Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №369/10815/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 369/10815/24 Головуючий у І інстанції Фінагеєва І.О.

Провадження №22-ц/824/15550/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 вересня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:Таргоній Д.О., Борисової О.В., Голуб С.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» - Курочки Каміли Романівни на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 липня 2026 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що 26 жовтня 2021 року між ТОВ «Міолан» та ОСОБА_1 . було укладено кредитний договір № 3103169, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 8000,00 грн.

ТОВ «Міолан» свої зобов`язання виконало у повному обсязі, перерхувало на картковий рахунок ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 8000,00 грн, однак відповідач взяті на себе грошові зобов`язання за договором не виконала.

23 лютого 2022 року між ТОВ «Міолан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 81-МЛ, предметом якого є відступлення права вимоги до боржників за кредитними договорами, зазначеними у відповідних реєстрах.

Тобто, позивач набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 3103169 від 26 жовтня 2021 року в розмірі 36249,90 грн, з яких прострочена заборгованість за кредитом - 7372,00 грн, заборгованість за відсотками - 27357,90 грн, прострочена заборгованість за комісією - 1520,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 3103169 від 26 жовтня 2021 року в розмірі 36249,90 грн та судові витрати.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 липня 2026 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з даним рішенням, представник ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» - Курочка К.Р.звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та вирішити питання розподілу судових витрат.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що на підтвердження надання відповідачу кредиту позивач подав копію платіжного доручення № 59630211 від 26 жовтня 2021 року, з якого слідує, що ТОВ «Мілоан» перерахувало на ім`я отримувача ОСОБА_1.на Кредит рах. № 414950*1352 кредитні кошти в сумі 8 000,00грн, у дорученні вказано номер транзакції, сума транзакції, дата проведення транзакції та номер картки, на яку перераховані кошти, де зокрема сума транзакції збігається з сумою наданого кредиту, дата проведення транзакції з датою укладеного договору та зазначено частково номер картки, на яку перерахованікошти, який збігається з реквізитами платіжної банківської картки, вказаної в п. 2.1 Договору.

Також вказує на те, що відповідач з моменту укладення договору з приводу невиконання ТОВ «Мілоан» взятих на себе зобов`язань, зокрема не отриманням протягом 3 робочих днів з моменту укладення Договору відправленої товариством суми кредиту на її картковий рахунок, як це передбачено п. 7.1 Договору, до ТОВ «Мілоан» не звертався, а протилежного суду не доведено.

Звертає увагу на те, що відповідачем не представлено суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, що б дало можливість відхилити ті обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх позовних вимог.

Крім того,за умовами ст. 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. А отже позивачем непорушено вимоги щодо подання доказів, оскільки дані дії були виконані..

Таким чином, для визначення, чи було виконано зобов`язання, важливо перевірити відповідні бухгалтерські записи. Однак суд першої інстанції ухилився від вирішення спору по суті та неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, порушивши принцип змагальності та об`єктивності, і виніс незаконне та необґрунтоване рішення про відмову в позові.

Звертає увагу, що матеріали справи містять належні та допустимі докази укладення підтвердження перерахування кредитором позичальнику кредитних коштів.

Відзив від відповідача на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК Українивідсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК Україниапеляційні скарги на рішення суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено перерахування коштів на рахунок відповідача, долучене до матеріалів справи платіжне доручення не є належним доказом, оскільки не містить підпису відповідального працівника банку, не містить повного номера картки, на яку здійснено перерахування коштів.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погодитися не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону, з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що 26 жовтня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №3103169 у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 8000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом, що передбачені кредитним договором. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів платіж повернення кредиту та сплати комісії, процентів мав бути внесений відповідачем 25 листопада 2021 року.

Відповідно до умов договору сума кредиту складає 8000,00 грн; кредит надається загальним строком на 30 днів з 26 жовтня 2021 року; позичальник має повернути кредит, сплатити комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом (дата платежу) 25 листопада 2021 року (п. 1.2, п. 1.3, п. 1.4).

Відповідно до п. 1.5.1, п. 1.5.2 договору, комісія за надання кредиту складає 1520,00 грн, яка нараховується за ставкою 19,00% від суми кредиту одноразово; проценти за користування кредитом 6000,00 грн., які нараховуються за ставкою 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Пунктом 1.6. договору встановлено, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п. 1.7. договору встановлено, що тип процентної ставки: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2. - 2.3. Договору.

Згідно п.2.1 договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Згідно з п.2.2.1 договору позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п.1.5.1-1.5.2. Договору, в термін (дату) вказаний в п.1.4. У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування вказаний п. 1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п.1.5.2. або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначені п.1.6 Договору, в сумі та на умовах визначених п.2.3 договору.

Відповідно до п.2.2.2 нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 договору.

Додаток №1 до Договору про надання споживчого кредиту №3103169 від 26 жовтня 2021 року містить графік платежів, відповідно до якого встановлено кількість платежів, їх розмір та періодичність внесення позичальником з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом.

Позивачем надано Паспорт споживчого кредиту №3103169 від 26 жовтня 2021 року, в якому зазначені умови кредитування, інформацію щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту тощо.

Відповідно до анкети-заяви на кредит №3103169 від 26 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» погоджена сума кредиту, строк кредиту, ставка процентів. Крім того, зазначена анкета відображає процес оформлення та розгляду заяви.

Довідкою про ідентифікацію підтверджено, що ОСОБА_1 уклав договір №3103169 від 26 жовтня 2021 року за допомогою одноразового ідентифікатора R44183.

Відповідно до платіжного доручення №59630211 від 26 жовтня 2021 року ТОВ «Мілоан» перерахувало на картку № НОМЕР_1 грошові кошти в розмірі 8000,00 грн. згідно договору № 3103169.

Відповідно до відомостей про нарахування та погашення, виписки з особового рахунка за кредитним договором №3103169 від 26 жовтня 2021 року заборгованість ОСОБА_1 складає 36249,90 грн, з яких: 7372,00 грн прострочена заборгованість за тілом кредиту; 1520,00 грн заборгованість за комісіями; 27357,90 грн прострочена заборгованість за відсотками.

Відповідно до п.3.2.6 договору Товариство має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди позичальника.

23 лютого 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №81-МЛ, згідно з умовами якого кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками (Портфель заборгованості).

Пунктом 6.2.3 договору відступлення прав вимоги №81-МЛ права вимоги переходять до нового кредитора у день здійснення фінансування (оплати) на користь кредитора у повному обсязі в сумі, вказаній в п.7.1 цього договору, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості. Оформлення відступлення права вимоги здійснюється шляхом підписання Акту приймання-передачі Реєстру Боржників (Додаток №2) відповідно до п.8.3.2 Договору.

23 лютого 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» підписано акт прийому передачі Реєстру боржників від 23 лютого 2022 року до Договору відступлення прав вимоги №81-МЛ від 23 лютого 2022 року.

Відповідно до платіжного доручення №66788 від 23 лютого 2022 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» сплатило ТОВ «Мілоан» плату за відступлення прав вимоги згідно з Договором відступлення прав вимоги №81-МЛ від 23 лютого 2022 року у розмірі 3475728,24 грн.

До ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до укладеного договору відступлення прав вимоги №81-МЛ від 23 лютого 2022 року перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у сумі 36249,90 грн, з яких: 7372,00 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту; 1520,00 грн - заборгованість за комісіями; 27357,90 грн - прострочена заборгованість за відсотками, що підтверджується витягом з Реєстру боржників до Договору відступлення прав вимоги №81-МЛ від 23 лютого 2022 року.

Про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «Кредит-Капітал» повідомило відповідача шляхом направлення на його адресу Претензії Вих. №21699338/8 від 18 квітня 2024 року, в якому вимагало протягом 3 днів погасити заборгованість перед ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за Договором №3103169 від 26 жовтня 2021 року у сумі 36249,90 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до положень ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно диспозиції ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже із аналізу означених норм матеріального права слід дійти висновку, що договір, який укладається його сторонами в електронній формі, безумовно повинен містити електронний цифровий підпис, зокрема, у конкретному випадку позичальника (відповідача). або електронний підпис одноразовим ідентифікатором сторони, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надісланий іншій стороні цього договору (позикодавцю).

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність укладення 26 жовтня 2021 року між ТОВ «Міолан» та ОСОБА_1 кредитного договору № 3103169, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 8000,00 грн.

