Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №522/5850/25-Е — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: купівлі-продажу

Дата: 23 вересня 2026 р.

Справа: №522/5850/25-Е

Суддя: Сєвєрова Є. С.

Номер провадження: 22-ц/813/4875/26

Справа № 522/5850/25-Е

Головуючий у першій інстанції Ганошенко С. А.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Сєвєрової Є.С. (суддя - доповідач),

Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2025 року у складі судді Ганошенка С.А.,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2025 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати договір купівлі-продажу від 17.02.2022 недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.02.2021 між ним (позикодавець) та ОСОБА_4 (позичальник) був укладений договір позики № 2, згідно якого позичальник прийняв у борг 11845,00 доларів США та зобов`язався повернути до 03.08.2021, що підтверджується відповідною розпискою.

05.02.2021 в забезпечення виконання зобов`язань за договором позики № 2 між Позивачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_5 (поручителі) був укладений договір поруки № 1, згідно якого поручителі поручилися за повернення ОСОБА_4 боргу в розмірі 11845,00 доларів США.

27.04.2021 між Позивачем (позикодавець) та ОСОБА_4 (позичальник) був укладений договір позики № 3, згідно якого позичальник прийняв у борг 12140,00 доларів США та зобов`язався повернути до 03.08.2021, що підтверджується відповідною розпискою.

27.04.2021 в забезпечення виконання зобов`язань за договором позики № 3 між Позивачем та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (поручителі) були укладені договори поруки, згідно яких поручителі поручилися за повернення ОСОБА_4 боргу в розмірі 12140,00 доларів США.

Позивач зазначає, що борг йому не було повернуто, що стало підставою для звернення з позовом до суду. 29.09.2022 ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси у справі № 521/12110/21 затверджено мирову угоду, боржниками визнано борг за договорами позики, та в подальшому відкриті виконавчі провадження.

Позивачу стало відомо, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу від 17.05.2022, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 313 (Договір № 313), згідно якого ОСОБА_3 придбала 12/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 та сплатила за неї обумовлену грошову суму на умовах договору. Право власності на частку будинку зареєстровано за ОСОБА_3 .

Позивач вважає, що відповідачами був укладений фраундаторний правочин, що вчинений на шкоду його інтересам. Відповідачі діяли не добросовісно, здійснили відчуження майна з метою уникнення звернення його стягнення, так як позивачу не сплачено борг. Позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 17.05.2022, укладений між відповідачами.

Позиція відповідачів в суді першої інстанції

Представник ОСОБА_3 у відзиві на позовну заяву, заперечували проти задоволення позову та просила відмовити в його задоволенні в повному обсязі. Зазначила, що укладаючи Договір № 313, ОСОБА_2 свідчив про відсутність прав третіх осіб на вказану частку нерухомого майна, частка домоволодіння боргами не обтяжена, не заставлена, в спорі та під арештом не перебувала. Згідно п. 10 Договору № 313 сторони підтвердили, що цей договір не є фіктивним, удаваним, укладення договору відповідає їх дійсним намірам та інтересам, відсутні обставини, що спонукають вчинити даний правочин на вкрай невигідних умовах.

Відповідач є добросовісним набувачем прав власності на вищевказану частку нерухомого майна. В запереченнях на відповідь на відзив зазначила, що відкриті виконавчі провадження № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6 щодо стягнення з боржника та інших поручителів по справі № 521/12110/21 грошових коштів для погашення боргу позивача. Виконання по вищевказаним виконавчим провадженням триває, накладено арешт на все майно та грошові кошти боржників. По виконавчому провадженню НОМЕР_5 виявлено майно, про що позивач не повідомив суд.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та мотивування його висновків

Рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що укладення нотаріально посвідченого правочину із визначенням розрахунку за ним в готівковій формі, незалежно від суми, до його укладення без необхідності підтвердження такого розрахунку відповідними належними та допустимими доказами (розрахунковими документами) не є порушенням чинного законодавства України, та не свідчить про його недійсність.

Суд зазначив, що ОСОБА_2 не міг знати наперед, що зобов`язання перед позивачем з повернення боргу його боржником не будуть виконані. Таким чином, на дату укладення Договору № 313, ОСОБА_2 не був обтяженим зобов`язанням сплатити борг перед Позивачем та відсутнє в матеріалах справи рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 боргу на користь Позивача. Отже, на момент укладення Договору № 313 відповідачами, права та інтереси позивача не були порушені.

ОСОБА_3 і ОСОБА_2 не є родичами між собою. В матеріалах справи відсутні докази протилежного, та відсутні документи в підтвердження пов`язаності між собою іншим чином, а також вчинення продажу частки нерухомого майна не за ринковою ціною.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 23.12.2025 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі. Здійснити розподіл судових витрат, зокрема: стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 20 000,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що твердження суду про те, що в матеріалах справи відсутні докази вручення ОСОБА_2 вимоги про сплату грошових коштів є помилковими та такими, що не відповідають обставинам справи, оскільки в матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення ОСОБА_2 вимоги (яке було подане суду разом із клопотанням про поновлення процесуального строку на подання доказів та приєднання доказів до матеріалів справи від 28.07.2025). Також, ОСОБА_1 було надіслано вимогу на електронну пошту ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (що підтверджується скрін-шотами з електронної пошти ОСОБА_1 , які були подані суду разом із клопотанням про поновлення процесуального строку на подання доказів та приєднання доказів до матеріалів справи від 28.07.2025). Відповідно до п. 12 Договору поруки №1 та №2 таке повідомлення є належним, оскільки повідомлення між Сторонами може здійснюватися шляхом направлення рекомендованих поштових відправлень. При цьому, оспорюваний договір купівлі-продажу було укладено також і після відкриття провадження у справі №521/12110/21 (18.10.2021). На офіційному сайті «Судова влада» була наявна інформація про судовий спір між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення заборгованості. Отже, ОСОБА_2 було достеменно відомо про прострочення ОСОБА_4 строку виконання зобов`язання перед ОСОБА_1 . Враховуючи вищевикладене, в матеріалах справи №522/5850/25-Е наявні докази отримання ОСОБА_2 вимоги про усунення порушень. Однак, суд першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення дійшов до помилкового висновку про відсутність в матеріалах справи доказів вручення ОСОБА_2 вимоги про сплату грошових коштів.

Зазначає, що відповідач ОСОБА_2 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належній йому частки у житловому будинку відбулося з метою уникнення звернення стягнення на це його майно як боржника. Оспорюваний договір, укладений між відповідачами, спрямований на перехід права власності на частину житлового будинку із метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення коштів із солідарного боржника ОСОБА_2 . Позивачем не стверджувалось те, що оспорюваний правочин є фіктивним, тому твердження суду першої інстанції про те, що Позивачем не надано доказів фіктивності є недоцільним та не відповідає підставам оспорювання відповідного договору.

Позиція відповідачів в апеляційному суді

Представник ОСОБА_3 - адвокат Шелков С.Г. у додаткових поясненнях по справ, які за своєю суттю є відзивом на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Аргументи додаткових пояснень аналогічні аргументам викладеним відповідачем у відзиві на позовну заяву та поясненнях по суті справи.

ОСОБА_2 правом на подачу відзиву не скористався, відзив на апеляційну скаргу від останнього на адресу апеляційного суду не надходив.

Явка учасників справи в апеляційній інстанції

В судовому засіданні в режимі відеоконференції адвокат Кузина М.-О.С., діюча від імені ОСОБА_1 , підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити та здійснити розподіл судових витрат.

Адвокат Шелков С.Г., діючий від імені ОСОБА_3 , в судовому засіданні в режимі відеоконференції, заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення.

ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщений належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляд, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, заслухавши думку учасників справи про можливість слухання справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

05.02.2021 між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_4 (Позичальник) було укладено Договір позики № 2, відповідно до п. 1.1. якого, позикодавець передає у борг позичальнику, а позичальник приймає у борг від позикодавця грошові кошти у розмірі 11 845 доларів США 00 центрів, що еквівалентно 330 339 гривень 28 копійок за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, встановленим на момент укладення договору (27,8885 грн за один долар США), а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві в строки і у порядку, зазначені в цьому договорі, таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яка отримана у позику, тобто 11 845 доларів США 00 центів. (а.с. 23)

Відповідно до п. 2.2 Договору позики № 2 від 05.02.2021, сторони погодили, що факт передачі позикодавцем зазначеної в п. 1.1 цього договору суми коштів засвідчується розпискою позичальника відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України.

05.02.2021 на підтвердження отримання ОСОБА_4 коштів позики, останнім власноручно було складено розписку, за якою ОСОБА_4 під час написання розписки отримав від ОСОБА_1 грошові кошти обумовлені договором позики № 2 від 05.02.2021 на суму 11 845 доларів США 00 центів. (а.с. 23 зворотна сторона)

Згідно п. 2.3. Договору позики № 2 від 05.02.2021, повернення суми позики здійснюється позичальником позикодавцю в термін до «03» серпня 2021 року відповідно до графіку визначеного цим договором графіку. Позичальник повертає позикодавцю суму позики в готівковій формі в іноземній валюті (доларах США).

В силу п. 3.1. договору позики, у випадку порушення позичальником, хоча б одного з термінів/строків повернення позики, визначених в п. 2.3. цього договору, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю пеню у розмірі 1 (одного) відсотка від суми боргу за кожен день прострочення.

05.02.2021 на забезпечення виконання зобов`язань за договором позики № 2, між ОСОБА_1 (Кредитор) та ОСОБА_2 (Поручитель) було укладено Договір поруки № 1, відповідно до п. 1 якого, поручитель поручається перед кредитором за виконання ОСОБА_4 обов`язку щодо повернення ОСОБА_1 суми боргу за Договором позики № 2 від 05.02.2021, на загальну суму 11 845 доларів США 00 центів. (а.с. 23 зворотна сторона - 24)

Також, 05.02.2021 на забезпечення виконання зобов`язань за договором позики № 2, між ОСОБА_1 (Кредитор) та ОСОБА_5 (Поручитель) було укладено Договір поруки № 1, відповідно до п. 1 якого, поручитель поручається перед кредитором за виконання ОСОБА_4 обов`язку щодо повернення ОСОБА_1 суми боргу за Договором позики № 2 від 05.02.2021, на загальну суму 11 845 доларів США 00 центів. (а.с. 24 - 24 зворотна сторона)

27.04.2021 між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_4 (Позичальник) було укладено Договір позики № 3, відповідно до п. 1.1. якого, позикодавець передає у борг позичальнику, а позичальник приймає у борг від позикодавця грошові кошти у розмірі 12 140 доларів США 00 центрів, що еквівалентно 338 169 гривень 41 копійок за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, встановленим на момент укладення договору (27,8558 грн за один долар США), а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві в строки і у порядку, зазначені в цьому договорі, таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яка отримана у позику, тобто 12 140 доларів США 00 центів. (а.с. 24 зворотна сторона - 25)

Відповідно до п. 2.2. Договору позики № 3 від 27.04.2021, сторони погодили, що факт передачі позикодавцем зазначеної в п. 1.1 цього договору суми коштів засвідчується розпискою позичальника відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України.

27.04.2021 на підтвердження отримання ОСОБА_4 коштів позики, останнім власноручно було складено розписку, за якою ОСОБА_4 під час написання розписки отримав від ОСОБА_1 грошові кошти обумовлені договором позики № 3 від 05.02.2021 на суму 12 140 доларів США 00 центів. (а.с. 25)

Згідно п. 2.3. Договору позики № 3 від 27.04.2021, повернення суми позики здійснюється позичальником позикодавцю в термін до «03» серпня 2021 року відповідно до графіку визначеного цим договором графіку. Позичальник повертає позикодавцю суму позики в готівковій формі в іноземній валюті (доларах США).

27.04.2021 на забезпечення виконання зобов`язань за договором позики № 3, між ОСОБА_1 (Кредитор) було укладено ряд договорів поруки на аналогічних умовах з ОСОБА_2 (Поручитель за договором поруки № 2), ОСОБА_5 (Поручитель за договором поруки № 2), ОСОБА_6 (Поручитель за договором поруки № 1) відповідно до яких, поручителі поручається перед кредитором за виконання ОСОБА_4 обов`язку щодо повернення суми боргу за Договором позики № 3 від 27.04.2021, на загальну суму 12 140 доларів США 00 центів. (а.с. 25 зворотна сторона - 26)

Крім цього, 28.04.2021 між ОСОБА_1 ( Заставодержатель ) та ОСОБА_4 (Заставодавець) було укладено Договір застави № 1, відповідно до п. 1.1. якого, цей договір забезпечує вимоги заставодержателя, які випливають з Договору позики № 3 від 27.04.2021 (за будь-якими додатковими угодами до нього), укладеним між Сторонами, за умовами якого Заставодавець зобов`язаний до 03.08.2021 повернути позику у сумі 12 140 доларів США 00 центів. (а.с. 26 зворотна сторона - 27)

Згідно з п. 1.2. договору застави № 1 від 28.04.2021, предметом застави є рухоме майно (згідно зазначеного переліку), вартість якого становить 6000 доларів США 00 центів.

В силу п. 1.3 договору застави № 1 від 28.04.2021, за рахунок заставленого майна вимоги заставодержателя задовольняються в частковому обсязі, який відповідає частині суми переданій у позику заставодержателем у розмірі 6000 доларів США 00 центів. Іншу частину позики у розмірі 6140 доларів США 00 центів Заставодавець зобов`язується повернути в грошовому еквіваленті у будь-якому випадку.

Після настання строку повернення коштів, та у зв`язку із неповерненням ОСОБА_4 грошових коштів позики, ОСОБА_1 у досудовому порядку було направлено відповідні листи із повідомленням про повернення боргу, однак вказані листи як боржником ОСОБА_4 так і його поручителями були проігноровані. (а.с. 27 зворотна сторона - 28)

В подальшому, у зв`язку із невиконанням ОСОБА_4 та його поручителів своїх грошових зобов`язань за Договором позики № 2 від 05.02.2021 в частині повернення грошового боргу в сумі 11 845 доларів США 00 центів та за Договором позики № 3 від 27.04.2021 в частині повернення грошового боргу в сумі 12 140 доларів США 00 центів, ОСОБА_1 був змушений звернутися із відповідним позовом про стягнення грошового боргу в судовому порядку із нарахуванням пені та 3% річних компенсаційних.

18.10.2021 ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси відкрито провадження по справі № 521/12110/21.

17.05.2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений Договір купівлі-продажу від 17.05.2022, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №313. Згідно якого ОСОБА_3 придбала 12/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 3 Договору № 313 продаж частки житлового будинку здійснено за 286 855,00 грн., які Продавець одержав від Покупця повністю до підписання цього договору.

29.09.2022 ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси затверджено мирову угоду укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 (а.с.17 зворотна сторона - 22) Відповідно до умов мирової угоди, боржниками було визнано в повному обсязі існуючу заборгованість за Договором позики № 2 від 05.02.2021 в сумі 13 565 доларів США 33 центів (борг із урахування 3% річних та пені) та за Договором позики № 3 від 27.04.2021 в сумі 13 647 доларів США 89 центів (п. 1,2 та 3,4 мирової угоди). (а.с. 16-17)

Зазначена ухвала набрала законної сили, у зв`язку із чим були відкриті виконавчі провадження, зокрема: НОМЕР_5, де божником є ОСОБА_6 ; НОМЕР_3, де боржником є ОСОБА_2 ; НОМЕР_7, де боржником є ОСОБА_4 ; НОМЕР_8, де боржником є ОСОБА_5 ; НОМЕР_4, де боржником є ОСОБА_2 ; НОМЕР_6, де боржником є ОСОБА_4 ; № НОМЕР_9, де боржником є ОСОБА_5 (а.с. 12 - 15)

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.

Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі та відхилення аргументів відзиву на апеляційну скаргу

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що оспорюваний ним договір купівлі-продажу необхідно визнати недійсними, оскільки ОСОБА_2 при укладенні договору купівлі-продажу майна діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами, вчинив оспорюваний договір, який порушує майнові інтереси позивача як кредитора і направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу(частина перша статті 16 ЦК України).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частини перша та друга статті 234 ЦК України).

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, відповідно до загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) на підставі визнання правочину недійсним, визначеній у статті 234 ЦК України або, наприклад, у статті 228 ЦК України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц).

Кваліфікація фраудаторного правочину як фіктивного (стаття 234 ЦК України) виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину передали майно, чи відбувся перехід прав. Тоді як для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений усупереч принципу добросовісності та забороні зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) те, що на виконання оспорюваного правочину передали майно, чи відбувся перехід прав, не має значення. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна. Очевидно, що не допускається одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений усупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 січня 2024 року в справі № 761/40240/21, від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» до оплатного цивільно-правового договору передбачає необхідність виявлення його специфічних ознак, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як вчинений на шкоду кредитору. До таких ознак, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент, із яким боржник уклав оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 і від 12 квітня 2023 року у справі № 754/18852/21).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частини перша та третя статті 509 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статі 530 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (див. пункти 108, 115, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 916/379/23 (провадження № 12-22гс24)).

У пункті 169 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року в справі № 910/6654/24 (провадження № 12-28гс25) вказано, що Велика Палата Верховного Суду відступає від свого висновку, сформульованого в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, шляхом його такої конкретизації: позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Касаційний суд підкреслював, що:

відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21 (провадження № 61-7737св24), пункт 133 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року в справі № 910/6654/24 (провадження № 12-28гс25));

мета позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником. Очевидно, що коли кредитор вже звернув стягнення на майно для задоволення свого права вимоги і погашення боргу боржника, то конструкція фраудаторного правочину не може бути застосована (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 504/112/22 (провадження № 61-1582св23));

тлумачення статті 220 ЦК України свідчить, що рішення суду про визнання договору дійсним при недодержанні сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору «зцілює» тільки таку ваду як відсутність нотаріального посвідчення договору. І, відповідно, не виключається визнання договору недійсним, який був визнаний дійсним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення, як такого, що вчинений на шкоду кредитору (фраудаторний договір). Приватно-правовий інструментарій (зокрема, визнання договору дійсним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 569/6427/16 (провадження № 61-39814 св18));

для застосування конструкції фраудаторного правочину важливо щоб кредитору належало суб`єктивне цивільне право (зокрема, право вимоги). Цей суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису. Тому необов`язково для застосування вказаної конструкції, щоб існувало судове рішення про стягнення зокрема, боргу чи був розпочатий судовий процес про стягнення боргу. Необхідно, щоб той чи інший правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2025 року в справі № 159/5846/23 (провадження № 61-13665св24));

цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу за договором. Боржник, який відчужує майно на підставі безоплатного договору на користь своєї невістки після настання строку повернення боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, спрямованого на унеможливлення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належать: безоплатність договору; момент укладення договору (зокрема після настання строку повернення боргу); контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов`язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини чи навіть трудові. Наприклад, родич боржника (зокрема, син, онук, мати), дружина чи колишня дружина боржника, невістка, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2025 року в справі № 347/721/22 (провадження № 61-17527св24));

позов про оспорення правочину є споконвічно приватною конструкцією і «покликаний» не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Цей спосіб захисту орієнтований на його використання для «знищення» такого юридичного факту як договір (правочин); на рівні приватноправових норм не міститься обов`язку поєднувати позов про оспорювання правочину фраудаторного правочину із іншою позовною вимогою (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2025 року в справі № 756/19178/21 (провадження № 61-7109св25));

застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. Очевидно, що для мотивування кваліфікації оплатного правочину як фраудаторного недостатньо ствердження про наявність зловживання правом і наявність права вимоги. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють кваліфікувати правочин як вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору (наприклад, після пред`явлення позову про стягнення коштів та повернення заяви про забезпечення позову); контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов`язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини чи навіть трудові); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (це, зокрема потребує з`ясування того чи відповідала ціна вказана в договорі ринковим цінам на момент вчинення договору, чи взагалі відбувався розрахунок між боржником і кредитором, яким чином відбувався розрахунок) вимогою (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2025 року в справі № 757/52379/21-ц (провадження № 61-3339св24));

універсального характеру для кваліфікації правочину як вчиненого на шкоду кредитору набула така «формула»: пункт 6 статті 3 ЦК України + статті 13 ЦК України = фраудаторність правочину (див. ухвалу Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 18 травня 2026 року в справі № 698/476/25 (провадження № 61-6522ск26)).

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)). Належним способом є відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 161/12564/21 (провадження № 61-10546св22)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) зазначено, що:

«очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору купівлі-продажу від 26 червня 2018 року частки у праві спільної часткової власності на квартиру) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу від 26 червня 2018 року) використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на частку ОСОБА_1 і зумовив для неї настання таких негативних наслідків. Обраний ОСОБА_1 спосіб захисту (відновлення становища яке існувало до порушення, шляхом повернення частки в праві спільної часткової власності ОСОБА_2) передбачений пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України та є ефективним для захисту її порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах».

Велика Палата Верховного Суду вказала, що:

необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорення фраудаторних правочинів;

недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспоренні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб;

метою позаконкурсного оспорення є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто щоб кредитор опинився в тому становищі, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину;

належним способом захисту є відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорення наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (див. пункти 138 - 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року в справі № 910/6654/24 (провадження № 12-28гс25)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Як встановлено у даній справі, 05.02.2021 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_4 (позичальник) був укладений договір позики № 2, згідно якого позичальник прийняв у борг 11845,00 доларів США та зобов`язався повернути до 03.08.2021, що підтверджується відповідною розпискою.

27.04.2021 в забезпечення виконання зобов`язань за договором позики № 3 між Позивачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (поручителі) були укладені договори поруки, згідно яких поручителі поручилися за повернення ОСОБА_4 боргу в розмірі 12140,00 доларів США.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не було надано доказів направлення досудової вимоги відповідачеві ОСОБА_2 та, що останній не міг знати наперед про зобов`язання з повернення боргу його боржником не будуть виконанні.

Так, як було зазначено вище ОСОБА_2 є поручителем за договорами позики №2 від 05.02.2021 та договору позики №3 від 27.04.2021, та останній поручався за повернення ОСОБА_4 боргу за вказаними договорами.

Згідно п.1 ст. 553, п.1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Матеріали справи містять докази направлення ОСОБА_2 вимоги про усунення порушення та її отримання останнім 23.07.2021, про що свідчить підпис останнього на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, що свідчить про обізнаність ОСОБА_2 про наявність у нього обов`язку з повернення боргу.

Позивач в подальшому, у зв`язку із невиконанням ОСОБА_4 та його поручителів своїх грошових зобов`язань за Договором позики № 2 від 05.02.2021 в частині повернення грошового боргу в сумі 11 845 доларів США 00 центів та за Договором позики № 3 від 27.04.2021 в частині повернення грошового боргу в сумі 12 140 доларів США 00 центів, ОСОБА_1 звернувся із відповідним позовом про стягнення грошового боргу в судовому порядку із нарахуванням пені та 3% річних компенсаційних.

18.10.2021 ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси відкрито провадження по справі № 521/12110/21.

Отже, вказані обставини свідчать, що ОСОБА_2 17.05.2022, у період настання у нього грошового зобов`язання із повернення коштів ОСОБА_1 та після того, як останнім було направлено та отримано відповідачем вимогу про усунення порушення та звернення до суду із позовом про стягнення боргу з боржника та поручителів (справа №521/12110/21), уклав із ОСОБА_3 оспорюваний договір купівлі-продажу.

ОСОБА_2 , будучи поручителем за договором поруки, усвідомлював свій обов`язок, що в разі невиконання боржником свого обов`язку з повернення коштів, останній є солідарним боржником, за договорами позики, та подальше невиконання домовленостей на умовах, визначених за договором позики, призведе до повернення грошових коштів позивачу.

Укладаючи 17.05.2022 оспорюваний договір купівлі-продажу, продавець ОСОБА_2 передбачав можливе стягнення з нього на користь позивача грошових коштів з огляду на наявність невиконаних зобов`язань за договором позики (розпискою).

Крім того, колегія суддів враховує, що договір купівлі-продажу був вчинений після відкриття судового провадження за позовом про стягнення заборгованості.

Водночас, оцінюючи доводи відповідачів щодо оплатності оспорюваного договору купівлі-продажу, колегія суддів враховує, що сам по собі факт зазначення у договорі ціни майна та визначення правочину як договору купівлі-продажу не є безумовним підтвердженням фактичного проведення розрахунку між його сторонами.

Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. Очевидно, що для мотивування кваліфікації оплатного правочину як фраудаторного недостатньо ствердження про наявність зловживання правом і наявність права вимоги. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють кваліфікувати правочин як вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору (наприклад, після пред`явлення позову про стягнення коштів); контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов`язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини чи навіть трудові); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (це, зокрема потребує з`ясування того чи відповідала ціна вказана в договорі ринковим цінам на момент вчинення договору, чи взагалі відбувався розрахунок між боржником і кредитором, яким чином відбувався розрахунок) (постанова Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 757/52379/21-ц).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Для оплатного правочину істотне значення має не лише формальне визначення сторонами його ціни, а й встановлення фактичного виконання покупцем обов`язку щодо сплати відповідної грошової суми. При цьому Верховний Суд, визначаючи критерії, які підлягають врахуванню при оцінці оплатного правочину на предмет його фраудаторності, безпосередньо відносить до таких обставин наявність чи відсутність оплати ціни контрагентом боржника, зокрема з`ясування того, чи відповідає зазначена у договорі ціна ринковій та чи взагалі відбувався розрахунок між сторонами і яким саме чином він здійснювався (постанова Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 757/52379/21-ц).

У цій справі відповідачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактичного виконання покупцем передбаченого договором обов`язку щодо сплати його ціни. Зокрема, відсутні платіжні документи, банківські виписки, розписки, акти приймання-передачі грошових коштів чи інші докази, які б підтверджували фактичне надходження продавцю коштів у розмірі, визначеному договором.

За таких обставин саме лише посилання на умови договору щодо його ціни та передачі коштів за договором до підписання договору, не може розглядатися як достатнє підтвердження реального оплатного характеру правочину, оскільки договір як письмовий доказ підтверджує погодження сторонами відповідних умов, однак сам по собі не підтверджує фактичного руху грошових коштів на його виконання.

Більше того, зазначена обставина підлягає оцінці не ізольовано, а у сукупності з іншими встановленими у справі обставинами, зокрема моментом укладення оспорюваного договору - після виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем, після пред`явлення позивачем вимоги про повернення коштів та звернення до суду з позовом про їх стягнення, а також наслідками відчуження майна для майнового стану боржника.

Таким чином, за відсутності доказів фактичної сплати покупцем визначеної договором ціни, з урахуванням моменту вчинення правочину та його наслідків для можливості задоволення вимог кредитора, посилання відповідачів виключно на оплатний характер договору не спростовує доводів позивача про його вчинення на шкоду кредитору.

При цьому обставини фактичного проведення розрахунку між сторонами договору є такими, що належать до сфери їхніх безпосередніх правовідносин, а тому саме відповідачі, посилаючись на реальне виконання договору та отримання продавцем грошових коштів, мали надати суду відповідні докази на підтвердження цієї обставини. Ненадання таких доказів за наявності спору щодо добросовісності правочину підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами відповідно до статті 89 ЦПК України.

Отже, відсутність доказів фактичного розрахунку за договором купівлі-продажу не підтверджує доводи відповідачів про реальність його оплатного характеру та, навпаки, є однією з обставин, яка підлягає врахуванню при вирішенні питання щодо спрямованості такого правочину на зменшення майнової бази боржника та унеможливлення або ускладнення задоволення вимог кредитора.

Колегія суддів перевіривши доводи учасників справи та докази наявні в матеріалах справи, дійшла висновку, що у цій справі учасники цивільних відносин (сторони оспорюваного договору купівлі-продажу) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорюваний договір купівлі-продажу) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Встановлені судом обставини дозволяють зробити висновок, що оспорюваний договір купівлі-продажу є фраудаторними, тобто вчиненими на шкоду кредитору.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорюваний договір як фраудаторний належать:

- момент вчинення договору (17.05.2022, тобто у період настання у ОСОБА_2 , як поручителя грошового зобов`язання із повернення коштів перед ОСОБА_1 та після того, як останній звертався з досудовою вимогою, яка не була виконана, та в подальшому до суду із позовом про стягнення заборгованості);

- відсутність доказів оплати за договором купівлі-продажу;

- внаслідок вчинення договору відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника, що порушує майнові інтереси позивача.

Схожу правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19.

На переконання колегії суддів, сукупність наведених обставин доводить той факт, що ОСОБА_2 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Установивши, що оспорюваний договір купівлі-продажу майна вчинений з метою уникнення відповідальності ОСОБА_2 за рахунок цього майна, колегія суддів дійшла висновку про кваліфікацію оспорюваного правочину як фраудаторного.

Крім того, колегія суддів також враховує, що матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_2 чи інших боржників іншого майна, за рахунок якого останні можуть відповідати за своїми зобов`язаннями перед позивачем. Також відсутні дані, що боржники виконали свої зобов`язання та повернули позивачу заборгованість.

Таким чином, станом на день укладення договору купівлі-продажу у боржника перед позивачем за договором був борг, який він не повернув. Колегія суддів вважає, що, знаючи про це, боржник, коли відчужував будинок на користь ОСОБА_3 , діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами, на шкоду правам позивача; таке відчуження було спрямоване на унеможливлення звернення стягнення на будинок у рахунок погашення боргу. Для цього висновку не мають юридичного значення відсутність на день укладення договору купівлі-продажу судового рішення, яке набрало законної сили чи судового спору позивача з боржником і відсутність обтяжень нерухомого майна останнього.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної ОСОБА_1 є обґрунтованими, а тому вона підлягає задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Ураховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення останнім вищезазначених норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити нове судове рішення про задоволення позову за вищевказаного обґрунтування.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2025 року скасувати, ухвалити нове.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу 12/25 (дванадцять двадцять п`ятих) часток житлового будинку під АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю., за реєстром №313 17.05.2022.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 01.10.2026.

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: С.О. Погорєлова

О.М. Таварткіладзе

Оригінал: reyestr.court.gov.ua