Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №488/2989/25 — Миколаївський апеляційний суд

01.10.26

22-ц/812/1574/26

Провадження № 22-ц/812/1574/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

22 вересня 2026 року м. Миколаїв

справа № 488/2989/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем – Біляєвою В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва, ухвалене 23 квітня 2026 року суддею Чернявською Я.А., у приміщенні цього ж суду, (повний текст складено 13 травня 2026 року), у цивільній справі за позовом

ОСОБА_1 до

Миколаївської міської ради

про стягнення моральної шкоди за порушене право у спільній сумісній власності незаконними розпорядженнями, відчуження і продажу комунального майна територіальної громади органом місцевого самоврядування Миколаївською міською радою,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним вище позовом.

Позивач зазначав, що він є жителем територіальної громади Корабельного району м. Миколаєва.

Миколаївська міська рада та її посадові і службові особи, зловживаючи владою і службовим становищем, самовільно відчужували майно територіальної громади, здійснюючи розпорядження об`єктами комунальної власності без належної правової підстави та без письмової згоди співвласників, серед яких є жителі Корабельного району міста Миколаєва. Такі дії є спотворенням, перекручуванням та деформацією права і створюють враження планомірного знищення комунальної власності, що належить громаді та її мешканцям.

Внаслідок низки незаконних рішень Миколаївською міською радою було відчужено 284 об`єкти нерухомості, перелік яких відомий лише з відкритих джерел Інтернету та сайту міської ради, оскільки йому відмовляли у наданні достовірного списку відчуженого та проданого комунального майна.

Крім того, було незаконно відчужено 307 земельних ділянок.

Загальна кількість об`єктів комунальної власності, які були або могли бути незаконно відчужені, становить 591 об`єкт, включно з квартирами, отриманими у порядку дольової та пайової участі та переданими забудовниками для розвитку інфраструктури міста.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування» статус Миколаївської міської ради з 21 травня 1997 року визначено як орган місцевого самоврядування, а не орган державної влади. Відповідно, майно громади набуло правового титулу «спільна сумісна власність», тобто власність двох або більше осіб без визначення часток кожного у праві власності. Розпорядження такою власністю можливе лише за письмовою, нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Оскільки він та жителі міста такої згоди не надавали, відчуження майна було незаконним.

Просив визнати, що незаконне відчуження 284 об`єктів нерухомості, 307 земельних ділянок та невідомої кількості квартир порушує його право власності як співвласника, оскільки ці об`єкти набули нових власників без належної згоди співвласників.

Кошти, отримані від незаконного відчуження комунального майна, підлягають поверненню територіальній громаді відповідно до ст. 1212 ЦК України, а бездіяльність міської ради у цьому напрямі призводить до додаткового порушення прав співвласників.

Посилаючись на норми ст. 23 та ст. 1173 Цивільного кодексу України, ст. 8, 55 та 56 Конституції України, а також на практику Європейського суду з прав людини та рішення Верховного Суду України, що підтверджують право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням цивільних прав, та необхідність забезпечення реального і ефективного способу захисту прав, ОСОБА_1 просив стягнути з Миколаївської міської ради 10 000 000 гривень моральної шкоди, завданої порушенням права у спільній сумісній власності незаконними розпорядженнями комунальним майном органом місцевого самоврядування.

Узагальнені доводи інших учасників

Представник відповідача у наданому суду відзиві зазначала, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивач ОСОБА_1 у відповіді на відзив зазначив, що представник відповідача не надала пояснень або копій документів, які б спростували обставини і підстави спричиненої йому моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено з підстав його недоведеності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалите нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована безпідставністю висновку суду першої інстанції щодо ненадання ним належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження незаконних дій та розпоряджень ММР.

Також апелянт посилався на порушення судом принципу змагальності сторін, оскільки він обґрунтовано звертався з клопотанням про витребування від відповідача зведеного реєстру всіх відчужених об`єктів.

Крім того, судом першої інстанції було спотворено предмет позовних вимог, суть завданої майнової шкоди у вигляді упущеної вигоди та її зв`язку з моральними стражданнями.

Також судом порушено норми процесуального права щодо оцінки доказів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин загальні цивільно-правові норми, зокрема положення статей 1166, 1167 ЦК України.

Також судом безпідставно було застосовано підзаконні акти та норми цивільного законодавства про приватизацію та продаж комунального майна, не дослідила його історичного походження та дату реєстрації самого відповідача.

Крім іншого позивач зазначав, що математичне, юридичне та прецедентне обґрунтування розміру заявленої моральної шкоди у сумі 10 000 000 грн повністю відповідає засадам розумності та справедливості.

Узагальнені доводи інших учасників

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просив у її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Зазначав, що запитувані позивачем документи, які є підставою його позовних вимог, не існують взагалі, не перебувають у володінні відповідача та не існують у формі, у якій їх просить надати позивач.

Також позивачем не надано доказів незаконності рішень Миколаївської міської ради, та доказів заподіяння йому моральних чи фізичних страждань.

2.Мотивувальна частина

Про час, дату та місце слухання справи сторони повідомлені належним чином (а.с. 129, 130 т. ІІ).

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_1 вважав, що внаслідок низки незаконних дій Миколаївської міської ради було відчужено 284 об`єкти нерухомості та 307 земельних ділянок, шляхом спотворення права у вигляді можливості приватизації, оскільки з 21 травня 1997 року відповідач має статус органу місцевого самоврядування. Внаслідок цього і майно громади набуло назви комунальна власність, яке має правовий титул «спільна сумісна власність».

Також позивач зазначає, що здійснення права спільної сумісної власності відбувається за згодою співвласників на вчинення правочину, щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Однак, такої письмової згоди ні позивач, ні будь-хто з жителів м. Миколаєва не надавав.

Таким чином, підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 зазначає порушення Миколаївською міською радою правового режиму комунального майна шляхом незаконних рішень у вигляді розпорядження (відчуження) комунального майна. Такі дії Міської ради порушують права власності ОСОБА_1 як співвласника майна, оскільки воно набуло нових власників внаслідок незаконних розпоряджень Миколаївської міської ради.

Зазначені дії Миколаївської міської ради спричинили позивачу моральні страждання, які він оцінює у 1 000 000 грн.

Позиція апеляційного суду

Так, згідно статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом положень статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно положень статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Згідно частини першої статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина друга статті 22 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Верховний Суд України у постанові від 06.11.2013, провадження № 6-108цс13 зазначив, що аналіз положень статей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у статті 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди.

Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 Цивільного кодексу України необхідним є доведення таких фактів:

а) неправомірність поведінки особи: неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії;

б) наявність шкоди, зокрема, втрату або пошкодження майна потерпілого. При цьому, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі;

в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди;

г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Однак, порядок та підстави відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень визначені ст. 1173 ЦК України.

Так, відповідно до положень частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (спеціальний делікт).

Дана стаття є спеціальною, тобто в ній передбачені особливості, які відрізняють її від загальних правил деліктної відповідальності. До таких особливостей можна віднести:

Суб`єктний склад завдавачів шкоди. Суб`єктами завдання шкоди є органи державної влади, яка відповідно до статті 6 Конституції України здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи влади Автономної республіки Крим та органи місцевого самоврядування.

а) Завдання шкоди при здійсненні владно-адміністративних повноважень органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Такі діяння можуть мати різноманітні види та форми. Ними можуть бути різні накази, розпорядження, вказівки або інші владні приписи (причому немає значення, зроблені вони в усній чи в письмовій формі), які підлягають обов`язковому виконанню фізичними та юридичними особами, яким вони адресовані.

б) Завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Суб`єктами відповідальності, відповідно до статті 1173 ЦК України є органи державної влади або місцевого самоврядування. Тобто шкода відшкодовується за рахунок державного бюджету, бюджету Автономної республіки Крим, бюджетів органів місцевого самоврядування. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 21.06.2018 по справі № 916/1371/17.

При цьому, у пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

Апеляційний суд зауважує, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади або місцевого самоврядування до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.03.2018 у справі № 916/336/17. Таким чином, під час розгляду даної справи необхідно з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві втрат майнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При цьому, саме на позивача покладено обов`язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв`язку між порушенням зобов`язання та шкодою. Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом. Протиправна поведінка заподіювача шкоди полягає у порушенні правової норми, що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні в здійсненні наказів правової норми діяти певним чином. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки. Суб`єктами відповідальності, відповідно до статті 1173 ЦК України є органи державної влади або місцевого самоврядування. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 21.06.2018 у справі № 916/1371/17.

Статтею 327 ЦК України визначено, що у комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 10 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, корпоративні права в юридичних особах, у тому числі банках, страхових компаніях чи інших господарських товариствах, майно житлового фонду, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження (частин перша-друга статті 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Відчуження та передача в оренду комунального майна, а також майна господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать територіальній громаді або іншій юридичній особі, єдиним учасником (засновником) якої є територіальна громада, майна юридичних осіб інших організаційно-правових форм, єдиним учасником (засновником) яких є територіальна громада, здійснюються на конкурентних засадах шляхом проведення електронних аукціонів (публічних торгів) в електронній торговій системі, крім випадків та з урахуванням особливостей, визначених законом.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

З огляду на викладене Миколаївська міська рада є власником комунального майна та уповноваженим органом у сфері управління вказаним майном.

Слід зазначити, що позивач звернувся з позовними вимогами про стягнення моральної шкоди з відповідача - Миколаївської міської ради, заподіяної йому, як жителю територіальної громади Корабельного району м. Миколаєва, неправомірними на його думку діями, щодо відчуження комунального майна, співвласником якого він є, однак згоди на таке відчуження не надавав.

При цьому позивач не надав суду доказів незаконного розпорядження відповідачем об`єктами комунальної власності, які могли б призвести до спричинення йому моральної шкоди.

Довід апеляційної скарги про порушення судом прав позивача невитребуванням у відповідача певної інформації, колегія суддів вважає неспроможним.

Порядок здійснення та забезпечення права на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, визначається ЗУ «Про доступ до публічної інформації».

Відповідно до положень цього закону інформаційний запит може стосуватися лише надання вже наявної та задокументованої інформації, яка перебуває у володінні суб`єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації.

Згідно зі статтею 1 Закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створювати інформацію, яка не існує у зафіксованому вигляді.

Отже, чинним законодавством не передбачено для органів місцевого самоврядування обов`язку створення запитуваної інформації.

Відповідач у справі - Миколаївська міська рада у своєму листі № Ш-92/02.02.03-09 від 08.07.2025 зазначала, що запитувана позивачем інформація у формі повного переліку комунального майна, відчуженого з 21 травня 1997 року по сьогоднішній день, з зазначенням оціночної вартості кожного об`єкта, номерів та дат рішень, розпоряджень, а також інших документів, не створювалася та не є наявною у вигляді консолідованого або узагальненого документу.

Отже витребування таких документів є неможливим без фактичного створення нових даних. Створення нових даних задля надання запитуваної інформації не передбачено Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, з урахуванням викладеного вище, колегія суддів враховує, що саме на позивача покладено обов`язок доведення факту протиправної поведінки відповідача, спричинення йому моральної шкоди, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв`язку між порушенням зобов`язання та шкодою.

Однак, під час розгляду даної справи ОСОБА_1 зазначених обставин не було доведено, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

З огляду на вище викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з повним з`ясуванням обставин справи, є правильним та обґрунтованим.

За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

Суд апеляційної інстанції враховує, крім іншого, й положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ "Гірвісаарі проти Фінляндії", п.32.).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: В.В.Коломієць

Т.В.Серебрякова

---------------------------------

Повний текст постанови виготовлено 30 вересня 2026 року