Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №474/162/25 — Миколаївський апеляційний суд

01.10.26

22-ц/812/2103/26

Провадження № 22-ц/812/2043/26 Головуючий суду першої інстанції Сокол Ф.Г.

Провадження № 22-ц/812/2044/26 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

Провадження № 22-ц/812/2045/26

Провадження № 22-ц/812/2046/26

Провадження № 22-ц/812/2103/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2026 року м. Миколаїв Справа № 474/162/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання – Богуславській О.М.,

без участі учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на окрему ухвалу Врадіївського районного суду Миколаївської області від 20 липня 2026 року, постановлену під головуванням судді Сокола Ф.Г., в залі судового засідання в с-ще Врадіївка, за заявою Органу опіки та піклування Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області, заінтересовані особи: ОСОБА_1 та Комунальне некомерційне підприємство «Врадіївська центральна районна лікарня» Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області, про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна,

В С Т А Н О В И В:

20 лютого 2025 року Орган опіки та піклування Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області звернувся до суду з заявою, заінтересовані особи: ОСОБА_1 та Комунальне некомерційне підприємство «Врадіївська центральна районна лікарня» Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області, про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_6 , мешканець с. Новомихайлівське Первомайського району Миколаївської області є людиною з інвалідністю 2 групи з дитинства та внаслідок свого захворювання обмежений в здатності до орієнтації, спілкування, контролювати свою поведінку і потребує постійного стороннього догляду.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір, ОСОБА_7 , яка здійснювала за ним догляд.

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканка с. Новомихайлівське, яка на даний час допомагала здійснювати догляд за ОСОБА_6 є особою похилого віку та не має можливості здійснювати догляд.

Близькі та інші родичі відсутні, в свідоцтві про народження ОСОБА_6 відомостей про батька немає.

Після звернення ОСОБА_1 відділом соціального захисту складено акт обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_6 , внаслідок розгляду якого органом опіки та піклування прийнято рішення звернутись до районного суду з заявою про визнання ОСОБА_6 недієздатним та призначення його опікуном громадянина ОСОБА_1 , який в даний час здійснює за ним догляд.

Посилаючись на викладене, Орган опіки та піклування Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області просив суд:

- визнати громадянина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця смт Врадіївка Миколаївської області, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 – недієздатним;

- призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця м. Калуш Івано-Франківської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 опікуном ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця смт Врадіївка Миколаївської області, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 20 липня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 - недієздатним та встановити над нею опіку.

Обов`язки опікуна ОСОБА_6 , покладено на Орган опіки та піклування Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області.

В задоволенні заяви в частині призначення ОСОБА_1 , опікуном ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовлено.

Судові витрати за проведення судової експертизи в сумі 10 382 грн 94 коп. віднесено на рахунок держави.

Строк дії рішення 2 (два) роки з моменту набрання рішенням законної сили.

Одночасно цим же судом було постановлено окрему ухвалу.

Відповідно до якої судом ухвалено направити окрему ухвалу керівнику Врадіївського відділу Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області для прийняття процесуального рішення про початок досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 214 КПК України, стосовно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за фактами надання до суду завідомо недостовірних або підроблених доказів, зловживання владою або службовим становищем та службового підроблення.

Ухвала суду мотивована тим, що начальниця відділу соціального захисту Врадіївської селищної ради Гордуз Т.М., представниця органу опіки та піклування Секретарьова О.Є., заінтересована особа ОСОБА_1 та його представниця ОСОБА_8 , шляхом підтримання даної заяви та надання пояснень про достовірність обставин зазначених у заяві, намагалися ввести суд в оману щодо факт та дійсних обставин справи.

Водночас, обставини встановленні під час судового розгляду, були відомі вказаним особам та не могли бути не відомі, оскільки орган опіки та піклування був ініціатором звернення до суду із вказаною заявою, готував та збирав документи на її обґрунтування, які в подальшому подав до суду. При цьому суд вважає, що фактично заява до суду була подана не в інтересах ОСОБА_6 , а саме в інтересах ОСОБА_1 , який на момент звернення із заявою до суду був військовозобов`язаним, не мав відстрочки від мобілізації та не був заброньованим.

Суд зазначив, що в діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як співучасників ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 385 КК України, а саме подання до суду завідомо недостовірних або підроблених доказів (акт обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи від 23 січня 2025 року).

Також в діях ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як співучасників суд дійшов висновку про наявність ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 364 КК України, а саме зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для іншої фізичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

В діях ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 як співучасників суд вбачає ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 366 КК України, а саме складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів.

При цьому в суду відсутні об`єктивні підстави стверджувати про обізнаність голови Врадіївської селищної ради ОСОБА_9 про протиправність дій його підлеглих. Також в суду відсутні об`єктивні підстави стверджувати про причетність інших осіб до вказаних подій. Однак суд вважає, що ці обставини підлягають перевірці під час проведення досудового розслідування.

Особи, яких стосується окрема ухвала, оскаржили її, подавши апеляційні скарги, де посилаючись на необґрунтованість та незаконність окремої ухвали суду першої інстанції, просили її скасувати.

ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку мотивував що суд першої інстанції в резолютивній частині своєї ухвали ініціює досудове розслідування стосовно нього та інших осіб за фактом надання до суду завідомо недостовірних або підроблених доказів без зазначення складу його кримінального правопорушення.

Це беззаперечно свідчить про упередженість суду і не ґрунтується на нормах кримінального права.

При розгляді справи суд першої інстанції не взяв до уваги акт обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи від 23 січня 2025 року № 2 вважаючи, що інформація зазначена в акті є сумнівною, недостовірною та спростовується іншими матеріалами справи та показаннями свідків, які отримані під впливом упереджених висловлювань судді і звинуваченні в наданні неправдивих показань та наведеними спростуванням даних акту обстеження ОСОБА_2 , яка не повідомляла такої інформації та показаннями свідка ОСОБА_10 , яка не приймала участі в складанні акту обстеження, немає до нього ніякого відношення і не повідомляла ніякої інформації, що може свідчити про відсутність догляду ОСОБА_1 за ОСОБА_6 в подальшому, після часу її відвідувань місця проживання ОСОБА_6 восени 2024 року.

Судом першої інстанції було зроблено передчасні і упереджені висновки щодо сумнівності та недостовірності інформації зазначеної в акті обстеження.

Заступниця селищного голови Сторожук Т.О. не була присутня та не оформлювала встановлення чи відсутність факту проживання ОСОБА_1 в січні 2025 року за адресою АДРЕСА_1 та факту здійснення його догляду за ОСОБА_6 .

ОСОБА_1 в оману суд першої інстанції не вводив та не знав про те, що не мав юридичних підстав одночасно проживати чи проводити час і за місцем реєстрації, де проживає його дружина.

В діях ОСОБА_1 відсутній склад жодного правопорушення, він не є службовою особою, не має ніяких владних повноважень, якими мав би теоретичну можливість зловживати.

Суд виніс ухвалу не з`ясувавши всебічно обставини, на які посилались сторони, не допитавши в якості свідка особу, яка склала акт обстеження, який судом оголошено недостовірним лише на підставі свідчень, чим фактично передчасно здійснив кримінально-правову кваліфікацію діяння, що виходить за межі його повноважень у цивільному процесі і не відповідає реальним обставинам.

Начальниця відділу соціального захисту Врадіївської селищної ради Гордуз Т.М подала апеляційну скаргу, де зазначала, що в оскаржуваній ухвалі суд вбачає в її діях ознаки складу кримінального правопорушення передбаченого частиною 1 статті 385 КК України.

Проте, заявниця в процесі розгляду справи не відмовлялась від показань, не була експертом, спеціалістом чи перекладачем по справі.

Судом першої інстанції було зроблено передчасні і упереджені висновки щодо сумнівності та недостовірності інформації зазначеної в акті обстеження від 23 січня 2025 року № 2

Заступниця селищного голови Сторожук Т.О. не була присутня та не оформлювала встановлення чи відсутність факту проживання ОСОБА_1 в січні 2025 року за адресою АДРЕСА_1 та факту здійснення його догляду за ОСОБА_6 .

В діях ОСОБА_2 відсутній склад будь-якого кримінального правопорушення. Виконуючи свої обов`язки осіб місцевого самоврядування, представника органу опіки та піклування в судовому розгляді справи заявниця діяла лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Суд виніс ухвалу не з`ясувавши всебічно обставини, на які посилались сторони, не допитавши в якості свідка особу, яка склала акт обстеження, який судом оголошено недостовірним лише на підставі свідчень, чим фактично передчасно здійснив кримінально-правову кваліфікацію діяння, що виходить за межі його повноважень у цивільному процесі і не відповідає реальним обставинам.

ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, де підставою для її скасування зазначала, що суд першої інстанції безпідставно ініціював досудове розслідування стосовно неї за фактом надання до суду завідомо недостовірних або підроблених доказів.

В оскаржуваній ухвалі суд вбачає в її діях ознаки складу кримінального правопорушення передбаченого частиною 1 статті 385 ЦПК України.

Проте, заявниця в процесі розгляду справи не відмовлялась від показань, не була експертом, спеціалістом чи перекладачем по справі і свідком у справі не була.

Судом першої інстанції не зазначено які дії ОСОБА_3 підпадають під ознаки кримінального правопорушення. Виконуючи свої обов`язки як представниця органу опіки та піклування в судовому розгляді справи вона діяла лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Суд виніс ухвалу без всебічного з`ясування обставин, на які посилались сторони, не допитавши в якості свідка особу, яка склала акт обстеження, який судом оголошено недостовірним лише на підставі свідчень, чим фактично передчасно здійснив кримінально-правову кваліфікацію діяння.

ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, мотивувавши її тим, що суд першої інстанції ґрунтує свої висновки на припущеннях та показаннях людей, які навіть не були присутні при складанні акту обстеження від 23 січня 2025 року № 2.

Заступник селищного голови Сторожук Т.О. та директор відділення надання соціальних послуг в умовах цілодобового перебування/проживання Комунального закладу «ЦНСП» Врадіївської селищної ради не були присутні та не робили висновків щодо факту проживання ОСОБА_1 в січні 2025 року за адресою АДРЕСА_1 та факту здійснення його догляду за ОСОБА_6 .

Причини ж показань ОСОБА_5 , яка підписала акт, невідомі, чомусь не зазначені в ухвалі суду і внаслідок того, що ОСОБА_4 не було повідомлено про судовий розгляд і він не міг заперечити таких звинувачень вважає, що такий доказ зібраний з порушенням процесуальної процедури.

Складений ОСОБА_4 акт обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи від 23 січня 2025 року № 2 цілком відповідає вимогам належності, допустимості та достовірності і в його діях відсутній склад жодного правопорушення, виконуючи свої обов`язки осіб місцевого самоврядування, він діяв лишена на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Більш того, суд першої інстанції не повідомив заявника про постановлену ним окрему ухвалу.

Суд виніс ухвалу не з`ясувавши всебічно обставини, на які посилались сторони, не допитав скаржника в якості свідка про достовірність інформації в складеному ним акті обстеження, який судом оголошено недостовірним лише на підставі свідчень, отриманих з порушенням належної процердури дослідження доказів, чим суд фактично порушив право скаржника на захист від безпідставних звинувачень.

ОСОБА_5 , не погоджуючись з окремою ухвалою суду, подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила її скасувати.

В апеляційній скарзі зазначала, що 27 травня 2025 року ОСОБА_5 була допитана в судовому засідання у якості свідка. Перед допитом судом було роз`яснено статтю 385 КК України. Роз`яснення ОСОБА_5 так і не зрозуміла і тричі перепитувала, але врешті сказала, що розуміє не бажаючи затримувати розгляд справи.

Її показання в судовому засіданні надані при відсутності належного роз`яснення її прав та встановлених законом підстав відмови від дачі показань в порушення частини 3 статті 230 ЦПК України суд використав як підставу для ініціювання досудового розслідування стосовно неї, фактично розцінивши їх як надання недостовірних або підроблених доказів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, не даючи ні чіткого нормативного формулювання її гіпотетичних правопорушень, ні пояснення яким чином яким чином вона могла їх скоїти навіть не являючись посадовою особою і таким чином суб`єктом злочину.

Можливо скаржниця заплуталась, під тиском про можливу кримінальну відповідальність, та змінила свої показання щодо того, що дії ОСОБА_1 зі здійснення догляду не є постійним доглядом, а становлять собою лише допомогу в догляді.

Всі обставини догляду викладені в акті обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи від 23 січня 2025 року № 2 відповідали дійсності.

Суд виніс ухвалу не з`ясувавши всебічно обставини, на які посилались сторони, не повідомивши її при допиті у якості свідка про її право не давати свідчення проти себе, на підставі інших свідчень, отриманих з порушенням належної процедури дослідження доказів, чим фактично порушив її право на захист від безпідставних звинувачень.

На день розгляду справи відзивів на апеляційні скарги від учасників справи не надходило.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином. ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності. Інші учасники справи про причини своєї неявки суду не повідомили. Ураховуючи приписи частини 2 статті 372 ЦПК України, апеляційний суд розглянув справу без участі учасників справи.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що на підтвердження обставин зазначених у заяві визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна органом опіки та піклування надано акт обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи від 23 січня 2025 року, який підписаний старостою ОСОБА_11 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , та в якому вказано, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 та здійснює постійний догляд за ОСОБА_6 .

Водночас, під час судового розгляду, з показань свідків: ОСОБА_5 , помічниці старости Кумарівського старостинського округу Сторожук Т.О., директорки відділення надання соціальних послуг в умовах цілодобового перебування/проживання Комунального закладу “Центр надання соціальних послуг” Врадіївської селищної ради Кремповської Нелі Іванівни, судом встановлено наступне:

- фактичний догляд за ОСОБА_6 до 30 квітня 2025 року здійснювала ОСОБА_5 , а ОСОБА_1 лише допомагав їй;

- ОСОБА_1 ніколи не жив разом з ОСОБА_6 за адресою зазначеної в акті від 23 січня 2025 року, а саме: АДРЕСА_1 .

В контексті доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції в частині вирішення вимог позову апеляційний суд зазначає таке.

Інститут окремої ухвали закріплений у статті 262 ЦПК України, а саме:

«1. Суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

2. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

3. Суд може постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та направити її органам, до повноважень яких входить притягнення вказаних осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність у діях (бездіяльності) таких осіб ознак кримінального правопорушення.

4. Суд постановляє окрему ухвалу щодо свідка, експерта чи перекладача у разі виявлення під час розгляду справи відповідно неправдивих показань, неправдивого висновку експерта чи неправильного перекладу, підробки доказів та направляє її прокурору чи органу досудового розслідування».

З огляду на зазначене, слід зробити висновок, що в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення (частина 5 статті 262 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 лютого 2019 року у справі № 800/500/16 аналізувала приписи статті 249 КАС України та виснувала, що окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

У постанові Верховного Суду від 25 червня 2025 року у справі № 873/223/21 виснував, що окремі ухвали є засобом зміцнення законності та правопорядку, сприяють усуненню недоліків у діяльності державних органів, громадських організацій і посадових осіб, запобігають вчиненню злочинів та інших правопорушень, впливають на формування у громадян поваги до права та становлять важливу частину діяльності судів.

Відтак, окрема ухвала - це рішення, яким суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону, причини й умови, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушників. Вона може бути постановлена, лише якщо під час саме судового розгляду конкретної справи було встановлене відповідне правопорушення. Суд не здійснює юридичну кваліфікацію правопорушення, хоча в окремій ухвалі може зазначити, елементи якого складу правопорушення потрібно перевірити.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 січня 2026 року у справі № 490/10876/23 зазначає, «що за своєю правовою природою окрема ухвала суду є особливим видом судового рішення, за допомогою якого реалізується процесуальний механізм фіксації судом виявлених під час судового розгляду справи порушень закону (законодавства) чи недоліків у діяльності відповідних суб`єктів з метою доведення їх до відома уповноважених органів задля їх усунення та недопущення в майбутньому.

Особливістю окремої ухвали є те, що безпосередньо внаслідок її постановлення не вирішується спір або пов`язані з його вирішенням процесуальні питання. Суду надано право спрямувати дію окремої ухвали не лише на учасників справи. Її дія може бути поширена на будь-яких інших осіб, стосовно яких під час вирішення спору було виявлено порушення законодавства чи інші недоліки їх діяльності. Метою застосування такого засобу судового реагування є усунення недоліків у правозастосовчій діяльності, попередження та припинення порушень з боку державних органів та інших осіб, припинення зловживання процесуальними правами сторонами у справі тощо. Вирішення означених питань судом, насамперед, спрямоване на забезпечення принципу законності як складової частини принципу верховенства права.

Таким чином, окрема ухвала є особливим видом судового рішення, яке хоча й постановлене під час судового розгляду конкретної справи, але безпосередньо не стосується вирішення судового спору в ній та не впливає на кінцевий результат його вирішення. У такій ситуації окрема ухвала впливає на суспільні відносини автономно від судового рішення, яким вирішено спір, і не завжди стосується прав, обов`язків чи інтересів учасників цього спору».

Отже, зі змісту статті 262 ЦПК України вбачається, що окрема ухвала суду є актом правосуддя, оскільки їй властиві як загальні риси, характерні для інших актів правосуддя, так і специфічні, які відмежовують її від останніх. Окрема ухвала – це правовий акт, що являє собою предмет виняткової компетенції суду; постановляється в умовах суворого дотримання процесуальної форми; набирає законної сили нарівні з іншими актами правосуддя; носить обов`язковий характер.

Таким чином, правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального закону; встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.

За наявності цих двох правових підстав у сукупності суд має право постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли вчиненню виявлених судом під час розгляду справи порушень.

Окрема ухвала може бути постановлена у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення. Водночас, суд може в окремій ухвалі зазначити елементи якого складу правопорушення слід перевірити. Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для постановлення окремої ухвали немає.

Також окрема ухвала має бути обґрунтованою і вмотивованою. Вона може бути винесена тільки на підставі матеріалів, досліджених у суді, та має містити вказівку на об`єктивні обставини, які свідчать про вчинення правопорушення. Ці обставини підлягають всебічному, повному та об`єктивному дослідженню в судовому засіданні. У мотивувальній частині окремої ухвали мають бути викладені доводи, за якими суд дійшов висновку про допущені порушення законності, розкрито суть допущених порушень, вказано конкретні нормативні правові акти, вимоги яких порушено, а також особи, чиї дії (бездіяльність) призвели до вчинення правопорушення.

Постановлена судом першої інстанції окрема ухвала не відповідає наведеним вимогам процесуального закону.

Оскаржувана окрема ухвала суду першої інстанції постановлена на підставі на припущень суду першої інстанції, що виникли під час дослідження та надання оцінки наданим заявником доказів у цивільній справі.

Проте, ухвала не містить посилань та висновків суду щодо аналізу досліджених в судовому засіданні доказів, які б підтверджували та свідчили про факти будь-яких кримінальних правопорушень, пов`язаних із зацікавленістю та зловживаннями своїми повноваженнями щодо звернення до суду з вирішенням питань визнання особи недієздатною та встановлення опіки, зокрема, й дачі показів опитаними судом свідками.

Не містить зазначена окрема ухвала й посилань на конкретні нормативні правові акти, вимоги та положення яких було порушено при зверненні до суду із заявою про визнання особи недієздатною та встановлення опіки.

Твердження в окремій ухвалі, що звернення до суду з вказаною заявою було викликано виключно для того, щоб вирішити питання звільнення ОСОБА_1 від військового обов`язку, пов`язаного з мобілізацією під час воєнного стану, є безпідставним, не пов`язаними з предметом розгляду, встановленими обставинами, а тому такі висновку суду першої інстанції зроблені без належної перевірки та ґрунтуються лише на припущеннях і здогадках суду.

Не зазначено судом першої інстанції також і будь-яких елементів складу кримінальних правопорушень, що були доведені відповідними доказами під час розгляду справи в діях ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за фактами надання до суду завідомо недостовірних або підроблених доказів, зловживання владою або службовим становищем та службового підроблення та іншими кримінальними правопорушеннями у сфері службової діяльності, як того вимагає суд першої інстанції від керівника Врадіївського відділу Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області. При цьому суд першої інстанції не досліджував та не зазначав хто саме з вказаних осіб має статус службової особи, на підставі яких законодавчих актів чи посадових обов`язків, в ухвалі про ці обставини не зазначив та не врахував, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 взагалі не мають такого статусу. Також не зазначено судом першої інстанції доказів, які б свідчили про перелічених осіб як співучасників кримінальних правопорушень.

Отже, колегія суддів апеляційного суду вважає, що окрема ухвала постановлена судом першої інстанції на припущеннях, за відсутності достовірних доказів, які б свідчили про склад кримінальних правопорушень в діях (бездіяльності) учасників справи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , яким було складено акт обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи від 23 січня 2025 року № 2 та який взагалі судом першої інстанції не допитувався з приводу обставин справи, а тому погоджується з доводами апеляційних скарг, що така окрема ухвала є незаконною та необґрунтованою.

Крім того, на думку колегії суддів, окрема ухвала суду першої інстанції за своїм змістом ставить під сумнів законність та обґрунтованість ухваленого у справі рішення, яким частково задоволені вимоги заяви органу опіки та піклування Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області, що також є неприпустимим.

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).

Враховуючи наведені обставини в сукупності, апеляційний суд дійшов до висновку, що порушення наведених норм процесуального права відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування окремої ухвали Врадіївського районного суду Миколаївської області від 20 липня 2026 року.

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 задовольнити.

Окрему ухвалу Врадіївського районного суду Миколаївської області від 20 липня 2026 року скасувати.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 01 жовтня 2026 року.