Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №750/6268/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

30 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/6268/26

Головуючий у першій інстанції – Лямзіна Н. Ю.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1687/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.,

суддів Стельмаха А. П., Шитченко Н. В.,

із секретарем – Зіньковець О. О.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Центральний відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 червня 2026 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення майна з-під арешту.

В С Т А Н О В И В :

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі по тексту – Центральний ВДВС у м. Чернігові), в якому просив зняти арешт, накладений на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , а саме 1/5 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , обтяження реєстраційний №10300240, дата реєстрації 29.09.2010 09:41:19, підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, б/н, 29.09.2010, Центральний ВДВС Чернігівського міського управління юстиції, 8 дільниця, об`єкт обтяження: квартира, ідеальна частка 1/5, адреса: АДРЕСА_1 ; власник ОСОБА_1 , обтяжувач: Центральний ВДВС Чернігівського міського управління юстиції, Заявник: Центральний ВДВС Чернігівського міського управління юстиції. Також просить стягнути з Центрального ВДВС у м. Чернігові Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 фактично понесені позивачем судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є власником 1/5 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, а також свідоцтвом про право власності на житло від 10.09.1998.

Маючи намір зареєструвати в ДРРП та відчужити належне йому нерухоме майно, при зверненні до нотаріуса Дудник О. М. дізнався про наявність арешту, внесеного в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Наявність вказаного обтяження у вигляді арешту майна ОСОБА_1 , за відсутності відкритого виконавчого провадження, порушує право власності скаржника на користування та розпорядження належним йому майном.

Посилався на лист від 21.04.2026 №27540 начальника Центрального ВДВС у м. Чернігові Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яким повідомлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо боржника від 15.04.2026, зокрема в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна міститься арешт нерухомого майна - реєстраційний номер обтяження 10300240, 29.09.2010 09:41:19 внесений відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження б/н 29.09.2010 Центральним ВДВС Чернігівського міського управління юстиції, - за яким виконавчим документом не встановлено.

Вважав, що орган Державної виконавчої служби України, який виступає обтяжувачем майна позивача і заявником з питань обтяження протягом останніх 15 років не знає і не може встановити на підставі чого здійснює обтяження майна ОСОБА_1 , що підтверджує безпідставність збереження такого арешту на цей час, тому для захисту майнових прав позивача на розпорядження належною йому частиною квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вимушений звернутися до суду.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.06.2026 у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Центрального ВДВС у м. Чернігові Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення майна з-під арешту відмовлено.

Роз`яснено позивачу, що він має право звернутися до суду, який розглядає справу як суд першої інстанції, зі скаргою на дії державного виконавця в порядку, визначеному Розділом VII ЦПК України.

Ухвала обґрунтована тим, що боржник, на майно якого виконавцем накладено арешт в межах виконавчих проваджень, не може звертатися до суду з позовною заявою про зняття арешту з майна, оскільки у судовому процесі він є боржником та законом для нього встановлений інший порядок вирішення такого питання, а саме, шляхом звернення до суду зі скаргою відповідно до вимог ст. 447 ЦПК України.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.06.2026 скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на незаконність та необґрунтованість, порушення норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що можливість звернення зі скаргою в порядку розділу VII ЦПК України обумовлена обов`язковою наявністю судового рішення, в процесі виконання якого накладено арешт. З листа начальника відділу від 21.04.2026 №27540, не вбачається, на виконання якого саме виконавчого документа і ким виданого накладено спірний арешт, реєстраційний №10300240 від 29.09.2010.

Стверджує, що висновок суду першої інстанції, висловлений в ухвалі від 09.06.2026, про необхідність звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця є безпідставним, оскільки матеріали справи не дають підстав стверджувати, що оспорюваний арешт накладено в межах виконання будь-якого судового рішення, постановленого в порядку ЦПК України.

Вважає, що позивач як власник майна, не маючи інших ефективних механізмів захисту прав, має право звернутися до суду з позовом про усунення перешкод розпорядження майном шляхом скасування його арешту. Роз`яснений судом порядок оскарження арешту не є належним способом захисту прав скаржника і не дозволить здійснити цей захист ефективно, оскільки законодавство не передбачає іншого способу захисту прав у подібних ситуаціях (коли неможливо визначити підставу накладення арешту), звернення з позовом у загальному порядку є належним способом захисту прав позивача.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи у судове засідання 30.09.2026 не з`явились, проте були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, що підтверджується довідками про доставку до електронного кабінету (а.с. 55, 56).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 також просив скаргу розглядати без присутності скаржника та/або її представника в судовому засіданні за наявними у справі матеріалами.

Інші учасники справи про причину неявки в судове засідання апеляційний суд не повідомили, заяв і клопотань подано не було.

Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення повістки про явку в суд не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання з урахуванням належного повідомлення всіх учасників справи.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явились.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 10.09.1998 видано свідоцтво про право власності на житло, за яким ОСОБА_1 є власником 1/5 частки квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 6).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 478856963 від 26.05.2026 вбачається, що 29.09.2010 Центральним відділом державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції накладено арешт на нерухоме майно боржника (позивача ОСОБА_1 ) (а.с. 6 зворот - 9).

Відповідно до даних листа начальника відділу Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Чернігові Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 21.04.2026 №27540 встановлено, що згідно даних автоматизованої системи виконавчих проваджень на виконанні у Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Чернігові перебували виконавчі провадження щодо стягнення із ОСОБА_1 заборгованості та штрафів, а саме: ВП №23219594, ВП №25678627, ВП №27018887, ВП №27048686, ВП №27333670, ВП №30177661, ВП №30177675, ВП №30177686, ВП №30177701, ВП №30177717, ВП №30177726, ВП №30177733, ВП №30177750, ВП №30177763, ВП №30177770, ВП №30177778, ВП №30177792, ВП №30177804, ВП №30177810, ВП №30177827, ВП №30177837, ВП №30177846, ВП №30177853, ВП №30177874, ВП №30177880, ВП №30177896, ВП №30177901, ВП №30177912, ВП №30177919, ВП №30177926, ВП №30877355, ВП №31584517, ВП №3352401, ВП №33713445, ВП №34270293, ВП №36239644, ВП №36898730, ВП №36910037, ВП №36910123, ВП №36910176, ВП №36910230, ВП №36910271, ВП № 36910401, ВП №36911199, ВП №36911275, ВП №37416490, ВП №37416590, ВП №37416669, ВП №37775113, ВП №39376069, ВП №39445798, ВП №39445896, ВП №39445994, ВП №39446233, ВП №39448021, ВП №39448117, ВП №39451483, ВП №39451659, ВП №39451764, ВП №39451866, ВП №39451983, ВП №39452206, ВП №39452317, ВП №40581604, ВП №41081379, ВП №42166276, ВП №42166365, ВП №42166512, ВП №42166601, ВП №42166762, ВП №42166870, ВП №42168697, ВП №42168823, ВП №42169123, ВП №42169377, ВП №42169452, ВП №42169530, ВП №42169614, ВП №42169688, ВП №42169801, ВП №42908164, ВП №45900656, ВП №46524263, ВП №49705809, ВП №39375958, ВП №50029771. Зазначені виконавчі провадження завершені відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження» та не є фактично виконаними виконавчими документами (а.с. 10-14).

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції дійшов висновку, що боржник, на майно якого виконавцем накладено арешт в межах виконавчих проваджень, не може звертатися до суду з позовною заявою про зняття арешту з майна, оскільки у судовому процесі він є боржником та законом для нього встановлений інший порядок вирішення такого питання, а саме, шляхом звернення до суду зі скаргою відповідно до вимог ст. 447 ЦПК України.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується суд апеляційної інстанції, оскільки він відповідає вимогам чинного законодавства та встановленим обставинам справи, враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, зазначав, що орган Державної виконавчої служби України, який виступає обтяжувачем майна позивача і заявником з питань обтяження протягом останніх 15 років не знає і не може встановити на підставі чого здійснює обтяження майна ОСОБА_1 , що підтверджує безпідставність збереження такого арешту на цей час, тому для захисту майнових прав позивача на розпорядження належною йому частиною квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вимушений звернутися до суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) викладено висновок про те, що відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Судом першої інстанції вказано, з чим погоджується апеляційний суд, що у цій справі арешт на майно накладено Центральним відділом державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, в якому позивач визначений стороною виконавчого провадження. Позивачу обмежено його право на відчуження нерухомого майна, а тому належним способом захисту даного права є саме звернення до суду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а не з позовною заявою.

Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах: від 27 березня 2024 року у справі № 303/6292/20 (провадження № 61-8454св21), від 15 січня 2025 року у справі № 592/5020/24 (провадження № 61-13199св24).

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про те, що захист порушеного права повинен здійснюватися за правилами цивільного судочинства в порядку загального позовного провадження, є необґрунтованими. Такі твердження суперечать вимогам процесуального закону щодо розмежування судових юрисдикцій, не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції та фактично зводяться до власного тлумачення заявником норм процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі судового рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 червня 2026 року про відмову у відкритті провадження - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 30.09.2026.

Головуючий Судді