Таким чином, апеляційний суд доходить висновку про доведеність позивачем укладення договору з додержанням вимог закону в тому числі в частині письмової форми. Волевиявлення на укладення якого відповідач виявив у момент досягнення згоди з усіх істотних умов, направивши ТОВ «МІЛОАН» підписану електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідь про прийняття пропозиції укласти електронний кредитний договір (акцепт) у формі електронного повідомлення.

Щодо висновків суду першої інстанції про відсутність належних доказів на підтвердження перерахування відповідачу коштів по договору про споживчий кредит № 3103169 від 26 жовтня 2021 року, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з п. 2.1. Кредитного договору, кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок. Тобто, на рахунок, наданий відповідачем для отримання кредитних коштів.

ТОВ «МІЛОАН» на виконання умов Договору про споживчий кредит № 3103169 від 26 жовтня 2021 року перерахувало відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 в сумі 8000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 59630211, яке знаходиться в матеріалах справи.

Твердження суд першої інстанції про те, що вказане платіжне доручення не містить номера рахунку та найменування банку отримувача, відсутня будь-яка відмітка банку про здійснення безготівкової операції, що в свою чергу свідчить про відсутність проведення такої банківської операції взагалі, апеляційний суд вважає необґрунтованим, оскільки ТОВ «МІЛОАН», яке надавало кошти, не є банківською установою і, відповідно, не здійснює відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб, та не має обов`язку формувати облікові документи за кредитними зобов`язаннями позичальників згідно Закону України «Про банки та банківську діяльність».

ТОВ «МІЛОАН» надає послуги з кредитування фізичних осіб, шляхом переказу кредитних коштів на підставі укладеного кредитного договору на банківські реквізити (банківську картку), що реєструє сам позичальник в особистому кабінеті на сайті кредитодавця для отримання кредиту.

У платіжному дорученні відображається частина цифр платіжної картки, так як номер картки становить таємницю фінансової послуги (відповідно до ч.1-2 ст. 10 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії»).

Платіжне доручення № 59630211 від 26 жовтня 2021 року містить усі необхідні для перерахування коштів реквізити сторін, дату здійснення операції, платіжну систему, чітке призначення платежу: Кошти згідно договору 3103169.

Таким чином, твердження суду першої інстанції про те, що позивачем не надано суду доказів отримання відповідачем кредитних коштів апеляційний суд критично оцінює, як помилкові та безпідставні, оскільки факти їх надання підтверджуються, наявним у матеріалах справи кредитним договором, який є дійсним в силу приписів ст. 204 ЦК України про правомірність правочинів.

При цьому вимог щодо визнання зазначеного правочину недійсним чи встановлення факту його неукладеності до суду заявлено не було.

Зазначений правочин підтверджує факт наявності відповідних правовідносин, його зміст та погоджені сторонами обставини щодо передання в позику чи кредит відповідачу коштів у погодженому розмірі.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до п.10 Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року №113, перебачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог п. 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ ХХ** **** ХХХХ (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).

Отже, з боку позивача порушень не відбулося, та з урахуванням вимог закону здійснено захист інформації щодо клієнта від третіх осіб, оскільки зазначення повного номеру платіжної картки відповідача в кредитному договорі є неможливим.

Доказів того, що на картку НОМЕР_1 не було перераховано суму у розмірі 8000,00 грн стороною відповідача не надано, тому твердження суду першої інстанції про те, що надане платіжне доручення № 59630211 не є підтвердженням перерахування коштів та не може бути належним доказом апеляційний суд відхиляє та вважає їх необґрунтованими.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідачу після укладення кредитного договору не були пререраховані кошти на його картковий рахунок.

Доказів того, що картковий рахунок на який було здійснено переказ грошових коштів не належить ОСОБА_1 стороною відповідача не надано.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», в якій визначено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.

Згідно п. 2 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.

Відповідно до ст. 62 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду.

Отже, виписка по рахунку клієнта, належить до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений Законом.

Водночас, згідно п. 5 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» до надавачів платіжних послуг належать фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг.

Ч. 3 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом.

Оскільки ТОВ «Міолан» (первісний кредитор) не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак надані суду документи, зокрема розрахунки позивача, для підтвердження позовних вимог, колегія суддів вважає належним та допустимим доказом у справі.

Ст. 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Ч. 1 ст. 1049 ЦК Українивстановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, яка залишилася, та сплати процентів, належних йому.

У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №753/23979/15-ц (провадження №61-32621св18) суд касаційної інстанції зазначив, що банк, звертаючись до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості, надав розрахунок розміру цієї заборгованості. Суд касаційної інстанції дійшов до висновку, що апеляційним судом належним чином не було досліджено наявні в справі докази, не було надано їм належної оцінки, не вирішено питання про наявність чи відсутність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з встановлених судом обставин. Посилання суду апеляційної інстанції на те, що він не має повноважень визначати розмір заборгованості, є безпідставним, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону. Те ж саме стосується висновку суду про неможливість здійснення ним перевірки розрахунку заборгованості через ненадання позивачем виписки з особового рахунку відповідача. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором, як позивача, так і відповідача), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на їх спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що розмір заборгованості за кредитним договором є недоведеним, апеляційний суд не врахував наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства і фактично не вирішив спір по суті. Оскільки суд апеляційної інстанції порушив вищенаведені норми процесуального права та не дослідив належним чином зібрані у справі докази, зокрема розрахунки заборгованості позивача та відповідача за кредитним договором у сукупності та взаємозв`язку з умовами вказаного договору, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме - факти наявності чи відсутності заборгованості позичальника перед банком та дійсний розмір такої заборгованості, ухвалене в справі рішення апеляційного суду слід скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі №357/2127/18 (провадження №61-10574св19) суд касаційної інстанції зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що виписки з особового рахунка клієнта банку можуть слугувати як документи, що підтверджують фінансові операції.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 334/3056/15 зазначено, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ст. 78 ЦПК Українивизначено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Ст. 80 ЦПК України визначає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ч. 1, 2 ст. 83 ЦПК Українипередбачено подання доказів сторонами та іншими учасниками справи безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Як передбачено ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ч. 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому на боржника покладено цивільно-правовий обов`язок з повернення отриманих коштів, якому відповідає право кредитора вимагати їх повернення.

Згідно умов вказаного договору відповідачу було надано кредит у розмірі 8000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом.

Свої зобов`язання за кредитним договором первісний кредитор виконав належним чином, надавши відповідачу кредит в розмірі 8000,00 грн.

Відповідно до відомостей про нарахування та погашення, виписки з особового рахунка за кредитним договором №3103169 від 26 жовтня 2021 року заборгованість ОСОБА_1 складає 36249,90 грн, з яких: 7372,00 грн прострочена заборгованість за тілом кредиту; 1520,00 грн заборгованість за комісіями; 27357,90 грн прострочена заборгованість за відсотками.

Жодних доказів на спростування вказаного розміру заборгованості, як і доказів сплати такого боргу, відповідачем до суду не надано.

Контррозрахунку щодо позовних вимог відповідач до суду першої та апеляційної інстанції також не надала.

Таким чином, доведено вказаний розмір заборгованості, допущений відповідачем за договором про споживчий кредит № 3103169від 26 жовтня 2021 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК Українизакріплює презумпцію правомірності правочину: вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У даній справі позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним договором, як і презумпція правомірності його не спростована.

З огляду на те, що відповідач не виконує взяті на себе грошові зобов`язання, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі, яка нічим не спростована та право вимоги якої перейшло до позивача, колегія суддів доходить висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».

Таким чином, суд першої інстанції не надав належну правову оцінку наявним у справі доказам, неправильно застосував норми матеріального права, допустив порушень норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, та дійшов необґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором № 3103169 від 26 жовтня 2021 року.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з положеннямист.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду справи суд дійшов висновку про задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання до суду позову в розмірі 2 422,40 грн (3 028 х 0.8) та апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн (2 422,40 х150%), що разом складає 6056,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» - Курочки Каміли Романівни задовольнити.

Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 липня 2026 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ»заборгованість за кредитним договором № 3103169 від 26 жовтня 2021 року в розмірі 36249 (тридцять шість тисяч двісті сорок дев`ять) гривень 90 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 6056 (шість тисяч п`ятдесят шість) гривень 60 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днівз дня її проголошеннядо Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Реквізити сторін:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал»: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, ЄДРПОУ 35234236.

ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Головуючий Д.О. Таргоній

Судді: О.В. Борисова

С.А. Голуб