Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №368/600/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 368/600/25 Головуючий у суді першої інстанції - Закаблук О.В.

Номер провадження № 22-ц/824/12942/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Яворського М.А.(суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 23 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Закаблука О.В., у місті Кагарлик, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс Рейзен Біс» про стягнення збитків та моральної шкоди, завданої порушенням прав споживачів,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ТОВ «Люкс Рейзен Біс» про стягнення збитків та моральної шкоди, завданої порушенням прав споживачів, відповідно до якого просила суд стягнути на свою користь з відповідача 42 670,50 грн в якості відшкодування збитків, завданих порушенням прав споживачів, а також понесені позивачем судові витрати у справі.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 09 квітня 2025 року ОСОБА_1 , яка на даний час проживає у м. Кіль, Федеративна Республіка Німеччина, маючи на меті здійснити поїздку до України для вирішення особистих питань, придбала через мобільний додаток квиток на автобус маршрут 4506 Оснабрюк - Харків, відправленням із м. Гамбург 14 квітня 2025 року о 02:50 год. до м. Києва. Номер квитка 7568164 , вартість - 5 290 грн, замовлення № 1654117416, перевізник - KLR Bus (копія квитка і друкування оформленого замовлення додаються).

Оскільки при замовленні квитка їй була надана інформація про необхідність прибуття до місця відправлення не пізніше, ніж за 30 хвилин до часу відправлення, вона виїхала з м. Кіль до м. Гамбург потягом 13 квітня 2025 року о 23:05 год. і об 00:30 год 14 квітня 2025 року прибула на залізничний вокзал міста Гамбурга.

Вказує, що о 01:34 год. автобусом дісталась до автовокзалу, де повинна була здійснити посадку на автобус до України, за адресою м. Гамбург, ZOB, Adenauerallee, 78, та чекала там на посадку на рейс № 4506.

Протягом наступної години автобус вказаного маршруту на автовокзал так і не прибув і о 02:47 год., тобто за декілька хвилин до того, як автобус повинен був вже відправитись, вона почала хвилюватися з приводу відсутності свого автобуса та почала вживати заходи до з`ясування ситуації та отримання інформації від перевізника, так як жодної інформації про затримку автобуса чи скасування рейсу від перевізника не надходило. Так, зайшовши до мобільного додатку, через який вона придбавала квиток, та написала перевізникові питання з приводу відсутності автобуса. Через деякий час отримала відповіді у месенджерах «Вайбер» та «Телеграм» про те, що автобус запізнюється та прибуде через 1 год. 40 хв.

Так і не дочекавшись вказаного автобуса, близько 5 години ранку знову написала повідомлення перевізникові у месенджері «Вайбер» про те, що автобуса все ще немає і чи прибуде він взагалі. Відповідь від перевізника надійшла через годину, однак не містила будь-якої інформації щодо заданих питань (копії скріншотів додаються).

Близько 05:30 год. ОСОБА_1 зателефонував представник перевізника та запитав, чи вона вже в автобусі і повідомив, що їй повинні були надіслати повідомлення про те, що необхідно здійснити посадку на автобус перевізника Flixbus.

Втім, такого повідомлення вона не отримувала і не могла знати про зміну перевізника і свої подальші дії. Посилання перевізника на ті обставини, що вона нібито була надана відповідна інформація, зокрема, шляхом повідомлення у месенджері «Вайбер» не є підтвердженням виконання перевізником свого обов`язку щодо повідомлення про зміну умов договору, оскільки відсутні належні докази, які це підтверджують.

ОСОБА_1 не заперечує, що нею дійсно були отримані у месенджері «Вайбер» повідомлення та виклик із незнайомих телефонних номерів НОМЕР_1 та НОМЕР_2 .

Проте, побоюючись стати жертвою поширених шахрайських схем у соціальних мережах та месенджерах, отримане із невідомого номера повідомлення не відкривала і на виклик не відповідала.

Звертає увагу, що обидва вказані номери телефонів, з яких надійшли повідомлення та дзвінок, - не були ідентифіковані як такі, що належать перевізнику, зокрема, ці телефонні номери не були вказані у придбаному квитку як засоби зв`язку із перевізником.

Зазначене підтверджує неможливість бути обізнаною із тим, що інформація про зміну умов перевезення була надіслана їй перевізником належним чином.

Так і не отримавши послугу з перевезення пасажира у відповідача, здійснила поїздку з іншим перевізником, розрахунок з яким був проведений на місці готівковими коштами.

З огляду на викладені обставин вважає, що перевізник ТОВ «ЛЮКС-РЕЙЗЕН БІС», порушив свої зобов`язання за договором перевезення пасажирів, завчасно не повідомивши про зміну місця посадки та забезпечення альтернативним маршрутом, а також своєчасно не забезпечив пасажира можливістю скористатися поїздкою зі зміненим розкладом руху та/або маршрутом.

З огляду на викладені обставин позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 23 січня 2026 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Люкс Рейзен Біс» на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 8 380,50 грн, - в якості компенсації шкоди, завданої порушенням прав споживачів та 7 000 грн., - судових витрат, - витрат на правничу допомогу.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яку мотивовано тим, суд першої інстанції встановивши факт істотного порушення права позивача, однак без належного обґрунтування визначив її розмір у сумі 6 000 грн, що не відповідає встановленим судом обставинам справи та характеру порушених прав.

Вказує, що при визначенні розміру моральної шкоди суд фактично не врахував характер та тривалість моральних страждань. Крім того, відповідач протягом тривалого часу не вжив жодних ефективних заході для усунення наслідків власного порушення та відшкодування збитків.

Суд не надав належної оцінки доказам, які підтверджували обставини пережитого стресу, додаткових труднощів, необхідність звернення до медичних закладів та придбання лікарських засобів після зазначених подій.

В апеляційній скарзі також вказує, суд безпідставно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу та не навів переконливого обґрунтування, чому сума в 7 000 грн є співмірною та достатньою компенсацією понесених витрат.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просить змінити рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 23 січня 2026 року в частині розміру відшкодування моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

04 серпня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду представника ТОВ «Люкс Рейзен Біс» - Говоровського С.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказує, обов`язок суду мотивувати рішення не означає окремо переказати та описати кожний скріншот чи кожний банківський запис. Належним є рішення з якого зрозумілі вирішальні фактичні та правові підстави висновку.

Апеляційна скарга не пояснює, який саме конкретний документ спростовує висновок суду про необґрунтованість суми 35 000 грн або підтверджує необхідність покладення повної суми 13 000 на відшкодування витрат на правову допомогу.

Посилання на необхідність звернення до медичних закладів та придбання лікарський засобів після події не містить медичних висновків, довідок, призначень, рецептів, чеків на придбання лікарських засобів або інших документів, які б підтверджували б такі обставини.

Доводи апеляційної скарги свідчать лише про незгоду з оцінкою суду, але не доводять неправильного застосування ст. 23, 1167 ЦК України чи порушення норм процесуального права.

Щодо витрат на правничу допомогу вказує, що вимоги про стягнення повної суми попри часткове задоволення позову та встановлений судом обсяг послуг, суперечить критеріям ст. 137 та 141 ЦПК України, а тому визначена сума компенсації уже перевищує результат механічного пропорційного розподілу та не порушує прав позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 09 квітня 2025 року, ОСОБА_1 придбала квиток за № НОМЕР_3 по маршруту Гамбург-Київ, що повинен був відправитись 14 квітня 2025 року о 02:50.

У зв`язку із технічними несправностями транспортного засобу, що мав здійснювати перевезення по маршруту Гамбург-Київ, - відповідачем, - ТОВ «ЛЮКС-РЕЙЗЕН БІС» було прийняте рішення про скасування рейсу, а пасажирам, що придбали квитки надати можливість скористатися альтернативними маршрутами.

13 квітня 2025 року працівниками контакт центру ТОВ «КЛР ЮА» було повідомлене ОСОБА_1 про заміну автобуса шляхом надсилання відповідних повідомлень в месенджер Вайбер, а також надіслано електронний квиток на альтернативний маршрут.

Вирішуючи вказаний спір та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, мотивував своє рішення тим, що ТОВ «ЛЮКС-РЕЙЗЕН БІС», порушив свої зобов`язання за договором перевезення пасажирів, а саме, - завчасно не повідомивши позивачку про зміну місця посадки та забезпечення альтернативним маршрутом, а також своєчасно не забезпечив пасажира можливістю скористатися поїздкою зі зміненим розкладом руху та/або маршрутом.

Зменшуючи розмір моральної шкоди суд виходив з того, що невиконанням договірних зобов`язань відповідач завдав моральної шкоди позивачці проте не в тому розмірі, на якому вона розраховувала.

Суд вважав, що в обґрунтування такого значного розміру моральної шкоди - позивачка лише обмежилася описом незручностей, які вона отримала внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань, але аж ніяк не обґрунтувала належним чином, в чому конкретно полягали її душевні переживання.

Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку, що враховуючи принципи розумності, достатності та справедливості розмір моральної шкоди слід визначити орієнтовно у вартості квитка, що становить суму 6 000 грн.

