Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №750/2755/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

30 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/2755/26

Головуючий у першій інстанції – Слісар А. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1654/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Стельмаха А. П.,

суддів: Любчика О. В., Супруна О. П.,

із секретарем судового засідання Мисник С. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО СВАРОГ» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО СВАРОГ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «НПО СВАРОГ», у якому просив стягнути 67 032,25 грн заборгованості по заробітній платі, 52 807,77 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 працював у ТОВ «НПО СВАРОГ» на посаді охоронця з 07 березня 2017 року до 02 жовтня 2025 року та був звільнений за угодою сторін. На день звільнення підприємство мало перед ним заборгованість із заробітної плати. 03 жовтня 2025 року йому виплачено 2 080,04 грн лікарняних за серпень 2025 року, а 06 січня 2026 року - 10 000 грн заробітної плати за березень-квітень 2025 року. У зв`язку з непроведенням повного розрахунку при звільненні позивач просив застосувати статтю 117 КЗпП України. Також зазначав, що тривале порушення права на оплату праці спричинило моральні страждання, втрату нормальних життєвих зв`язків та необхідність докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 травня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «НПО СВАРОГ» на користь ОСОБА_1 67 032,25 грн заборгованості по заробітній платі з наступним утриманням податків та обов`язкових платежів, 52 807,77 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 3 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 2 129,92 грн судового збору. У решті позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не довів погашення заборгованості із заробітної плати, а часткова виплата у січні 2026 року підтверджує наявність такої заборгованості.

Визначаючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходив із середньоденної заробітної плати 544,41 грн, обчисленої шляхом ділення сум заборгованості за серпень та вересень 2025 року - 9 800,80 грн і 13 608,87 грн - на 43 робочі дні за календарем п`ятиденного робочого тижня. За заявлений позивачем період суд визначив 97 робочих днів та стягнув 52 807,77 грн. При цьому суд послався на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, про незастосування додаткового критерію співмірності після законодавчого обмеження періоду відповідальності шістьма місяцями.

Частково задовольняючи вимогу про моральну шкоду, суд першої інстанції врахував порушення трудових прав позивача, тривалість невиплати належних сум та засади розумності і справедливості.

В апеляційній скарзі ТОВ «НПО СВАРОГ» просить скасувати рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Апелянт посилається на те, що затримка виплати належних позивачу сум була спричинена обставинами воєнного стану, військовою агресією Російської Федерації, постійними повітряними тривогами та негативним впливом цих обставин на діяльність і фінансовий стан підприємства.

На думку апелянта, положення частини третьої статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та частини першої статті 617 ЦК України звільняють підприємство від відповідальності за порушення строків виплати заробітної плати. На підтвердження наявності форс-мажорних обставин скаржник посилається на загальний лист Торгово-промислової палати України.

Щодо моральної шкоди апелянт зазначає про відсутність медичних документів, доказів витрат на лікування та інших доказів, які, на його думку, підтверджували б моральні страждання позивача.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не подано. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення.

Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши присутніх учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення 67 032,25 грн заборгованості по заробітній платі не оскаржується, тому в цій частині в апеляційному порядку не переглядається.

Судом установлено, що ОСОБА_1 працював у ТОВ «НПО СВАРОГ» з 07 березня 2017 року до 02 жовтня 2025 року на посаді охоронця та був звільнений 02 жовтня 2025 року за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.

З довідки ТОВ «НПО СВАРОГ» від 02 жовтня 2025 року вбачається, що станом на день звільнення загальна заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 становила 77 032,25 грн. 06 січня 2026 року підприємство виплатило позивачу 10 000 грн у рахунок заборгованості за березень-квітень 2025 року. Доказів повного розрахунку з позивачем матеріали справи не містять.

15 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, а в грудні 2025 року - безпосередньо до роботодавця з вимогою про виплату заборгованості.

Ухвалою від 31 серпня 2026 року в судовому засіданні апеляційний суд витребував у ТОВ «НПО СВАРОГ» довідку про середньоденний заробіток ОСОБА_1 , обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, за два календарні місяці, що передували звільненню, та оголосив перерву для одержання і дослідження витребуваних відомостей.

На виконання ухвали підприємство подало розрахунок, табелі обліку робочого часу за серпень і вересень 2025 року та оборотно-сальдову відомість за рахунком 66. З розрахунку вбачається, що середньогодинний заробіток позивача становить 51,20 грн, а середньоденний заробіток, визначений роботодавцем, - 409,60 грн. Табелі підтверджують фактичне відпрацювання по 120 годин у серпні та вересні 2025 року; у серпні позивач перебував на оплачуваній тимчасовій непрацездатності 11 днів, а у вересні - у додатковій оплачуваній відпустці як учасник бойових дій 12 днів.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Частина перша статті 116 КЗпП України передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення, а якщо працівник у цей день не працював - не пізніше наступного дня після пред`явлення вимоги про розрахунок.

За частиною першою статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір роботодавець повинен виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.

За пунктом 2 Порядку № 100 у випадках збереження середньої заробітної плати, не пов`язаних з оплатою відпусток, розрахунок проводиться виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються, зокрема, виплати за час, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, а також допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Пункт 8 Порядку № 100 встановлює, що виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, нараховуються шляхом множення середньоденного або середньогодинного заробітку на число робочих днів або годин, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна або середньогодинна заробітна плата визначається з оплати за фактично відпрацьований час.

Відповідно до частини третьої статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що таке порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення від відповідальності не звільняє роботодавця від обов`язку виплатити заробітну плату.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків або вимагало додаткових зусиль для організації свого життя.

Наявність підстав для застосування статті 117 КЗпП України у цій справі підтверджується встановленим і в апеляційній скарзі по суті не спростованим фактом непроведення повного розрахунку з позивачем у день звільнення.

Водночас визначений судом першої інстанції розмір середнього заробітку не відповідає Порядку № 100. Суд використав як розрахункову базу суми заборгованості до виплати за серпень та вересень 2025 року і поділив їх на загальну кількість робочих днів за календарем п`ятиденного робочого тижня. Такий спосіб не враховує фактично відпрацьований позивачем час та включає до розрахункових показників виплати за періоди, які відповідно до Порядку № 100 мають інший правовий режим.

Витребуваний апеляційним судом розрахунок, перевірений у сукупності з табелями обліку робочого часу та оборотно-сальдовою відомістю, визначає середньоденний заробіток ОСОБА_1 у розмірі 409,60 грн. Цей розрахунок ґрунтується на заробітку за фактично відпрацьований час у серпні та вересні 2025 року після виключення виплат за тимчасову непрацездатність та додаткову оплачувану відпустку.

Колегія суддів не вважає можливим самостійно реконструювати після звільнення індивідуальний графік 24-годинних змін позивача лише шляхом механічного продовження послідовності змін, відображеної в табелях за серпень-вересень 2025 року, оскільки затвердженого графіка роботи на період після 02 жовтня 2025 року в матеріалах справи немає. Такий підхід ґрунтувався б на припущенні, що прямо заборонено частиною шостою статті 81 ЦПК України.

Тому при визначенні суми відшкодування апеляційний суд виходить із установленого витребуваною довідкою середньоденного заробітку 409,60 грн та з обраного позивачем у позові способу розрахунку за робочими днями в межах заявленого періоду. Оскільки обов`язок провести розрахунок виник 02 жовтня 2025 року, першим днем затримки є 03 жовтня 2025 року. У періоді з 03 жовтня 2025 року до 13 лютого 2026 року включно за п`ятиденним робочим тижнем 96 робочих днів.

Отже, повний розмір середнього заробітку за заявлений період становить 39 321,60 грн (409,60 грн х 96 робочих днів). Ця сума не перевищує граничного шестимісячного періоду відповідальності, встановленого частиною першою статті 117 КЗпП України.

Суд першої інстанції при вирішенні цієї вимоги послався на постанову Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22. Однак Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 відступила від висновку про неможливість застосування критеріїв співмірності після 19 липня 2022 року. Велика Палата зазначила, що шестимісячне обмеження встановлює максимальну межу відповідальності, однак не усуває необхідності врахування принципів розумності, справедливості та пропорційності; при цьому мають оцінюватися, зокрема, розмір простроченої заборгованості, поведінка сторін та співвідношення заявленої компенсації з імовірними майновими втратами працівника.

На день звільнення заборгованість із заробітної плати становила 77 032,25 грн. Присуджуваний апеляційним судом середній заробіток 39 321,60 грн становить близько 51,05 відсотка цієї заборгованості. Роботодавець здійснив лише часткову виплату 10 000 грн у січні 2026 року, а доказів повного розрахунку не подав. Позивач після звільнення звертався до Держпраці та до роботодавця із вимогами про погашення боргу. За цих обставин підстав для додаткового зменшення розрахованого відповідно до Порядку № 100 відшкодування колегія суддів не встановила.

Отже, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні шляхом зменшення суми середнього заробітку з 52 807,77 грн до 39 321,60 грн.

Доводи апеляційної скарги про звільнення відповідача від відповідальності у зв`язку з воєнним станом не дають підстав для відмови у вимозі за статтею 117 КЗпП України.

Частина третя статті 10 Закону № 2136-IX не встановлює автоматичного звільнення роботодавця від відповідальності у зв`язку із самим фактом запровадження воєнного стану. Юридично значимою умовою є доведений причинний зв`язок між порушенням строку оплати праці та веденням бойових дій або іншими обставинами непереборної сили, які об`єктивно перешкоджали своєчасному виконанню обов`язку.

В апеляційній скарзі наведено загальні посилання на військову агресію, повітряні тривоги та погіршення фінансового стану підприємства. Водночас скаржник не подав доказів припинення діяльності ТОВ «НПО СВАРОГ», втрати доступу до майна чи бухгалтерської документації, блокування рахунків, знищення виробничих потужностей або інших конкретних обставин, які унеможливлювали проведення розрахунку саме з ОСОБА_1 .

Загальний лист Торгово-промислової палати України щодо наявності надзвичайних та невідворотних обставин в Україні не доводить причинного зв`язку між такими обставинами та невиконанням конкретного грошового обов`язку цього роботодавця. До апеляційної скарги як додаток зазначено лише виписку з ЄДР.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 відступила від висновку, викладеного Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18, у частині застосування статті 617 ЦК України до обов`язку виплатити заробітну плату. Велика Палата наголосила, що обов`язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.

У цій справі питання відповідальності за прострочення строків оплати праці під час воєнного стану врегульоване спеціальною нормою частини третьої статті 10 Закону № 2136-IX. Необхідних для її застосування конкретних доказів відповідач не надав. Тому посилання на частину першу статті 617 ЦК України та загальні обставини воєнного стану висновків суду щодо наявності підстав для відповідальності за статтею 117 КЗпП України не спростовують.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України підставою для відшкодування моральної шкоди є порушення трудових прав, яке спричинило моральні страждання, втрату нормальних життєвих зв`язків або необхідність докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

У постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 708/447/23 зазначено, що :

«За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплата належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 4, 5, 13 ЦПК України).

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не забезпечується самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати (див. постанову Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12, від 14 грудня 2016 року у справі № 428/7002/14-ц та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 640/14909/16-ц (провадження № 61-20666св18).»

Відсутність медичних документів сама по собі не виключає можливості встановлення моральних страждань за сукупністю інших обставин. Визначений судом першої інстанції розмір 3 000 грн є помірним, співвідноситься з характером і тривалістю порушення та відповідає вимогам розумності і справедливості.

Оскільки відповідач не довів наявності обставин, які виключають протиправність порушення строків оплати праці або причинний зв`язок такого порушення з немайновими наслідками для позивача, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду першої інстанції. Рішення в частині стягнення 3 000 грн моральної шкоди підлягає залишенню без змін.

Підстав для відмови у вимогах про середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та моральну шкоду, як про це просить апелянт, колегія суддів не встановила.

Разом із тим суд першої інстанції неправильно застосував Порядок № 100 при визначенні розміру відшкодування за статтею 117 КЗпП України та помилково включив до періоду затримки день звільнення. Це відповідно до пункту 4 частини першої та частини четвертої статті 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення в частині розміру присудженої суми.

Відповідно до частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за вимогою про стягнення заробітної плати. Разом з тим зазначена пільга не поширюється на вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки така виплата не належить до структури заробітної плати. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16

Позивачем заявлено вимоги, за які судовий збір підлягав сплаті, на загальну суму 57 807,77 грн, а саме: 52 807,77 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 5 000 грн моральної шкоди.

Оскільки один відсоток ціни цих вимог є меншим за мінімальну ставку судового збору, при зверненні до суду першої інстанції за такі вимоги підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.

За наслідками апеляційного перегляду вимогу про стягнення середнього заробітку задоволено у розмірі 39 321,60 грн, а вимогу про відшкодування моральної шкоди – у розмірі 3 000 грн, тобто загальна сума задоволених вимог, за які підлягав сплаті судовий збір, становить 42 321,60 грн із заявлених 57 807,77 грн.

Отже, пропорційно задоволеній частині позовних вимог з ТОВ «НПО СВАРОГ» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 974,58 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції (42 321,60 грн : 57 807,77 грн х 1 331,20 грн).

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 29 червня 2026 року визначено, що за подання ТОВ «НПО СВАРОГ» апеляційної скарги на рішення в частині стягнення 52 807,77 грн середнього заробітку та 3 000 грн моральної шкоди, тобто щодо оспорюваної суми 55 807,77 грн, підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1 597,44 грн, з урахуванням ставки 150 відсотків та коефіцієнта 0,8, передбаченого для подання процесуального документа в електронній формі.

Апеляційну скаргу задоволено частково: розмір середнього заробітку зменшено з 52 807,77 грн до 39 321,60 грн, тобто на 13 486,17 грн. Вимога апеляційної скарги щодо відмови у стягненні 3 000 грн моральної шкоди залишена без задоволення.

Таким чином, апеляційну скаргу в майновому вимірі задоволено на 24,1654 % від оспорюваної суми 55 807,77 грн, а тому з ОСОБА_1 на користь ТОВ «НПО СВАРОГ» підлягає стягненню 386,03 грн судового збору за подання апеляційної скарги (1 597,44 грн х 24,1654 %).

Керуючись статтями 141, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО СВАРОГ» задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 травня 2026 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та розподілу судових витрат змінити.

Зменшити стягнутий з Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО СВАРОГ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 52 807 грн 77 коп. до 39 321 грн 60 коп., з утриманням із цієї суми встановлених законодавством податків і зборів.

Зменшити стягнутий з Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО СВАРОГ» на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції з 2 129 грн 92 коп. до 974 грн 58 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО СВАРОГ» 386 грн 03 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлений 01 жовтня 2026 року.

Головуючий: Судді: