Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №759/20951/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 759/20951/25

номер провадження 22-ц/824/6375/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

розглянуву порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 листопада 2025 року /суддя Бабич Н.Д./

у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ТОВ «Споживчий центр» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №21.09.2024-100000378 від 22.09.2024 у розмірі 42 395,00 грн, з яких: 19 000,00 грн - тіло кредиту; 10 475,00 грн - проценти; 3 420,00 грн - комісія; 9 500,00 грн - неустойка.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 13 листопада 2025 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №21.09.2024-100000378 від 22.09.2024 у розмірі 42 395,00 грн та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, а всього 44 817,40 грн. /а.с. 101-102/

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апелянт посилалася на те, що позивачем не доведено факт укладення кредитного договору, оскільки не надано доказів ідентифікації відповідачки, реєстрації в особистому кабінеті, надсилання та використання одноразового ідентифікатора (SMS-коду). Зазначала, що договір не підписувала та не укладала, коштів не отримувала. Наданий позивачем фрагмент ідентифікації через BankID датований 26.01.2023, тобто задовго до спірного договору, не містить підпису уповноваженої особи, а тому не є належним доказом. Також вказувала на відсутність первинних бухгалтерських документів про видачу коштів, а наданий лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» не є таким доказом. Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно стягнув комісію та неустойку, оскільки п. 18 Перехідних положень ЦК України звільняє позичальника від сплати неустойки під час воєнного стану, а комісія за обслуговування кредиту є нікчемною згідно із Законом України «Про споживче кредитування».

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Споживчий центр» просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Позивач зазначав, що надав належні та допустимі докази, які підтверджують укладення електронного договору, ідентифікацію через BankID, перерахування коштів на картку відповідачки. Відповідачка не надала жодних доказів на спростування своїх заперечень, не подала виписку по картковому рахунку, не заявила клопотань про витребування доказів. Договір укладено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, що прирівнюється до письмової форми. Комісія та неустойка нараховані правомірно, оскільки договір укладено після 24.01.2024, коли зміни до Закону України «Про споживче кредитування» дозволили нарахування неустойки.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення - залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що 22 вересня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферту) №21.09.2024-100000378 шляхом підписання Заявки, що є невід`ємною частиною кредитного договору. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 19 000,00 грн на картку строком на 124 дні з процентною ставкою 1 % за 1 день користування кредитом. Надання коштів підтверджується квитанцією про електронний переказ коштів /а.с. 24/.

Відповідач частково провела оплату коштів за вказаним договором: 7 600,00 грн - 22.10.2024 та 1 305,00 грн - 29.11.2024. Умови договору у встановлений строк відповідач не виконала. Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованість відповідача становить 42 395,00 грн, з яких: 19 000,00 грн - тіло кредиту; 10 475,00 грн - проценти; 3 420,00 грн - комісія; 9 500,00 грн - неустойка.

Також встановлено, що відповідач висловив свою згоду з кредитним договором та доданими до нього документами в електронному вигляді шляхом застосування клієнтом та Банком електронного цифрового підпису. Договір підписано відповідачкою одноразовим ідентифікатором Е192, що зафіксовано в матеріалах справи /а.с. 32/. Ідентифікацію особи відповідача проведено через систему BankID.

Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався ст. 526 ЦК України про те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору; ст. 629 ЦК України про те, що договір є обов`язковим до виконання сторонами; ст. 1049 ЦК України про те, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором; ст. 1054 ЦК України про те, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» про те, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду, оскільки відповідач не надала суду жодних доказів на спростування вимог позивача, не подала виписку по своєму картковому рахунку, не заявила клопотань про витребування доказів, суму заборгованості не спростувала.

