Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №130/40/26 — Вінницький апеляційний суд

Суд: Вінницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 28 вересня 2026 р.

Справа: №130/40/26

Суддя: Міхасішин І. В.

Справа № 130/40/26

Провадження № 22-ц/801/2451/2026

Категорія: 68

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шепель К. А.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 рокуСправа № 130/40/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М.

з участю секретаря судового засідання: Закерничної А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 130/40/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Служби у справах дітей Жмеринської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Остапенко Мар`яни Василівни на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 липня 2026 року, ухвалене у складі судді Шепель К. А., -

встановив:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в якому останній просить встановити, що з жовтня 2022 року самостійно виховує та утримує сина ОСОБА_3 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 4 серпня 2013 року по 4 жовтня 2022 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу у них народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . З 2016 року позивач працював у Польщі, куди в 2019 році забрав і дружину з дітьми, де вони разом проживали близько двох років, до 2021 року, а потім повернулись до м. Жмеринки. На початку війни, 1 березня 2022 року, позивач заради безпеки сім`ї відправив дружину з дітьми до Польщі. Через деякий час сусідка дружини по телефону повідомила, що мати залишає дітей одних вдома та не займається їх вихованням. Тоді мати позивача поїхала до Польщі та забрала дітей до м. Жмеринки. Через місяць дружина приїхала додому, подала до суду позов про розірвання шлюбу, забрала молодшого сина та поїхала назад до Польщі, залишивши старшого сина проживати з батьком. Згідно з рішенням Жмеринського міськрайонного суду від 4 жовтня 2022 року, шлюб між сторонами розірвано. Також Жмеринським міськрайонним судом 18 травня 2023 року винесено рішення про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 з батьком, за місцем його проживання по АДРЕСА_1 . В 2024 році відповідачка в Польщі вийшла заміж та створила нову сім`ю, в якій у неї народилась дитина. Іноді вона приїжджає в Україну до батьків, однак участі у вихованні та утриманні спільного з позивачем сина не приймає. За час спільного проживання з сином, з 2022 року позивач повністю самостійно опікується інтересами та потребами дитини, піклується про нього, займається його вихованням, слідкує за розвитком та станом здоров`я, створив для нього належні умови для проживання та розвитку, забезпечує матеріально, піклується про фізичне та психічне здоров`я дитини. Юридична фіксація того факту, що позивач самостійно виховує та утримує сина ОСОБА_3 , необхідна для отримання відстрочки від мобілізації, для отримання соціальної допомоги та можливості перетину кордону, з метою оздоровлення дитини у гірській/морській місцевостях. Просить позов задовольнити повністю.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 липня 2026 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Служби у справах дітей Жмеринської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, - відмовлено.

Стягнутоз ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_2 в розмірі 12650 (дванадцять тисяч шістсот п`ятдесят) гривень.

Не погодившись із таким рішенням, представника позивача ОСОБА_1 – адвокат Остапенко М.В. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалите нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що той факт, що відповідач ОСОБА_2 не позбавлена батьківських прав, сам по собі не означає, що вона фактично бере участь повсякденному вихованні та утриманні сина ОСОБА_5 . Предметом доказування у цій справі є не юридичний факт припинення батьківських прав матері, а фактичний характер виконання батьківських обов`язків щодо дитини протягом періоду з жовтня 2022 по теперішній час 2026 року.

Наявність у відповідачки батьківських прав та обов`язків не означає автоматично, що вона фактично здійснює повсякденне виховання та утримання сина. Водночас сам факт проживання сина з батьком також не є достатнім без оцінки інших доказів. Саме тому суд мав оцінити всю сукупність доказів щодо фактичної участі кожного з батьків. Слід наголосити, що утримання дитини передбачає постійне забезпечення її життєвих потреб: харчування, житла, одягу, навчання, лікування, транспортних та побутових витрат, тощо.

Судом фактично встановлено обставини, які підтверджують позов, однак зроблено протилежний юридичний висновок.

Суд мав оцінити докази щодо виховання та утримання сина, а не відмовляти в позові лише з огляду на припущення про подальшу мету використання рішення.

04 вересня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 – адвокат Кадук А.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що рішення суду є законним та обґрунтованим, просить суд залишити його в силі а апеляційну скаргу без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом даної апеляційної скарги, якими є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 650, 00 грн.

Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Остапенко М.В. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити.

Представник відповідача – адвокат Кадук А.І. в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги, просила залишити рішення суду першої інстанції залишити без змін, стягнути на користь відповідача витрати на правничу допомогу в суд апеляційної інстанції.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі N 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, заслухавши думку учасників справи, які прийняли участь в судовому засіданні, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності інших учасників.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги на рішення суду, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії паспорта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.12 т.1).

Згідно з копіями свідоцтв про народження, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , батько ОСОБА_1 , мати ОСОБА_1 (а.с.14-15т.1).

Згідно з копією паспорта, відповідачка ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженка с. Будьки Жмеринського району (а.с.16 т.1).

Відповідно до довідки квартального комітету «Доваторський» від 6 листопада 2025 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 по місцю реєстрації постійно не проживає з 2019 року (а.с.18 т.1).

Згідно з довідкою квартального комітету «Доваторський» від 6 січня 2026 року, ОСОБА_1 за місцем проживання характеризується позитивно (а.с.19 т.1)

Директор КЗ «Жмеринського ліцею №3» Тамара Білан 7 листопада 2025 року видала позивачу довідку про те, що його син ОСОБА_3 навчається в 6-Б класі ліцею. Мати ОСОБА_1 у вихованні сина участі не приймає, його шкільним життям не переймається, батьківські збори не відвідує, з вчителями не спілкується, навчанням дитини не цікавиться. Про дитину піклується батько ОСОБА_1 ( а.с.20 т.1).

Відповідно до виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 6 листопада 2025 року ОСОБА_3 в 2025 році хворів один раз, лікувався амбулаторно, до лікаря з дитиною звертався батько. З лютого 2022 року дитина проживає з батьком, рекомендації по догляду і лікуванню дитини батько виконує (а.с.21 т.1).

Згідно з актом обстеження умов проживання, 3 грудня 2025 року представниками служби у справах дітей за заявою ОСОБА_1 здійснено обстеження умов проживання та встановлено, що ОСОБА_5 проживає з батьком в просторому одноповерховому будинку із сучасним ремонтом. В будинку наявна сучасна техніка, меблі та створені комфортні умови проживання, кімната дитини в охайному стані, є все необхідне для навчання, розвитку та дозвілля (а.с.22 т.1).

Начальник служби у справах дітей Камінська М. 9 грудня 2025 року надала позивачу відповідь на його заяву щодо встановлення факту утримання дитини, про те, що такий факт можливо встановити лише в судовому порядку (а.с.23 т.1).

На адвокатський запит адміністрація КНП «Жмеринського Мц ПМСД» 12 липня 2024 року повідомила, що дитина ОСОБА_3 перебуває на обліку в сімейного лікаря, періодично хворіє на ГРЗ, до лікарні з дитиною звертався батько (а.с.24 т.1).

Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані по АДРЕСА_1 (а.с.25-26 т.1).

Згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за законом позивач успадкував від баби ОСОБА_6 дві земельних ділянки розміром 2,7050 га та 2,3400 га, які на праві власності зареєстровані за позивачем, розташовані на території Тарасівської сільської ради Жмеринського району, які він здає в оренду ТОВ «Курланд», що підтверджується копіями договорів оренди та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.27-28, 33-38 т.1).

Згідно з копією рішення Жмеринського міськрайонного суду від 18 травня 2023 року, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за місцем його проживання по АДРЕСА_1 (а.с. 29-31 т.1).

Відповідно до копії рішення Жмеринського міськрайонного суду від 4 жовтня 2022 року шлюб між сторонами у справі розірвано (а.с.32 т.1).

Згідно з копіями закордонних паспортів, ОСОБА_7 разом з дитиною ОСОБА_8 виїхали з України 7 липня 2022 року (а.с.96-98 т.1).

Відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_9 народилась ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.100 т.1).

Згідно з завіреним перекладом свідоцтва про народження, у ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_9 народився син ОСОБА_12 (а.с.102 т.1).

З скріншоту з телефону відповідачки видно, що вона з сином ОСОБА_5 спілкувалась 28 грудня 2023 року, 21, 29 січня, 20 лютого, 15 та 24 квітня 2024 року (а.с.103-104 т.1).

Зі скріншотів з телефону позивачки з абонентом « ОСОБА_13 » видно, що наявні вхідні, вихідні дзвінки, переслані один одному фото та відео дітей, переписка стосовно дітей, щодо їх навчання, виховання, прогулянок та повсякденного життя протягом 2023 – 2026 років (а.с.105-147 т.1).

Відповідачка купувала дитині одяг, іграшки, кружку та солодощі, що видно з наданих її представником фотографій (а.с.148-151 т.1).

Також відповідачка переказувала кошти 18 грудня 2024 року ОСОБА_14 в сумі 402, 01 грн та 5025,13 грн, призначення платежу на подарунки сину ОСОБА_15 (а.с.154 т.1).

З скріншотів з телефону відповідачки з абонентом « ОСОБА_16 » видно що вони спілкуються з приводу подарунків для дитини ОСОБА_5 , на які вона їй скинула на картку гроші та попросила придбати та передати (а.с.155-161т.1).

Позивач 12 червня 2024 року переслав по телефону відповідачці зразок заяви про те, що вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав (а.с.162-163 т.1).

На адвокатський запит 9 жовтня 2024 року директор ЗДО №3 «Веселка» надала відповідь, згідно з якою ОСОБА_3 відвідував садочок 1 жовтня 2016 року по листопад 2019 року, за цей період мати виконувала свої батьківські обов`язки належно, спілкувалась з вихователями, відвідувала батьківські збори, цікавилась успішністю сина, приводила в садочок та забирала додому (а.с.164 т.1).

Директор КЗ «Жмеринського ліцею №3» Тамара Білан 11 жовтня 2024 року надала позитивну характеристику на учня ОСОБА_17 та зазначила, що до 24 лютого 2022 року мати систематично цікавилась навчанням дитини, відвідувала батьківські збори та спілкувалась з вчителями (а.с.165 т.1).

Згідно з відповіддю на адвокатський запит від 7 жовтня 2024 року КНП «Жмеринський МЦ ПМСД» повідомляє, що ОСОБА_3 перебуває на обліку в сімейного лікаря з 29 квітня 2014 року, періодично хворіє на ГРЗ, лікування отримує амбулаторне. До червня 2022 року до лікаря з дитиною зверталась мама (а.с.166 т.1).

Декларацію про вибір лікаря пацієнта ОСОБА_3 5 вересня 2018 року заключала мати ОСОБА_1 (а.с.167).

Представнику відповідача 8 жовтня 2024 року т.в.о. начальника Жмеринського РВП ГУНП Мілевський Р. надав відповідь на запит, згідно з якою у них за період з 1 липня 2022 року по 31 липня 2022 року зареєстровано одне звернення ОСОБА_2 про те, що чоловік застосовує фізичну силу. По даному факту було складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 173-2 КУпАП, який направлено на розгляд до суду, де 8 липня 2022 року прийнято рішення про стягнення штрафу в сумі 170 грн (а.с.168-169 т.1).

Службою у справах дітей у справі 130/2247/24 винесено висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її дитини ОСОБА_3 (а.с.170-175 т.1).

Відповідно до ухвали Жмеринського міськрайонного суду від 31 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Органу опіки та піклування виконавчого комітету Жмеринської міської ради, про позбавлення батьківських прав, – залишено без розгляду (а.с. 176-177).

Скріншоти з соціальної мережі фотографій позивача з відпочинку суд не бере до уваги в якості доказів, оскільки вони не підтверджують та не спростовують предмета позову (а.с.178-181 т.1)

Наданий представником відповідача на диску запис розмови сторін в судовому засіданні вирішено не досліджувати (а.с.189 т.1).

Також з переписки відповідача з абонентом «Синулічка», видно, що мати спілкується з дитиною, цікавиться які він хоче подарунки, купує та передає подарунки і гроші (а.с.225-230 т.1).

У відповіді на запит адвоката 7 квітня 2026 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_10 вказав, що ОСОБА_1 не є порушником військового обліку та користується правом на відстрочку до 3 травня 2026 року, що також підтверджено витягом з застосунку «Резерв +» (а.с.3-4 т.2).

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У частині першій статті 121 Сімейного кодексу України зазначено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 Сімейного кодексу встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Так, під час розгляду справи встановлено та ніким не заперечувалось те, що ОСОБА_18 проживає разом з батьком, знаходиться на його утриманні, батько забезпечив йому комфортні умови для проживання, навчання та дозвілля, дбає про його здоров`я, цікавиться його успіхами.

Однак, однозначно встановити факт самостійного виховання та утримання сина позивачем не можна, так як в міру своїх можливостей мати також приймає участь у вихованні та утриманні дитини, що підтверджено наданими її представником доказами, висновком органу опіки та піклування, поясненнями свідків та самої дитини.

Мати приймає участь у вихованні та утриманні дитини, спілкується з ним, надсилає подарунки, іноді кошти, цікавиться його життям та дозвіллям, однак в силу того, що вона проживає в іншій країні, має ще двоє дітей, то звісно не може цього робити на одному з позивачем рівні.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_7 залишила проживати ОСОБА_5 з батьком, оскільки поважає його рішення та не бажає травмувати, так як дитина виявила бажання залишитись жити з батьком, однак любить його, і якщо він захоче поїхати до неї проживати, то буде тільки рада.

Відповідно до статті 15 Сімейного кодексу України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 Сімейного кодексу України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Відповідно до статті 151 Сімейного кодексу України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 березня 2026 (справа № 487/11354/24) вказав, що проживання матері окремо не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, оскільки зазначене не перешкоджає матері спілкуватися та приймати участь у вихованні дитини.

Судом встановлено, що мати телефонує сину, він телефонує їй, вони спілкуються, мати цікавиться життям та навчанням дитини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року справа № 523/14489/15-ц зазначено, що, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 Сімейного кодексу України). Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Під час розгляду даної справи встановлено, що позивач звертався до суду з позовом про позбавлення відповідачки батьківських прав, який, згідно з його заявою, ухвалою від 31 жовтня 2024 року залишено без розгляду (а.с.176-177).

Під час розгляду справи про позбавлення батьківських прав, орган опіки і піклування Жмеринської міської ради, як і в даній справі, прийняв негативний для позивача висновок. Встановив про недоцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав. У висновку серед іншого зазначив, що мати заперечує проти позбавлення її батьківських прав, підтримує з сином зв`язок по телефону, дарує йому подарунки та цікавиться його життям. Проживає в Польщі разом з молодшим спільним сином ОСОБА_19 , відносно якого батько ухиляється від батьківських обов`язків, не цікавиться його життям та не надає матеріальної допомоги (а.с.172-173).

За приписами частини другої статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до статті 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

При винесенні даного рішення суд звертає увагу батьків на вказаний практичним психологом в КЗ «Жмеринський ліцей №3» ОСОБА_20 стресовий стан дитини, який виникає через довготривалі стреси, що спричинено хвилюванням дитини внаслідок ситуації, яка відбувається.

Тому суд не бере до уваги вказівку позивача про те, що він діє в інтересах дитини і задоволення позову дасть йому можливість оздоровлювати дитину на морських та гірсько-лижних курортах, оскільки і так не вбачає для цього жодних перешкод.

Крім вищевикладеного слід вказати, що у пункті 41 постанови Великої Палата Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц вказано, що у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).

Разом з тим, позивач, звертаючись до суду саме в позовному провадженні, заявляє лише вимогу про встановлення факту самостійного виховання та утримання сина, за відсутності вимог матеріального характеру до ОСОБА_1 , щодо яких існує спір, які підлягають розгляду в порядку позовного провадження у зв`язку з порушенням відповідачем прав позивача.

Враховуючи вказане вище, суд приходить до висновку, що суд першої інстанції проаналізувавши всі обставини, на які позивач та його представник посилаються, як на підставу своїх вимог, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх досліджені, дійшов правильного висновку, що позов не підлягає задоволенню, і факт самостійного виховання та утримання сина позивачем не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував, що, в свою чергу, не дає підстав для висновку про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача – адвокат Кадук А.І. просить стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 12650 гривень.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу адвокат надала копію квитанції про оплату правничих послуг, копію договору правничої допомоги з додатками, акти наданих послуг з детальними описами робіт.

Суд враховує положення пункту 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи (КМРЄ) державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя (on measures facilitating access to justice) №R(81)7, згідно з якими за винятком особливих обставин сторона, яка виграла справу, в принципі має одержувати від сторони, яка програла справу, відшкодування видатків і витрат, включаючи гонорари адвокатам, котрі вона небезпідставно понесла в зв`язку із провадженням.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення з позивача ОСОБА_1 , судові витрати на правничу допомогу у розмірі 12650 грн, понесені позивачкою ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Остапенко Мар`яни Василівни залишити без задоволення.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 липня 2026 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 12650 гривень витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: І.В. Міхасішин

Судді: Ю.Б. Войтко

І.М. Стадник

Оригінал: reyestr.court.gov.ua