Зменшуючи розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 7 000 грн, суд першої інстанції виходив із того, що понесені витрати у розмірі 13 000 грн є неспівмірними ціні позову, складності вирішеного судом питання та виконаних адвокатом робіт. При цьому судом враховано характер виконаної роботи, принцип співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.

Судове рішення оскаржується лише в частині відшкодування моральної шкоди та витратах на правничу допомогу. В іншій частині судове рішення не оскаржується, а тому в апеляційному порядку не переглядається.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів визначено відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача.

Таким чином, причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

Так, позивачем по справі було вказано, що у квітня 2025 року вона придбала квиток за № 7568164 по маршруту Гамбург-Київ, що повинен був відправитись 14.04.2025 року о 02:50.

Діставшись до автовокзалу, де повинна була здійснити посадку на автобус до України, за адресою м. Гамбург, ZOB, Adenauerallee, 78, та чекала там на посадку на рейс № 4506.

Автобус вказаного маршруту на автовокзал так і не прибув і о 02:47 год., тобто за декілька хвилин до того, як автобус повинен був вже відправитись, вона почала хвилюватися з приводу відсутності свого автобуса та почала вживати заходи до з`ясування ситуації та отримання інформації від перевізника, так як жодної інформації про затримку автобуса чи скасування рейсу від перевізника не надходило. Написавши перевізникові питання з приводу відсутності автобуса через деякий час отримала відповіді у месенджерах «Вайбер» та «Телеграм» про те, що автобус запізнюється та прибуде через 1 год. 40 хв.

Так і не дочекавшись вказаного автобуса, близько 5 години ранку вона знову написала повідомлення перевізникові у месенджері «Вайбер» про те, що автобуса все ще немає і чи прибуде він взагалі. Відповідь від перевізника надійшла через годину.

Так, близько 05:30 год. зателефонував представник перевізника та запитав, чи вона вже в автобусі і повідомив, що їй повинні були надіслати повідомлення про те, що необхідно здійснити посадку на автобус перевізника Flixbus.

Втім, такого повідомлення не отримувала і не могла знати про зміну перевізника і свої подальші дії.

Не отримавши послугу з перевезення пасажира у відповідача, здійснила поїздку з іншим перевізником, розрахунок з яким був проведений на місці готівковими коштами.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині відшкодування позивачці за рахунок відповідача моральної шкоди визначивши орієнтовно розміру у вартості квитка.

ЄСПЛ вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (справа «Станков проти Болгарії», № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК України).

Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 (провадження № 14-115цс21)).

Суд першої інстанції при ухваленні рішення в цій частині обґрунтовано виходив з того, що з урахуванням встановлених обставин справи, моральна шкода може бути визначена у розмірі 6 000,00 грн.

Колегія судів погоджується із судом першої інстанції в тому, що визначений ним розмір відшкодування є розумним, виваженим і справедливим, відповідає обсягу душевних, фізичних та психологічних страждань, ступеню моральних переживань, яких зазнала позивачка внаслідок неправомірних дій, які вчинив відповідач, не будучи виправданим у встановленому законом порядку.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає таке.

Так, згідно з пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача, у разі відмови - на позивача.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й струмування від подання безпідставних позовів.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Втім, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23).

Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.

Даючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо неправомірності зменшення судом понесених позивачкою витрат на оплату правничої допомоги, колегія суддів враховує, що відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України). Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.

Згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 62 ЦПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: довіреністю фізичної або юридичної особи; свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.

Разом із тим в матеріалах справи відсутні належні та допустимими докази, що представництво інтересів позивачки у суді першої інстанції здійснювалося представником в порядку визначеному ч. 2 ст. 60 ЦПК України.

Надання позивачкою до суду акту приймання-передачі наданих послуг до Договору про надання правової допомоги від 24 квітня 2025 року, не свідчить про належне представництво позивачки ТОВ «Центр правової допомоги 24/7» саме у даному судовому процесі, оскільки в даному акті не зазначено про те? що вказана правова допомога надавалася позивачці саме із підстав звернення до суду із вказаним позовом.

В матеріалах справи відсутні відомості про представництво позивачки у суді представником даного товариства.

До матеріалів справи не був наданий сам договір про надання правової допомоги №23042506 від 23 квітня 2025 року із тексту якого можна було з`ясувати предмет вказаного правочину.

Таким чином позивачка не надала суду належні та допустимі докази на підтвердження вимог в частині понесення нею витрат на правничу допомогу в даній судовій справі.

Разом із тим колегія суддів враховує, що, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22)), тому рішення в цій частині залишає без змін.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому вважає дане рішення суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу такою, що повинна бути залишена без задоволення.

Відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 23 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.

Судді :

_______________ ________________ ______________

М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв