Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №127/12818/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/12818/26

Провадження № 33/801/982/2026

Категорія: 156

Головуючий у суді 1-ї інстанції Горбатюк В. В.

Доповідач: Ковальська І. А.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі судді Ковальської І.А.,

за участі: захисника Вдовцова С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниця апеляційну скаргу захисника Вдовцова Сергія Петровича, який діє в інтересах особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 19.08.2026, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік, стягнуто судовий збір у розмірі 665,60 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 19.08.2026 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за наступних обставин.

13.04.2026 о 21 год. 30 хв. у м. Вінниці по вул. Клена Юрія (Фурманова Дмитра), буд. 1, водій ОСОБА_1 керував автомобілем Fiat Doblo, номерний знак НОМЕР_2 , з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: поведінкою, що не відповідає обстановці, та вираженим тремтінням пальців рук. Від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння у закладі охорони здоров`я відмовився.

Вказані дії ОСОБА_1 кваліфіковано судом першої інстанції, як порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху України, відповідно до якого водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Як убачається з матеріалів справи та мотивувальної частини оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, дотримуючись принципів всебічності, повноти та об`єктивності дослідження обставин, здійснив належну перевірку наданих доказів, дослідив їх у судовому засіданні та надав оцінку у їх сукупності. За результатами такого аналізу суд дійшов обґрунтованого висновку про належність і допустимість зібраних доказів, а також можливість їх використання у процесі доказування.

Крім того, вирішуючи питання про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, суд першої інстанції врахував характер вчиненого діяння, яке обґрунтовано віднесено до грубих порушень Правил дорожнього руху та таких, що становлять підвищену суспільну небезпеку. Водночас судом було враховано дані про особу правопорушника, у зв`язку з чим у сукупності зазначених обставин суд дійшов переконливого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції захисник Вдовцов С.П., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, у якій просив поновити строк на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 19.08.2026, прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження, скасувати зазначену постанову, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, та прийняти нову постанову, якою провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, а тому висновок суду першої інстанції про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, вважає необґрунтованим. Зазначає, що ОСОБА_1 своєї вини не визнає, оскільки автомобілем не керував, а лише перебував у ньому біля свого будинку.

Зокрема, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у рішенні від 20.02.2019 у справі № 404/4467/16-а, наголошує, що керування транспортним засобом передбачає вчинення технічних дій, спрямованих на приведення його в рух, зрушення з місця та переміщення у просторі. Відтак, на переконання захисника, саме по собі перебування особи за кермом нерухомого транспортного засобу, навіть за наявності ознак сп`яніння та незалежно від того, чи ввімкнений двигун, не доводить факту керування ним і вчинення правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.

Крім того, звертає увагу на передбачений ст. 280 КУпАП обов`язок суду з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також установити інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Посилаючись на положення ст. 251, 254–256 КУпАП, зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення є не лише джерелом доказів, а й актом обвинувачення у вчиненні конкретного правопорушення. Водночас наголошує, що сам по собі такий протокол не може бути беззаперечним доказом вини особи та не звільняє від необхідності доведення викладених у ньому обставин відповідно до стандарту доказування «поза розумним сумнівом».

Обґрунтовуючи свою позицію, захисник посилається на ст. 62 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010, відповідно до яких притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції невинуватості. Підкреслює, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях або доказах, одержаних незаконним шляхом, а всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитися на її користь. Також покликається на вимоги ст. 7 КУпАП щодо додержання законності під час провадження у справах про адміністративні правопорушення та застосування заходів впливу виключно на підставах і в порядку, встановлених законом, а також на гарантоване ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на ефективний засіб юридичного захисту.

Окремо, з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти росії» та «Карелін проти росії», зауважує, що суд не може самостійно відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це порушує право особи на захист та принцип рівності сторін, фактично покладаючи на суд функцію підтримання обвинувачення.

Посилаючись також на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», стверджує, що доведеність вини поза розумним сумнівом має випливати із сукупності достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених висновків або неспростовних презумпцій факту. На думку захисника, надані на підтвердження вини ОСОБА_1 докази викликають розумні сумніви та не відповідають зазначеному стандарту доказування, що свідчить про необхідність скасування оскаржуваної постанови і закриття провадження у справі за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Своє клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження захисник мотивує тим, що первісну апеляційну скаргу подав 26.08.2026, тобто в межах установленого законом строку. Однак її було повернуто з підстав непідтвердження його повноважень на апеляційне оскарження, оскільки до ордера не було додано витягу з договору, у якому зазначаються повноваження адвоката або обмеження його прав на вчинення окремих дій як захисника.

Водночас вважає таке повернення незаконним, оскільки відповідний витяг із договору долучив до матеріалів справи ще під час її розгляду судом першої інстанції, і цей документ міститься в матеріалах справи № 127/12818/26. Звертає увагу, що в постанові апеляційного суду було роз`яснено право повторного звернення з апеляційною скаргою після усунення обставин, які стали підставою для її повернення. Стверджує, що строк апеляційного оскарження пропущено саме у зв`язку з поверненням своєчасно поданої скарги, а тому вважає причини його пропуску поважними та просить цей строк поновити.

У судовому засіданні захисник Вдовцов С.П. підтримав свою апеляційну скаргу та клопотання про поновлення строків. Просив апеляційну скаргу задовільнити та скасувати постанову суду першої інстанції.

Перевіривши доводи клопотання захисника про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції вважає його обґрунтованим з огляду на таке.

Частиною 2 ст. 294 КУпАП передбачено право особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, та її захисника оскаржити постанову судді протягом десяти днів із дня її винесення.

Ця ж норма передбачає можливість поновлення пропущеного строку за відповідним клопотанням особи, яка подала апеляційну скаргу. Вирішуючи таке клопотання, суд має оцінити конкретні обставини звернення, причини недотримання строку та поведінку заявника щодо реалізації права на апеляційний перегляд.

Як убачається з матеріалів справи, постанову Вінницького міського суду Вінницької області щодо ОСОБА_1 винесено 19.08.2026, а первісну апеляційну скаргу захисник подав 27.08.2026, тобто в межах установленого законом десятиденного строку. Отже, під час первісного звернення строк на апеляційне оскарження пропущений не був.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 04.09.2026 зазначену апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала, з підстав непідтвердження повноважень захисника, а саме ненадання витягу з договору про надання правничої допомоги.

Водночас під час перевірки матеріалів справи встановлено, що документи, які підтверджують повноваження адвоката Вдовцова С.П. на здійснення захисту ОСОБА_1 , зокрема ордер та витяг із договору про надання правничої допомоги, були долучені до матеріалів справи ще під час її розгляду судом першої інстанції та містилися в ній на час первісного апеляційного звернення. Таким чином, доводи захисника про наявність у матеріалах справи документального підтвердження його повноважень знайшли своє підтвердження.

Повторну апеляційну скаргу захисник подав 10.09.2026, тобто через шість днів після винесення постанови про повернення первісної скарги. Такий проміжок часу, з урахуванням своєчасності первісного звернення та наявності в матеріалах справи документів на підтвердження повноважень адвоката, свідчить про послідовне здійснення стороною захисту права на апеляційне оскарження та відсутність невиправданого зволікання.

При цьому сам факт повернення апеляційної скарги не започатковує нового десятиденного строку оскарження постанови суду першої інстанції. Однак обставини такого повернення та оперативність повторного звернення мають істотне значення для вирішення питання про поважність причин пропуску строку.

Застосовуючи процесуальні приписи, суд має забезпечити справедливий баланс між дотриманням установлених законом строків та ефективним здійсненням права на доступ до суду, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні Великої палати Європейського суду з прав людини від 05.04.2018 у справі «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia, заява № 40160/12, пункти 90-98) наголошено, що дотримання формалізованих процесуальних правил є важливим для юридичної визначеності, рівності сторін та належного здійснення правосуддя. Разом із тим процесуальні правила не повинні перетворюватися на бар`єр, який без достатніх підстав позбавляє особу можливості домогтися розгляду її вимоги компетентним судом.

За встановлених обставин покладення на ОСОБА_1 негативних наслідків повернення своєчасно поданої скарги з підстав непідтвердження повноважень захисника, документи щодо яких уже містилися у справі, становило б непропорційне обмеження права на апеляційний перегляд.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції визнає причини пропуску строку при повторному зверненні поважними та вважає за необхідне задовольнити клопотання захисника і поновити строк на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 19.08.2026.

Суд апеляційної інстанції вислухавши пояснення ОСОБА_2 , який підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовільнити, дослідивши матеріали справи, та мотиви апеляційної скарги, прийшов до наступного висновку.

За ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ст. 294 КУпАП, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суддя апеляційної інстанції вважає, що у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на таке.

За приписами ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.

Згідно із п. 2.9. (а) Правил дорожнього руху України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за:

1) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції;

2) передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів;

3) відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Із протоколу про адміністративну відповідальність серії ЕПР 1 № 640108 від 13.04.2026, встановлено, що 13.04.2026 о 21 год. 30 хв. у м. Вінниці по вул. Клена Юрія (Фурманова Дмитра), буд. 1, водій ОСОБА_1 керував автомобілем Fiat Doblo, номерний знак НОМЕР_2 , з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: поведінкою, що не відповідає обстановці, та вираженим тремтінням пальців рук. Від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння у закладі охорони здоров`я відмовився.

Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність.

Висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підтверджується такими доказами:

-протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 640108 від 13.04.2026, у якому викладені наведені вище обставини;

-направленням на огляд водія транспортного засобу від 13.04.2026;

-рапортом працівника патрульної поліції;

-відеозаписами з бодікамер.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із вимог зазначених у ст. ст. 245, 280 КУпАП.

Відповідно до статей 245, 280 КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення передбачає всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин події, встановлення наявності правопорушення, винуватості особи та інших обставин, необхідних для правильного вирішення справи. За змістом статей 251, 252 КУпАП відповідні висновки мають ґрунтуватися на оцінці належних доказів у їх сукупності та взаємному зв`язку.

Зазначені положення підлягають застосуванню з дотриманням презумпції невинуватості, закріпленої у ст. 62 Конституції України та п. 2 ст. 6 Конвенції. У рішенні від 20.03.2001 у справі «Тельфнер проти Австрії» (Telfner v. Austria, заява № 33501/96, пункти 15-18) Європейський суд з прав людини підкреслив, що обов`язок доведення обвинувачення не може перекладатися на сторону захисту, а сумніви мають тлумачитися на користь особи. Зокрема, недостатність доказів обвинувачення не може компенсуватися вимогою до особи надати пояснення, які доводили б її невинуватість.

У цій справі ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за відмову особи, яка керувала транспортним засобом, від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння. Така відмова є самостійною формою об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Тому для відповідної кваліфікації необхідно встановити факт керування транспортним засобом, наявність законних підстав для направлення водія на огляд, додержання порядку такого направлення та факт відмови від огляду. Доведення фактичного перебування особи у стані наркотичного сп`яніння для цієї форми правопорушення не вимагається.

Основний довід апеляційної скарги полягає в тому, що ОСОБА_1 автомобілем не керував, а лише перебував за кермом нерухомого транспортного засобу біля свого будинку.

Суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що саме по собі перебування особи на місці водія у нерухомому автомобілі не є достатнім доказом керування ним. Однак у цій справі висновок суду першої інстанції ґрунтується не лише на встановленні місця перебування ОСОБА_1 під час спілкування з працівниками поліції.

Зокрема, допитаний у судовому засіданні працівник патрульної поліції ОСОБА_3 повідомив про безпосереднє спостереження руху автомобіля «Fiat Doblo», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 та пояснив, що підставою для його зупинення була несправність зовнішніх світлових приладів. Отже, показання цього свідка стосуються обставин, які він сприймав особисто, а не припущення про керування, зробленого лише з факту перебування особи в автомобілі.

Ці показання суд першої інстанції зіставив із відеозаписами з нагрудних камер, на яких зафіксовано подальше спілкування поліцейських із ОСОБА_1 , зокрема повідомлення йому причини зупинки автомобіля, а також з іншими матеріалами справи.

Та обставина, що відеозаписи розпочинаються після зупинення транспортного засобу та безпосередньо не відображають його попереднього руху, обмежує їх доказове значення саме щодо цього епізоду, проте не спростовує показань очевидця та не виключає можливості встановити факт керування іншими передбаченими законом доказами. Стаття 251 КУпАП не визначає відеозапис єдиним допустимим засобом доказування керування транспортним засобом.

Водночас відсутність під час спілкування з поліцейськими заяви ОСОБА_1 про те, що він не керував автомобілем, не може сама по собі розцінюватися як визнання цього факту. Висновок про керування ґрунтується на позитивних доказах відповідної обставини, насамперед показаннях безпосереднього очевидця, оцінених у взаємному зв`язку з матеріалами справи, а не на невиконанні особою обов`язку довести свою невинуватість, якого закон на неї не покладає.

Щодо підстав зупинення автомобіля суд апеляційної інстанції враховує, що повідомлена свідком несправність зовнішніх світлових приладів відповідає передбаченій п. 2 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» підставі для зупинки транспортного засобу - наявності очевидних ознак його технічної несправності.

Необґрунтованими є також доводи захисника про відсутність підстав вимагати проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння.

Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху України водій зобов`язаний на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд для встановлення стану сп`яніння. Стаття 266 КУпАП пов`язує застосування відповідної процедури з наявністю підстав вважати, що особа, яка керує транспортним засобом, перебуває у такому стані.

Із протоколу про адміністративне правопорушення, направлення на огляд та показань ОСОБА_4 вбачається, що під час спілкування з ОСОБА_1 поліцейські виявили виражене тремтіння пальців рук і поведінку, яка не відповідала обстановці. Зазначені прояви передбачені пунктами 3, 4 розділу I Інструкції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735, як ознаки, що дають підстави для проведення огляду.

Наявність таких ознак не є медичним підтвердженням наркотичного сп`яніння, однак становить підставу для його перевірки у визначеному законом порядку. З огляду на п. 12 розділу II зазначеної Інструкції поліцейські правомірно запропонували ОСОБА_1 пройти огляд у закладі охорони здоров`я. Не проведення огляду на наркотичне сп`яніння безпосередньо на місці зупинки за цих обставин не свідчить про порушення процедури.

Оцінюючи поведінку ОСОБА_1 після такої пропозиції, суд апеляційної інстанції бере до уваги не окремі висловлювання, а послідовність його дій, зафіксовану на відеозаписах і досліджену судом першої інстанції.

Як установлено судом, працівники поліції неодноразово повідомляли ОСОБА_1 виявлені ознаки сп`яніння, пояснювали необхідність проведення огляду саме у закладі охорони здоров`я та пропонували проїхати до нього. Йому роз`яснили наслідки відмови, надали час для прийняття рішення і можливість отримати правничу допомогу. Після цього пропозицію пройти огляд повторили, окремо попередивши про правову оцінку подальшого ухилення.

Попри це ОСОБА_1 не погодився вийти з автомобіля та проїхати до закладу охорони здоров`я. Його висловлювання про те, що він «не відмовляється» від огляду, не супроводжувалися виконанням дій, необхідних для його проходження.

Саме по собі звернення за консультацією до адвоката, користування телефоном або з`ясування правових підстав вимог поліцейського не є відмовою від огляду. Проте в цьому випадку висновок про відмову зроблено з урахуванням подальшої поведінки ОСОБА_1 після надання йому роз`яснень, часу для прийняття рішення та повторних конкретних пропозицій пройти огляд.

За змістом п. 8 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 № 1103, під час документування відмови значення мають, зокрема, дії водія щодо ухилення від огляду. Отже, відмова не обов`язково має виражатися використанням конкретного слова. Вона може виявлятися у поведінці, яка за встановлених обставин однозначно свідчить про небажання пройти належним чином запропонований огляд.

У цій справі висновок про таку відмову ґрунтується на сукупності конкретних обставин: неодноразовості пропозицій, зрозумілості їх змісту, роз`ясненні процедури та наслідків, наданні часу для прийняття рішення й подальшому незмінному небажанні ОСОБА_1 проїхати до медичного закладу. Тому словесне заперечення відмови не спростовує встановленого фактичного ухилення від огляду.

Направлення на огляд оформлено 13.04.2026 о 22 год. 17 хв., тоді як подія правопорушення відбулася о 21 год. 30 хв. Ці відомості узгоджуються з висновком про своєчасність направлення особи на огляд. Водночас час складення направлення сам по собі не підтверджує проведення медичного огляду: останній не відбувся у зв`язку з установленою відмовою ОСОБА_1 .

Довід про відсутність протоколу про адміністративне правопорушення серед електронних копій документів також не свідчить про відсутність належно оформленого обвинувачення. У паперових матеріалах справи міститься протокол серії ЕПР1 № 640108 від 13.04.2026, який був досліджений судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції погоджується із захисником у тому, що протокол не має наперед установленої доказової сили та не може автоматично підтверджувати винуватість особи. Проте в цьому провадженні він оцінений разом із направленням на огляд, відеозаписами, рапортом та показаннями ОСОБА_5 . Водночас рапорт і показання одного поліцейського не розглядаються як незалежні одне від одного джерела сприйняття події: значення має зміст повідомлених ним обставин та їх узгодженість з іншими доказами.

Сукупність досліджених доказів підтверджує послідовність істотних для справи обставин: керування ОСОБА_1 автомобілем, виявлення передбачених Інструкцією ознак сп`яніння, належне направлення на огляд та фактичну відмову від його проходження після відповідних роз`яснень. Доводи апеляційної скарги не виявляють таких суперечностей між цими доказами, які створювали б розумний сумнів щодо зазначених обставин.

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є обґрунтованим. Підстав для закриття провадження за п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення не встановлено.

Накладене адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн із позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік відповідає санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП. Обставин, які давали б підстави для скасування або зміни постанови в цій частині, за результатами апеляційного перегляду не встановлено.

За таких обставин апеляційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 8, 130, 245, 247, 251, 266, 280, 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання захисника Вдовцова Сергія Петровича, який діє в інтересах особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , про поновлення строку на апеляційне оскарження – задовольнити.

Поновити строк на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 19.08.2026.

Апеляційну скаргу захисника Вдовцова Сергія Петровича, який діє в інтересах особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , – залишити без задоволення.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 19.08.2026, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І.А. Ковальська