачі реєстру боржників до договору факторингу №23/05/24 від 23.05.2024 року.

Надані суду копії договорів факторингу № 26082021 від 26.08.2021 року та № 23/05/24 від 23 травня 2024 року та реєстри прав вимоги до них, які оформлені належним чином та є додатками до договорів факторингу, підтверджують перехід права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 3525127 від 19.01.2021 року у розмірі 11 000 грн - заборгованість за основним боргом, 25 080 грн - заборгованість за відсотками, від первісного кредитора ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «Факторинг Партнерс».

Отже, матеріали справи містять достатні докази переходу до позивач права вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем, додатки до договору факторингу містять інформацію про кредитний договір, за яким передається право вимоги, дані про особу-боржника, суму заборгованості та інші необхідні відомості для такого виду договорів, та є належними і допустимими доказами у справі на підтвердження права звернення ТОВ «Факторинг Партнерс» із заявленими позовними вимогами.

Отже доводи апеляційної скарги про незаконність і необґрунтованість рішення суду в цій частині колегією суддів не заслуговують уваги.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 ,залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.

Судді :

_______________ ________________ ______________

М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв