Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №484/4695/26 — Миколаївський апеляційний суд

01.10.26

22-ц/812/2159/26

Провадження №22-ц/812/2159/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

01 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Богуславською О.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні за відсутності учсасників цивільну справу №484/4695/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана її представником ОСОБА_2 , на ухвалу, яку постановив Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області під головуванням судді Маржиної Тетяни Валеріївни у приміщенні цього суду 13 серпня 2026 року, повне судове рішення складено того ж дня, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,

у с т а н о в и в :

У липні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та просила розділити майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, виділивши їй та відповідачу у власність по 1/2 частині квартири загальною площею 63,7 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У серпні 2026 року ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , звернувся до суду із клопотанням про зупинення провадження у справі у зв`язку з перебуванням відповідача на військовій службі за мобілізацією у складі Збройних Сил України, що перевели на воєнний стан, до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 серпня 2026 року зупинено провадження у вказаній справі до припинення перебування ОСОБА_3 у складі Збройних Сил України до закінчення воєнного стану або до закінчення строку перебування відповідача у складі Збройних Сил України в залежності від обставин, яка настане першою.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_3 проходить військову службу у лавах Збройних Сил України та у поданому клопотанні висловив пряму волю на зупинення провадження, посилаючись на те, що виконання службових обов`язків обмежує його у можливості повноцінно реалізовувати право на захист та особисто брати участь у розгляді справи.

Враховуючи зазначені обставини та вимоги закону, суд дійшов висновку про зупинення провадження у справі.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Рябченко К.П. просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відсутні об`єктивні підстави для відтермінування розгляду. Так, при ухваленні рішення про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в цивільній справі суд першої інстанції встановив, що надана справа є справою незначної складності та відноситься до категорії інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; крім того, оскільки ціна позову справи не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справу слід розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, за наявними матеріалами справи, з особливостями, передбаченими статтею 279 ЦПК України, та надав час сторонам на подачу клопотання про розгляд справи у спрощеному позовному порядку з викликом сторін до 25 липня 2026 року. До закінчення встановленого судом терміну ані позивачем, ані відповідачем, ані їх представниками клопотання про розгляд справи у спрощеному позовному порядку з викликом сторін подано не було. Тобто, відповідач не заперечував про розгляд справи без виклику сторін. Крім того, представник позивача зауважує, що відповідач не надав доказів переведення військової частини на воєнний стан, відсутні докази про його залучення до виконання бойових завдань у зоні бойових дій і тривалості перебування в місці виконання цих завдань. Сама по собі довідка ф-5 на ім`я ОСОБА_3 , яка була долучена представником відповідача до клопотання про зупинення провадження у справі, свідчить лише про те, що відповідач дійсно є військовослужбовцем і перебуває на службі в конкретній військовій частині, яка базується в межах Миколаївської області, але про те, що відповідач перебуває в зоні бойових дій жодного доказу не надано.

ОСОБА_3 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

В суд апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися, про день, час та місце судового засідання були повідомлені відповідно до положень статей 128, 130 ЦПК України, про причини неявки суду не повідомили.

29 вересня 2026 року представник позивачки адвокат Рябченко К.П. через систему «Електронний суд» подала заяву про розгляд справи без її участі та участі позивачки. 30 вересня 2026 року аналогічну заяву подав представник відповідача – адвокат Порхун В.М.

Зважаючи на вимоги частини 6 статті 128, частин 1, 2 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України, взявши до увагу заяву представників сторін, колегія суддів визнала повідомлення учасників справи, які не з`явилися, належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі: перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Отже, процесуальний закон пов`язує необхідність зупинення провадження у справі з фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України – це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов`язаній із захистом України.

Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").

У зв`язку з військовою агресією проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який діє до теперішнього часу.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

До основних засад судочинства частиною третьої статті 2 ЦПК України віднесено розумність строків розгляду справи судом, пропорційність, диспозитивність, змагальність сторін.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина третя статті 13 ЦПК України).

Суд під час розгляду справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).

Для тлумачення пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України маємо застосовувати телеологічне (цільове) тлумачення. Тобто визначити, якою була мета законодавця у запровадженні цього припису.

Є зрозумілим, що мета законодавця у формулюванні такої конструкції була в тому, щоб гарантувати недоторканність прав тих осіб, які у запроваджений в Україні воєнний стан виконують конституційний обов`язок, пов`язаний із захистом Батьківщини від ворога, – військовослужбовців.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22 зазначає, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.

Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке. Системне тлумачення пункту 2 частини 1 статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження/збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції.

За нинішньої редакції пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Тож норма пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі.

Отже, під час застосування пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства (статті 12, 13 ЦПК України) надають учасникам справи право вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами.

Ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що судам потрібно виходити з такого:

1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;

2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;

3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.

Матеріалами справи підтверджується, що під час розгляду справи судом першої інстанції представник відповідача ОСОБА_4 подав клопотання про зупинення провадження у справі у зв`язку з перебуванням ОСОБА_3 у складі Збройних Сил України, на підтвердження чого надав копію довідки №1451/03/д/ НОМЕР_1 від 29 липня 2026 року, відповідно до якої останній перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 , яка була видана для подання до суду першої інстанції (а.с.47).

Конструкція пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України дає підстави для висновку, що визначена ним підстава зупинення провадження пов`язана не із самою обставиною введення воєнного стану, а із фактом перебування сторони у справі у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.

При цьому, вказана вище норма має тимчасовий характер, тобто обмежується строком перебування сторони у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. За такої умови підстава для зупинення провадження у справі вичерпується тоді, коли участь сторони у складі ЗСУ припиняється. Учасник справи може припинити участь у складі ЗСУ ще до припинення воєнного стану, якщо така можливість передбачена законодавством.

Наведене правове регулювання дозволяє дійти висновку, що норма пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України може бути застосована судами під час вирішення питання про зупинення провадження у справі у разі перебування фізичної особи, яка є стороною чи третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, до припинення перебування такої фізичної особи у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Суд звертає увагу на те, що конструкція норми пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України носить імперативний характер та покладає на суд саме обов`язок зупинити провадження у справі за цією підставою, при цьому, незалежно від наявності у сторони представника, стадії процесу (підготовче провадження, розгляд справи по суті, апеляційне, касаційне оскарження), ціни позову, виду вимог, що розглядаються у провадженні, чи будь-яких інших чинників.

Таким чином, враховуючи на введення на території України воєнного стану та перебування відповідача у складі Збройних Силу України, у суду першої інстанції були наявні достатні підстави для зупинення провадження у справі, які передбачені пунктом 2 частини 1 статті 251 ЦПК України.

Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги про те, що довідка, яку надав представник відповідача свідчить лише про те, що відповідач є військовослужбовцем і перебуває у конкретній військовій частині, але не свідчить про його перебування в зоні бойових дій, оскільки зміст пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України носить імперативний характер та покладає на суд саме обов`язок зупинити провадження у справі за цією підставою.

Інші, наведені в апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що суд допустив порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Зокрема посилання на те, що справа призначена до розгляду у спрощеному позовному провадженні не є слушним, оскільки обраний судом вид позовного провадження (загальний або спрощений) не скасовує на імперативний припис пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України та не скасовує обов`язок суду щодо його застосування.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала у справі є законною та обґрунтованою, і підстав для її зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами, не вбачає.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами справи та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваної ухвали, постановленої з додержанням норм процесуального права.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана її представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення, ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

_____________________________________________

Повна постанова складена 01 жовтня 2026 року