Доводи апеляційної скарги, колегією суддів апеляційного суду відхиляються з таких підстав.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Пунктом 6 ч. 1 ст. 3 цього Закону визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Матеріалами справи підтверджується, що кредитний договір №21.09.2024-100000378 від 22.09.2024 було укладено між сторонами в електронній формі. Зокрема, відповідачкою ОСОБА_1 договір підписано одноразовим ідентифікатором Е192, що зафіксовано в матеріалах справи /а.с. 32/. Вказаний ідентифікатор було надіслано у SMS-повідомленні на номер мобільного телефону, який відповідачка зазначила під час реєстрації. Ідентифікацію особи відповідача проведено через систему BankID, що підтверджується відповідними відомостями, отриманими у порядку та формі, передбачених Специфікацією взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку України. Такі відомості були отримані у порядку і у формі, що передбачені Специфікацією взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку України, затвердженою Рішенням Ради Системи BankID Національного банку України (протокол від 20.09.2022 № В/57-0003/75064 (зі змінами)(протоколи від 09.01.2023 №В/57-0002/3089), що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідно до п. 13 Додатку 1 «Належна перевірка клієнтів» до Положення про здійснення установами фінансового моніторингу, Затвердженого постановою правління НБУ від 28.07.2020 р. № 107 установа зобов`язана забезпечувати актуалізацію даних про клієнта (отриманих та існуючих документів, даних та інформації про нього): 1) не рідше одного разу на рік, якщо ризик ділових відносин з клієнтом є високим; 2) не рідше одного разу на три роки, якщо ризик ділових відносин з клієнтом є середнім; 3) не рідше одного разу на п`ять років - в інших випадках за умови відсутності підозр. Відтак, від центрального вузла системи BankID Національного банку України були отримані зокрема дані, які однозначно ідентифікують відповідача. Заперечуючи про належність проведення ідентифікації відповідач не підтвердила відповідними засобами доказування.

Посилання апелянта на те, що позивачем не надано доказів надсилання та отримання нею одноразового ідентифікатора, не заслуговують на увагу, оскільки відповідачка не заперечує належність їй номера мобільного телефону, на який було надіслано ідентифікатор, та не надала доказів на підтвердження втрати цього засобу зв`язку на час укладення договору. Крім того, часткова сплата відповідачкою коштів за кредитним договором (7 600,00 грн - 22.10.2024 та 1 305,00 грн - 29.11.2024) свідчить про визнання нею факту укладення договору та наявності зобов`язань за ним.

Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції, встановивши, що відповідач висловила свою згоду з кредитним договором та доданими до нього документами в електронному вигляді шляхом застосування клієнтом та Банком електронного цифрового підпису, дійшов обґрунтованого висновку про укладення договору. Відповідачка, в свою чергу, не надала суду належних та допустимих доказів на спростування факту укладення договору, не спростувала належними доказами факт отримання коштів.

Доводи апеляційної скарги про неналежність доказів видачі кредитних коштів також відхиляються.

На підтвердження факту перерахування відповідачці кредитних коштів позивачем надано квитанцію про електронний переказ коштів /а.с. 24/, а також повідомлення ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про перерахування коштів. Суд першої інстанції, дослідивши вказані докази у сукупності з іншими матеріалами справи, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту надання кредиту.

Посилання апелянта на те, що вказані документи не є первинними бухгалтерськими документами, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки позивач не є банківською установою та не має правового доступу до інформації про рух коштів за банківськими рахунками клієнтів, яка становить банківську таємницю. Надані позивачем докази у сукупності з іншими матеріалами справи, зокрема, кредитним договором, заявкою, відомостями про ідентифікацію є достатніми для підтвердження факту надання кредитних коштів.

Крім того, відповідачка частково сплатила кошти за кредитним договором, чим фактично підтвердила отримання кредиту та визнала наявність зобов`язань. /а.с. 94-99/

Колегія суддів також відхиляє доводи щодо стягнення комісії і неустойки з таких підстав.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Разом з тим, умовами договору передбачено сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Розмір комісії було погоджено сторонами при укладенні договору, комісія пов`язана із наданням послуги, а саме: перерахування Кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний позичальником, з використанням стороннього сервісу - інтернет-еквайрингу. ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, прямо передбачена договором.

Відповідно до заявки кредитного договору зазначено: «Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До Комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які Кредитодавець зобов`язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит».

Отже, комісія за обслуговування пов`язана з наданням ряду перелічених послуг, а саме: 1) організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, 2) забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, 3) забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, 4) забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, 5) консультаційні послуги, 6) інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. Безоплатність надання цих послуг законодавством не встановлена. Договором застережено, що до складу даної комісії не включено послуги, які Кредитодавець зобов`язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства.

Крім того, суд першої інстанції правильно врахував, що відповідно до Закону України від 22.11.2023 № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» були внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування», зокрема до Прикінцевих та перехідних положень. Згідно з цими змінами, за договорами, укладеними з 24.01.2024, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань.

Оскільки кредитний договір між сторонами укладено 22.09.2024, тобто після набуття чинності вказаними змінами, вимога позивача про стягнення неустойки є правомірною.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях, які не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на сторону апелянта.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 листопада 2025 року - залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Головуючий: Судді: