Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №127/2-3081/2010 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/2-3081/2010

Провадження № 22-ц/801/1810/2026

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокуСправа № 127/2-3081/2010м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Войтка Ю. Б., Стадника І. М.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_1

на заочне рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 04 жовтня 2010 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

Заочне рішення ухвалив суддя Каленяк Р. А.

Заочне рішення ухвалено о 10:35 год у м. Вінниця

Ухвала про залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення постановлено 01 червня 2026 року,

Встановив:

У липні 2010 року ПАТ «Універсал Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 07 вересня 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №15/04/913к-07, згідно умов якого останній отримав кредитні кошти в сумі 15000,00 грн. у тимчасове платне користування на строк 60 місяців з кінцевим терміном погашення 06 вересня 2012 року під 33% річних.

Для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 , передбачених договором, між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір поруки, за умовами якого вона відповідає перед кредитором по зобов`язаннях кредиту, сплату процентів за користування ним, комісії, сплату неустойки, а також відшкодування збитків завданих кредитору невиконанням або неналежним виконанням боржником умов договору.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором станом на 22 червня 2010 року заборгованість становила 42 621,71 грн. та включала в себе 5750, 00 грн. – простроченої заборгованості, 7000,00 грн. – заборгованості по сумі кредиту, 8200,08 грн. – відсотків, 21671,64 грн. – пені.

Заочним рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 04 жовтня 2010 року позов ВАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за договором кредиту № 15/04/913к-07 від 07 вересня 2007 року в розмірі 42 612,72 грн., яка включає в себе 5750,00 грн. простроченої заборгованості по сумі кредиту; 7000,00 грн. заборгованості по сумі кредиту; 8200,08 грн. відсотків; 21 671,64 грн. пені. а також 426,21 грн. судового збору, 120,00 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи та 180,48 грн. витрат, здійснених на розміщення оголошення в пресі.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01 червня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк для звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 04 жовтня 2010 року, ухваленого у цивільній справі № 2-3081/2010 за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 04 жовтня 2010 року, ухваленого у цивільній справі № 2-3081/2010 за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині щодо задоволення позовних вимог до неї як до поручителя та ухвалити нове рішення в цій частині, згідно якого вважати договір поруки у договорі № 15/04/913к-07 від 07 вересня 2007 року припиненим та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 щодо стягнення боргу в сумі 42612,72 грн., а також судового збору в розмірі 426,71 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 120,00 грн.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що при укладенні договору позики на суму 15 000,00 грн. за № 15/04/913к-07 від 07 вересня 2007 року ОСОБА_2 , який не є її родичем, обманом залучив її як поручителя, при цьому їй ніхто не роз`яснив обов`язків поручителя, і вона не розуміла значення своїх дій. Вона знаходилась у стресовому стані через складні сімейні обставини, а у 2009 році настало розлучення з чоловіком після 30 років подружнього життя.

Зазначає, що позивачем змінювалися умови кредиту шляхом змінення суми та процентної ставки, внаслідок чого сума боргу виросла майже в три рази з 15 000,00 грн. до 42 612,70 грн., порівняно з 2007 роком, про що її ніхто не повідомляв. При цьому наголошує на тому, що згідно ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Також судом не досліджено чи пред`являв банк вимогу до поручителя в межах 6 місяців, як це передбачено ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Позивач АТ «Універсал банк» чи його правонаступник ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» у встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу відповідача не надали.

Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Судом встановлено, 07 вересня 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 15/04/913к-07, згідно умов якого останній отримав кредитні кошти в сумі 15 000,00 грн. у тимчасове платне користування на строк 60 місяців з кінцевим терміном погашення 06 вересня 2012 року під 33% річних (а. с. 15-18).

Пунктом 3.7 договору передбачено, що погашення позичальником заборгованості по кредиту та процентів за користування кредитом здійснюються щомісячно, в термін до 10 числа кожного місяця.

Пунктом 9.1. договору передбачено, що при порушенні строків погашення кредиту або сплати процентів, комісії за користування кредитними коштами позичальник додатково сплачує пеню за кожен день прострочення платежу в розмірі 0,5 % від несплачених вчасно сум за кожний день прострочення платежу.

Пункт 7.1.3. договору визначив, що у випадку порушення або невиконання позичальником умов даного договору банк має право достроково стягнути всю суму заборгованості за даним договором (суму кредиту, процентів та комісій за користування ним) із нарахуванням штрафних санкцій відповідно до розділу 10 договору.

Для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 , передбачених договором, між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_1 був укладений договір поруки, за умовами якого вона відповідає перед кредитором по зобов`язаннях кредиту, сплату процентів за користування ним, комісії, сплату неустойки, а також відшкодування збитків завданих кредитору невиконанням або неналежним виконанням боржником умов договору (а. с. 19).

ВАТ «Банк Універсальний» виконав умови договору та надав позичальнику ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 15 000,00 грн. згідно заяви на видачу готівки № 209_27 від 07 вересня 2007 року (а. с. 20).

Відповідач ОСОБА_2 користувався грошовими коштами, частково здійснював повернення заборгованості, проте умови укладеного договору порушив, у зв`язку з чим утворилась заборгованість котра станом на 22 червня 2010 року склала 42 621,72 грн., з яких 5750,00 грн. – простроченої заборгованості, 7000,00 грн. – заборгованості по сумі кредиту, 8200,08 грн. – відсотків, 21 671,64 грн. – пені. Розмір заборгованості узгоджується з наданим суду розрахунком заборгованості за кредитним договором № 15/04/913к-07 та випискою з особового рахунку ОСОБА_2 з 07/09/07 по 22/06/10 (а. с. 4- 13).

13 квітня 2010 року ПАТ «Універсал Банк» звернулося з досудовою вимогою до ОСОБА_2 , у якому в зв`язку із систематичним порушенням зобов`язання перед банком просило погасити заборгованість, що станом на 12 квітня 2010 року складала 12 617,82 грн. (а. с. 24)

Задовольняючи позовні вимоги повністю та стягуючи солідарно з відповідачів заборгованість, суд першої інстанції зазначив, що заборгованість на користь позивача підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як солідарних боржників, оскільки остання є поручителем за зобов`язанням ОСОБА_2 , а згідно п. 4 договору поруки поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором. Аналогічна позиція закріплена в ст. 554 ЦК України за змістом якої у разі порушення боржником зобов`язання забезпеченого порукою боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України (в редакції чинній на дату прийняття оскаржуваного рішення) правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Крім того відповідно до положень статті 546 ЦК України Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до положень статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Стаття 554 ЦК України передбачає, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Стаття 559 ЦК України передбачає вичерпні випадки за яких припиняється порука, а саме: порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційний суд наголошує на тому, що розгляд справи відбувається у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а відтак з урахуванням приписів ч. 1 ст. 367 ЦПК України та після належного дослідження матеріалів справи апеляційний суд вважає встановленим факт укладення кредитного договору №15/04/913к-07 від 07 вересня 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_2 (а. с. 15-18), договору поруки до кредитного договору укладеного між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_1 (а. с. 19), а також розмір заборгованості, котрий виник внаслідок порушення позичальником умов договору у сумі 42 621,72 грн.

Відтак висновки суду першої інстанції про доведення позовних вимог, розміру заборгованості та необхідність стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за кредитним договором є вірними.

Доводи апеляційної скарги спрямовані на посилання складних життєвих обставин та нерозуміння значення своїх дій відповідачем ОСОБА_1 апеляційний суд відхиляє у зв`язку з безпідставністю.

Відповідно до статті 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Саме по собі посилання на нерозуміння правових наслідків укладення договору поруки не є підставою для звільнення особи від взятих на себе договірних зобов`язань.

Крім того, зміст договору поруки відповідає вимогам статей 553–559 ЦК України, чинних на момент його укладення, а тому відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 не розуміла характеру та обсягу прийнятих на себе зобов`язань лише з огляду на наведені нею пояснення.

Водночас жодних належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження того, що на момент укладення договору поруки ОСОБА_1 була недієздатною, обмежено дієздатною або внаслідок психічного розладу не могла усвідомлювати значення своїх дій чи керувати ними, матеріали справи не містять, а суду таких доказів не надано.

Посилання в апеляційній скарзі на необхідність врахування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, апеляційний суд відхиляє як безпідставні. Правові висновки Верховного Суду підлягають застосуванню з урахуванням встановлених у конкретній справі фактичних обставин та характеру спірних правовідносин. У кожній справі суд оцінює докази у їх сукупності та вирішує спір, виходячи з установлених обставин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц зазначила: «Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у вказаній редакції, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Тому, враховуючи припинення права кредитора вимагати від поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання зі спливом визначеного договором або законом строку, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Вказане не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 62), від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 76), від 3 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 59), а також постанова Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15)».

Як встановлено судом, кредитний договір № 15/04/913к-07 укладений 07 вересня 2007 року строком на 60 місяців, тобто кінцевий строк його виконання визначений 06 вересня 2012 року. Водночас пунктами 7.1.3 та 10.3 кредитного договору передбачено право, а не обов`язок кредитора вимагати дострокового виконання зобов`язання у разі порушення позичальником умов договору.

Матеріали справи свідчать, що письмову вимогу про дострокове погашення заборгованості позичальнику ОСОБА_2 направлено 13 квітня 2010 року, тоді як із позовом до суду позивач звернувся 26 липня 2010 року, тобто через трохи більше трьох місяців після направлення зазначеної вимоги (а. с. 24).

За таких обставин на момент звернення позивача до суду шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, не сплинув, а тому порука не припинилася. Відповідно доводи апеляційної скарги про припинення договору поруки та відсутність у ОСОБА_1 солідарної відповідальності за зобов`язаннями позичальника є необґрунтованими.

Також безпідставними є посилання апелянта на нібито односторонню зміну позивачем умов кредитного договору. Такі твердження не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Натомість матеріали справи свідчать, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору та була нарахована відповідно до його положень, зокрема пунктів 1.1, 3.5, 9.1 та 9.2. Загальний розмір заборгованості становить 42 621,72 грн., з яких: 5 750,00 грн. – прострочена заборгованість, 7 000,00 грн. – основний борг, 8 200,08 грн. – проценти та 21 671,64 грн. – пеня.

Крім того, пунктом 2 договору поруки, укладеного ОСОБА_1 , прямо передбачено, що поручитель ознайомлений з умовами кредитного договору, а відтак була обізнана як зі змістом основного зобов`язання, так і з обсягом відповідальності, яку добровільно прийняла на себе.

Відтак доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться до власного тлумачення норм матеріального права та переоцінки встановлених у справі обставин, що саме по собі не є підставою для скасування законного й обґрунтованого рішення суду.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

Відповідно до положень пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому рішення у ній не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).

На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 04 жовтня 2010 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. В. Матківська

СуддіЮ. Б. Войтко

І. М. Стадник