Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №761/30340/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року місто Київ

Справа № 761/30340/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/9210/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду апеляційні скарги ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Падох Оксаною Іванівною, ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Чубою Володимиром Дмитровичем, та ОСОБА_3 , подану представником - адвокатом Міцкевич Світланою Іванівною, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 лютого 2026 року (ухвалено у складі судді Савчук Ю.Н., повне рішення складено 12 лютого 2026 року),

апеляційні скарги ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Падох Оксаною Іванівною, та ОСОБА_3 , подану представником - адвокатом Міцкевич Світланою Іванівною, на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 березня 2026 року (ухвалено у складі судді Савчук Ю.Н., повне рішення складено 30 березня 2026 року)

у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

18 липня 2025 року позивач звернувся до суду із цим позовом, який обґрунтовував тим, що 18 грудня 2024 року він прийшов на особистий прийому до депутатки Київської міської ради ОСОБА_1 з приводу її депутатської діяльності. Указаний прийом відбувався в адміністративній будівлі Київської міської ради за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36. Після особистого прийому він зустрівся зі своїм знайомим ОСОБА_5 на першому поверсі адміністративної будівлі. Фотозйомка вказаної зустрічі була здійснена помічницями депутатки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без згоди позивача. Того ж дня ОСОБА_1 виклала на власній сторінці у соціальній мережі «Facebook» під іменем «ОСОБА_1» без згоди позивача публікацію з фотографіями, на яких зображений ОСОБА_4 та громадянин ОСОБА_5 . Публікація містила інформацію такого змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_5» (посилання на джерело: ІНФОРМАЦІЯ_6/).

Позивач вважав розміщення його фото у дописі без його згоди та його розповсюдження в інформаційному просторі є порушенням права на недоторканність та повагу до приватного життя, яка потребує судового захисту, у вигляді вилучення публікацій.

Зазначав, що розміщення фотографії у соціальних мережах є публічним поширенням інформації у вигляді фотографічного зображення, а тому така публікація може бути здійснена лише за згодою особи, а відсутність такої згоди є порушенням права особи на особисте життя. Оприлюднивши інформацію у соціальній мережі, відповідач розповсюдила неправдиву та недостовірну інформацію щодо позивача, адже вона не відповідає дійсності. Зважаючи на викладене позивач просив:

1) визнати дії помічниць депутатки Київської міської ради ОСОБА_1, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо здійснення фотофіксації 18 грудня 2024 року у приміщенні Київської міської ради ОСОБА_4 без його згоди - протиправними;

2) визнати дії депутатки Київської міської ради ОСОБА_1 щодо публікації на власній сторінці у соціальній мережі «Facebook» допису з фотографіями, на яких зображений ОСОБА_4 , протиправними та зобов`язати ОСОБА_1 вилучити зі своєї сторінки у соціальній мережі фейсбук під іменем «ОСОБА_1» фотоматеріали стосовно нього без отримання його згоди;

3) зобов`язати депутатку Київської міської ради ОСОБА_1 видалити опубліковані 18 грудня 2024 року фотоматеріали, розміщенні на її власній соціальні мережі «Facebook».

Короткий зміст рішення та додаткового рішення суду першої інстанції

Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 02 лютого 2026 року позов задовольнив у повному обсязі.

Визнав дії помічниць депутатки Київської міської ради ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо здійснення фото фіксації 18 грудня 2024 року у приміщенні Київської міської ради ОСОБА_4 без його згоди - протиправними.

Визнав дії депутатки Київської міської ради ОСОБА_1 щодо публікації на власній сторінці у соціальній мережі «Facebook» допису з фотографіями, на яких зображений ОСОБА_4 (Джерело: ІНФОРМАЦІЯ_1 - протиправними.

Зобов`язав ОСОБА_1 вилучити зі своєї сторінки у соціальній мережі «Facebook» під іменем «ОСОБА_1» опубліковані 18 грудня 2024 року фотоматеріали.

Стягнув із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 по 403,73 грн судового збору з кожної.

Додатковим рішенням від 27 березня 2026 року - заяву представника позивача ОСОБА_4 - адвоката Татаржинського М.В. про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково та вирішив ухвалити у справі додаткове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 по 2 333,33 грн витрат на професійну правничу допомогу та по 1 600 грн витрат на проведення експертизи з кожної. У задоволенні іншої частини вимог відмовив.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги

Із рішенням суду не погодилися відповідачі, представниками подані апеляційні скарги.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, неправильно встановив фактичні обставини, неправильно застосував норми матеріального права та допустив істотні порушення норм процесуального права.

Посилається на те, що суд не дослідив обставини створення матеріалів, на яких містились зображення позивача, не дослідив факт наявності згоди позивача на створення відповідних матеріалів, не з`ясував наявність законодавчих винятків щодо надання згоди особою на створення матеріалів із її зображенням, а також не дослідив факту відсутності матеріалів із відповідним зображенням позивача на сторінці ОСОБА_1 у Facebook на дату судового розгляду.

Вказує, що позивач сам прийшов на прийом до ОСОБА_1 із наміром здійснювати відеофіксацію, повідомляв про подальше розміщення відповідних матеріалів у мережі Інтернет, фактично створював та поширював власні матеріали щодо цієї події, а тому не міг вважати обставини такої зустрічі приватними чи такими, що виключають можливість фіксації.

Зазначає, що суд не врахував публічний характер спірних обставин, оскільки фотоматеріали стосувалися події, яка відбулася в адміністративній будівлі Київської міської ради, за участю особи, яка позиціонувала себе як громадський діяч, адвокат, активіст та була пов`язана з діяльністю депутатки Київської міської ради ОСОБА_6 , а тому суд мав оцінити не лише право позивача на захист зображення, а й наявність суспільного інтересу до обставин можливої передачі грошових коштів як неправомірної вигоди у приміщенні Київської міської ради.

Вважає, що суд безпідставно виходив із доведеності обставин, які належними доказами не підтверджені, зокрема здійснення фотографування саме помічницями ОСОБА_1 до того ж обома одразу.

Посилається на те, що суд не врахував, відсутності спірних фотоматеріалів на сторінці ОСОБА_1 у Facebook на час розгляду справи, що виключає предмет спору.

Зазначає, що суд неправильно застосував норми матеріального права, оскільки фактично розглянув спір крізь призму захисту честі, гідності та ділової репутації, хоча позовні вимоги були заявлені щодо протиправності фотофіксації та публікації зображення, а вимоги про спростування недостовірної інформації чи захист ділової репутації позивачем не заявлялися.

Щодо процесуальних порушень зазначає про те, що справа не підлягала розгляду Шевченківським районним судом м. Києва, оскільки зареєстроване місце проживання відповідачів, а також місце роботи ОСОБА_1 як адвоката знаходяться поза межами територіальної юрисдикції цього суду, натомість належить до підсудності Голосіївського районного суду м. Києва. Суд та позивач безпідставно ототожнили депутатську діяльність ОСОБА_1 у Київській міській раді на громадських засадах із офіційним місцем її роботи.

Також вказує на те, що суд розглянув справу за відсутності належного повідомлення ОСОБА_1 про судові засідання, оскільки надсилав процесуальні документи на електронну адресу « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яка не є її офіційною електронною адресою, та на яку вона не просила надсилати їй процесуальні документи не підтверджувала її згоду на отримання судових повісток у такий спосіб. При цьому, повістки, вручені за довіреністю за адресою «АДРЕСА_4» реально не були вручені будь-кому з відповідачів, оскільки фактично були отримані приватним нотаріусом Войтовським В.С. (його консультантом), який здійснює свою діяльність за тією ж адресою.

Апеляційна скарга ОСОБА_2 обґрунтована тим, що в матеріалах справи відсутні докази здійснення нею фотофіксації позивача, суд розглянув справу за відсутності її належного повідомлення про розгляд справи, а також із порушенням правил територіальної підсудності, оскільки місцем її реєстрації є м. Фастів, а місцем роботи - ГО «Спілка виробників дитячого харчування».

Апеляційна скарга ОСОБА_3 обґрунтована аналогічними підставами щодо відсутності доказів її причетності до фотофіксації позивача, розгляду справи за відсутності її належного повідомлення та з порушенням правил територіальної юрисдикції, а також без з`ясування можливості укладення мирової угоди з нею та ОСОБА_2 .

Із додатковим рішення не погодилися відповідач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , представниками подані апеляційні скарги.

ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки її запереченням у частині наявності ознак зловживання позивачем та його представником процесуальними правами, що виявилося в тому, що вони намагалися стягнути з відповідачів витрати, які фактично не були понесені, і розмір яких був штучно завищений, у зв`язку з чим суд мав застосувати положення ч. 9 ст. 141 ЦПК України та покласти судові витрати на позивача незалежно від результату вирішення спору.

Посилається на те, що представник позивача включив до заявлених витрат участь у судовому засіданні 02 лютого 2026 року, хоча з матеріалів справи вбачається, що він у цьому засіданні участі не брав, а розгляд справи відбувся без участі сторони позивача.

Зазначає, що позивач та його представник фактично двічі включили до складу витрат одну й ту саму суму 4 800 грн за фіксацію та дослідження змісту вебсторінки у мережі Інтернет як окремі витрати на проведення експертизи та одночасно як складову витрат на професійну правничу допомогу, що підтверджує необґрунтованість заявлених витрат і недобросовісність дій позивача та його адвоката.

Вказує на недостовірність розрахунку часу, витраченого адвокатом позивача на участь у підготовчих засіданнях 13 жовтня 2025 року та 06 листопада 2025 року, оскільки відповідні засідання тривали 7 і 37 хвилин відповідно, однак у детальному описі робіт адвокат зазначив по 2 години участі в кожному із засідань, що не відповідає фактичній тривалості засідань і свідчить про штучність розрахунку.

Також зазначає, що суд не врахував невідповідність заявленого розрахунку витрат умовам документа щодо ставок гонорару адвоката, оскільки участь адвоката у суді першої інстанції мала оплачуватися як фіксована послуга, тоді як у рахунку, акті та детальному описі робіт її було фактично розраховано погодинно.

Вважає необґрунтованим включення до витрат часу на підготовку клопотання про долучення доказів, оскільки відповідне клопотання було коротким, не містило належного правового обґрунтування, не мало істотного значення для розгляду справи та фактично не могло обґрунтовувати заявлений розмір витрат.

Крім цього зазначає, що заявлена позивачем сума витрат на правничу допомогу була неспівмірною зі складністю справи, обсягом фактично наданих послуг, тривалістю судових засідань, немайновим характером спору та значенням справи для позивача, який сам не з`явився у судове засідання, не вчиняв дій для мирного врегулювання спору, а також після ухвалення рішення сам повторно опублікував фотоматеріали, видалення яких було предметом його позовних вимог, що свідчить про штучний характер спору.

Звертає увагу на внутрішню суперечливість додаткового рішення, у мотивувальній частині якого суд зазначив про необхідність стягнення 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та згадав «Товариство», хоча спір розглядався за участю фізичних осіб, водночас у резолютивній частині фактично стягнув 7 000 грн витрат на правничу допомогу та 4 800 грн витрат на проведення експертизи.

Апеляційна скарга ОСОБА_3 в цілому містить аналогічні доводи, зокрема щодо наявності ознак зловживання позивачем та його адвокатом процесуальними правами, подання недостовірної інформації про участь адвоката позивача у судовому засіданні 02 лютого 2026 року, а також повторного включення до складу судових витрат однієї й тієї самої суми 4 800 грн, при цьому додаткового зазначає, що додаткове рішення ухвалено за її неналежного повідомлення про розгляд справи.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзивах на апеляційні скарги на основне рішення позивач ОСОБА_4 проти їх задоволення заперечував, вважав рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим та просив залишити апеляційні скарги без задоволення.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначав, що вона помилково ототожнює відеофіксацію прийому, на яку позивач надавав згоду, із подальшою фотофіксацією його зустрічі з ОСОБА_5 після завершення прийому. Наголошує, що позивач не оскаржує відеозапис чи трансляцію самого прийому, а оскаржує саме приховану фотофіксацію після його завершення та подальше оприлюднення у Facebook фотографій, на яких він зображений разом з іншою особою, без його згоди.

Доводи ОСОБА_1 про недоведеність причетності відповідачів до створення фотографій спростовуються самою публікацією ОСОБА_1 , у якій зазначено, що відповідні фото зробили її помічниці.

Щодо доводів про наявність суспільного інтересу, можливу передачу коштів та перебування позивача з ОСОБА_5 у приміщенні Київської міської ради зазначав, що кожна особа має право вільно обирати час і місце зустрічі з іншою особою, а адміністративна будівля Київської міської ради не є режимним об`єктом із повністю обмеженим доступом і тому сам факт зустрічі позивача з іншою особою у приміщенні будівлі не свідчить про правомірність прихованої фотофіксації та публічного поширення фотографій без їх згоди.

Крім того, доводи про відсутність предмета спору через те, що станом на дату розгляду справи відповідний допис видалений є безпідставними, оскільки на час звернення до суду публікація була розміщена у Facebook, що підтверджується звітом про фіксацію вебсторінки, а подальше видалення публікації не звільняє відповідача від відповідальності за вже вчинене порушення.

Щодо доводів про порушення правил підсудності та неналежне повідомлення про розгляд справи посилається на те, що при визначенні адреси відповідачів позивач керувався відкритими офіційними даними, зокрема інформацією на сторінці депутатки Київської міської ради ОСОБА_1 про громадську приймальню в Шевченківському районі міста Києва, а також робочою електронною адресою, зазначеною на офіційному ресурсі Київської міської ради.

Щодо апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_3 викладені аналогічні доводи, зокрема щодо належного повідомлення про розгляд справи шляхом надсилання документів з урахуванням відкритих офіційних даних про депутатку ОСОБА_1 , її помічниць і громадську приймальню.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Падох О.І., а також представник ОСОБА_2 - адвокат Чуба В.Д. та представник ОСОБА_3 - адвокат Міцкевич С.І. кожен окремо апеляційні скарги підтримали, просили їх задовольнити з підстав, викладених у них.

Позивач та його представник - адвокат Татаржинський М.В. у судове засідання не з`явилися, заяв чи клопотань суду не подали, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином через електронний кабінет у ЄСІТС.

Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З урахуванням викладеного та приписів ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторони позивача.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

18 грудня 2024 року ОСОБА_4 прибув на особистий прийом громадян до депутатки Київської міської ради ОСОБА_1 з питань, пов`язаних із її депутатською діяльністю. Особистий прийом відбувався в адміністративній будівлі Київської міської ради за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 36.

Під час особистого прийому здійснювалась його відеофіксація. ОСОБА_4 був обізнаний про таку фіксацію, сам здійснював відеозапис зустрічі та в подальшому оприлюднив відповідні матеріали в мережі Інтернет.

Після завершення особистого прийому ОСОБА_4 на першому поверсі адміністративної будівлі Київської міської ради зустрівся зі своїм знайомим ОСОБА_5 . Під час цієї зустрічі були зроблені фотографії, на яких зображені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Того ж дня ОСОБА_1 на своїй загальнодоступній сторінці у соціальній мережі «Facebook» під іменем « ІНФОРМАЦІЯ_3 » опублікувала допис, до якого долучила фотографії ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

У тексті допису ОСОБА_1 , зокрема, зазначила: «ІНФОРМАЦІЯ_7».

Сторінка ОСОБА_1 у соціальній мережі «Facebook» була відкритою для необмеженого кола користувачів. Опублікований допис та долучені до нього фотографії були доступні невизначеному колу осіб.

04 березня 2025 року ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_1 із вимогою № 04/03-1, у якій, серед іншого, заперечував правомірність здійснення та поширення фотографій із його зображенням без його згоди.

02 квітня 2025 року ОСОБА_1 надала письмову відповідь на зазначену вимогу.

02 липня 2025 року ТОВ «Центр компетенції з формування доказів у мережі Інтернет «ВЕБ-ФІКС» за результатами проведеної фіксації та дослідження змісту вебсторінок у мережі Інтернет склало звіт № 178/2025-ЗВ. Під час проведення дослідження було зафіксовано зміст сторінки ОСОБА_1 у соціальній мережі «Facebook», у тому числі спірний допис від 18 грудня 2024 року та долучені до нього фотографії.

18 липня 2025 року ОСОБА_4 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з цим позовом.

У поданій позовній заяві як адресу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивач зазначив: АДРЕСА_1 . Відомостей про РНОКПП відповідачів позовна заява не містила.

Вказана адреса на офіційному вебсайті Київської міської ради була оприлюднена як адреса громадської приймальні депутатки Київської міської ради ОСОБА_1. Зазначену адресу ОСОБА_1 використовувала також у складених від її імені документах як депутатка Київської міської ради.

Під час розгляду справи суд першої інстанції направляв процесуальні документи відповідачам за зазначеною у позові адресою громадської приймальні, а ОСОБА_1 також на електронну адресу « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

Матеріали справи не містять відомостей про вручення судових повісток ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 особисто за зареєстрованим місцем проживання, через їх електронні кабінети у ЄСІТС або про їх виклик через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України.

Рішення у справі від 02 лютого 2026 року ухвалено за відсутності всіх трьох відповідачів.

Під час апеляційного перегляду відповідачами надано відомості про їх зареєстровані місця проживання та інші докази, які не подавалися до суду першої інстанції.

Зокрема, ОСОБА_2 надала витяг з реєстру територіальної громади, відповідно до якого її зареєстрованим місцем проживання є: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 надала відомості, відповідно до яких її зареєстрованим місцем проживання є: АДРЕСА_3 , а також відомості щодо здійснення нею підприємницької діяльності.

ОСОБА_1 в апеляційному провадженні також повідомила своє зареєстроване місце проживання та місце здійснення адвокатської діяльності.

25 серпня 2025 року ОСОБА_1 склала депутатське звернення № 08/37987, у якому зазначила про зафіксовану 18 грудня 2024 року передачу ОСОБА_4 готівкових коштів невстановленою особою у приміщенні Київської міської ради.

На час розгляду справи судом першої інстанції спірний допис від 18 грудня 2024 року на сторінці ОСОБА_1 у соціальній мережі «Facebook» видалений. Точна дата його видалення матеріалами справи не встановлена.

Позиція суду апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О.В., пояснення представників відповідачів та ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи , додатково подані докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і заявлених у суді першої інстанції вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню , а апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню в обсязі, наведеному нижче, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Указаним вимогам оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.

Щодо належного повідомлення відповідачів про розгляд справи

Усі три відповідачі в апеляційних скаргах посилаються, зокрема, на розгляд справи судом першої інстанції за їх відсутності без належного повідомлення про дату, час і місце судових засідань.

Зазначені доводи перевіряються колегією суддів першочергово, оскільки відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України розгляд справи за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання, якщо такий учасник обґрунтовує свою апеляційну скаргу цією підставою, є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Крім того, відповідачі посилаються на порушення правил територіальної юрисдикції. Відповідно до частини другої статті 378 ЦПК України при вирішенні цього питання має значення, зокрема, чи заявляла особа про непідсудність справи в суді першої інстанції та чи існували поважні причини незаявлення відповідного заперечення.

Тому вирішення питання про належне повідомлення відповідачів передує оцінці їхніх доводів щодо підсудності.

За змістом статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою, та повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

Належне повідомлення учасника процесу має забезпечувати реальну можливість знати про судове провадження, дату та місце розгляду справи і реалізувати передбачені процесуальним законом права.

Перед розглядом справи за відсутності учасника суд повинен пересвідчитися у наявності належних доказів його повідомлення.

Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві як адресу всіх трьох відповідачів зазначено одну й ту саму адресу: АДРЕСА_1.

Водночас ця адреса є офіційно оприлюдненою адресою громадської приймальні депутатки Київської міської ради ОСОБА_1 , а не зареєстрованим місцем проживання кожного з трьох відповідачів.

Так само оприлюднення адреси електронної пошти ОСОБА_1 на офіційному ресурсі як засобу комунікації у межах депутатської діяльності не є тотожним повідомленню нею суду відповідної електронної адреси як адреси для отримання процесуальних документів у конкретній цивільній справі та не доводить факту вручення їй судової повістки.

Позовна заява не містила РНОКПП відповідачів та інших достатніх ідентифікаційних відомостей, які б забезпечили їх однозначну ідентифікацію за допомогою Єдиного демографічного реєстру. Матеріали справи не свідчать про те, що до ухвалення рішення судом було встановлено зареєстровані місця проживання відповідачів та направлено судові повістки за такими адресами.

У разі, коли зареєстроване місце проживання чи перебування, місцезнаходження або місце роботи відповідача не встановлено, процесуальний закон передбачає спеціальний спосіб його виклику, а саме через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України відповідно до частини одинадцятої статті 128 ЦПК України.

Аналогічний алгоритм дій суду визначений у постанові Верховного Суду від 20 травня 2026 року у справі № 199/15273/25.

Відомостей про здійснення такого виклику щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 матеріали справи не містять.

За таких обставин наявні у справі відомості про надсилання судової кореспонденції за адресою громадської приймальні ОСОБА_1 та на зазначену позивачем електронну адресу не дають підстав для висновку, що кожен із відповідачів був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду.

Таким чином, справа була розглянута судом першої інстанції за відсутності відповідачів, які не були належним чином повідомлені про її розгляд, і кожен з них обґрунтовує свою апеляційну скаргу цією обставиною.

Указане відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Ця обставина одночасно є поважною причиною того, що відповідачі не могли реалізувати у суді першої інстанції право на подання доказів, відзивів, заперечень та клопотань, у тому числі своєчасно порушити питання про недотримання територіальної підсудності, а тому колегія суддів приймає та досліджує докази, додані відповідачами до апеляційних скарг, оскільки неможливість їх подання в суді першої інстанції була зумовлена причинами, які від них об`єктивно не залежали.

З тієї ж причини відсутні підстави застосовувати до доводів про територіальну підсудність передбачене частиною другою статті 378 ЦПК України застереження щодо незаявлення про непідсудність справи в суді першої інстанції без поважних причин.

Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, додаткове рішення від 27 березня 2026 року, яким вирішено похідне від результату розгляду справи питання про розподіл судових витрат, також не може зберігати чинність та підлягає скасуванню.

Щодо територіальної підсудності справи

Перевіривши доводи відповідачів про необхідність направлення справи для розгляду іншому суду за встановленою територіальною підсудністю, колегія суддів не знаходить для цього підстав враховуючи таке.

Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Водночас ЦПК України передбачає спеціальні правила визначення територіальної підсудності у випадках, коли зареєстроване місце проживання або перебування відповідача позивачеві невідоме.

Згідно з частиною дев`ятою статті 28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

Частиною п`ятнадцятою статті 28 ЦПК України передбачено, що позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред`являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

На час звернення із позовом ОСОБА_4 не були відомі зареєстровані місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Доступними для нього були офіційно оприлюднені відомості про адресу громадської приймальні ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 . Більш того, сама ОСОБА_1 використовувала цю адресу у документах, складених нею як депутаткою міської ради.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 10 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» депутат місцевої ради зобов`язаний визначити й оприлюднити дні, години та місце прийому виборців, інших громадян, вести регулярний, не рідше одного разу на місяць, прийом виборців, розглядати пропозиції, звернення, заяви та скарги членів територіальної громади.

Таким чином, громадську приймальню депутата слід вважати офіційно визначеним та оприлюдненим місцем здійснення передбаченої законом форми депутатської діяльності.

Колегія суддів враховує, що депутат місцевої ради за загальним правилом здійснює свої депутатські повноваження, не припиняючи виробничої або службової діяльності, а тому відповідна місцева рада не є його роботодавцем і громадська приймальня не є «місцем роботи» у трудово-правовому розумінні. Водночас частина дев`ята статті 28 ЦПК України використовує ширше поняття - «місце постійного заняття (роботи)».

Зміст цієї норми не дає підстав обмежувати поняття постійного заняття виключно місцем виконання роботи за трудовим договором.

Для цілей визначення територіальної підсудності у конкретних обставинах цієї справи громадська приймальня ОСОБА_1 має значення як офіційно визначене і публічно оголошене місце систематичного здійснення нею депутатських повноважень та прийому громадян.

Додаткового значення набуває й характер спірних правовідносин, оскільки ОСОБА_4 прибув саме на особистий прийом до ОСОБА_1 як депутатки Київської міської ради, спірний допис стосувався обставин цього прийому та подій безпосередньо після нього, а ОСОБА_1 діяла та позиціонувала себе у відповідних правовідносинах саме як депутатка місцевої ради.

Тому посилання ОСОБА_1 на те, що її професійним місцем роботи є місце здійснення адвокатської діяльності, не спростовує можливості застосування частини дев`ятої статті 28 ЦПК України.

Так само отримані лише під час апеляційного перегляду відомості про зареєстровані місця проживання відповідачів не свідчать про неправомірність обраного позивачем способу визначення підсудності на момент звернення до суду, оскільки підсудність оцінюється виходячи з обставин і доступних відомостей, які існували на час пред`явлення позову та вирішення питання про відкриття провадження.

Відсутність у позивача РНОКПП відповідачів або інших достатніх ідентифікаторів не може покладати на нього обов`язок самостійно отримувати захищені персональні відомості про зареєстроване місце проживання фізичних осіб як передумову доступу до суду.

За таких обставин, з урахуванням невідомого для позивача зареєстрованого місця проживання відповідачів, офіційного оприлюднення адреси громадської приймальні ОСОБА_1 , використання нею цієї адреси у депутатській діяльності, а також безпосереднього зв`язку спору з такою діяльністю, звернення до суду за місцем її постійного заняття відповідало правилам альтернативної територіальної підсудності, встановленим статтею 28 ЦПК України.

Тому передбачених статтею 378 ЦПК України підстав для скасування рішення із направленням справи для розгляду іншому суду за територіальною підсудністю немає.

Враховуючи встановлену вище обов`язкову підставу для скасування рішення внаслідок неналежного повідомлення відповідачів та відсутність підстав для передачі справи іншому суду, апеляційний суд вирішує спір по суті на підставі наявних у справі та прийнятих апеляційним судом доказів.

Щодо вимог до ОСОБА_1 про визнання протиправним поширення фотографій

Відповідно до частини першої статті 270 ЦК України фізична особа має право, зокрема, на недоторканність особистого життя та інші особисті немайнові права.

Згідно з частиною першою статті 307 ЦК України фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.

Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом (частина третя статті 307 ЦК України).

За приписами статті 308 ЦК України фотографія, на якій зображено фізичну особу може бути публічно розповсюджена лише за її згодою, крім випадків коли така особа позувала авторові за плату або якщо це викликано необхідністю захисту інтересів такої особи чи інтересів інших осіб.

Верховний Суд у постанові від 19 липня 2023 року у справі № 214/11028/21 виходив із того, що згода на використання зображення може бути виражена різними способами, у тому числі мовчазною згодою. Водночас мовчазна згода може мати значення лише стосовно тих конкретних обставин зйомки та використання зображення, щодо яких поведінка особи об`єктивно дає підстави вважати, що вона погодилася на відповідні дії.

У цій справі матеріалами підтверджено, що під час особистого прийому у ОСОБА_1 . ОСОБА_4 знав про здійснення відеофіксації, сам здійснював запис та надалі оприлюднював його.

Проте предметом спору не є використання зображення позивача під час такого прийому. Спірними є інші фотографії, зроблені вже після закінчення прийому під час зустрічі ОСОБА_4 з ОСОБА_5 в приміщенні їдальні, та їх подальше розміщення ОСОБА_1 у соціальній мережі.

Згода особи на відеозапис однієї конкретної публічної події не може без додаткових фактичних підстав тлумачитися як необмежена згода на будь-яку подальшу фотофіксацію цієї особи та публічне поширення інших зображень, зроблених за інших обставин.

Доказів того, що ОСОБА_4 бачив процес виготовлення саме двох спірних фотографій з ОСОБА_5 , позував для них, був обізнаний про їх виготовлення або до публікації надав згоду на їх поширення, матеріали справи не містять.

Не свідчить про надання такої згоди й поведінка позивача після здійснення публікації, оскільки спілкування ОСОБА_4 у коментарях під уже оприлюдненим дописом, у тому числі використання ним висловлювань про те, що його дії перебувають «у рамках закону», стосувалося реакції на вже здійснену публікацію та саме по собі не підтверджує попередньої або наступної згоди на використання його фотографічного зображення.

Не має такого значення і відсутність у вимозі № 04/03-1 від 04 березня 2025 року окремо сформульованої вимоги саме про видалення допису, оскільки обрання особою на досудовій стадії одного способу реагування на порушення не означає відмови від передбаченого законом права на судовий захист.

Колегія суддів також не знаходить установленими передбачені частиною третьою статті 308 ЦК України обставини, які б давали право на поширення фотографії без згоди позивача.

Так, ОСОБА_1 обґрунтовує публікацію суспільним інтересом до можливої передачі грошових коштів у приміщенні органу місцевого самоврядування та необхідністю реагування на можливі корупційні прояви.

Безперечно, питання запобігання та викриття корупції становлять значний суспільний інтерес, а діяльність осіб, які беруть участь у громадському чи політичному житті, може бути предметом ширшої публічної дискусії.

Водночас існування загального суспільного інтересу до протидії корупції саме по собі не звільняє особу від необхідності довести передбачену частиною третьою статті 308 ЦК України необхідність поширення конкретної фотографії без дозволу особи, яка на ній зображена.

Зафіксована на фотографії передача коштів сама по собі не дає можливості визначити правову природу такої передачі, джерело коштів, мету передачі чи наявність у діях будь-якої особи ознак правопорушення.

На момент публікації ОСОБА_1 не мала встановлених уповноваженим органом даних про те, що зафіксована передача грошових коштів була пов`язана із корупційним або іншим правопорушенням.

При цьому механізми реагування на відомості про можливе правопорушення передбачають можливість звернення до уповноважених державних органів із переданням відповідних матеріалів для їх перевірки.

Натомість у матеріалах справи відсутні докази того, що саме публічне поширення фотографії ОСОБА_4 для невизначеного кола користувачів соціальної мережі було необхідним, тобто таким, без якого захист інтересів інших осіб був неможливим або істотно утрудненим.

Депутатське звернення ОСОБА_1 від 25 серпня 2025 року складене більш ніж через вісім місяців після публікації та вже після звернення ОСОБА_4 до суду, а тому саме по собі не підтверджує існування на 18 грудня 2024 року об`єктивної необхідності у публічному поширенні його фотографії без згоди.

Не змінюють цього висновку й доводи про те, що ОСОБА_4 займається громадською діяльністю, був пов`язаний із діяльністю іншого депутата місцевої ради, здійснював публічні комунікації та сам розміщував відеозапис свого прийому, оскільки такі обставини можуть мати значення при визначенні допустимих меж критики, оцінки діяльності особи та суспільної дискусії щодо неї, однак вони не означають загальної та безстрокової відмови особи від права контролювати використання її зображення.

Саме перебування в адміністративній будівлі Київської міської ради чи наявність у ній систем відеоспостереження також не є тотожним добровільній згоді на оприлюднення сторонніми особами фотографічного зображення в соціальній мережі.

За таких обставин, оскільки доказів надання ОСОБА_4 згоди на поширення спірних фотографій або наявності передбачених законом підстав для їх поширення без такої згоди відповідачкою не надано, позовна вимога про визнання протиправними дій ОСОБА_1 щодо публікації на її сторінці у соціальній мережі «Facebook» допису з фотографіями ОСОБА_4 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про видалення фотоматеріалів

Колегія суддів не знаходить підстав для задоволення вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 видалити спірні фотоматеріали.

Учасниками справи не заперечується та визнається (відзив ОСОБА_4 на апеляційну скаргу ОСОБА_7 т. 2 а. с. 37 зворот), що станом на час розгляду справи судом першої інстанції спірного допису на сторінці ОСОБА_1 не було.

Точна дата його видалення не встановлена.

При цьому зі звіту № 178/2025-ЗВ від 02 липня 2025 року достовірно вбачається, що на цю дату спірна публікація існувала та була доступною в мережі Інтернет.

Позов подано 18 липня 2025 року, тобто через шістнадцять днів після такої фіксації.

Позовна заява містить пряме твердження про те, що на момент звернення до суду допис не видалений. ОСОБА_1 , заперечуючи проти позову, не навела конкретної дати видалення та не надала доказів того, що допис був видалений до 18 липня 2025 року.

У пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц вказано, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

За сукупністю цих обставин колегія суддів доходить висновку, що більш вірогідним є висновок про існування спірної публікації на час пред`явлення позову, а тому заявлення відповідної вимоги про її видалення не було безпідставним на час звернення до суду.

Водночас на момент вирішення спору відповідне порушення у цій частині фактично припинено самим відповідачем, спірний матеріал видалений, а отже повторне покладення судом обов`язку вчинити вже фактично здійснену дію не забезпечуватиме поновлення права та не матиме самостійного ефективного змісту.

Тому в задоволенні вимоги про зобов`язання видалити фотоматеріали належить відмовити.

При цьому відсутні підстави для закриття провадження через відсутність предмета спору, оскільки у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 522/3680/22 зазначено, що для застосування пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України предмет спору має бути відсутнім на час пред`явлення позову. Якщо він існував на момент звернення до суду, але припинив існування під час розгляду справи, зокрема у зв`язку з добровільним виконанням відповідачем вимоги, це не утворює передбаченої наведеною нормою підстави для закриття провадження.

Щодо вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, та несе ризик наслідків невчинення відповідних процесуальних дій.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для її вирішення.

Предметом доказування відповідно до статті 77 ЦПК України є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи та підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частинами першою, п`ятою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні. Жодні докази не мають наперед установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності.

ОСОБА_4 обґрунтовував вимоги до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 тим, що саме вони здійснили фотографування його зустрічі з ОСОБА_5 .

Основним доказом, на який посилався позивач, є текст публікації ОСОБА_1 , у якому вона зазначила, що відповідні фотографії зробили «мої помічниці».

Водночас ця фраза не містить прізвищ ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 та сама по собі не дає можливості встановити, хто саме здійснив кожну зі спірних фотографій.

Наявність у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 статусу помічниць ОСОБА_1 у відповідний період підтверджує лише характер їх зв`язку з депутаткою, однак не підтверджує вчинення кожною з них конкретної дії з фотографування позивача.

У матеріалах справи відсутні відеозаписи моменту фотографування, метадані вихідних файлів, показання свідків, повідомлення, листування або інші докази, які б ідентифікували ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 як авторок фотографій.

Обидві відповідачки свою причетність до фотографування заперечують.

ОСОБА_1 в апеляційному провадженні також заперечувала твердження позивача про здійснення фотографування саме цими двома особами та пояснювала інше походження фотографій, зокрема від працівників їдальні КМР.

Колегія суддів враховує, що таке пояснення ОСОБА_1 не повністю узгоджується з текстом її первісної публікації про «моїх помічниць», водночас ця суперечність може ставити під сумнів пояснення ОСОБА_1 щодо джерела отримання фотографій, але не усуває відсутності даних, які б дозволяли індивідуалізувати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як осіб, що здійснили фотофіксацію.

Навіть припущення, що фотографію зробив хтось із помічників ОСОБА_1 , не є достатнім для висновку, що її зробила саме ОСОБА_2 або саме ОСОБА_3 , а тим більше що фотографування одночасно здійснювали обидві відповідачки.

Таким чином, оскільки позивач не довів із необхідним стандартом доказування факту здійснення спірної фотофіксації ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 , позовні вимоги до кожної з них задоволенню не підлягають.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

У цій справі встановлено передбачену пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України обов`язкову підставу для скасування рішення, оскільки справа розглянута за відсутності відповідачів, які не були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання та послалися на цю обставину в апеляційних скаргах.

Додаткове рішення від 27 березня 2026 року як невід`ємна частина основного рішення також підлягає скасуванню.

Водночас підстав для направлення справи на розгляд іншому суду за територіальною підсудністю відповідно до статті 378 ЦПК України колегія суддів не встановила.

За результатами вирішення спору по суті доведено неправомірність поширення ОСОБА_1 фотографій ОСОБА_4 без його згоди. Проте вимога про зобов`язання видалити спірні фотоматеріали задоволенню не підлягає у зв`язку з тим, що на час вирішення спору такі матеріали вже видалені.

Вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволенню не підлягають як такі, що не доведені належними та достатніми доказами.

Апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, оскільки вона просила скасувати рішення в повному обсязі, в тому числі і щодо вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 . Проте апеляційним судом встановлено, що права ОСОБА_3 порушені лише ухваленням рішення в частині задоволення позовних вимог до неї, та стягненням з неї судових витрат. Рішенням, щодо визнання неправомірними дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 її права не порушені, а тому в цій частині апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судові витрати

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та інші витрати, необхідні для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі статтями 137, 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд враховує їх зв`язок із розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність, складність справи, обсяг фактично виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення справи для сторони, а також поведінку сторін під час розгляду справи.

У разі скасування рішення та ухвалення нового суд апеляційної інстанції відповідно до статті 382 ЦПК України здійснює новий розподіл судових витрат.

За подання позову ОСОБА_4 сплатив 1 211,20 грн судового збору.

За наслідками апеляційного перегляду задоволено вимогу, пред`явлену до ОСОБА_1 щодо визнання протиправним поширення нею фотографій із позивачем. Вимога про їх видалення є похідною від цього порушення та стосується одного способу поновлення відповідного особистого немайнового права.

За вимоги до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судовий збір позивачем не сплачувався.

Тому фактично сплачений при поданні позову судовий збір у розмірі 1 211,20 грн належить покласти на ОСОБА_1 .

Матеріалами справи підтверджено понесення ОСОБА_4 витрат у сумі 4 800 грн на отримання звіту № 178/2025-ЗВ за результатами проведеної фіксації та дослідження змісту вебсторінки. Цей доказ був необхідним для фіксації змісту електронної публікації, яка могла бути змінена або видалена, та підтвердив факт її існування, зміст і публічну доступність. Звіт стосується вимог, пред`явлених до ОСОБА_1 , і був використаний судом при вирішенні обґрунтованої частини позову, а тому зазначені витрати є реальними, необхідними і безпосередньо пов`язаними з розглядом справи та підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 у розмірі 4 800 грн.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу стороною позивача надано договір про надання правової допомоги № 01/11-1 від 01 листопада 2024 року, рахунок № 1, акт виконаних робіт, детальний опис наданих послуг, ставки адвокатського гонорару та платіжну інструкцію від 20 лютого 2026 року про сплату адвокату Татаржинському М.В. 22 320 грн.

Оцінюючи заявлені витрати та заперечення ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з такого.

За підготовку позовної заяви, аналіз судової практики, формування додатків і подання позову заявлено 5 годин роботи за ставкою 1 460 грн за годину, загалом 7 300 грн.

З урахуванням обсягу позовної заяви, необхідності дослідження спеціального правового регулювання захисту зображення фізичної особи, електронних доказів та судової практики, відповідний обсяг часу і розмір витрат не є очевидно завищеними.

Такі роботи були необхідними для ініціювання цього провадження та значною мірою стосувалися основної вимоги щодо неправомірного поширення фотографії ОСОБА_1 , яка за результатами апеляційного перегляду визнана обґрунтованою.

Тому витрати у сумі 7 300 грн підлягають відшкодуванню.

За участь адвоката у судовому засіданні 13 жовтня 2025 року заявлено 2 години роботи вартістю 2 920 грн.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що засідання було призначене на 13 год. 00 хв., розпочалося о 13 год. 15 хв. та завершилося о 13 год. 22 хв.

Навіть з урахуванням часу, об`єктивно необхідного для прибуття адвоката до суду, очікування початку засідання та безпосередньої участі в ньому, заявлені дві години не відповідають фактичному обсягу наданої послуги.

Виходячи з критерію розумності, необхідності та фактичного часу, колегія суддів визначає суму, що підлягає компенсації за цю послугу, у розмірі 500 грн.

За участь у судовому засіданні 06 листопада 2025 року також заявлено 2 години роботи вартістю 2 920 грн.

Засідання було призначено на 14 год. 00 хв., фактично розпочалося о 14 год. 14 хв. і завершилося о 14 год. 46 хв.

З урахуванням очікування та безпосередньої участі у засіданні обґрунтованим є відшкодування 45 хвилин роботи адвоката за погодинною ставкою 1 460 грн, що становить 1 095 грн.

За підготовку клопотання про долучення доказів до матеріалів справи заявлено 1 годину роботи вартістю 1 460 грн.

Вказане клопотання було фактично підготовлено та подано, його підготовка передбачала отримання додаткових матеріалів від Київської міської ради і була пов`язана з предметом спору. Витрачений час не є явно надмірним, тому зазначені 1 460 грн підлягають відшкодуванню.

Водночас заявлені 2 920 грн за участь адвоката у судовому засіданні 02 лютого 2026 року компенсації не підлягають, оскільки з матеріалів справи вбачається, що остаточний розгляд справи цього дня відбувся за відсутності сторони позивача та його представника.

Факт включення цієї послуги до детального опису за наведених обставин є підставою для відмови у її компенсації, однак не є достатнім для висновку про зловживання ОСОБА_4 чи його адвокатом процесуальними правами у розумінні статті 44 та частини дев`ятої статті 141 ЦПК України.

Так само не підлягають повторному включенню до суми правничої допомоги 4 800 грн, зазначені в детальному описі як замовлення звіту ВЕБ-ФІКС, оскільки ці витрати окремо враховані судом як фактично понесені витрати, пов`язані з отриманням доказу. Їх повторне стягнення призвело б до подвійного відшкодування однієї й тієї самої витрати.

Таким чином, розумним, необхідним і підтвердженим розміром витрат ОСОБА_4 на професійну правничу допомогу, що підлягає компенсації, є:

7 300 грн підготовка позову;

500 грн участь у судовому засіданні 13 жовтня 2025 року;

1 095 грн участь у судовому засіданні 06 листопада 2025 року;

1 460 грн підготовка клопотання про долучення доказів.

Загалом 10 355 грн.

З огляду на результат розгляду справи та те, що задоволена вимога стосується неправомірних дій саме ОСОБА_1 , зазначені витрати підлягають стягненню з неї на користь позивача.

Підстав для застосування частини дев`ятої статті 141 ЦПК України та покладення витрат на ОСОБА_4 незалежно від результату вирішення справи колегія суддів не встановила.

Таким чином, із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 підлягають стягненню понесені в суді першої інстанції судові витрати у загальному розмірі 16 366,20 грн, з яких: 1 211,20 грн судовий збір; 4 800 грн витрати, пов`язані з отриманням доказу звіту про фіксацію та дослідження змісту вебсторінки; 10 355 грн витрати на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 12, 81, 141, 258, 259, 263, 268, 367, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 лютого 2026 року - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 лютого 2026 року - задовольнити.

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 березня 2026 року - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 лютого 2026 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 березня 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ОСОБА_1 щодо публікації на власній сторінці у соціальній мережі «Facebook» допису з фотографіями, на яких зображений ОСОБА_4 (джерело: ІНФОРМАЦІЯ_6/).

В іншій частині позовних вимог до ОСОБА_1 - відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_8 та ОСОБА_3 - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати, понесені під час розгляду справи в суді першої інстанції, у загальному розмірі 16 366,20 грн, з яких: 1 211,20 грн судовий збір, 4 800 грн витрати, пов`язані з проведенням експертизи та 10 355 грн витрати на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 29 вересня 2026 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова