Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №758/5022/24 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року місто Київ.

Справа № 758/5022/24

Апеляційне провадження № 22-ц/824/14610/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Желепи О.В.,

суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 25 червня 2026 року

та апеляційною скаргою Пономаренка Валерія Ігоровича в інтересах ОСОБА_4 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 25 червня 2026 року та додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 15 липня 2026 року(у складі судді Захарчук С. С.)

у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Зазначав, що з 16.10.2009 перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 14.11.2016.

Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Син проживає разом з ним та перебуває на його утриманні.

Відповідачка ухиляється від утримання сина, участі у його вихованні не бере, матеріальної допомоги на утримання сина не надає.

ОСОБА_2 працює офіційно, отримує заробітну плату.

Посилаючись на зазначені обставини, просив стягнути з відповідача на його користь на утримання сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/4 частин заробітку щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

Крім того, зазначав, що 14.12.2017 він звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу, відповідно до якого з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 було стягнуто аліменти на утримання сина.

14.12.2017 Подільським районним судом м. Києва видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання сина у розмірі 1/4 заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 14.12.2017 і до досягнення дитиною повноліття.

12.01.2018 ОСОБА_2 надіслала йому заяву, в якій просила надати реквізити для сплати аліментів.

Він звертався до головного бухгалтера по місцю роботи ОСОБА_2 для проведення стягнення аліментів.

31.01.2018 він звернувся з заявою про відкриття виконавчого провадження, 08.02.2018 було відкрито виконавче провадження.

Відповідно до ухвали Подільського районного суду м. Києва від 05.02.2018 судовий наказ за заявою ОСОБА_2 визнано таким, що не підлягає виконанню.

ОСОБА_2 , обіймаючи посаду головного бухгалтера в Міністерстві фінансів України мала стабільний дохі, у зв`язку з чим, 1/4 частина аліментів за минулий час від її заробітку становить 556 659 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, просив стягнути з відповідача на його користь на утримання сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти за минулий час у розмірі 556 659 грн.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 25 червня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, щомісяця, починаючи з 24.04.2024 до досягненню дитиною повноліття.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Додатковим рішенням Подільського районного суду м. Києва від 15 липня 2026 року заяву ОСОБА_4 про розподіл судових витрат у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з таким рішенням, представник відповідача 8 липня 2026 року через систему «Електронний суд» подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що суд помилково взяв за основу одне речення з постанови Київського апеляційного суду від 13.11.2024 у справі № 758/12721/16-ц, яке зовсім не розкриває суті цього спору, а саме «що сторони мешкають окремо, дитина з жовтня 2016 року проживає з позивачем, що визнали обидві сторони».

Вказує, що наразі в Подільському районному суді м. Києва слухається справа № 758/2273/25 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини, а саме ОСОБА_5 з матір`ю, що спростовую твердження позивача щодо небажання матері приймати участь у вихованні свого сина.

Вважає, що позивач у ході розгляду справи не надав суду , жодних належних доказів, які б підтверджували факт спільного проживання дитини саме з ним та перебування дитини саме на його утриманні.

Не погоджуючись з рішенням від 25 червня 2026 року та додатковим рішенням суду першої інстанції, представник позивача 27 липня 2026 року через систему «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просив оскаржувані рішення в частині незадоволених вимог скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовну вимогу про стягнення аліментів за минулий час, змінити рішення в частині визначення розміру аліментів, доповнивши його уточненням про мінімальний щомісячний розмір аліментів, а також стягнути з відповідача усі понесені позивачем судові витрати в сумі 40 000 грн.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд неправомірно не врахував, що заходи щодо одержання аліментів позивач вживав послідовно і у передбачені законом способи: 14.12.2017 звернувся із заявою про видачу судового наказу; отримав судовий наказ № 758/16554/17; звернувся із заявою про відрахування аліментів до головного бухгалтера Міністерства фінансів України за місцем роботи відповідачки; 31.01.2018 подав заяву про відкриття виконавчого провадження, яке було відкрито 08.02.2018 (виконавче провадження № 55689381).

Вважає, що можливість одержати аліменти було втрачено не через бездіяльність позивача, а внаслідок дій самої відповідачки, яка звернулася до суду і домоглася визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню. Після цього відповідачка, будучи обізнаною з вимогою позивача, не сплатила жодного разу кошти на утримання сина понад шість років, що само по собі є доказом ухилення відповідачки від виконання свого обов`язку по сплаті аліментів.

Вказує, що стягнувши аліменти у частці від доходу, суд обмежив їх розмір лише верхньою межею, однак не зазначив мінімального гарантованого розміру, хоча позовна вимога включала стягнення аліментів у розмірі 1/4 доходу, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Вважає таке визначення вирішальним, оскільки з лютого 2022 року відповідачка перебуває за кордоном і офіційних доходів в Україні не має. За відсутності зафіксованого доходу 1/4 його частки дорівнює нулю, тобто резолютивна частина рішення у чинній редакції не забезпечує дитині взагалі жодного утримання.

Зазначає, що суд, в порушення чинного законодавства, зменшив витрати на професійну правничу допомогу з власної ініціативи - за відсутності клопотання іншої сторони. Саме ж зменшення судом не вмотивоване: суд не зазначив, які з наданих послуг вважає зайвими, який витрачений час - завищеним, яку ставку - неринковою.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 27 та 30 липня 2026 року відкрито апеляційні провадження за апеляційними скаргами.

У судовому засіданні представник позивача Пономаренко В.І. підтримав доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 та заперечував проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 . Представник відповідача ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4 .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 16.10.2009, який було розірвано відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 14.11.2016.

Від шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 13.11.2024 у справі № 758/12721/16-ц скасовано рішення Подільського районного суду м. Києва від 19.12.2023 та постановлено нове рішення, відповідно до якого у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком - відмовлено.

Відповідно до зазначеної постанови Київського апеляційного суду від 13.11.2024 у справі № 758/12721/16-ц судом апеляційної інстанції встановлено, що сторони мешкають окремо, дитина з жовтня 2016 року проживає з позивачем, що визнали обидві сторони.

Установлено, що 14.12.2017 суддею Подільського районного суду м. Києва було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 , аліментів на утримання сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 заробітку (доходу), починаючи з 14.12.2017 і до досягнення дитиною повноліття.

Разом з тим, відповідно до ухвали Подільського районного суду м. Києва від 05.02.2018 судовий наказ, виданий суддею Подільського районного суду м. Києва від 14.12.2017 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання сина визнано таким, що не підлягає виконанню.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок по утриманню дитини покладено на обох батьків, однак, відповідачка допомоги на утримання дитини не надає, врахувавши матеріальний стан відповідачки, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про стягнення з відповідачки на корить позивача аліментів на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, щомісяця, починаючи з 24.04.2024 до досягнення дитиною повноліття.

Врахувавши, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вжиття ним заходів щодо одержання аліментів з відповідача, які він не міг одержати у зв`язку з ухиленням відповідачки від їх сплати, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання сина за минулий час за період з 01.01.2018 по 24.04.2024 у розмірі 556 659 грн.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду, щодо наявності підстав для стягнення з відповідача аліментів з дати звернення до суду з позовом, з визначеним судом розміром аліментів, та відсутністю підстав для стягнення аліментів за минулий час.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно ч. 7, 8 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї

Згідно зі ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до положень ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до положень ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Частиною 1 ст. 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі № 343/945/19, провадження № 61-2057св20, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, провадження № 61-18145св20, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, провадження № 61-16697св21, та інших.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини (постанови Верховного Суду від 29 серпня 2024 року в справі № 759/14761/22, від 19 грудня 2022 року в справі № 643/3223/21 та ін.).

Отже, обов`язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання з нею чи з ним самої дитини, на яку власне і стягуються аліменти (див. постанову Верховного Суду від 22 листопада 2022 року в справі № 188/1029/19)

Так, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

Водночас Верховний Суд неодноразово наголошував, що під час вирішення справ, що стосується прав та інтересів дітей, суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, які, незважаючи на необхідність забезпечення балансу між інтересами дитини та сторін у справі, мають пріоритет над інтересами батьків.

Стягнення аліментів на дитину є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Отже, відповідно до сталої практики Верховного Суду, право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів на дитину має той з батьків, з ким фактично проживає дитина (див. постанову від 25 листопада 2022 року в справі № 521/5667/21), тобто суд не ставить це в залежність від попереднього вирішення спору про місце проживання дитини.

Враховуючи наведене, та незважаючи на те, що між сторонами існує спір про визначення місця проживання дитини, до моменту його вирішення дитина за жодних обставин не може бути позбавлена належних засобів для існування, оскільки її право на гідне життя, розвиток і забезпечення базових потреб є безумовним та підлягає першочерговому захисту. Обов`язок утримання дитини має пріоритетний характер і не може бути поставлений під сумнів або обмежений. Відтак апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про те, що з огляду на наявність судового спору про визначення місця проживання дитини, відсутні підстави для сплати аліментів на спільну дитину сторін та акцентує увагу на тому, що спір про стягнення аліментів є питанням права дитини на її належне утримання, відтак його вирішення не може бути відкладене через існування спору про місце проживання дитини та тривалий конфлікт між колишнім подружжям.

Інших доводів які б спростували правильність висновків суду, який у повному обсязі з`ясував права та обов`язки сторін, обставини справи, апеляційна скарга відповідача не містить.

Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів за минулий час.

Відповідно до ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Таким чином, стягнення аліментів за час, що передує пред`явленню позову, є можливим у порядку виключення лише за наявності наступних умов: до моменту звернення з позовом до суду аліменти не стягувались; особа, яка вимагає аліментів, приймала заходи щодо одержання аліментів, але вони не були одержані у результаті ухилення особи, зобов`язаної сплачувати аліменти (відповідача), від їх сплати.

Верховним Судом в постановах від 22 березня 2021 року в справі № 463/2490/17 (провадження № 61-18947св19), від 18 травня 2020 року в справі № 215/5867/17 (провадження № 61-16955св19), від 09 квітня 2020 року в справі № 199/3429/18 (провадження № 61-95св19), від 29 січня 2020 року в справі № 756/14483/18 (провадження № 61-14531св19), від 19 грудня 2019 року в справі № 635/6268/18 (провадження № 61-11807св19) викладено правовий висновок, згідно якого аналіз змісту ст. 191 СК України закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати.

Таким чином, ухилення від сплати аліментів є винною протиправною поведінкою, тобто це свідоме невиконання своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто або через суд з вимогою про сплату грошової суми, необхідної для утримання дитини.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Апеляційний суд не може погодитися з помилковими доводами апеляційної скарги, що оскільки ОСОБА_4 звертався до суду із заявою про видачу судового наказу на стягнення аліментів, який був виданий 14.12.2017 року, проте в подальшому визнаний таким, що не підлягає виконанню, ухвалою від 05.02.2018 року за заявою відповідача, суд повинен був стягнути аліменти з відповідача за минулий час з урахуванням подання такої заяви.

Так, постановою Київського апеляційного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 753/16555/13 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 5 лютого 2018 року про визнання судового наказу від 14 грудня 2017 року таким, що не підлягає виконанню, апеляційну скаргу було залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін з тих підстав, що матеріали справи дають підстави вважати, що між сторонами на момент прийняття рішення про відкриття провадження по заяві про видачу судового наказу, існував спір про право щодо визначення місця проживання сина сторін, що виключало можливість видачі судового наказу. Відтак, з урахуванням скасування судового наказу, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 ухилялась від сплати аліментів.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що доказів того, що після визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, позивач звертався до відповідача з вимогою про одержання аліментів, та як наслідок відповідачка ухилялася від виконання вимог позивача про сплату аліментів, останнім суду не надано.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Відтак, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про незаконність, необґрунтованість та невмотивованість рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.

Разом з тим апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги позивача, що суд першої інстанції, в порушення вимог ч. 2 ст. 182 СК України, під час ухвалення рішення не зазначив мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину, який не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для зміни рішення Подільського районного суду м. Києва від 25 червня 2026 року шляхом викладення його резолютивної частини в редакції з зазначенням мінімальної межі розміру аліментів.

Щодо додаткового рішення Подільського районного суду м. Києва від 15 липня 2026 року.

ОСОБА_4 звернувся до суду з заявою про розподіл судових витрат у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Заявник зазначав, що відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 25.06.2026 у справі № 758/5022/24 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітнього сина та стягнення аліментів за минулий час позовні вимоги задоволено частково.

Вказав, що його інтереси у справі представляв адвокат Пономаренко В. І. (Адвокатське бюро "Пономаренко Вдовенко") на підставі договору про надання правничої допомоги.

Питання розподілу судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, судом при ухваленні рішення не вирішено. До закінчення судових дебатів його представник заявив, що докази щодо розміру понесених витрат на правничу допомогу будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Зазначав, що рішення суду ухвалено 25.06.2026. Отже, останнім днем для подання заяви з доказами щодо судових витрат є 30.06.2026. Таким чином, ця заява подається з дотриманням установленого процесуальним законом строку.

Загальний розмір його витрат на професійну правничу допомогу у цій справі склав 40 000 (сорок тисяч) грн. - єдиний гонорар за фактично надані адвокатом послуги відповідно до розрахунку витрат на правничу допомогу. Зазначені витрати фактично сплачені ним у повному обсязі, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера.

Понесення ним витрат на правничу допомогу та їх розмір підтверджуються такими доказами:

1) копія договору № 0503-01/25 про надання правничої допомоги адвокатським бюро від 05.03.2025;

2) копія розрахунку витрат на правничу допомогу до договору № 0503-01/25 від 05.03.2025;

3) копія акта приймання-передачі наданих послуг № 2606 від 26.06.2026;

4) копія квитанції до прибуткового касового ордера № 18 від 26.06.2026.

