Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №742/2165/26 — Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/1851/26

Єдиний унікальний № 742/2165/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області у складі головуючого-судді Коваленко А.В., за участю секретаря судового засідання Бабенко Б.І., прокурора Гончаренко О.Г., представника позивача Хотіна О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Органу опіки та піклування Прилуцької міської ради Чернігівської області, в інтересах дитини ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

І.Зміст позовних вимог та заперечень сторін.

У квітні 2026 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини.

Свої вимоги аргументує тим, що відповідач ОСОБА_2 має малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

На виконання ухвали Чернігівського апеляційного суду від 21 квітня 2025 року Службою у справах дітей було зафіксовано повідомлення про дитину, яка залишилась без батьківського піклування та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №866 від 24 вересня 2008 року було обмежено умови перебування дитини та вжити заходів щодо встановлення обставин за яких дитина залишилась без батьківського піклування.

Мати дитини ОСОБА_3 відбуває покарання у місцях позбавлення волі.

Батько дитини ОСОБА_2 з сином не проживає, не спілкується, не цікавиться його життям, станом здоров`я, розвитком, не утримує дитину матеріально.

05.06.2025 ОСОБА_2 було офіційно запрошено до Служби для вирішення питання визначення місця проживання дитини.

У телефонній розмові його повідомлено, що дитина не має свідоцтва про народження, їй не проводилось щеплення, у зв`язку з чим вона не може відвідувати дитячий заклад, вирішити вказані питання може лише офіційний представник дитини. Дитина проживає з бабусею по лінії матері ОСОБА_4 , яка має інвалідність та отримує пенсію по інвалідності 3300 грн, на яку живуть разом з дитиною.

На даний час малолітній ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тимчасово влаштований в прийомну сім`ю ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Вирішується питання, щодо тимчасової виплати допомоги на дітей, відповідно до п.3 Порядку призначення і виплати тимчасової допомоги на дітей, щодо яких встановлено факт відсутності батьківського піклування та які тимчасово влаштовані в сім`ю або дитячий будинок сімейного типу, «Дитина не одна», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2024 №331.

Оскільки відповідач постійно нехтує і не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

ІІ.Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі.

Ухвалою судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено справу до підготовчого розгляду в порядку загального провадження на 11 год 00 хвилин 02 червня 2026 року.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 02 червня 2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду на 09 год 30 хв 21 серпня 2026 року.

ІІІ.Позиції сторін.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, але попередньо надав заяву про розгляд справи в його відсутності, позовні вимоги визнає в повному обсязі.

Прокурор в судовому засіданні не заперечував щодо задоволення позовних вимог.

ІV.Фактичні обставини встановлені судом.

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_1 , його батьком записано ОСОБА_1 , матір`ю є ОСОБА_3 (а.с.13).

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 18 червня 2025 року, ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_1 , його матір`ю записано ОСОБА_3 , його батьком записано ОСОБА_2 на підставі спільної заяви батьків про визнання батьківства №141 від 29.05.2021(а.с.25-27)

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адересою: АДРЕСА_1 (а.с.14).

Відповідно до ухвали Чернігівського апеляційного суду від 21 квітня 2025, суд вирішив порушити перед Службою у справах дітей Прилуцької міської ради Чернігівської області питання про влаштування або встановлення опіки над неповнолітньою дитиною ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 та залишився без батьківського піклування(а.с.15).

Згідно з листа ОСОБА_4 від 29.07.2025 року, її онук ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно з народження проживав у її квартирі разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 , на її пенсію у розмірі 3300 грн. ЇЇ дочка ОСОБА_3 не перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , але останні проживали без реєстрації шлюбу, у них народився син ОСОБА_7 . Вони розірвали стосунки, коли ОСОБА_7 виповнилося один рік. ОСОБА_8 з того часу з дитиною не спілкувався, не цікавився його життям, здоров`ям, розвитком, не надавав гроші на його утримання. Коли ОСОБА_9 потрапила в місця позбавлення волі, ОСОБА_2 лише один раз зателефонував переконатись, що ОСОБА_9 у тюрмі. Після того він не передзвонював, ніякої уваги до дитини не виявляє(а.с.16)

Відповідно до листа ОСОБА_10 , яка є матір`ю ОСОБА_2 , вона не вважає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , своїм онуком та не планує його брати на виховання(а.с.18)

Згідно з інформації КНП «Прилуцька міська дитяча лікарня» Прилуцької міської ради №407 від 29 липня 2025 року, при перевірці бази даних закладу стосовно дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відомостей не зареєстровано, декларація на отримання медичних послуг з лікарем-педіатром відсутня(а.с.22)

Відповідно до листа управління освіти Прилуцької міської ради Чернігівської області від 31.07.2025, ОСОБА_3 - мама ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зверталася до Прилуцького закладу дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу №15 Прилуцької міської ради Чернігівської області щодо зарахування її сина до вказаного закладу освіти. Відповідно до наданих роз`яснень директора ЗДО КТ №15, ОСОБА_11 необхідні документи для зарахування дитини до закладу освіти, визначені чиним законодавством: копія свідоцтва про народження дитини та оригінал медичної довідки за формою первинної облікової документації №086/0 не були надані(а.с.23)

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Прилуцької міської ради Чернігівської області №02-16/5376 від 14.08.2025, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , відносно його малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У висновку зазначено, що за заявою прийомних батьків, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тимчасово влаштовано в прийомну сім`ю ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с.7,8)

V.Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.

Повторна та тривала нездатність виконувати батьківські обов`язки, нехтування ними, призводить до того, що дитина залишається без батьківського піклування, контролю чи допомоги, необхідних для її фізичного чи психічного благополуччя, а умови та причини нездатності виконувати батьківські обов`язки чи їх нехтування неможливо усунути. На підтвердження цього заявником мають бути надані належні, достовірні та достатні докази.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідно зробити все можливе, щоб зберегти особисті стосунки та, якщо це доречно, відновити сімейні стосунки.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява№ 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Судом встановлено, що малолітній син відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на даний час тимчасово влаштований в прийомну сім`ю ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

З долучених до матеріалів справи доказів в їх сукупності вбачається, що відповідач з сином не спілкується, матеріальної допомоги не надає, а тому орган опіки і піклування зробив висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В даній ситуації Суд звертає увагу, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (пункт 47 рішення Європейського Суду з прав людини (далі Європейський Суд) у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).

Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

Крім того, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

А в силу статті 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами Суд вважає за необхідне з однієї сторони розглянути правомірність втручання в право відповідачів на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції.

З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції про права дитини).

Отже, статтею 8 Конвенції гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського Суду у справі «Хант проти України»).

Досліджуючи питання чи «передбачено втручання у право відповідачів законом» Суд враховує, що процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК (статті 164-167).

Зокрема, відповідно до статті 164 СК батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини (пункт 2 частини першої).

Тому, для Суду є беззаперечним те, що втручання у право відповідача має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.

Обговорюючи питання чи відповідало втручання у право відповідачів «цілям», про які йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції (інтереси національної та громадської безпеки; економічний добробут країни; запобігання заворушенням чи злочинам; захист здоров`я чи моралі, захист прав і свобод інших осіб) Суд знаходить, що таке втручання спрямоване на захист «прав і свобод» дітей, і відповідно воно має законну мету у значенні пункту 2 статті 8.

Визначаючи, чи був захід по втручанню у права відповідача, «необхідним в демократичному суспільстві», Суд, беручи до уваги справу в цілому, буде розглядати підстави, наведені для виправдання застосованого заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції. Беззаперечно, що аналіз того, що має найкраще задовольняти інтереси дитини, є дуже важливим у таких справах (пункт 53 згадуваного вище рішення у справі «Хант проти України).

Так, відповідачу, як батькові малолітнього сина в провину ставиться ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню та утриманню дитини, що є правовою підставою для позбавлення батьківських прав (пункт 2 частини першої статті 164 СК).

Дане поняття є «оціночним» і підлягає дослідженню в кожному конкретному випадку з урахуванням цілої сукупності чинників і факторів.

Зокрема, відповідно до роз`яснень, викладених в пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

На думку Суду врахування обставин, які підпадають під визначення дій особи, як «ухилення від виконання батьківських обов`язків» не вичерпуються наведеним вище переліком і підлягають розширеному тлумаченню залежно від особливостей кожної конкретної ситуації.

Повертаючись до обставин даної справи Суд підкреслює, що матеріалами справи підтверджується, що відповідач жодним чином не виконує свої батьківські обов`язки, матеріально сина не утримує, не відвідує його.

Окрім іншого, в судовому засіданні знайшло підтвердження, що відповідач не приймає участі в навчально-виховному процесі свого малолітнього сина.

Наведене в своїй сукупності, на думку Суду, може свідчити про ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків.

При цьому, в даній конкретній ситуації Судом враховується, що з іншої сторони держава має позитивний обов`язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз`єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (пункт 52 згаданого вище рішення Європейського Суду у справі «Савіни проти України»).

Але реалізація таких обов`язків держави також вимагає від відповідача активних дій, які б свідчили про їх бажання скористатись такою допомогою держави. Проте, в даній справі відповідач жодного разу не звернувся до уповноважених органів держави з метою захисту прав свого малолітнього сина, та сприянні йому будь-яким чином реалізувати свої батьківські обов`язки.

Суд зауважує, що навіть протягом розгляду справи в суді відповідач таких дій не вчинив, надав заяву в якій позовні вимоги визнав у повному обсязі, що також свідчить про небажання брати у часті у вихованні сина.

При цьому Суд звертає увагу, що взаємовідносини між сином та батьком склались таким чином, що дитина тимчасово влаштована в сім`ю прийомних батьків, а не з батьком, тому в даній ситуації Судом будуть враховані «інтереси дитини» в широкому розумінні на поняття сім`ї (стаття 5 Конвенції про права дитини).

Зокрема, в даному випадку позбавлення батьківських прав не призведе до відібрання дитини у батька, оскільки він з ним не проживає протягом тривалого часу, так само даний захід не виключає можливість побачення батька із своїм сином.

Тобто, позбавлення батьківських прав відповідача фактично не змінить тривалу існуючу ситуацію між батьком та сином.

Окремо Суд наголошує, що застосовуваний захід не є виключно безстроковим і відповідач має право у випадку зміни його поведінки на поновлення батьківських прав в порядку передбаченому СК (стаття 169).

Отже, зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, Суд розцінює як ухилення від виховання дітей відповідачем, свідомого нехтування ним своїми обов`язками і не бажанням виконувати їх, що є підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Таким чином, в даній конкретній ситуації існують виключні обставини, за яких відповідач може бути позбавлений батьківських прав відносно його малолітнього сина, що не суперечить статті 9 Конвенції про права дитини, статті 8 Конвенції (див. наприклад пункт 59 рішення Європейського Суду у справі «Ньяоре проти Франції»), і в такому випадку Судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини» оцінка яких включала в себе оцінку і знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення в даному випадку стосовно даної особи (див. пункт 47 Зауважень загального порядку Комітету ООН з прав дитини № 14 (2013) про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню його інтересів (Пункт 1 статті 3)).

Вказані обставини дають підстави для висновку про наявність підстав, передбачених статтею 164 СК України, для позбавлення відповідача батьківських прав, з огляду на його свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо виховання малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За таких обставин вказані позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно з ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов"язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст.180 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ст.181 Сімейного Кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст.182 Сімейного Кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

У відповідних положеннях ст.3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини 1989 року, що 27 вересня 1991 року набула чинності для України, зазначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» встановлено, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Оцінюючи докази, враховуючи, що відповідач працездатного віку, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги, стягнувши з ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1 / 4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до її повноліття, починаючи з часу подання позовної заяви.

Такий визначений судом розмір аліментів буде відповідати принципам справедливості і розумності відповідно до загальних засад регулювання сімейних відносин, закріплених у ст.7 СК України.

Тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

VІ.Розподіл судових витрат.

Відповідно до вимог ч.1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено, то з відповідача на користь позивача підлягає стягнення 3328 грн в порядку відшкодування коштів за сплату судового збору при подачі позовної заяви.

Згідно з ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення аліментів.

Згідно з ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позовні вимоги щодо стягнення аліментів, обґрунтовані і підлягають задоволенню судовий збір у розмірі 1331 грн 20 коп підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись вищевикладеним, на підставі ст.12, 13, 81, 258-259, 263, 264, 265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позовні вимоги Органу опіки та піклування Прилуцької міської ради Чернігівської області, в інтересах дитини ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини – задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьківських прав щодо його малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти на його утримання у розмірі 1 / 4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до її повноліття, починаючи з часу подання позовної заяви 17.04.2026 року.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь держави 1331 грн 20 коп судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь Виконавчого комітету Прилуцької міської ради, ЄДРПОУ 04061814, юридична адреса: Чернігівська область, м.Прилуки, вул.Незалежності, 82, 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн в рахунок відшкодування коштів сплачених за судовий збір при подачі позовної заяви.

Рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць, підлягає до негайного виконання.

Рішення суду може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Анатолій КОВАЛЕНКО