Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №759/18854/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року місто Київ.

Справа № 759/18854/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/11850/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Головуючого судді: Желепи О.В.,

суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києвавід 29 квітня 2026 року (постановлено у складі судді Ул`яновської О.В.)

у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ

У серпні 2025р. представник позивача звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №76129238 від 05.01.2024 у розмірі 27147грн. 20 коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 05.01.2024 між ТОВ "1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №76129238, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 8000грн. 00 коп. Відповідач не здійснив своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам у строк, вказаний у договорі, чим суттєво порушив взяті на себе договірні зобов`язання. 22.05.2024 між ТОВ "1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів" та ТОВ «Свеа Фінанс» укладено договір факторингу №01.02-14/24, відповідно до умов якого позивач набув право вимоги за кредитним договором №76129238 від 05.01.2024, заборгованість по якому, станом на момент звернення до суду, становить 27147грн 20 коп., з яких: заборгованість по основному боргу - 7796грн00коп., заборгованість по відсоткам - 19351грн 20коп.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 29 квітня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» заборгованість за кредитним договором №76129238 від 05.01.2024 у розмірі 27147 грн. 20 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп.

Не погоджуючись з таким рішенням, представник відповідача через систему «Електронний суд « подав 12 травня 2026 року до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Також судом першої інстанції були неправильно встановлені обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів.

Вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про укладення кредитного договору, передання грошових коштів від первинного кредитодавця на користь відповідача, а отже і виникнення між ними будь-яких правовідносин. Позивач не надав належних доказів ідентифікації відповідача у інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавців при вході в особистий кабінет, отримання одноразового ідентифікатора та його використання для підписання оспорюваного кредитного правочину. Крім того зазначає, що у зв`язку із поданням до суду паперової роздруківки електронного кредитного договору неможливо здійснити перевірку наявності на них будь-яких кваліфікованих електронних підписів за допомогою загальнодоступного сервісу «Центральний засвідчувальний орган» та «Дія».

Вказує, що оскільки після спливу визначеного договором позики строку кредитування право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється, з огляду на положення ст. 1048, 1049, 1050 Цивільного кодексу України, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача процентів за кредитним договором за період після 20.08.2021 задоволенню не підлягають.

Зазначає, що у Кредитному договорі зазначена денна процентна ставка, що дорівнює 2,5% та 2,7% без застереження періоду застосування такого розміру денної процентної ставки, тоді як з 24.04.2024 року її розмір не може бути більшим за 1,5 %, а з 21.08.2024 1%. Тобто умови Договору щодо розміру денної процентної ставки з 24 квітня 2024 року суперечать вимогам Закону України «Про споживче кредитування». Разом з тим вважає, що суд має відмовити у стягненні таких відсотків повністю, оскільки позивач не заявляв вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, виходячи з облікової ставки Національного банку України.

Вважає недоведеним набуття позивачем права вимоги за кредитним договором, оскільки копії сторінок Реєстру боржників у друкованому (підписаному) вигляді до Договору факторингу не містять в собі інформації щодо Відповідача, а Витяг з даного реєстру не відповідають формі, визначеної у Додатку № 1, а саме у вказаному документі відсутній стовпчик № 14 «Одинична ціна», що свідчить про неналежність даних доказів.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою.

Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції частково таким вимогам не відповідає.

Суд першої інстанції встановив, що 05.01.2024 між ТОВ "1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №76129238, відповідно до якого товариство надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби у розмірі 8000 грн. 00 коп., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього Договору (а.с. 9-11).

Строк кредитування на 30 днів та за користування кредитом позичальник сплачує річну процентну відсоткову ставку за користування коштами кредитної лінії 1186,17%, дата повернення позики 03.02.2024.

ТОВ "1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів" свої зобов`язання за кредитним договором виконало, надало відповідачу кредитні кошти у розмірі 8000 грн. 00 коп., що підтверджується довідкою за вих. №КД-000011674/ТНПП від 20.02.2025 виданою ТОВ`ФК "ФІНЕКСПРЕС", відповідно до якої ОСОБА_2 на номер картки НОМЕР_1 надіслано 8000грн00коп.(а.с 27).

22.05.2024 між ТОВ "1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів" та ТОВ «Свеа Фінанс» укладено договір факторингу №01.02-14/24, відповідно до умов якого позивач набув право вимоги за кредитним договором №76129238 від 05.01.2024 до відповідача (а.с.29-34).

Відповідно до розрахунку заборгованості відповідача перед ТОВ "Свеа Фінанс" станом на момент звернення до суду, становить 27147грн 20 коп., з яких: заборгованість по основному боргу - 7960грн00коп., заборгованість по відсоткам - 19351грн 20коп. (а.с.25-26).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про укладеність кредитного договору між відповідачем та ТОВ "Свеа Фінанс", невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення, отриманих в борг коштів та наявності в нього боргових зобов`язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором за договором факторингу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Колегією суддів враховано, що без здійснення входу позичальником у застосунок кредитодавця, без отримання ним умов договору (оферти) і повідомлення з одноразовим ідентифікатором та без введення відповідачем одноразового ідентифікатора, що означає прийняття пропозиції (акцепту), кредитний договір не був би укладеним.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 28 квітня 2021року у справі №234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі №234/8079/20, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в частині неукладення договору та вказує на таке.

Із змісту пунктів 22-25 кредитного договору №76129238 від 05.01.2024 убачається наступний порядок укладення договору.

Цей Договір укладений у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-комунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису Позикодавця та електронного підпису одноразовим ідентифікатором Позичальника згідно Закону України «Про електронну комерцію» та із додатковим накладанням кваліфікованого електронного підпису уповноваженого працівника Позикодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу згідно вимог Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит), затвердженого постановою Національного банку України від 03.11.2021 № 113 (далі - Постанова НБУ).

Порядок створення та накладання електронних підписів сторонами Договору. За обраними Позичальником параметрами Позики Позикодавцем в особистий кабінет та/або на електронну пошту Позичальника надсилається підписана Позикодавцем оферта у вигляді проекту договору для ознайомлення та узгодження умов разом з електронним повідомленням - пропозицією укласти Договір. На вказану Позичальником електронну пошту надсилається згенерований одноразовий ідентифікатор для підписання Договору. Позичальник, приймаючи пропозицію Позикодавця укласти Договір, підписує в інформаційно-комунікаційній системі електронне повідомлення одноразовим ідентифікатором. Сформовані таким чином електронні підписи Позичальника та Позикодавця накладені на Договір. Після підписання такими електронними підписами Договору Позикодавець на виконання вимог Постанови НБУ додатково накладає кваліфікований електронний підпис уповноваженого працівника Позикодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу, після чого його умови вважаються прийнятими, а Договір є укладеним. Підписаний таким чином Договір прирівнюється до укладеного у письмовій формі.

Позичальник ідентифікований та верифікований за допомогою Системи BankID НБУ.

Договір укладено із використанням мобільного застосунку MyCredit - кредит онлайн на карту. Сторони узгодили наступний спосіб надсилання (у тому числі повторного) підписаного Договору Позичальнику: примірник Договору надсилається на електронну пошту Позичальника, вказану в Договорі. Примірник Договору також доступний Позичальнику в особистому кабінеті. Засвідчена копія Договору на папері надається Позичальнику за його письмовим зверненням, яке розглядається у порядку та строки, визначені Законом України «Про звернення громадян».

Кредитний договір за його змістом укладався в електронній формі у відповідності до положень Закону України «Про електронну комерцію» шляхом підписання договору за допомогою одноразового ідентифікатора та без застосування факсимільного відтворення підпису, як про це вказано у частині 3 статті 207 ЦК України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Частиною 7 статті 81 ЦПК України передбачено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина 2 статті 89 ЦПК України).

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про непідписання одноразовим підписом Договору, з огляду на недоведеність відповідачем такого твердження.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ідентифікація споживача здійснена шляхом отримання ідентифікаційних даних через систему BankID НБУ, що забезпечує передавання персональних даних користувачів від банку, в якому відкрито рахунок, до суб`єкта, який надає послугу користувачу, що забезпечує належну ідентифікацію користувача, який ініціював електронну дистанційну ідентифікацію.

Суд також наголошує на тому, що відповідач у ході розгляду справи не спростував тієї обставини, що персональні дані, відображені в кредитному договорі, - прізвище, ім`я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, адреса реєстрації, номери засобів зв`язку, - йому не належать.

Доказів того, що вказані дані є чужими або вигаданими, матеріали справи не містять. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не звертався, як і не оскаржував правомірність (дійсність) укладених договорів.

Отже, на переконання колегії суддів, факт виникнення кредитних відносин є очевидним і встановленим, позаяк надані позивачем докази містять інформацію про підписання договору електронним підписом, зокрема за допомогою одноразового ідентифікатора 30yARIqgpJ (а/c14) вчиненим з урахуванням положень ч. ч. 6, 12 п. 1 ст. 3, ст. 12, п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», ч. 1 ст. 205 ЦК України.

Позивачем на підтвердження перерахунку коштів відповідачу приєднано до позовної заяви довідку фінансової установи (оператора платіжної системи) - ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» за вих. № КД-000011674/ТНПП від 20.02.2025 в якій зазначено про завершення наступної платіжної операції: дата 05.01.2024; номер платежу ee788678-3ab7-48c2-8f8b-d0dd17f98b6f; 8000,00 грн; отримувач ОСОБА_3 - ЕПЗ номер НОМЕР_1 , відповідно до умов договору про переказ коштів № 23-01-18/5 від 23.01.2018, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» та ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» (а.с. 27).

Стаття 31 Закону України «Про платіжні послуги» зобов`язує платіжного оператора надавати детальну інформацію про платіжну операцію (частина 4 для платника, частина 5 для отримувача, а також частина 3, якщо є послуга ініціювання платежу). Це підтверджує право кредитора (як платника) та позичальника (як отримувача) вимагати таку інформацію.

Пункти 4 та 5 частини 4 та 5 вказаної статті відповідно чітко визначають, яка інформація має бути надана після виконання операції. Це включає: відомості для ідентифікації операції (що є суттю звіту/листа, який кредитор отримує від платіжного оператора); інформацію про отримувача (номер картки/рахунку позичальника), суму платіжної операції, дату і час зарахування коштів на рахунок отримувача.

Відповідно до п. 10 Постанови Правління НБУ № 113 від 03.11.2021 «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику...», прямо передбачено можливість використання у договорах та супровідних документах номера електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ ХХ** **** ХХХХ (маскований номер картки).

За своєю правовою природою та змістом довідка ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» № КД-000011674/ТНПП від 20.02.2025, яка засвідчена кваліфікованим електронним підписом, є звітом платіжного оператора, складеним із дотриманням вимог Закону України «Про платіжні послуги». Відомості, відображені у цьому документі, є належним доказом успішного завершення платіжної операції за вказаними реквізитами.

Оскільки маскований номер електронного платіжного засобу отримувача, відображений у звіті, повністю збігається з реквізитами банківської картки відповідача, вказаними у кредитному договорі, цей документ беззаперечно доводить факт зарахування коштів. При цьому суд враховує, що вказана картка була безпосередньо надана та верифікована самою відповідачкою під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача.

З огляду на викладене, сукупність досліджених судом доказів у їх взаємозв`язку повністю підтверджує як факт належної ідентифікації клієнта у визначений електронним договором спосіб, так і реальне виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо передачі кредитних коштів у власність позичальника.

Стороною відповідача не надано суду належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог ТОВ «Свеа Фінанс», а саме того, що відповідні кошти не були зараховані на картковий рахунок позичальника, вказаний у договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідачка не була позбавлена можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.

Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають застосуванню ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

За приписами ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

ОСОБА_2 не заявляв зустрічні позовні вимоги щодо безгрошовості кредитного договору на підставі положень ст.1051 ЦК України.

Щодо розміру нарахованих відсотків, апеляційний суд зазначає наступне.

22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Закон набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення, зокрема, до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».

Так, ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

При цьому, пунктом 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Національним банком України у листі від 20 лютого 2024 року «Щодо дотримання законодавства у сфері споживчого кредитування» надано роз`яснення щодо застосування Закону № 3498-ІХ, а також п. 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» з метою недопущення порушення прав споживачів. Так, у пункті 2 вказаного листа щодо максимального розміру денної процентної ставки Національним банком України роз`яснено, що «відповідно до пункту 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про споживче кредитування тимчасово протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом № 3498-ІХ, тобто до 20 серпня 2024 року включно, встановлено максимальний розмір денної процентної ставки, який не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 % (до 22 квітня 2024 року включно); протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23 квітня 2024 року до 20 серпня 2024 року включно).

Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: - з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2,5%, - з 22 квітня 2024 року - денна ставка не більше 1,5%, - з 20 серпня 2024 року - денна ставка не більше 1%.

Тобто, нарахування денної процентної ставки в більшому розмірі ніж визначено в перехідних положеннях є неправомірним.

За умовами кредитного договору від 5 січня 2026 року та згідно розрахунку з 05.01.2024 року по 03.02.2024 (включно) було застосовано процентну ставку у розмірі 0,75%, а з 04 02.2024 року по 03.05.2024 року було застосовано процентну ставку у розмірі 2,50% після чого відсотки не нараховувались.

Керуючись вимогами закону, колегія суддів, провівши власний розрахунок заборгованості по процентам за користування кредитом, відмічає наступне.

З матеріалів справи слідує, що відповідач отримав кредитні кошти 5 січня 2024 року у розмірі 8 000 грн. В подальшому 4 лютого 2024 року було сплачено 204 грн, що були зараховані у погашення тіла кредиту, відтак заборгованість за останнім складає 7796 грн.

Колегія суддів погоджується з нарахованими відсотками у розрахунку позивача за період з 05.01.2024 року по 03.02.2024 з використанням відсоткової ставки 0,75% та з 04.02.2024 року по 21 квітня 2024 року з використанням відсоткової ставки 2,50%, оскільки воно не суперечить чинному законодавству.

Проте, згідно вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» починаючи з 22 квітня 2024 року - денна ставка має становити не більше 1,5%. Отже, за період з 22 квітня 2024 року по 03 травня 2024 року розмір процентів становить 1 403,28 грн (12 днів х 1,5% (116,94 грн)).

Усього, заборгованість по відсоткам з урахуванням законодавчих обмежень розмір відсотків складає 18 405,48 грн (1 800 грн+15 202,20 грн +1 403,28 грн).

Відтак доводи відповідача, що містяться у відзиві на позов про надмірне нарахування позивачем відсотків є частково обґрунтованими.

Досліджуючи обставини та підстави переходу права вимоги, апеляційний суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

22.05.2024 між ТОВ "1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів" та ТОВ «Свеа Фінанс» укладено договір факторингу №01.02-14/24, відповідно до умов якого позивач набув право вимоги за кредитним договором №76129238 від 05.01.2024 до відповідача (а.с.29-34).

Вказаний договір факторингу є чинним, оскільки його дійсність ніким не оспорено, а тому він підлягає виконанню.

Перехід права вимоги також підтверджується реєстром боржників за договором факторингу, витягом з реєстру щодо боржника ОСОБА_2 та платіжною інструкцією про сплату за Договором факторингу.

З витягу з реєстру боржників до договору факторингу №01.02-14/24 вбачається, що передано право вимоги до ОСОБА_4 , за основною сумою боргу 7796 грн, сума заборгованості за відсотками 19351,20 грн, сума заборгованості разом 27147,20 грн, кількість днів прострочення - 109 (а.с.20). Номер, що відповідає переліку боржників у реєстрі - 455.

Посилання сторони відповідача про відсутності у витягу з реєстру пункту про одиничну ціну як на підтвердження неналежності даного доказу, апеляційний суд відхиляє, оскільки зазначений пункт є погодженим між сторонами договору факторингу ціною кожного відступленого права вимоги. З урахуванням, що у реєстрі, наданому позивачем, наявна повна сума, необхідної до сплати ТОВ «Свеа Фінанс» для переходу права вимоги та позивачем надано докази оплати такої суми, відсутність зазначеного пункту не спростовує належності доказу.

Таким чином, колегія суддів визнає, що вищезазначені копія договору факторингу, реєстр боржників та витяг з реєстру, є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Фактичне відступлення прав вимоги не обмежується моментом укладення кредитного чи договору факторингу, а здійснюється на підставі реєстру, який містить перелік прав вимоги, що можуть виникати як до, так і після укладення договору факторингу.

Таким чином, перехід права вимоги за кредитним договором стосувався дійсного на той момент зобов`язання та відбувся на законних підставах, оскільки реєстри прав вимоги укладені в межах чинності договорів факторингу та вже після укладення кредитного договору, а отже ТОВ «Свеа Фінанс» довело своє право вимоги до відповідача ОСОБА_2 .

Зазначене узгоджується з правовим висновком викладеним в постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року в справі №727/2790/25.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вищевикладене, оскаржуване рішення слід змінити, зменшивши стягнуту з відповідача заборгованість за кредитним договором з 27147 грн до 26 201,48 грн (7 796 грн тіла заборгованості + 18 405,48 грн заборгованості по відсоткам).

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки наслідком апеляційного перегляду справи є часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 (3,5%) та як наслідок часткове задоволення позову ТОВ «Свеа Фінанс» (96.52%), на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути пропорційно до частини задоволених вимог 2 338,10 грн судового збору за розгляд справи районним судом та з позивача на користь відповідача слід стягнути 127,17 грн судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Відтак, провівши взаєморозрахунок, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 210,92 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києвавід 29 квітня 2026 року змінити.

Зменшити розмір стягнутої з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» заборгованість за кредитним договором з 27147 грн. 20 коп. до 26 201,48 грн.

Провести новий розподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» судовий збір у розмірі 2 210,92 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.В. Желепа

Судді Н.В. Поліщук

В.В. Соколова