Крім того, вказав, що заявлений до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є співмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для нього, як позивача.

Посилаючись на зазначені обставини просив ухвалити додаткове рішення про стягнення з ОСОБА_2 на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн.

Судом установлено, що 05.03.2025 між ОСОБА_4 та АО «Пономаренко Вдовенко» було укладено договір про надання правничої допомоги адвокатським бюро № 0503-01/25 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору клієнт доручає, а Бюро приймає на себе зобов`язання надати Клієнту правничу (адвокатську) допомогу в обсязі та на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п. 1.2. договору правнича допомога надається у межах такого доручення: захист інтересів Клієнта у цивільній справі N? 758/5022/24 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітнього сина та стягнення аліментів за минулий час, що розглядається Подільським районним судом міста Києва, на стадії розгляду справи судом першої інстанції.

Відповідно до п. 3.1. договору за надання правничої допомоги за цим Договором Клієнт сплачує на користь Бюро гонорар.

Згідно з п. 3.2. договору розмір гонорару погоджується Сторонами у Розрахунку витрат на правничу допомогу, що є додатком до цього Договору, та визначається виходячи з обсягу фактично наданих послуг і погодженої вартості однієї години роботи адвоката.

Відповідно до п. 3.3. договору загальний розмір гонорару за цим Договором становить 40 000,00 (сорок тисяч) гривень 00 копійок.

Крім того, на обґрунтування вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги адвокатським бюро № 0503-01/25 від 05.03.2025; розрахунок витрат на правничу допомогу до договору про надання правничої допомоги адвокатським бюро № 0503-01/25 від 05.03.2025; акт приймання-передачі наданих послуг № 2606; квитанція до прибуткового касового ордера № 18 від 26.06.2026.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції ураховуючи складність справи та виконані адвокатом роботи, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та значення справи для позивача та відповідача дійшов висновку про розподіл судових витрат у розмірі 1 000 грн.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1, ч. 2, 3, 5 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вказав, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише як такі, що були дійсно понесені, але й враховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у cправі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у cправі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі № 369/849/18.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Колегія суддів враховує, що у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також доведеність таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Відтак колегія відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність у суду першої інстанції підстав для оцінки та зменшенню розміру судових витрат, понесених позивачем. Апеляційний суд також враховує, що а ні сторона позивача, ані суд першої інстанції не направили відповідачу або її представнику заяву про стягнення судових витрат.

Разом з тим, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що зменшуючи розмір заявлених позивачем витрат, суд першої інстанції не навів обґрунтоване мотивування такого зменшення. Відтак апеляційний суд зазначає наступне.

Колегія суддів враховує, що послуги «Ознайомлення з матеріалами справи та правовий аналіз» «Формування правової позиції «Аналіз відзиву відповідача та підготовка правової позиції» за своєю суттю є тотожною послугою. Підготовка клопотання про повернення до підготовчого провадження (про перехід у загальне провадження)» «Підготовка клопотання про витребування доказів» «Підготовка клопотання про долучення доказів» за своїм змістом є короткими та не складними процесуальними документами, а тому визначена ціна таких послуг, не відповідає складності та витраченому часу адвоката. Відтак, апеляційний суд вважає, що розмір витрат за вищезазначені послуги слід зменшити до 7 000 грн. Аналогічно послуги «Підготовка вступного слова та виступу в судових дебатах» та «Представництво інтересів Клієнта у судових засіданнях» є за своєю суттю однією послугою, відтак є правомірним та розумним зменшення розміру витрат на правничу допомогу за такі послуги до 8 000 грн.

За таких обставин, з урахуванням вимог статей 137, 141 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність зміни додаткового рішення, шляхом збільшення стягнутого розміру витрат на правничу допомогу, понесеного позивачем у суді першої інстанції, до 15 000 грн, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, кількості судових засідань в суді першої інстанції, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатами в суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що за результатом судового розгляду позов задоволено частково (50%), з з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 слід стягнути витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 7 500 грн.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 374-376, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Пономаренка Валерія Ігоровича в інтересах ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 25 червня 2026 року - змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини в наступній редакції:

«Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 24.04.2024 до досягненню дитиною повноліття».

У іншій частині рішення залишити без змін.

Додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 15 липня 2026 року - змінити.

Збільшити стягнуті з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу до 7 500 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.В. Желепа

Судді Н.В. Поліщук

В.В. Соколова