Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №490/11006/25 — Миколаївський апеляційний суд

01.10.26

22-ц/812/1673/26

Єдиний унікальний номер судової справи: 490/11006/25

Номер провадження 22-ц/812/1673/26 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів: Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,

розглянувши у спрощеному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді - Гуденко О.А., в приміщенні того ж суду по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (надалі - ТОВ «Факторинг Партнерс») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2025 року ТОВ «Факторинг Партнерс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 22 серпня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 4655531, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредитні кошти у розмірі 18 500 грн на строк 30 днів на умовах визначених кредитним договором. Кредитний договір підписаний електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора. Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору, однак ОСОБА_1 не виконав належним чином умови кредитного договору.

10 лютого 2023 року ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Сіті Фінанс», уклали Договір факторингу № ФК 1-02/23, за яким ТОВ «Сіті Фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Авентус Україна», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №4655531 від 22 серпня 2021 року.

В подальшому 01 серпня 2025 року ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» та ТОВ «Факторинг Партнерс» уклали договір факторингу № 01-08/25, за умовами якого до останнього перейшло право вимоги за кредитними договорами, зокрема, за кредитним договором №4655531 від 22 серпня 2021 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна».

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором, утворилась заборгованість станом на 09 лютого 2023 року у загальному розмірі 54 353 грн, з яких: 18 500 грн - заборгованість за тілом кредиту, 35853 грн - заборгованість за процентами.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача вказану заборгованість у розмірі 54 353 грн, а також судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 2 422 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16000 грн.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за Договором № 4655531 про надання споживчого кредиту від 22 серпня 2021 року в сумі 36 075 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 18 550 грн; заборгованість за процентами - 17 575 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» 1 635,87 грн судового збору та витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано доведеністю позовних вимог в повному обсязі, оскільки відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав та до позивача перейшло право вимоги заборгованості за кредитним договором № 4655531 від 22 серпня 2021 року. Враховуючи умови кредитного договору та погодження загальної вартості кредиту, а також часткової сплати відповідачем кредитних коштів, суд вважав за необхідне позов задовольнити частково, стягнувши з відповідача 36 075 грн кредитної заборгованості.

Задовольняючи частково вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2000 грн суд виходив з того, що заявлені позивачем до відшкодування 16000 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. До того ж, заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись незаконність та необґрунтованість рішення суду, просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, ОСОБА_1 зазначав, що на підтвердження укладення спірного кредитного договору позивачем надано його паперову копію. При цьому, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявний в матеріалах справи Договір кредиту (у вигляді паперової копії) було створено у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що він підписувався електронним підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов`язковим реквізитом електронного документа. Таким чином, наявні в матеріалах справи паперові копії спірного кредитного договору не можуть вважатись електронними документами (копіями електронних документів), оскільки не відповідають вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не є належними доказами укладення договору між ним та кредитором.

ОСОБА_1 наголошує, що не укладав договір про споживчий кредит у редакції, яку долучає представник позивача в якості копій до позовної заяви, відповідно не погоджував ні кредитну ставку, ні інші кабальні умови кредитування. Жоден поданий позивачем доказ не підтверджує, що саме цю редакцію договору він розумів та узгодив із позивачем. Також матеріали справи не містять жодного доказу належності саме йому вказаного «одноразового ідентифікатора», доказів направлення йому його та використання саме н цього способу підписання документа.

Зауважує, що якби вона дійсно укладала саме такий договір, то в обов`язковому порядку мала здійснити набір у відповідній електронній формі певної комбінації алфавітно-цифрової послідовності, вказана комбінація мала б відобразитись у вказаній електронній формі та зберегтись на сервері кредитора для долучення до кредитних договорів, і позивач міг би надати ці докази. Однак, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази часу та способу генерування одноразового ідентифікатора, його направлення, підтвердження нею пропозиції щодо укладення договору, зокрема, довідка про ідентифікацію клієнта, хронологія вчинення дій щодо укладення договору у формі електронного правочину тощо.

Вказує, що при належному укладенні договору існує можливість перевірки автентичності підпису. Якщо йдеться про підписання договору, укладеного в письмовій формі, то підпис можна перевірити шляхом призначення почеркознавчої експертизи. У разі укладення договору електронним цифровим підписом, є можливість перевірити підпис шляхом декодифікації накладення підпису з використанням відкритого ключа, який видається акредитованим центром сертифікації ключів (АЦСК). У даному разі перевірити автентичність того, що позивач називає «підписом», неможливо, оскільки не підтверджено ні направлення СМС повідомлення на мобільний номер відповідача, ні належність номеру телефона саме відповідачу, а також позивачем не доведено, що саме ці кредитні умови узгодив відповідач. Позивачем також не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу.

До того ж, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, отримання ним логіну та паролю в системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договору.

Також, ОСОБА_1 зазначає, що навіть якщо допустити припущення, що він дійсно підписав кредитний договір, то в даному випадку варто врахувати строк кредитування - 30 днів. При цьому жодних посилань на докази того, що відповідач як позичальник вчинив певні дії, які б об`єктивно свідчили б про його добру волю і бажання здійснити пролонгацію кредитів (підписані додаткові угоди, звернення про пролонгацію тощо), разом з позовом не надано. Жодних додаткових угод вона не підписувала.

За такого, відповідач переконаний, що право кредитора нараховувати відсотки за користування кредитом припинилося зі спливом строку дії договорів (30 днів), який споживач розуміє як дата завершення строку кредитування, а тому починаючи з цієї дати, нарахування процентів кредитором вже не відповідало вимогам закону та договору.

Крім цього, ОСОБА_1 вважає, що позивачем не надано належних доказів, що підтверджують перехід до позивача прав вимог у сумі, яка вказана в додатках до договору факторингу. До того ж, позивачем не надано та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів підтвердження сплати позивачем як новим кредитором коштів первісному кредитору за передачу права грошової вимоги, та зарахування їх на рахунок первісного кредитора, саме за кредитну заборгованість відповідача.

Також, ОСОБА_1 заперечує проти стягнення з нього 2000 грн витрат на правову допомогу, оскільки вважає, що в матеріалах справи відсутні належні докази того, що гонорар в сумі 2000 грн взагалі стосується надання правової допомоги по даній справі.

Між тим, наявні у справі документи могли стосуватися будь-яких інших справ за позовом даного кредитора щодо будь-якого із сотен або тисяч інших позичальників, що вказує на відсутність її обов`язку сплачувати (компенсувати) такі витрати позивача, навіть якщо такі й мали місце.

Вважає, оскільки до суду не надано платіжного документа із зазначенням ПІБ боржника та номеру кредитного договору, що дозволило б однозначно пов`язати факт оплати з цією справою, не виключається спроба безпідставного стягнення з неї вартості правової допомоги, яка фактично не оплачувалася в зазначеному розмірі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України. У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку (фінансової установи) на пред`явлення будь-якої вимоги.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

З матеріалів справи вбачається, що 22 серпня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір №4655531 про надання споживчого кредиту, який підписаний відповідачем електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора.

Згідно п. 1.2. Договору на умовах, встановлених Договором, Товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Відповідно до п. 1.3. Договору, сума кредиту (загальний розмір) складає 18 500 грн. Тип кредиту - кредит.

Строк кредиту 30 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів), що є Додатком №1 до цього Договору. Графік платежів розраховується за зниженою процентною ставкою, виходячи з припущення, що Споживач виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в Договорі (п.1.4. Договору).

Відповідно до п.п.1.5.-1.5.2. Договору, тип процентної ставки фіксована. Стандартна процентна ставка становить 1,90% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору.

Знижена процентна ставка 0,95% в день та застосовується відповідно до умов, вказаних в цьому Договорі.

Згідно п. 1.6. Договору мета отримання кредиту: споживчі(особисті) потреби.

За п.1.7. Договору орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою 24079,41% річних (п.1.7.1. Договору), за зниженою ставкою: 2013,43% річних ( п.1.7.2 Договору).

Відповідно п. 1.8. Договору орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладання договору складає: за стандартною ставкою 29045,00 грн (п.1.8.1. Договору), за зниженою ставкою 23772,50 грн (п.1.8.2. Договору).

Кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної карти, реквізити якої надані споживачем товариству з метою отримання кредиту (п.2.1. Договору).

Відповідно до Розділу 4, сторонами узгоджені умови, щодо сплати за кредитом, пролонгації строку користування кредитом, повернення кредиту тощо.

Підписуючи цей Договір, позивач підтверджує, що перед укладанням цього Договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація: за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до ст.9 ЗУ «Про споживче кредитування; вказана в ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та розміщена на Веб-сайті, він ознайомився з усіма умовами правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна», що розміщені на Веб-сайті (п.10.8 Договору).

Згідно з даними додатку № 1 до Договору про надання споживчого кредиту №4655531 від 22 серпня 2021 року сторони узгодили таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

22 серпня 2021 року ОСОБА_1 підписав Паспорт споживчого кредиту, де сторони визначили параметри та умови Договору, порядок і строк кредитування та сплати процентів, який підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором «М716500».

Факт перерахування кредиту в сумі 18 500 грн у відповідності до умов Кредитного договору №4655531 від 22 серпня 2021 року на рахунок ОСОБА_1 підтверджується листом ТОВ «ФК «Контрактовий Дом» про успішність фінансової операції, згідно укладеного між Товариством та ТОВ «Авентус Україна» договором №087/20-П від 08 липня 2020 року, а саме: перерахування коштів у сумі 18500 грн на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 .

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 4655531 від 22 серпня 2021 року загальний розмір заборгованості становить 54 353 грн, з яких 18 550 грн - сума основного боргу та 35 853 грн - проценти.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора; зобов`язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Отже, за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

10 лютого 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» укладено договір факторингу №ФК 10-02/23, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за кредитним договором №4655531 від 22 серпня 2021 року

Відповідно до Витягу з Додатку № 1 до Договору Факторингу № ФК 10-02/23 ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №4655531 від 22 серпня 2021 року у загальному розмірі 54 353 грн, з яких: заборгованість по основному боргу - 18500 грн, заборгованість по процентами - 35 853 грн.

01 серпня 2025 року між ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу №01-08/25, за умовами якого ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за кредитним договором № 4655531 від 22 серпня 2021 року.

Відповідно до Реєстру боржників до Договору Факторингу № 01-08/25 ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №4655531 від 22 серпня 2021 року у загальному розмірі 54 353 грн, з яких: заборгованість по основному боргу – 18 500 грн, заборгованість по процентами - 35 853 грн.

Таким чином, до ТОВ «Факторинг Партнерс» перейшли всі права первісного кредитора у зобов`язаннях за договором, укладеним між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 22 серпня 2021 року.

Таким чином, до ТОВ «ФК «Кредит - Капітал» перейшли всі права первісного кредитора у зобов`язаннях за договором, укладеним між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 10 листопада 2020 року.

З доданого позивачем розрахунку заборгованості, складеного первісним кредитором вбачається, що з 22 серпня 2021 року по 20 вересня 2021 року (30 днів - строк кредитування) проценти нараховані по зниженій процентній ставці 0,95%, з 21 вересня 2021 року по 23 лютого 2022 року проценти нараховані за стандартною ставкою 1,90%.

Разом з тим, як вбачається з даного розрахунку відповідач частково вносив платежі для погашення кредитної заборгованості, а саме: 20 вересня 2021 року ним сплачено 5272,50 грн, 16 жовтня 2021 року - 9 139 грн; 14 листопада 2021 року - 10193,50 грн. Загальна сума сплачених платежів складає 24 605 грн, яка згідно п. 6.3. Договору, перерахована на повернення суми прострочених процентів.

Отже, суд першої інстанції частково задовольняючи та стягуючи з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість у розмірі 36 075 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 18 550 грн; заборгованість за процентами - 17 575 грн, вірно виходив з того, що сторонами був погоджений строк пролонгації договору на 90 календарних днів поспіль, стандартну процентну ставку 1,95% та врахував погоджену загальну вартість кредиту у розмірі 29 045 грн (тіло -18 500 грн + проценти -10 545 грн) відрахувавши суму сплачених відповідачем відсотків 24 605 грн.

Доводи апеляційної скарги про невірне нарахування відсотків не заслуговують на увагу з огляду на умови кредитного договору, щодо процентної ставки та строк пролонгації договору. погоджені сторонами.

Посилання в апеляційній скарзі на не укладення кредитного договору, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а крім того, користування кредитними коштами підтверджується випискою про рух коштів за картковим рахунком , який був відкритий для обслуговування банківської карти № НОМЕР_2 за період з 22 серпня 2021 року по 22 вересня 2021 року на ім`я ОСОБА_1 в АТ «Універсал Банк» наданою відповідно до ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 16 липня 2026 року.

Доводи про відсутність доказів набуття прав вимоги від первісного кредитора до відповідача не є слушними, оскільки спростовуються договорами факторингу, реєстрами боржників та платіжними інструкціями, наявними в матеріалах справи.

Що стосується судових витрат на правову допомогу понесених позивачем в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Звертаючись до суду першої інстанції, позивач у позовній заяві заявив вимогу про стягнення з відповідачки витрат на правову допомогу в розмірі 8000 грн.

Так, положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Частинами першою та другою статті 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом третім частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).

З огляду на положення статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (постанова Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 278/1396/19 (провадження № 61-16587св19)).

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, провадження № 14-280цс18).

Згідно із частинами першою та другою статті 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 січня 2025 року у справі № 336/1448/22 (провадження № 61-7275св24).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта-шоста статті 137 ЦПК України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони.

З власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21, від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21, від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24).

У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року та від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20).

Крім того, Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зробив висновки про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі її витрати на адвоката, якщо керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права встановить, що розмір гонорару є завищеним, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним згідно ціни позову.

На підтвердження факту надання адвокатом правничої допомоги у зв`язку з розглядом справи, до позовної заяви позивачем додано: Договір про надання правничої допомоги 02 липня 2024 року, укладений між ТОВ «Факторинг Партнерс» та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс; заявку на надання юридичної допомоги № 159 від 03 листопада 2025 року щодо примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором №4655531; витяг з акту №23 про надання юридичної допомоги від 28.11.2025, прайс-лист АО «Лігал Ассістанс».

Згідно наданих документів вартість наданих послуг становить 16 000 грн (усна консультація, вивчення документів, складання позовної заяви для подачі до суду).

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про судові витрати на правову допомогу виходив характеру виконаної роботи адвокатом, конкретних обставин справи її складності, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності таких витрат та їхнього розміру, часткове задоволення позову, дійшов вірного висновку, стягнувши з відповідача на користь позивача 2 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

За такого, доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення витрат на правову допомогу є безпідставними.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: О.В. Локтіонова

О.О. Ямкова