Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №760/25795/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року м. Київ

Справа № 760/25795/25

Провадження № 22-ц/824/10063/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А. М.,

суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.

сторони: позивач Комунальне підприємство виконавчого органу Київради

(Київської міської державної адміністрації) Київтеплоенерго»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 03 березня 2026 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року позивач Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення, теплової енергії, централізованого постачання гарячої води та постачання гарячої води.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх обов`язків щодо оплати спожитих послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, постачання теплової енергії та постачання гарячої води, за відповідачем рахується заборгованість в загальному розмірі 83991,11 грн.

На момент подачі позову заборгованість не погашена, а тому позивач просив стягнути з відповідача заборгованість та понесені судові витрати.

Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 10.10.2025 відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін, в якій відповідачу в порядку ст. 178 ЦПК України встановлено 15-ти денний строк для подання відзиву з викладенням заперечення проти позову.

Заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 03 березня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за надані послуги за період з 01 травня 2018 року по 31 липня 2025 року у розмірі 67192 гривень 80 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судові витрати із сплати судового збору у розмірі 2422 гривні 40 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмволено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення (інфляційної складової боргу, 3% річних) до 01.05.2018, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи, які долучені до позовної заяви, відсутні докази, які б підтверджували обставини виникнення вказаного боргу, зокрема користування саме відповідачем послугами у цей період, відсутні порядок нарахування боргу, розрахунок інфляційної складової боргу, 3% річних.

Не погодившись із таким судовим рішенням в частині незадоволених позовних вимог за період з 01 липня 2015 року по 01 травня 2018 року, Комунальнимпідприємствомвиконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» поданоапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, проситьскасувати рішення в оскаржуваній частині та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у матеріалах справи відповідного розрахунку заборгованості за період, починаючи з липня 2015 року, тоді як такий розрахунок фактично міститься у матеріалах справи.

Крім того, вказує, що суд першої інстанції, у порушення вимог статті 84 ЦПК України, не вжив заходів для з`ясування всіх обставин справи, зокрема, не витребував від позивача додаткових пояснень, доказів чи уточненого (деталізованого) розрахунку заборгованості, що, на його думку, призвело до неповного та необ'єктивного встановлення фактичних обставин справи.

При цьому, наголошує, що разом із позовною заявою позивачем було подано розрахунок заборгованості, який охоплює період з 01 липня 2015 року по 01 травня 2018 року та містить деталізовану інформацію щодо нарахувань за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Також, до позовної заяви було долучено детальні розрахунки інфляційних втрат та трьох відсотків річних за заборгованістю за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надані до 01 травня 2018 року ПАТ «Київенерго», право вимоги за якими було відступлено на користь позивача на підставі договору відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 02 квітня 2026 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження за скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 03 березня 2026 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та витребувано матеріали справи.

23 квітня 2026 року матеріали справи надійшли до Київського апеляційного суду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 липня 2026 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки справа в силу закону

є малозначною (пункт 1 частина шоста стаття 19 ЦПК України).

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 03 березня 2026 року оскаржується в частині незадоволених позовних вимог за період з 01 липня 2015 року по 01 травня 2018 року, а тому в іншій частині колегією суддів не переглядається.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише

у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом встановлено, що розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва за Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», яке починаючи з 01 травня 2018 року здійснює надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води, за адресою: АДРЕСА_1 .

28 березня 2018 року у газеті «Хрещатик» № 34 (5085) було опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання ПАТ «Київенерго» як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води населенню та опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води населенню.

Відповідно до пункту 14 вказаного договору розрахунковим періодом є календарний місяць. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Підпунктом 1 пункту 19 вказаного Договору передбачено, що споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлений договором строк.

Відповідач своєчасно не сплачує за спожиті послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води інших послуг вказаних вище, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 31.07.2025 в загальному розмірі становить 83991,11 грн з яких:

централізоване опалення у розмірі 22512 грн 38 коп, інфляційна складова боргу у розмірі 4027 грн 42 коп, 3% річних у розмірі 1069 грн 42 коп за період з 01.05.2018 по 31.10.2021;

постачання теплової енергії у розмірі 31520 грн 97 коп, інфляційна складова боргу у розмірі 4298 грн 35 коп, 3 % річних у розмірі 1135 грн 21 коп, пеня у розмірі 1381 грн 24 коп за період з 01.11.2021;

централізоване опалення у розмірі 13814 грн 90 коп, інфляційна складова боргу у розмірі 2362 грн 33 коп, 3% річних у розмірі 621 грн 08 коп за період до 01.05.2018;

плата за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1557 грн 02 коп;

плата за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1247 грн 81 коп.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`зок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів, інших правочинів, а також із дій осіб, які хоча і не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У цій справі обов`язок з оплати виник із фактичного надання житлово-комунальних послуг до житлового приміщення, під`єднаного до відповідних мереж, а також із спеціальних норм Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь іншої сторони певну дію, зокрема сплатити кошти, а кредитор має право вимагати виконання такого обов`язку.

У спірних правовідносинах КП «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг і кредитором у грошовому зобов`язанні, а відповідачі є особами, на яких законом покладено обов`язок з оплати житлово-комунальних послуг, наданих до житла, у якому вони зареєстровані.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тому відповідачі не можуть бути звільнені від оплати послуг лише на підставі власного заперечення проти нарахувань або посилання на відсутність підписаного договору.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Отже, якщо житлово-комунальні послуги фактично надавалися, а відповідачі не довели підстав для звільнення від оплати, грошове зобов`язання має бути виконане належним чином.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Плата за житлово-комунальні послуги є періодичним щомісячним платежем, тому несплата або неповна сплата у встановлені строки свідчить про прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Наявність непогашеної заборгованості за надані житлово-комунальні послуги свідчить про порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Тому у разі прострочення оплати житлово-комунальних послуг кредитор має право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних у межах, визначених законом і заявлених вимог.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальним споживачем є фізична або юридична особа, яка є власником або співвласником нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна й отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами і тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, визначені відповідними договорами.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні із споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

З аналізу наведених норм убачається, що обов`язок з оплати житлово-комунальних послуг не обмежується виключно власником житла. Закон прямо покладає солідарну відповідальність також на дієздатних осіб, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача.

Верховний Суд України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 дійшов висновку, що відсутність укладеного договору з виконавцем житлово-комунальних послуг не позбавляє відповідача обов`язку оплатити фактично надані йому послуги в межах строку позовної давності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц виходила з того, що за умови фактичного надання комунальних послуг та їх отримання споживачем відсутність окремо оформленого письмового договору не є самостійною підставою для звільнення від оплати таких послуг.

У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц зазначено, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг; водночас для стягнення заборгованості виконавець має довести факт фактичного надання таких послуг.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні із споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають не лише з договорів, а й з інших юридичних фактів.

У цій справі таким юридичним фактом є фактичне надання позивачем житлово-комунальних послуг до квартири, яка під`єднана до внутрішньобудинкових систем тепло- та водопостачання.

Відповідно до статті 509 ЦК України внаслідок такого надання послуг між сторонами виникло грошове зобов`язання, у якому позивач має право вимагати оплату, а особи, на яких законом покладено обов`язок з оплати послуг, повинні виконати цей обов`язок.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином.

З урахуванням висновків Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц та Верховного Суду у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, відсутність письмового договору сама по собі не звільняє споживача від оплати фактично наданих житлово-комунальних послуг.

Встановлено, що відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , який приєднаний до мереж тепло- та водопостачання, а квартира АДРЕСА_2 під`єднана до внутрішньобудинкових систем.

Відповідач не надав доказів відключення квартири від цих мереж, ненадання послуг або надання їх неналежної якості.

Відповідач не надав доказів зняття з реєстрації, не довів, що звертався до КП «Київтеплоенерго» із заявами про перерахунок у зв`язку з непроживанням, не надав доказів подання виконавцю підтверджуючих документів або доказів відмови виконавця у проведенні перерахунку.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за період по 01 травня 2018 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належного та допустимого розрахунку заборгованості за вказаний період.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги та матеріали справи в їх сукупності, колегія суддів встановила, що разом із позовною заявою позивачем було подано розрахунок заборгованості, який охоплює період з 01 липня 2015 року по 01 травня 2018 року та містить деталізовані відомості щодо нарахувань за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води ( а. с. 13 - 15).

Крім того, матеріали справи містять розрахунки інфляційних втрат та трьох відсотків річних за вказаний період, право вимоги за якими перейшло до позивача на підставі договору відступлення права вимоги від 11 жовтня 2018 року № 602-18 (а. с. 18,19).

Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність в матеріалах справи розрахунку заборгованості за період до 01 травня 2018 року не відповідає фактичним обставинам справи та зроблений без належної оцінки наявних у справі доказів.

З наданого позивачем розрахунку убачається, що заборгованість за послуги з централізованого опалення за вказаний період становить 13814,9грн, інфляційна складова боргу - 2362,33 грн, три відсотки річних - 621,08грн.

Водночас, заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води відсутня, інфляційні втрати та три відсотки річних також відсутні.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про те, що суд першої інстанції допустив неповне з'ясування обставин справи та порушення норм процесуального права в частині оцінки доказів, що призвело до неправильного вирішення справи в оскаржуваній частині.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за період до 01 травня 2018 року - скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог.

Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду справи рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог, що, у свою чергу, призводить до зміни обсягу відповідальності відповідачів, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду також у частині розподілу судових витрат.З огляду на збільшення розміру задоволених позовних вимог, підлягає збільшенню і розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідачів за розгляд справи в суді першої інстанції - з 2422,40 грн до 3028 грн.

Крім того, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, у загальному розмірі 4542 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» - задовольнити.

Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 03 березня 2026 року в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (код ЄДРПОУ 40538421) заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення в сумі 13814,9 грн, інфляційну складову боргу - 2362,33 грн, три відсотки річних - 621,08 грн.

Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 03 березня 2026 року в частині розподілу судових витрат змінити, збільшити розмір судового збору з 2422 грн.40 коп до 3028 грн.

Стягнути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (код ЄДРПОУ 40538421) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4542 грн.

Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна