Постанова від 05 травня 2026 р. у справі №759/9965/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/3933/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року м. Київ

Справа № 759/9965/25

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 вересня 2025 року, ухвалене у складі судді Шум Л.М.,

у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

встановив:

У травні 2025 року позивач КП «Київтеплоенерго» звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з них на свою користь заборгованість:

- за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення у розмірі 13336,58 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 1933,80 грн., три проценти річних у розмірі 465,87 грн., - за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 38663,88 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 5606,26 грн., три проценти річних 1350,59 грн.,

- за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 16 105,08 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 3073,18 грн., три проценти річних 743,88 грн., заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 43 300,53 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 7068,11 грн., три проценти річних 1707,21 грн.,

- заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії в розмірі 29254,09 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 3373,89 грн., три проценти річних в розмірі 800,01 грн., пеню у розмірі 444,51 грн.,

- заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води в розмірі 54937,18 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 6632,14 грн., три проценти річних з 1533,77 грн., пеню у розмірі 899,93 грн.,

- заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1249,18 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання води у розмірі 618,20 грн. та 3496,47 грн. витрат по сплаті судового збору.

Позов мотивовано тим, що в період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року позивач надавав відповідачу послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року - надавав послуги з постачання теплової енергії та гарячої води.

Крім цього, за договором факторингу позивач також набув право вимоги до відповідачів з оплати за надані до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 13 336 грн. 58 коп. та з централізованого постачання гарячої води в розмірі 38 663 грн. 88 коп.

Позивач стверджував, що зобов`язання з надання вищезазначених послуг він виконав повністю та своєчасно, надавши послуги за адресою: АДРЕСА_1 , проте відповідачі зі своєї сторони порушили зобов`язання з оплати наданих послуг, у зв`язку з чим виникла заборгованість у вказаних розмірах, що стало підставою звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 30 вересня 2025 року позов КП «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість:

- за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення у розмірі 13 336,58 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 1933,80 грн., три проценти річних у розмірі 465,87 грн.;

- за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 38 663,88 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 5606,26 грн., три проценти річних 1350,59 грн.;

- за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізоване опалення у розмірі 16 105,08 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 3073,18 грн., три проценти річних 743,88 грн.;

- за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 43 300,53 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 7068,11 грн., три проценти річних 1707,21 грн.;

- за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової розмірі 29 254,09 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 3373,89 грн., три проценти річних в розмірі 800,01 грн., пеню у розмірі 444,51 грн.;

- за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води в розмірі 54 937,18 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 6632,14 грн., три проценти річних з 1533,77 грн., пеню у розмірі 899,93 грн.;

- з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1249,18 грн.;

- з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання води у розмірі 618,20 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь КП «Київтеплоенерго» витрати зі сплати судового збору в розмірі 3496,47 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва у справі № 759/9965/25 про стягнення:

- заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого водопостачання у розмірі 38 663,88 грн., інфляційні втрати у розмірі 5 606,26 грн. і 3% річних у розмірі 1 350,59 грн.,

- заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 43 300,53 грн., інфляційні втрати у розмірі 7 068,11 грн. і 3% річних у розмірі 1 707,21 грн;

- заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води в розмірі 54 937,18 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 6 632,14 грн., три відсотки річних з 1 533,77 грн., пеню в розмірі 899,93 грн.,

- заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання води у розмірі 618,20 грн.,

та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні зазначених позовних вимог.

Також просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва № 759/9965/25 в іншій частині та застосувати строки позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 13 336,58 грн, інфляційні втрати у розмірі 1933,80 грн. і 3% річних у розмірі 465,87 грн., та про стягнення заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 38 663,88 грн, інфляційні втрати у розмірі 5606,26 грн і 3% річних у розмірі 1350,59 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не застосував наслідки пропуску позовної давності, попри те, що у відзиві на позовну заяву відповідач заявила відповідне клопотання, а також не врахував, що за адресою: АДРЕСА_1 відповідач не проживала з 21 квітня 2015 року; з 15 листопада 2016 року відповідач проживала за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором оренди, в період з 24 лютого 2022 року по 22 жовтня 2024 року - за кордоном, а з 22 жовтня 2024 року за адресою: АДРЕСА_3 , з огляду на що відповідач не вважається споживачем послуг, а тому відсутні підстави для стягнення заборгованості за постачання гарячої води.

Крім цього, не погоджуючись із рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій заявила аналогічні вимоги, що й в апеляційній скарзі співвідповідача ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не застосував наслідки пропуску позовної давності, попри те, що у відзиві на позовну заяву відповідач заявила відповідне клопотання.

Апелянт посилається на необґрунтованість стягнення заборгованості за період до 01 травня 2018 року, оскільки за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач не проживала з 18 березня 2012 року, що підтверджується актом про фактичне не проживання осіб, а проживала з 2017 року за адресою: АДРЕСА_4 . Тому відповідач не може вважатися споживачем послуг і відсутні підстави для стягнення заборгованості за постачання гарячої води.

В судовому засіданні відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 підтримали вимоги апеляційних скарг, просили їх задовольнити з наведених у них підстав.

В судовому засіданні представник позивача КП «Київтеплоенерго» - Антонченко А.О. заперечила проти доводів і вимог апеляційних скарг ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , просила відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідачів, з`ясувавши фактичні обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційних скарг ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , колегія суддів дійшла висновку, що скарги підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі своєчасно не сплачували житлово-комунальні послуги, чим порушили зобов`язання зі своєї сторони, що є підставою для стягнення заборгованості за надані до 01 травня 2018 року відповідні житлово-комунальні послуги, та комунальні послуги, що були надані позивачем з 01 травня 2018 року, а також інфляційних втрат і трьох відсотків річних.

Колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони не повністю відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що місце проживання відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстроване у квартирі АДРЕСА_5 з 27 листопада 1982 року і 08 квітня 1986 року відповідно по теперішній час (а.с. 6).

Відповідно до розрахунку заборгованості за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води від 01.04.2025 за адресою: АДРЕСА_1 , в період з 01 липня 2015 року по 01 травня 2018 року на особовий рахунок № НОМЕР_1 нараховано вартість послуг з централізованого опалення в розмірі 13 336,58 грн. і вартість послуг з централізованого постачання гарячої води в розмірі 38 663,46 грн. (а.с. 17-19).

Відповідно до розрахунку заборгованості за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води від 01.04.2025, за адресою: АДРЕСА_1 , на особовий рахунок за № НОМЕР_1 з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року за вказаною адресою надавалися послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 № 630, а з 01 листопада 2021 року - надаються послуги з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1182 і від 21.08.2019 № 830 на підставі затверджених зазначеними постановами типових договорів.

За період споживання з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року нарахована заборгованість за послугами з централізованого опалення - 16 105,08 грн., заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 43 300,53 грн. (а.с. 14, 15)

За розрахунком заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води від 01.04.2025, за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 листопада 2021 року по 30 червня 2025 року на особовий рахунок за № НОМЕР_1 нараховано заборгованість за послуги з постачання теплової енергії на суму 29 254,09 грн., за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води в розмірі 54 937,18 грн.

З розрахунку заборгованості плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води від 01.04.2025, за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 листопада 2021 року по 30 березня 2025 року на особовий рахунок № НОМЕР_1 нараховано плату за абонентське обслуговування послуги з постачання теплової енергії в розмірі 618,20 грн. і плату за абонентське обслуговування послуги з постачання гарячої води в сумі 618,20 грн. (а.с. 15, 16).

Встановивши вищенаведені обставини, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги», комунальні послуги - це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Абзац перший частини першої, частина третя та абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2189 передбачає, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Споживач щомісяця (або з іншою періодичністю, визначеною договором) вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу та електричної енергії), у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним договором, укладеним відповідно до цього Закону. При цьому виконавці комунальних послуг забезпечують деталізацію інформації щодо складових плати у рахунках споживачів.

Згідно зі ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.

Правовідносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення регулювалися Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (Правила № 630), що втратили чинність з 01 травня 2022 року.

Послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв, визначених відповідно до частини третьої статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (п. 3 Правил № 630).

У квартирі (будинку садибного типу) роботи з установлення засобів обліку води і теплової енергії (далі - квартирні засоби обліку) проводяться спеціалізованою організацією, виконавцем, виробником чи постачальником за рахунок коштів споживача (абз. 2 п. 9 Правил № 630).

Квартирні засоби обліку беруться виконавцем на абонентський облік (абз. 2 п. 9 Правил № 630).

Оплата послуг за показаннями засобів обліку води, встановлених у квартирі (будинку садибного типу), проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору холодної та гарячої води у квартирі (будинку садибного типу) незалежно від наявності засобів обліку на вводах у багатоквартирний будинок (абз. 1 п. 10 Правил № 630).

Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 15 цих Правил. Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку (абз. 2 п. 10 Правил № 630).

У разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку (абз. 1 п. 12 Правил № 630).

У разі нездійснення таких заходів споживач не сплачує за опалення місць загального користування будинку (абз. 2 п. 12 Правил № 630).

Відносини між суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання гарячої води, та індивідуальним і колективним споживачем, який отримує або має намір отримати послугу з постачання гарячої води, та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем гарячої води, порядок оплати регулюються Правилами надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1182 (Правила № 1182).

Послуга надається споживачу згідно з умовами типового договору про надання послуги, що укладається з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про житлово-комунальні послуги», та вимогами цих Правил (п. 4 Правил № 1183).

Виконавець забезпечує постачання гарячої води у відповідній кількості та якості послуги, що встановлені нормативами:

за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем - до межі внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку (будівлі) та інженерно-технічних систем приміщення споживача;

за колективним договором, договором з колективним споживачем, індивідуальним договором, договором з власником (користувачем) будівлі - до межі зовнішніх інженерних мереж постачання послуги виконавця та внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку (будівлі) (п. 7 Правил № 1183).

Визначення кількості та якості (щодо температури та тиску) послуги здійснюється відповідно до умов договору:

1) за показаннями вузла комерційного обліку гарячої води та інших засобів вимірювальної техніки - для колективного договору, договору з колективним споживачем, договору з власником (користувачем) будівлі, індивідуального договору;

2) з урахуванням показань вузла (вузлів) розподільного обліку гарячої води (у разі їх наявності) - для індивідуального договору з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем (п. 8 Правил № 1183).

Послуга надається споживачам безперервно, крім часу перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (п. 9 Правил № 1183).

Виконавець зобов`язаний, з-поміж іншого, забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість послуги згідно із законодавством та умовами договорів, зокрема шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів (пп. 1 п. 48 Правил № 1183), а також розглядати у визначений законодавством строк претензії та скарги споживачів, у визначених законом випадках - управителів і проводити відповідні перерахунки розміру плати за послугу в разі її ненадання, надання не в повному обсязі, несвоєчасно або неналежної якості, а також в інших випадках, визначених договором (пп. 5 п. 48 Правил № 1183).

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 7 Закону № 2189 індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Частина перша статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проте, відповідно до частини першої, другої статті 13 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Отже, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги, зокрема, співставлення спожитого обсягу відповідної житлово-комунальної послуги. Споживачі зобов`язані оплатити ті житлово-комунальні послуги, які їм були фактично надані.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що місце проживання відповідачів зареєстроване у квартирі АДРЕСА_5 , а відтак відповідачі вважаються споживачами житлово-комунальних послуг.

Позивач зі своєї сторони виконав зобов`язання, надавав житлово-комунальні послуги з постачання централізованого опалення та гарячої води до 01 травня 2018 року, за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, починаючи з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року, а з 01 листопада 2021 року по 31 березня 2025 року - надавав послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, у свою чергу, відповідачі порушили зобов`язання, сплативши їх вартість не в повному обсязі, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості, інфляційних втрат і трьох відсотків річних.

Проте суд помилково вважав, що позов підлягав задоволенню у повному обсязі, оскільки не з`ясував, з якого розрахунку позивач обчислив суму за надання до 01 липня 2015 послуг з постачання централізованого опалення та гарячої води в розмірі 2516,70 грн. і 4798,40 грн. відповідно, в матеріалах справи відсутній розрахунок зазначеної суми заборгованості та позивачем не обґрунтовано, за який період виникла така заборгованість.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зважаючи на вищевикладене, в задоволенні позовної вимоги в цій частині слід було відмовити.

Крім цього, у відзиві на позовну заяву відповідачі заявили клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності (а.с. 47).

З наявних у справі розрахунків заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води від 01.04.2025 вбачається, що станом на 01 березня 2017 року відповідачам нараховано заборгованість за послуги централізованого опалення у розмірі 21 701,05 грн. та за послуги з постачання гарячої води у розмірі 12 293,32 грн. (а.с. 17).

За змістом ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За правилом частин першої і п`ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У ст. 262 ЦК України зазначено, що заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Згідно зі ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 639//7920/16-ц (провадження № 61-33814св18) і від 11.09.2019 у справі № 201/13602/16-ц (провадження № 61-33028св18) сформульовано правовий висновок, згідно з яким позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 на всій території України установлено карантин, починаючи з 12 березня 2020 року, із подальшим продовженням відповідними постановами його строку.

Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 12, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Надалі, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом від 24.02.2022 № 2102-IX, на території України запроваджено правовий режим воєнного стану, починаючи з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та триває на даний час.

Законом № 2120-IX від 15.03.2022 в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Оскільки Закон України від 30.03.2020 № 540-ІХ про продовження строків позовної давності на строк дії карантину набув чинності 02 квітня 2020 року, то позивачем не пропущено трирічний строк позовної давності щодо стягнення заборгованості з оплати послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 02 квітня 2017 року. Відповідно, до платежів, строк сплати яких настав до 02 квітня 2017 року, позивачем пропущено трирічний строк позовної давності.

З розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 01 березня 2017 року відповідачам нараховано заборгованість за послуги централізованого опалення у розмірі 21 701,05 грн., з них заборгованість, щодо якої відсутній розрахунок та підстави нарахування - на суму 2516 грн. 70 коп., що зазначена станом на 01 липня 2015 року.

Також станом на 01 березня 2017 року за послуги з постачання гарячої води нараховано заборгованість у сумі 12 293,32 грн. , з яких 4798 грн. 40 коп. - заборгованість, щодо якої відсутній розрахунок та підстави нарахування, що зазначена станом на 01 липня 2015 року.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог на суму заборгованості 2516 грн. 70 коп. ( централізоване опалення за період до 01 липня 2015 року) та 4798 грн. 40 коп. ( постачання гарячої води за період до 01 липня 2015 року) - у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог.

Щодо заборгованості, яка виникла у період з 01 липня 2015 року по 01 березня 2017 року : 19 184 грн. 35 коп. ( централізоване опалення) та 7494 грн. 92 коп. ( постачання гарячої води), слід застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні цих позовних вимог.

Отже, позовні вимоги про стягнення заборгованості, що виникла до 01 травня 2018 року, підлягають задоволенню за період з 01 березня 2017 року по 01 травня 2018 року. Сума такої заборгованості за цей період становить: за централізоване опалення: 13 336 грн. 58 коп. - 12 293 грн. 32 коп. = 1043 грн. 26 коп.; за постачання гарячої води : 38 663 грн. 88 коп. - 21 701 грн. 05 коп. = 16 962 грн. 83 коп.

В частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох відсотків річних та інфляційної складової має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова Верховного Суду від 20 березня 2019 р. у справі № 761/26293/16).

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанова Верховного Суду від 19 червня 2019 р. у справі № 646/14523/15).

Перерахувавши розмір інфляційних втрат на суму заборгованості, що виникла до 01.05.2018 року, за період , визначений позивачем у позовній заяві, з 01.01.2024 року по 31.03.2025 року, колегією суддів встановлено, що :

- розмір інфляційних втрат у зв`язку з несплатою заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення ( 1043 грн. 26 коп.) становлять 166 грн. 34 коп., три проценти річних - 39 грн. 10 коп.,

- розмір інфляційних втрат у зв`язку з несплатою заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги централізованого гарячого водопостачання (16 962 грн. 83 коп.) становлять 2704 грн. 56 коп., три проценти річних - 635 грн. 76 коп.

В іншій частині оскаржуваного рішення щодо стягнення заборгованості, яка виникла за період з 01 травня 2018 року по 31 березня 2025 року за послуги з централізованого опалення ( постачання теплової енергії) та постачання гарячої води, плати за абонентське обслуговування, висновки суду першої інстанції відповідають наявним у матеріалах справи доказам та зроблені з дотриманням норм матеріального права.

Доводи апеляційних скарг відповідачів висновків суду у цій частині оскаржуваного рішення не спростовують.

Враховуючи, що вказана заборгованість не була погашена у період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2025 року, то саме за вказаний період позивачем обґрунтовано нараховані інфляційні втрати та три відсотки річних.

Відповідачі не надали контррозрахунок та не спростували правильність обчислення позивачем інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині також обґрунтовано задоволені судом першої інстанції.

Доводи апеляційних скарг про відсутність підстав для стягнення з відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 заборгованості з оплати послуг за постачання теплової енергії та гарячої води, оскільки вони не проживали у квартирі АДРЕСА_5 , апеляційний суд відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до п. 37 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21 серпня 2019 року, споживач не звільняється від оплати послуги за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні ( на іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб.

Водночас, згідно з п. 33, 38 і 40 Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1182 від 11 грудня 2019 року, плата за послугу розраховується виходячи з розміру затвердженого тарифу та обсягу спожитої послуги, визначеного та розподіленого відповідно до законодавства. Споживач здійснює оплату спожитої послуги щомісяця в порядку та строки, визначені договором. У разі ненадання послуги, надання її не в повному обсязі або надання послуги неналежної якості виконавець проводить перерахунок вартості послуги в установленому законодавством порядку та сплачує споживачу неустойку (штраф, пеню) у порядку та розмірі, визначених законом або договором.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

У разі надання неякісних послуг з теплопостачання споживач не позбавлений можливості подати відповідну претензію теплопостачальній організації, як визначено у п. 9 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» : споживач має право складати та підписувати акти-претензії у зв`язку з порушенням порядку надання житлово-комунальних послуг, зміною їхніх споживчих властивостей та перевищенням строків проведення аварійно-відновних робіт.

Пунктом 39 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21 серпня 2019 року, та пунктом 40 Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1182 від 11 грудня 2019 року, визначено, що у разі ненадання послуги, надання її не в повному обсязі або надання послуги неналежної якості виконавець проводить перерахунок вартості послуги в установленому законодавством порядку та сплачує споживачу неустойку ( штраф, пеню) у порядку та розмірі , визначених договором або законом.

Отже, правило щодо можливості неоплати вартості комунальних послуг у разі документального підтвердження фактичного непроживання у квартирі не поширюється на комунальну послугу з постачання теплової енергії ( централізоване опалення). При цьому, споживач звільняється від обов`язку сплачувати вартість послуг за постачання гарячої води, якщо він не проживає у житлі понад 30 календарних днів і за умови документального підтвердження цієї обставини.

Разом з тим, обов`язок з повідомлення виконавця послуг про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором, покладається на відповідача на підставі п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Проте, відповідачами не було подано суду доказів, що вони своєчасно у встановленому законодавством порядку звертались до позивача з заявами та документальним підтвердженням свого непроживання у вказаній квартирі, з метою коригування нарахувань за постачання гарячої води.

Крім цього, відповідачі додали до відзиву на позовну заяву акт виконаних робіт до договору повірки № 8146 від 16.06.2025, згідно з яким гарячої води спожито об`ємом 02296 м.куб. Проте зазначений доказ є неналежним з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої і другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом судового розгляду в цій справі є заборгованість за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води до 01 травня 2018 року, послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води з 01 травня 2018 року по 01 листопада 2021 року і послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період з 01 травня 2021 року по 31 березня 2025 року.

Позовна заява подана до суду першої інстанції 09 травня 2025 року.

Таким чином, інформація про спожитий відповідачами об`єм гарячої води, що міститься в акті повірки № 8146, не може спростовувати обґрунтованість позовних вимог, оскільки в акті зафіксовані показники станом на червень 2025 року, тобто через місяць після пред`явлення позову, що виходить поза межі спірного періоду (до 31 березня 2025 року включно), а відтак такий доказ не береться до уваги.

Також колегія суддів не бере до уваги докази, додані до апеляційної скарги на рішення місцевого суду, виходячи з наступного.

За змістом частин першої і третьої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до матеріалів справи, відповідачі брали участь на стадії провадження в суді першої інстанції, скористалися правом на подання відзиву на апеляційну скаргу та доказів, які на їхню думку доводили обґрунтованість заявлених заперечень, проте не надали докази, які були подані до апеляційної скарги. Крім цього, відповідачі не заявляли клопотання про поновлення процесуального строку для подання нових доказів.

З огляду на вищевикладене, додані до апеляційної скарги докази не беруться до уваги.

Отже, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частина перша статті 141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ціна позову складала 233 097,87 грн., проте з відповідачів солідарно стягнуто на користь позивача всього 193 292 грн. 74 коп., тобто позов задоволено на 82,9%.

За подання позовної заяви позивач сплатив 3496,47 грн, а отже з відповідачів підлягав стягненню на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви в розмірі : 3496,47 грн х 82,9% = 2898,57 ; 2898,57 / 2 = 1449,29 грн. - з кожної.

За подання апеляційних скарг відповідачі сплатили судовий збір у розмірі по 5244,70 грн. кожна.

В апеляційній скарзі відповідачі просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в позові. Проте, за результатами апеляційного перегляду апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, наданих до 01 травня 2018 року, в розмірі 12 293 грн. 32 коп. і 21 701 грн. 05 коп. та нарахованих на ці суми інфляційні втрати і три відсотки річних.

Кожну з апеляційних скарг задоволено на 17,1%, відтак, з позивача на користь кожної з відповідачів підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору: 5244,7 х 17,1% = 896 грн. 84 коп.

Згідно з частиною десятою статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, з відповідачів підлягає стягненню на користь позивача різниця у витратах по сплаті судового збору на суму : 1449 грн. 29 коп. - 896 грн. 84 коп. = 552,45 грн. з кожної.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 вересня 2025 року - скасувати в частині задоволення позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 13 336,58 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 1933,80 грн., три проценти річних у розмірі 465,87 грн., заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 38 663,88 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 5606,26 грн., три проценти річних 1350,59 грн., а також в частині стягнення судового збору та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким зазначені позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 1043,26 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 166,34 грн, три проценти річних у розмірі 39,10 грн., заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 16 962,83 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 2704,56 грн., три проценти річних 635,76 грн.

В іншій частині позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про стягнення заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання - відмовити.

В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 вересня 2025 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» витрати по сплаті судового збору в розмірі по 552,45 грн. з кожної.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 01 жовтня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.