Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №489/3086/26 — Миколаївський апеляційний суд

29.09.26

22-ц/812/1639/26

Провадження № 22-ц/812/1639/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

29 вересня 2026 року м. Миколаїв

справа № 489/3086/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем – Повертайленко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Акціонерного товариства «Українська залізниця»

на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 02 червня 2026 року суддею Костюченком Г.С., у приміщенні цього ж суду, (повний текст рішення складено того ж дня), у цивільній справі за позовом

ОСОБА_1 до

Акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення грошових коштів та моральної шкоди,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У квітні 2026 позивач звернувся до суду з указаним вище позовом.

Позивач зазначав, що період з 15.07.1987 по 08.05.2025 роки перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посадах дублера помічника машиніста тепловоза, помічником машиніста тепловоза, машиністом тепловоза виробничого підрозділу Служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Миколаїв» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця».

08 травня 2025 року був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, відповідно до статті 38 КЗПП України.

На підставі пункту 4.17 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом ВП «Локомотивне депо Миколаїв» Регіональної філії «Одеська залізниця» на 2011- 2015 роки передбачена виплата одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 9 середньомісячних заробітків з встановленим трудовим стажем (37 років 09 місяців 24 дні).

Разом з тим, у наказі (розпорядженні) про припинення трудового договору (контракту) №93/ос від 01 травня 2025 року вказано, що позивач має право на одноразову матеріальну допомогу при звільненні у розмірі 9 середньомісячних заробітків (без зазначення конкретної суми), але виплати не будуть проведені «до особового розпорядження», яке до цього часу не прийнято.

Про суму нарахованих, але не випалених коштів одноразової матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію він дізнався лише з листа від 25.03.2026 року №ТЧ-13-18/2 «Локомотивного депо Миколаїв», до якого було додано протокол комісії від 01.05.2025 року з установлення трудового стажу у залізничній галузі, де і зазначений розмір одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію в сумі 201697,29 грн., яка підлягає виплаті позивачу.

Однак роботодавцем було тимчасово призупинено виплати до особового розпорядження керівництва АТ «Укрзалізниця».

Доказів внесення змін до колективного договору у 2022-2025 роках стосовно призупинення на період дії воєнного стану в Україні нарахування та виплати належних працівникам додаткових виплат, зокрема одноразова допомога у зв`язку з виходом на пенсію за віком та грошової винагороди з нагоди настання ювілейної дати, відповідачем до суду не надано.

Затримка повного розрахунку при звільненні є підставою для стягнення середнього заробітку за весь час затримки.

Згідно довідки про середню заробітну плату за останні два місяці середньомісячна заробітна плата позивача склала 22 410 грн.

Отже, розмір компенсації за затримку розрахунку за шість місяців становить 134 460 грн (22 410 грн х 6 місяців).

Також ОСОБА_1 зазначав, що неправомірними діями відповідача щодо повного розрахунку при звільненні йому було спричинено моральної шкоди, яка виразилась у втраті нормальних життєвих зв`язків, вимагала додаткових зусиль для організації життя, зокрема він перебував у постійному пошуку додаткових засобів існування, вживав зусилля для відновлення своїх порушених трудових прав, зокрема витрачав час на пошук грошових коштів для здійснення правового захисту. При цьому його постійно тривожили та тривожать думки про те, що він все своє життя віддав підприємству, яке обіцяло «вихідну допомогу», якої б вистачило для адаптації після виходу на пенсію, але своїх зобов`язань підприємство не виконало.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просив стягнути з АТ «Укрзалізниця» на його користь 9 середньомісячних заробітків (посадових окладів), передбачену п. 4.17 колективного договору – 201 697,29 грн, середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку – 134 460 грн та 50 000 грн відшкодування моральної шкоди.

Узагальнені доводи інших учасників

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначав, що відповідно до ст. 11 закону № 2136-ІХ на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 1.1.4 витягу із протоколу № Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, ухвалено призупинити виплату працівникам інших додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги.

Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно із рішеннями правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

Протоколом засідання комісії по встановленню трудового стажу на залізничному транспорті від 01.05.2025 року встановлено стаж роботи позивача – 37 рік 09 місяців 24 дні та право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до п. 4.17 Колективного договору в розмірі 9 середньомісячних заробітків у розмірі, що становить 201 697, 29 грн, однак виплата цих коштів підприємством призупинена.

Після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити рішення правління, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить.

Отже, відповідач не погоджується із заявленою вимогою, оскільки виплата матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію була призупинена, тобто відтермінована. При стабілізації фінансового стану відповідача, зазначені виплати будуть відновлені першочергово.

Розмір заявленого позивачем до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 134460,0 грн. Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.

Крім того, представник відповідача просив зменшити на 95% розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на те, що призупинення виплат, передбачених колективним договором, було вимушеним рішенням, ухваленим в результаті понесення значних збитків через військову агресію проти України.

Розмір моральної шкоди у 50 000 грн є завищеним та необґрунтованим, оскільки при звільненні позивач отримав компенсацію невикористаних днів відпустки на загальну суму 68 989,72 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 02 червня 2026 року позов задоволено частково, з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 стягнуто 336 157, 29 грн, з яких: заборгованість з виплати одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію – 201 697, 29 грн, середній заробіток за весь період затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців -134 460 грн та 5 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Також з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 стягнуто 9 474, 60 грн, з яких витрати на професійну правничу допомогу – 8 000 грн, судовий збір 1 474, 60 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З АТ «Українська залізниця» на користь держави стягнуто 2 016, 97 грн судових витрат.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця», посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалите нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

У разі задоволення вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, зменшити його розмір на 95%.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення не містить посилання на норми права, які суд застосував до правовідносин, що склалися між сторонами та які регламентують строки звернення до суду.

Суд зробив висновок про те, що право на звернення працівника до суду з відповідним позовом у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат без посилання на норми матеріального права, якими таке право регламентоване.

Однак, строк звернення до суду про стягнення спірних сум при звільненні, що є предметом спору, врегульований частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 ).

Позивач був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі наказу від 01.05.2025 №93-ОС. У день звільнення, 08.05.2026 року був ознайомлений з письмовим повідомленням про нараховані і виплачені йому суми, про що є письмова відмітка, зроблена ним власноруч на наказі про припинення трудового договору та розрахунку заробітної плати за травень 2025 року. Таким чином, строк на звернення до суду з вимогами про стягнення сум, що належать працівникові при звільненні, почав свій перебіг з 08.05.2025 року та закінчився 08.08.2025 року. Однак позивач за захистом своїх прав звернувся до суду лише 08 квітня 2026 року, тобто з пропуском строку, який встановлений частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України.

Отже у справі, що переглядається, підлягають застосуванню наслідки пропуску строку звернення до суду тому позивачу повинно бути відмовлено у задоволенні позовних вимог з цієї підстави.

Крім того, розглядаючи подібні спори суд повинен брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи (зокрема, розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо).

Суд повинен був врахувати, що на початку 2026 року товариство оголосило технічний дефолт у зв`язку з неможливістю здійснювати виплати по зовнішньому боргу. Призупинення виплати окремих видів матеріальної допомоги, що передбачена умовами колективного договору, пов`язане з наслідками військової агресії російської федерації проти України. Покладення на відповідача додаткових матеріальних витрат значного розміру може призвести до унеможливлення виконання відповідачем покладених на нього безпосередніх завдань із забезпечення безпеки руху та процесу перевезення вантажів та пасажирів.

Узагальнені доводи інших учасників

Правом подання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.

2.Мотивувальна частина

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем у період з 15.07.1987 року по 08.05.2025 року.

08 травня 2025 року позивач був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, відповідно до ст. 38 КЗПП України, згідно наказу № 93/ос від 01.05.2025 року про припинення трудового договору (контракту).

Відповідно до наказу та протоколу комісії з установлення трудового стажу від 01.05.2025 року на підставі п. 4.17 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом ВП «Локомотивне депо Миколаїв» Регіональної філії «Одеська залізниця» на 2011-2015 роки, позивачу була передбачена виплата одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 9 середньомісячних заробітків з встановленим трудовим стажем (37 роки 09 місяці 24 днів), виплату роботодавець тимчасово призупинив до особового розпорядження керівництва АТ «Укрзалізниця».

У наказі (розпорядженні) про припинення трудового договору (контракту) №93/ос від 01 травня 2025 року вказано, що позивач має право на одноразову матеріальну допомогу при звільненні у розмірі 9 середньомісячних заробітків (без зазначення конкретної суми), але виплати не будуть проведені «до особового розпорядження», яке до цього часу не прийнято.

Про суму нарахованих, але не випалених коштів одноразової матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію позивач дізнався лише з листа від 25.03.2026 року №ТЧ-13-18/2 «Локомотивного депо Миколаїв», до якого було додано протокол комісії від 01.05.2025 року з установлення трудового стажу у залізничній галузі, де і зазначений розмір одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію в сумі 201 697, 29 грн, яка підлягає виплаті позивачу.

Сума заборгованості, передбачена п. 4.17 колективного договору складає 201 697, 29 грн. (22 410, 81 грн х 9), що підтверджується протоколом по встановленню трудового стажу та розміру одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію від 01.05.2025 року.

Доказів внесення змін до колективного договору у 2022-2025 роках стосовно призупинення на період дії воєнного стану в Україні нарахування та виплати належних працівникам додаткових виплат, зокрема одноразова допомога у зв`язку з виходом на пенсію за віком та грошової винагороди з нагоди настання ювілейної дати, відповідачем до суду не надано.

Пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року №Ц-54/31, на підставі якого позивачу при звільненні не виплачена відповідна матеріальна допомога, було визнано незаконним та скасовано.

Отже, невиплата відповідачем при звільненні ОСОБА_1 передбачених п. 4.17 Колективного договору коштів є грубим порушенням частини першої статті 116 КЗпП України.

Розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за 2 місяці становить 22 410 грн.

Строк затримки виплати належних позивачеві сум за шість місяців, з 08.05.2025 року по 08.11.2025 року становить 134 460 грн.

Підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на 95% суд не знайшов.

Одночасно суд першої інстанції відхилив доводи представника відповідача про необхідність застосування строку позовної давності з огляду нате, що порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Позиція апеляційного суду

Згідно з положеннями статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу

Положеннями статті 2 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що до структури заробітної плати входять:

- основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

- додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Отже, одноразова грошова допомога у зв`язку із виходом на пенсію вперше (п. 4.17 Колективного договору) входить до структури заробітної плати.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до вимог частини першої статті 115 КЗпП України, частини першої статті 24 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу

Відповідно до вимог частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

По умовам колективного договору (п.4.17) у разі звільнення за власним бажанням на пенсію вперше (в тому числі і за вислугу років) виплачується одноразова матеріальна допомога в залежності від стажу роботи в галузі, при стажі 15 років виплачується п`ять середньомісячних заробітків, а якщо стаж роботи більше, то виплачується додаткова матеріальна допомога, яка по умовам колективного договору у Позивача складає ще чотири середньомісячних заробітків і тому Позивачу повинні були виплатити дев`ять середньомісячних заробітних плат.

Колективний договір між адміністрацією Одеської залізниці і дорожнім комітетом профспілки залізничників і транспортних будівельників України на 2011-2015 роки зареєстрований Департаментом праці і соціальної політики Одеської міської ради №02/548-04 від 31.12.2010.

Колективний договір є діючим до укладення нового колективного договору на підставі статті 9 Закону України "Про колективні договори та угоди" №3356-Х11 від 1 липня 1993 року з подальшими змінами та листів, які щорічно надаються роботодавцем про продовження дії колективного договору. На даний час колективний договір діє в повному об`ємі.

Частиною першою статті 5 Закону України "Про колективні договори та угоди" 3356-Х11 від 1 липня 1993 року встановлено, що умови колективних Договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

З матеріалів справи вбачається, що передбачені пунктом 4.17 колективного договору 201 697, 29 грн ОСОБА_1 не виплачено.

Поряд з цим, заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилався на протокол засідання правління АТ "Укрзалізниця" від 14.03.2022, як на законну підставу для невиплати позивачу належних йому сум при звільненні у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Законом України "Про правовий режим воєнного стану".

Доказів внесення змін до колективного договору у 2022 році стосовно призупинення на період дії військового стану в Україні нарахування та виплати належним працівникам додаткових виплат, зокрема одноразова допомога у зв`язку з виходом на пенсію за віком, відповідачем суду не надано.

Крім того, Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених ст. 43, ст. 44 Конституції України було прийнято Верховною Радою України 15.03.2022 року.

За змістом статті 11 вказаного закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативною роботодавця.

Однак, Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" набрав чинності лише 24.03.2022 року.

Отже, ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам посилаючись на правовий режим воєнного стану 14.03.2022 року у правління АТ "Укрзалізниця" не було, через відсутність зворотної дії у часі вказаного Закону.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку про те, що відповідач не мав правових підстав для призупинення виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із виходом на пенсію вперше (п. 4.17 Колективного договору), а тому вимоги ОСОБА_1 у цій частині позовних вимог є обґрунтованими.

Невиконання роботодавцем умов колективного договору та невиплата усіх належних ОСОБА_1 коштів є грубим порушенням його трудових прав та вимог частини першої статті 116 КЗпП України.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, яка передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівнику сум у терміни, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, з наступними змінами (далі - Порядок).

Так, абз. 3 п. 2 Порядку встановлено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

За змістом абз. 2 п. 3 Порядку суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Середня заробітна плата позивача ОСОБА_1 зазначена відповідачем у наданій ним довідці та проти розрахунку середнього заробітку відповідач не заперечував.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 134 460 грн середнього заробітку за час затримки виплати належних позивачеві сум, а саме за шість місяців - з 08.05.2025 року по 08.11.2025 року.

Водночас вимога скаржника про зменшення суми стягнення на 95 % є явно необґрунтованою, непропорційною характеру порушення та фактично зводить нанівець саму компенсаційну природу відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку, суд першої інстанції вірно здійснив розрахунок середнього заробітку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 та в межах шести місяців.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови в справі № 761/9584/15-ц зробила висновок, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати під час вирішення питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

- ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд під час вирішення подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за ст. 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як- от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності. Такі висновки містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23, яку відповідно до частини четвертої ст.263 ЦПК України необхідно застосувати поза межами доводів апеляційної скарги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23 сформульовано загальний правовий висновок про застосування статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, зазначено, що, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. Під час здійснення такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, розміру простроченої заборгованості, принципу співмірності, колегія суддів вважає можливим удвічі зменшити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку. Таким чином стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 67 230 грн.

Щодо строків звернення до суду.

В апеляційній скарзі представник відповідача просив застосувати строки позовної давності.

Норми статті 256 ЦК України визначають, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до положень частин третьої-четвертої статт 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частин першої-другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 частину 1 ст. 233 КЗпП України визнано неконституційною саме в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду щодо стягнення заробітної плати та інших належних йому виплати, при цьому зазначене рішення стосується працівників, які перебувають у трудових відносинах, тоді як строки звернення до суду у справах про виплату всіх сум, належних працівникові при звільненні, врегульовані ч.2 ст. 233 КЗпП України, яка неконституційною не визнавалася, а тому позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду, також не заслуговують на увагу.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 висловився : " Конституційний Суд України враховує свою юридичну позицію, викладену в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, згідно з якою "невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку" (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Конституційний Суд України вважає цю юридичну позицію застосовною mutatis mutandis у цьому конституційному провадженні".

У вказаному рішенні Конституційний Суд виснував, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України.

У Рішенні наголошується, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення судом рішення про їх неконституційність.

З огляду на те, що позивач дізнався про нараховану та невиплачену допомогу лише 25.03.2026 року з листа від №ТЧ-13-18/2 «Локомотивного депо Миколаїв», до якого було додано протокол комісії від 01.05.2025 року з установлення трудового стажу у залізничній галузі, де і зазначений розмір одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію в сумі 201 697, 29 грн, яка підлягає виплаті позивачу, а до суду звернувся у квітні 2026 році, суд першої інстанції вірно керувався чинними на момент розгляду справи нормами та в силу Рішення КСУ № 1-р/2025 правильно вказав на відсутність будь-яких часових обмежень для захисту права працівника на отримання належних виплат при звільненні.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду є необґрунтованими.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 5 000 грн в рахунок відшкодування шкоди відповідно до ч.1 ст. 237-1 КЗпП України, оскільки з урахуванням встановлених обставин даної справи та виходячи з засад розумності та справедливості вказаний розмір є співмірним із тривалістю порушень прав позивача та характером завданої немайнової шкоди.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн суд першої інстанції вірно застосував висновки Верховного Суду, та прийнявши до уваги складність справи, відсутність витраченого часу представника позивача на представництво у судових засіданнях, враховував принцип розумності, справедливості та пропорційності.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції на підставі п.п. 1, 2 ч.1 ст. 376 ЦПК України в частині задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зміні шляхом зменшення суми зі 134 460 грн до 67 230 грн без відрахування податків та обов`язкових платежів.

Крім того, відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку зі зменшенням розміру стягнутого судом середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягає зменшенню також розмір судових витрат позивача, а саме – сплаченого ним при зверненні з позовом судового збору.

У зв`язку зі зменшенням суми стягнення зі 134 460 грн до 67 230 грн, відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача підлягає 1 514 грн (67 230 х

3 028 : 134 460).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає за необхідне рішення суду першої інстанції змінити на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

У зв`язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість апеляційної скарги лише на суму 67 230 грн, при сплаті апелянтом за подання апеляційної скарги судового збору у розмірі 4 093, 89 грн, відшкодуванню АТ «Українська залізниця» за рахунок позивача ОСОБА_1 підлягає 818, 76 грн (4 093, 89 х 67 230 : 336 157, 29).

Вивчивши доводи представника позивача щодо відшкодування витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 4 000 грн, та оцінивши їх співмірність з заявленими позовними вимогами, колегія суддів виходить з наступного.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Оцінивши складність справи, ціну позову та значення справи для сторін, час, що був витрачений адвокатом на надання послуг та їх обсяг колегія суддів доходить висновку, що розумним та достатнім для відшкодування позивачу за рахунок відповідача буде сума 2 000 грн.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 02 червня 2026 року в частині задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та судового збору змінити.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 67 230 (шістдесят сім тисяч двісті тридцять) грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, без відрахування податків та обов`язкових платежів.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 1 514 (одну тисячу п`ятсот чотирнадцять) грн судових витрат.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» 818 (вісімсот вісімнадцять) грн 76 коп. судових витрат.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 2 000 (дві тисячі) грн витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: В.В.Коломієць

Т.В.Серебрякова

---------------------------------

Повний текст постанови виготовлено 01 жовтня 2026 року