Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №754/3617/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 754/3617/26 Головуючий у суді першої інстанції - Сенюта В.О.

Номер провадження № 22-ц/824/13499/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», поданою представником Дергуновою Анною Вячеславівною, на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Сенюти В.О., у місті Києві, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відповідно до якого просило стягнути на свою користь з відповідача заборгованість: за договором позики № 8860299 у розмірі 21 791,51 грн, а також судові витрати по справі.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 15 березня 2025 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 8741021.

Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, який зазначений п. 10 Кредитного договору, адреса, реквізити та підпис сторін.

Відповідно до п.п. 2.1. п. 2 Кредитного договору, кошти кредиту надаються ТОВ «Авентус Україна» у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані відповідачем первісному кредитору з метою отримання кредиту.

24 грудня 2025 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 24122025/3, у відповідності до умов якого ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Авентус Україна» права вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

Відповідно до Реєстру боржників від 24 грудня 2025 року до Договору факторингу № 24122025/3 від 24 грудня 2025 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 21 791,51 грн, з яких: 9 032,51 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 10 839,00 грн - сума заборгованості за відсотками; 1 920 грн - сума заборгованості за пенею, штрафами.

Всупереч умовам Кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.

Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 12 травня 2026 року позов ТОВ «ФК «ЄАПБ» - залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» - Дергунова А.В. подала апеляційну скаргу в якій посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, неналежну оцінку доказів по справі, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В доводах апеляційної скарги посилається на те, що звертаючись з позовом до суду для захисту свого порушеного права вони розраховували на виконання судом всіх передбачених чинним законодавством процесуальних дій для всебічного й повного з`ясування обставин та подальшого розгляду справи, а також про попередження судом про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій у випадку невідповідності поданого позову вимогам викладеним ст. 175 та 177 ЦПК України.

Вважає, що суд першої інстанції, враховуючи вимоги ЦПК України, повинен був перед відкриттям провадження залишити позовну заяву ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» без руху та надати можливість на усунення недоліків шляхом подання відповідних доказів, відсутність яких була підставою для відмови у задоволенні позову.

Звертає увагу, що неповідомлення з боку суду про необхідність надання додаткових доказів для всебічного й повного з`ясування обставин справи, що в подальшому сприяло винесенню судом рішення з порушенням норм процесуального права без встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вказує, що відсутність доказів щодо перерахування кредитних коштів з метою доведення виконання умов спірного кредитного договору в даному випадку не може слугувати підставою для залишення позову без задоволення, оскільки доказом перерахування кредитних коштів є інформаційний лист № 19024 від 30 грудня 2025 який підтверджує зачислення кредитних коштів у розмірі 1 000 грн та 15 000 грн на картку НОМЕР_1 .

Також вказує, що перерахування коштів на платіжну карту відповідача за укладеним договором було безпосередньо здійснено оператором онлайн-послуг платіжної інфраструктури, який не здійснює операцій з готівковими грошима, а перекази коштів здійснюються виключно у безготівковій формі, видаткові касові ордери на суму переказу не складаються. Також умовами угод з банками-екваєрами, від яких фактично надходять на картки клієнтів кошти до переказу, передбачено надходження від Компанії загальних сум поповнення карток за визначений період, а не сум окремих транзакцій, в зв`язку з цим виділення транзакції як окремого платежу із зазначенням призначення у банківській виписці не є можливим.

Суд апеляційної інстанції забезпечив право відповідача, в суді апеляційної інстанції подати відзив (заперечення) на апеляційну скаргу, направивши ухвалу Київського апеляційного суду від 04 серпня 2026 року про відкриття апеляційного провадження, разом з апеляційною скаргою шляхом поштового направлення на адресу зазначену в позовній заяві та в апеляційній скарзі, яке повернулися до апеляційного суду із зазначенням причини повернення: «адресат відсутній за вказаною адресою».

Таким чином, суд апеляційної інстанції вжив усіх можливих заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи апеляційним судом.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться (частини перша і друга статті 131 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання, повідомленою цією особою суду, вважається врученням судової повістки цій особі.

Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-233гс18 та постановах Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19, провадження № 61-2583св20, від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20, провадження № 61-3782св21, від 12 травня 2022 року у справі № 645/5856/13-ц, провадження № 61-2876св21.

Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 15 березня 2025 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір кредиту № 8860299, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер моб. телефону відповідача, про що свідчить п. 10 Кредитного договору, адреса, реквізити та підпис сторін (а.с. 10-18).

Відповідно до п. 1.3 -1.5 Договору про надання споживчого кредиту, кредит надано в сумі 1000,00 грн., терміном 360 днів, із сплатою 1,00% в день.

Додатковою угодою від 16.03.2025 до договору №8860299 від 15.03.2025 сторони домовились збільшити суму кредиту на 15000,00 грн, в зв`язку з чим погодили внести зміни до Договору.

Викласти п.1.3 Договору в новій редакції:

«1.3. Сума кредиту(загальний розмір) складає: 16 000,00 гривень. Тип кредиту - кредит»

24 грудня 2025 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 24122025, у відповідності до умов якого ТОВ «Авентус Україна» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийняло належні ТОВ «Авентус Україна» права вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

Відповідно до Витягу з Реєстру боржників від 24.12.2025 до Договору факторингу № 24122025 від 24.12.2025, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 21791,51 грн., з яких: 9032,51 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 10839,00 грн. - сума заборгованості за відсотками; 1920,00 грн. - сума заборгованості за пенею, штрафом.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність кредитної заборгованості, на які він посилається в обґрунтування вимог щодо стягнення заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту № 8860299 від 15 березня 2025 року, а саме: матеріали справи не містять доказів виконання ТОВ «Авентус Україна» своїх зобов`язань за вказаним договором, оскільки суду не надано жодного первинного бухгалтерського документу на підтвердження перерахування ТОВ «Авентус Україна» кредитних коштів на користь ОСОБА_1 , а також документів, які б надавали можливість ідентифікувати належність відповідних рахунків відповідачу.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.

Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України).

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У справі, що переглядається, суд встановив, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису.

Відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитора подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, після чого кредитор надіслав відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використала для підтвердження підписання кредитного договору. Без здійснення зазначених вище дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами.

Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» оспорювані кредитні договори вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 , від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі 561/77/19.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (чинний на день укладення кредитного договору), «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин.

Згідно з статтею 16 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» 5 квітня 2001 року, № 2346-III, який був чинний на день проведення переказу коштів, до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов`язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України.

Документ на переказ може бути паперовим або електронним. Вимоги до засобів формування і обробки документів на переказ визначаються Національним банком України. Документи за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів та інших документів, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, можуть бути паперовими та електронними. Вимоги до засобів формування документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів визначаються платіжною системою з урахуванням вимог, встановлених Національним банком України.

Статтею 18 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що електронний документ на переказ має однакову юридичну силу з паперовим документом. Електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа на переказ. Порядок застосування електронного підпису для засвідчення електронного документа на переказ установлюється нормативно-правовими актами Національного банку України.

Згідно з статтею 20 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціатором переказу може бути платник, а також обтяжувач чи отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання переказу проводиться шляхом:1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; 2) подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі; 3) подання ініціатором до відповідної установи - учасника платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу; 4) використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі; 5) подання обтяжувачем чи отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні; 6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання; 7) внесення готівкових коштів для подальшого переказу за допомогою платіжних пристроїв.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення;2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.

Згідно статті стаття 25 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» для ініціювання переказу в межах України можуть застосовуватися електронні платіжні засоби як внутрішньодержавних, так і міжнародних платіжних систем у порядку, встановленому Національним банком України.

Ініціювання переказу за допомогою електронних платіжних засобів має оформлюватися відповідними документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, що визначаються правилами платіжних систем.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі документи, які передбачені статтями 22, 25 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», статтею 13 Закону України «Про електронну комерцію», які підтверджують ініціювання переказу первісним кредитором кредитних коштів на рахунок відповідача, а також те, що такий переказ є завершеним.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження виконання обов`язку кредитора щодо переказу кредитних коштів відповідачу, позивачем надано інформаційну довідку ТОВ «ФК «Контрактний дім» про перерахування суми кредиту на невстановлені реквізити.

Відтак апеляційний суд приходить до висновку, що вказані докази є неналежними, оскільки не містять інформації щодо предмета доказування, а саме отримувача платежу.

Не надано також доказів про наявність правовідносин між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Контрактний дім», яке згідно доводів ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», здійснило переказ коштів на реквізити невідомого отримувача.

Такими в даному випадку могла бути інформація надана банківською установою про зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача, виписка по рахунку відповідача в якій відображена інформація про отримання кредитних коштів, довідка банку про належність карткового рахунку, на який були перераховані кошти відповідачу, тощо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

З огляду на вказане, матеріали справи не містять належних доказів, підтверджуючих виконання ТОВ «Авентус Україна» умов п. 2.1 договору про надання споживчого кредиту № 8860299 від 24 грудня 2025 року щодо здійснення безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу.

Матеріали справи також не містять даних, підтверджуючих належність електронного платіжного засобу, реквізити якого неповно зазначені у тексті договору, саме ОСОБА_1 .

З огляду на докази, наявні в матеріалах справи, суд позбавлений можливості ідентифікувати належність електронного платіжного засобу відповідачу, оскільки повної інформації щодо номеру банківської картки або ж номеру банківського рахунку відповідача матеріали справи не містять.

Посилаючись на інформаційну довідку ТОВ «ФК «Контрактний дім» про перерахування коштів відповідачу, позивач не звернув уваги, що зазначена довідка не містять ідентифікації особи, якій було перераховано кошти.

Доводи апеляційної скарги, що позивач не є банківською установою, а тому не може надати суду докази, які є банківською таємницею, а саме довідку про належність платіжних реквізитів, на які було перераховано кошти відповідачу та зарахування коштів саме на ці реквізити, апеляційний суд відхиляє, виходячи з наступного.

Як було зазначено вище, за приписами ч. 1 ст. 81, ч. 2 ст. 83 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Частиною 3, 4 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не заявляв суду клопотання про витребування доказів, які є банківською таємницею, оскільки у нього є труднощі в їх отриманні.

Саме тому в розпорядженні суду не було надано доказів про належність платіжної карти, на яку, зі слів позивача, були перераховані кредитні кошти, а також докази зарахування на цю карту коштів, про які вказує позивач.

Наслідки не вчинення зазначених процесуальних дій, відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України, а саме не доведення факту отримання кредиту відповідачем, несе позивач.

Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа 755/18920/18, провадження 61-17205ск19.

Посилання в апеляційній скарзі про те, що суд перед відкриттям провадження у справі повинен залишити позовну заяву без руху для надання можливості усунути недоліки та надання можливості на усунення недоліків шляхом подачі відповідних доказів, відсутність яких стала підставою для відмови в задоволенні позову не може визнати обґрунтованим, оскільки всі докази мають бути подані позивачем разом з поданням позовної заяви ( ч. 5 ст. 1777 ЦПК України).

Подання доказів на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, є обов`язком позивача, не подання таких доказів не може бути підставою для залишення позову без руху.

Стаття 175 ЦПК України не містить такої вимоги до позовної заяви, як подання позивачем доказів на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, позивач лише має зазначити перелік документів та інших доказів ( п.8 ч.3 ст.175 ЦПК України).

Таким чином доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції при відсутності доказу, мав залишити позову без руху і надати можливість позивачеві у порядку усунення недоліків надати докази не ґрунтуються на вимогах цивільно процесуального законодавства.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на наданих та досліджених судом доказах та вимогах закону, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Посилання на наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором, як на підставу задоволення позовних вимог є необґрунтованими, оскільки сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 травня 2020 року, справа №219/1704/17, провадження №61-1211св19.

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, судом повно з`ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, вірно застосовані норми матеріального права не допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою до скасування рішення суду першої інстанції.

Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції виконано вимоги ст. 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і ст. 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно досліджено і оцінено докази та встановлено обставини у справі, правильно застосовано норми матеріального права, внаслідок чого ухвалено законне та обґрунтоване рішення про залишення без задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до положень частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», поданою представником Дергуновою Анною Вячеславівною,залишити без задоволення.

Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 травня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.

Текст постанови складено 30 вересня 2026 року.

Судді :

_______________ ________________ ______________

М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв