Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №753/14620/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року місто Київ.

Справа № 753/14620/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/10416/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Головуючого судді: Желепи О.В.,

суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Носіка Юрія Володимировича в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 березня 2026 року (у складі судді Коренюк А.М.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Управлінська компанія "Житло-Сервіс" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості

ВСТАНОВИВ

ТОВ "Управлінська компанія "Житло-Сервіс" у липні 2025 року звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.

Посилаючи на те, що відповідачка ОСОБА_2 з 19.07.2017 року користується квартирою АДРЕСА_1 відповідно до Акту приймання-передачі майнових прав на об`єкт до Договору купівлі продажу майнових прав № 8407/РН-К від 14.11.2014 року, а 25.11.2022 року право власності на вказану квартиру вона зареєструвала, отримувала надані позивачем житлово-комунальні послуги з 01.07.2016 року з обслуговування, експлуатації збудованого із залученням коштів фізичних та юридичних осіб житлового будинку АДРЕСА_2 , переданого позивачу в обслуговування відповідно до наказу ПАТ ХК «Київміськбуд» від 31.03.2016 року № 00024/8-16 з актом приймання-передачі б/н від 09.06.2016 року , розпорядження Дарницької РДА в м.Києві від 04.05.2016 року № 304 про присвоєння поштової адреси, при цьому ОСОБА_2 не виконували зобов`язання по їх оплаті, як спожиті послуги, чим спричинила позивачу, який був експлуатуючою організацією, яка здійснювала обслуговування будинку АДРЕСА_2 , матеріальні збитки у вигляді недоотримання у повному обсязі плати за житлово-комунальні послуги, загальна сума заборгованості станом на 01.07.2025 року за період з 01.11.2016 року по 24.11.2022 року становить 21 282 грн. 97 коп, й складається із таких складових: за послуги з опалення МЗК (компенсація) - 1 605 грн. 48 коп., за період з 17.07.2017 року по 24.11.2022 року - заборгованість за централізоване опалення - 2 674 грн. 00 коп., заборгованість з утримання будинку споруд і прибудинкової території - 17 003 грн. 04 коп.

Окрім того, ТзОВ "Управлінська компанія "Житло-Сервіс" ставиться вимога про стягнення з ОСОБА_2 3 789 грн. 71 коп. - індексу інфляції та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості - 1 201 грн. 10 коп., а всього - 26 273 грн. 78 коп.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 березня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відальністю "Управлінська компанія "Житло-Сервіс" 18 362 грн. 93 коп. - заборгованості за період з 19.07.2017 року по 24.11.2022 року з утримання будинків, споруд та прибудинкової території, 4 022 грн. 92 коп. - інфляційну складову боргу, 1 179 грн. 00 коп. - три відсотки річних, нарахованих на суму заборгованості, 2 715 грн. 51 коп. - судового збору, а всього - 26 280 грн. 36 коп.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник відповідача 10 квітня 2026 року подав через систему «Електронний суд» до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення ухвалено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленим, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вважає, що суддя першої інстанції не зберігав об`єктивність і неупередженість всупереч вимогам ч. 5 ст. 12 ЦПК України у зв`язку з чим створив позивачеві умови для покращення його процесуальної позиції, чим позивач недобросовісно скористався, виправивши ті недоліки розрахунків, на які вказував відповідач у своїх запереченнях і які мали стати підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Вказує, що оновлені позивачем розрахунки позовних вимог збільшили розмір позовних вимог по інфляційним нарахуванням і трьом процентам річних та зменшили розмір вимог по заборгованості з оплати за житлово-комунальні послуги.

Також вважає, що суд неправомірно не залишив позовну заяву без руху, оскільки позивачем копії письмових доказів оформлені з порушенням вимог ЦПК України, не зазначено чи наявні у позивача оригінали поданих доказів, а розрахунки, поданні позивачем вважає нечіткими та непрозорими.

Вказує, що позивач не сформував і не надав відповідачеві розрахункового чи платіжного документа на оплату наданих послуг за жоден з календарних місяців за період, охоплений позовною заявою. Позивач ніколи не направляв відповідачеві ні рахунку, ні рахунку-фактури, ні квитанції, ні будь-якого іншого документа на оплату своїх послуг. Без такого документа відповідач не мав достовірної інформації про розмір належного з нього платежу, про належного отримувача платежу та про банківські реквізити, за якими платіж необхідно здійснити.

Зазначає, що відповідач набула квартиру 29 липня 2017 року, тоді як суд безпідставно стягнув з неї плату за житлово-комунальні послуги, інфляційні нарахування та 3% річних по цій квартирі за період з 19 липня 2017. Також вказує, що відповідач у період володіння квартирою була зареєстрована і проживала за іншою адресою, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади. Відтак вказує, що послуг з вивезення та утилізації твердих побутових відходів відповідач не отримувала, оскільки сама квартира перебувала у стані "після будівельників", без ремонту і не приводилась у стан, придатний для проживання в ній.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою.

30 квітня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив позивача, яким просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. 8 травня 2026 року від позивача повторно надійшов відзив аналогічного змісту.

Вказує, що всі дії судді були спрямовані на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, і суддя ні в якому разі не проявляла будь-якого прихильного ставлення до якоїсь із сторін процесу, а уточнений розрахунок який був поданий до суду від Позивача, стосувався виключно усунення із судового розгляду того, що не має істотного значення для вирішення справи, і більш того даний розрахунок був поданий у відповідь на заяву Відповідача про застосування строку позовної давності.

Вказує, що докази, додані до позовної заяви оформлені та завірені належним чином.

Зазначає, що сторона відповідача, вказуючи на нечіткість розрахунків, не обґрунтовує у чому полягає така нечіткість. Натомість вважає розрахунки, викладені у позовній заяві, належно обґрунтованими.

Вказує, що відповідач ухилялася від отримання і ігнорувала всі направлені на її адресу рахунки про необхідність оплати отриманих нею житлово-комунальних послуг.

19 травня 2026 року представник відповідача подав до Київського апеляційного суду заперечення на відзив та заяву про застосування до позивача заходу процесуального примусу у формі штрафу, які обґрунтовував тим, що стороною позивача пропущений строк на подачу відзиву. Також зазначає, що позивачем, всупереч вимогам законодавства, не вручено копію відзиву відповідачу.

Проаналізувавши зазначені заяви та матеріали справи, апеляційний суд не вбачає підстав для їхнього задоволення з огляду на наступне.

Як зазначено вище ухвалою Київського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою. У даній ухвалі судом встановлено строк на подачу відзиву - 5 днів з моменту отримання даної ухвали. Як вірно зазначено представником відповідача дану ухвалу було доставлено до системи «Електронний суд» 25 квітня 2026 року. Відтак, відзив позивача на апеляційну скаргу, поданий 30 квітня 2026 року вважається таким, що поданий у строк, визначеною ухвалою.

Згідно з ч. 4 ст. 360 ЦПК України до відзиву на апеляційну скаргу додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

До відзиву було також додано скрін-копію електронного листа, з якого вбачається, що електронний примірник відзиву було направлено представнику відповідача, адвокату Носіку Ю.В., на його чинну електронну пошту, яку останній зазначає у поданих ним процесуальних документах. Апеляційний суд, за аналогією закону, а саме ч. 7 ст. 272 ЦПК України, згідно якої якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє, вважає такі докази належним підтвердженням виконання позивачем ч. 4 ст. 360 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції вважав встановленими такі обставини :

Відповідачка ОСОБА_2 з 19.07.2017 року є мешканкою, користувачем, власницею квартири АДРЕСА_1 відповідно до Акту приймання-передачі майнових прав на об`єкт до Договору купівлі продажу майнових прав № 8407/РН-К від 14.11.2014 року, а 25.11.2022 року право власності на вказану квартиру ОСОБА_2 зареєстровано, яка отримувала надані позивачем житлово-комунальні послуги з 01.07.2016 року з обслуговування, експлуатації збудованого із залученням коштів фізичних та юридичних осіб житлового будинку АДРЕСА_2 , переданого відповідно до наказу ПАТ ХК «Київміськбуд» від 31.03.2016 року № 00024/8-16 з актом приймання-передачі б/н від 09.06.2016 року позивачу, розпорядження Дарницької РДА в м. Києві від 04.05.2016 року № 304 про присвоєння поштової адреси, при цьому ОСОБА_2 не виконувала зобов`язання по їх оплаті, чим спричинила позивачу, який був експлуатуючою організацією, яка здійснювала обслуговування будинку АДРЕСА_2 , матеріальні збитки у вигляді недоотримання у повному обсязі плати за житлово-комунальні послуги, загальна сума заборгованості станом на 01.07.2025 року за період з 01.11.2016 року по 24.11.2022 року становить 21 282 грн. 97 коп., й складається із таких складових: за послуги з опалення МЗК (компенсація) - 1 605 грн. 48 коп., за період з 17.07.2017 року по 24.11.2022 року - заборгованість за централізоване опалення - 2 674 грн. 00 коп., заборгованість з утримання будинку споруд і прибудинкової території - 17 003 грн. 04 коп.

Як власник квартири відповідач отримував послуги в багатоквартирному будинку, які надавались усім мешканцям такого будинку.

Відповідачем в ході розгляду справи заявлено про застосування до спірних правовідносин позовної давності за період вимог позову заборгованості з листопада 2016 року по березень 2017 року в сумі 2 914 грн. 37 коп.

Позивачем було подано до суду новий розрахунок заборгованості за період з липня 2017 року по листопад 2022 року на суму 23 564 грн. 85 коп., тобто вимоги в межах строку позовної давності, яка складається із таких складових: 18 362 грн. 93 коп. - заборгованості за період з 19.07.2017 року по 24.11.2022 року з утримання будинків, споруд та прибудинкової території, 4 022 грн. 92 коп. - інфляційну складову боргу, 1 179 грн. 00 коп. - три відсотки річних, нарахованих на суму заборгованості.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, застосувавши позовну давність, дійшов висновку що вимоги позову з липня 2017 року по листопад 2022 року на суму 23 564 грн. 85 коп є доведеними, оскільки за період проживання відповідача у вказаній квартирі позивачем як обслуговуючою організацією в указаний період щоденно надавались вказані житлово-комунальні послуги. Відповідач щомісяця отримував від позивача рахунки на їх оплату із зазначенням суми, однак платежі не здійснювалися взагалі, що визнається відповідачем, що призвело до утворення заборгованості за вказаний період.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 319, 322 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів).

Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Відповідно до частин 1, 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Згідно статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно статті 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачами, всупереч положенню ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів своєчасної та у повному обсязі сплати наданих житлово-комунальних послуг та відсутності заборгованості перед позивачем по оплаті цих послуг.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується зі встановленим судом фактом порушення прав позивача.

Доводи апеляційної скарги щодо не проживання відповідача у квартирі і, відповідно відсутність факту користування житлово-комунальними послугами, колегія суддів відхиляє, оскільки такі послуги необхіднідля функціонування будинку.

Крім того відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції 2017 року, споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

У пункті 29 Правил зазначено, що споживач має право на зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання).

Отже, споживач має право не сплачувати вартість житлово-комунальних послуг у випадку, якщо він подасть відповідну письмову заяву до надавача послуг та документально оформить свою відсутність в квартирі.

Відповідачем не надано доказів звернення до ТОВ "Управлінська компанія "Житло-Сервіс" із заявою про не проживання у квартирі АДРЕСА_1 у спірний період та що вона бажає припинити отримання житлово-комунальних послуг на певний час, зокрема, на час її відсутності за вказаною адресою, а тому підстав для звільнення відповідача від оплати житлово-комунальних послуг немає.

Також апеляційний суд звертає увагу, що твердження апеляційної скарги, що ОСОБА_2 набула квартиру 29 липня 2017 року, спростовується актом приймання-передачі майнових прав на об`єкт до Договору купівлі продажу майнових прав № 8407/РН-К від 14.11.2014 року, складеним 19 липня 2017 року.

Колегія суддів вважає, що суд правомірно вважав датою початку користування квартирою, дату її прийняття за актом, а не дату юридичної реєстрації права власності.

Щодо неотримання рахунків від позивача на оплату, то доцільно зауважити, що обов`язок оплати житлово-комунальних послуг виникає у споживача на підставі положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21 серпня 2019 року, тому такі доводи є неспроможними і відхиляються.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, зазначеної у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 915/400/18, за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку сплати платежів.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 28 березня 2018 року у справі № 910/32579/15, від 22 травня 2018 року у справі № 923/712/17, від 21 січня 2019 року у справі № 925/2028/15, від 02 липня 2019 року у справі № 918/537/18, від 29 серпня 2019 року у справі № 905/2245/17.

Не знайшли свого підтвердження і доводи апеляційної скарги щодо неналежного оформлення додатків до позовної заяви, оскільки, з аналізу матеріалів справи вбачається, що вони були прошнуровані, пронумеровані, підписані директором товариства та скріплені печаткою.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційного суду про безпідставне прийняття судом першої інстанції уточненого розрахунку заборгованості позивача, поданого після подачі стороною відповідача заяви про застосування позовної давності.

Колегія суддів звертає увагу, що належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (правовий висновок (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 753/23979/15-ц; у постанові від 3 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц).

Відтак твердження відповідача, що неприйняття судом нового розрахунку позивача призвело б до відмови у задоволенні позову, суперечить чинному законодавству та судовій практиці, оскільки суд, у випадку незгоди з розрахунком та необхідністю застосування позовної давності, мав провести власний розрахунок.

Між тим, апеляційний суд враховує довід апеляційної скарги щодо фактичного збільшення інфляційних витрат Товариством під час проведення перерахунку.

Звертаючись до суду з позовом, Товариство просило суд стягнути заборгованість за надані послуги, яка становить 26 273 грн. 78 коп., що складається з: за період з 17.07.2017 року по 24.11.2022 року - заборгованість за централізоване опалення та за послуги з опалення МЗК (компенсація)- 4 279 грн. 93 коп., заборгованість з утримання будинку споруд і прибудинкової території - 17 003 грн. 04 коп, 3 789 грн. 71 коп. - індексу інфляції та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості - 1 201 грн. 10 коп., а всього - 26 273 грн. 78 коп.

Згодом позивачем було подано до суду новий розрахунок заборгованості з урахуванням строку позовної давності, за результатом якого сума інфляційних втрат збільшилась до 4022 грн 92 коп., між тим позовні вимоги під час розгляду справи ТОВ «УП «Житло-Сервіс» не змінювало та не доповнювало.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Суд не вправі змінювати заявлені позивачем вимоги, предмет та підстави позову.

Принцип диспозитивності цивільного судочинства покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом не повинен виходити за межі цих вимог.

Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог.

Приписами частини другої ст. 264 ЦПК України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Однак суд першої інстанції, не врахувавши вищезазначені норми та не проаналізувавши наданий позивачем новий розрахунок заборгованості, стягнув з відповідача суму заборгованості, що складається в тому числі з інфляційних втрат, сума яких є більшою, ніж було заявлено позивачем у прохальній частині позову.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вищевикладене, оскаржуване рішення слід змінити, зменшивши стягнуту з відповідача інфляційну складову боргу з 4 022 грн. 92 коп. до 3 789 грн 71 коп., а від так загальну суму боргу - з 23 564,85 грн до 23 331,64 грн.

В іншій частині рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. а тому відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України скасуванню не підлягає.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки наслідком апеляційного перегляду справи є часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 (0,99%) та як наслідок часткове задоволення позову ТОВ «УК «Житло-Сервіс» (88,80%), на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути пропорційно до частини задоволених вимог 2 688,86 грн судового збору за розгляд справи районним судом та з позивача на користь відповідача слід стягнути 32,26 грн судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Відтак, провівши взаєморозрахунок, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 656,60 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374- 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Носіка Юрія Володимировича в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 березня 2026 року - змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Управлінська компанія "Житло-Сервіс" 18 362 грн. 93 коп. - заборгованості за період з 19.07.2017 року по 24.11.2022 року , 3 789 грн 71 коп - інфляційну складову боргу, 1 179 грн. 00 коп. - три відсотки річних, нарахованих на суму заборгованості , а всього заборгованість в сумі 23 331 грн 64 коп. (двадцять три тисячі триста тридцять одну грн. шістдесят чотири коп.)

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Управлінська компанія "Житло-Сервіс" судовий збір у розмірі 2 656,60 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.В. Желепа

Судді Н.В. Поліщук

В.В. Соколова