Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №751/5940/26 — Новозаводський районний суд м. Чернігова

Рішення

Іменем України

23 вересня 2026 року місто Чернігів

Справа №751/5940/26

Провадження №2/751/2601/26

Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а

в складі: головуючого - судді Маслюк Н. В.

секретаря судового засідання Стрижак В. П.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»

відповідач - ОСОБА_1

представники позивача - Сиплива Тетяна Анатоліївна, Ларіонов Костянтин Олександрович

представник відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернігова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

Встановив :

І. Стислий виклад позиції позивача

ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №26.09.2025-100000449 від 26.09.2025 в розмірі 70 200,00 грн, а також понесені судові витрати (а.с.1-10).

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що 26.09.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №26.09.2025-100000449, згідно умов якого сума кредиту складає 20 000,00 грн, строк кредиту 181 день, фіксована незмінна процента ставка 1% в день, комісія, пов`язана з наданням кредиту 20% від суми кредиту та дорівнює 4 000,00 грн. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання виконало та надало кредит шляхом зарахування коштів на платіжну картку відповідача, тоді як відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів у повному обсязі не виконав, а тому виникла заборгованість в розмірі 70 200,00 грн.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі

Новозаводський районний суд м. Чернігова ухвалою від 15.06.2026 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву (а.с.49-56), у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що усі твердження позивача є надуманими, бездоказовими та такими, що ґрунтуються виключно на припущеннях, суб`єктивних міркуваннях та не доведені документально. Відповідач заперечує, що він зареєструвався в інформаційно-телекомунікаційній системі (ІТС) ТОВ «Споживчий центр», створив особистий кабінет, отримав Пропозицію (оферту) та ознайомився із нею, отримав електронне повідомлення від кредитодавця із одноразовим ідентифікатором, ввів та використав одноразовий ідентифікатор в інформаційно-телекомунікаційній системі (сайті) кредитодавця. Крім того, кредитний договір підписаний ОСОБА_3 , який не мав повноважень на підписання/укладення даного кредитного договору.Одночасно звернув увагу на те, що матеріали справи не містять доказів перерухвання коштів кредитодавцем відповідачу. Також заперечував щодо стягнення з ОСОБА_1 відсотків, посилаючись на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, відповідно до якого у період дії воєнного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором. Одночасно вважає несправедливими положення договору про споживчий кредит, які містять умови про стягнення комісійної винагороди за обслуговування кредиту. ОСОБА_1 з 06.07.2022 проходить військову службу за мобілізацією, а отже є особою на яку розповсюджуються пільги визначені ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому відсотки за кредитним договором в сумі 36 200,00 грн не можуть бути стягнуті.

Отримавши відзив представник позивача подав відповідь на відзив (а.с.70-81) де вказав, що представником відповідача не надано будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень або на спростування доводів сторони позивача, його заперечення проти позовних вимог мають виключно декларативний характер та не спрямовані на спростування конкретних фактичних обставин, доведених позивачем належними і допустимими доказами. Зазначає, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір шляхом отримання/ознайомлення відповідача з Пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії), подання відповідачем заявки кредитного договору (кредитної лінії), надсилання відповідачем відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору (кредитної лінії) від 26.09.2025. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стороною позивача документи, що складають кредитний договір підписувались електронним підписом. Стороною відповідача документи, що складають кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс- повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий. Саме його було використано відповідачем для підписання кредитного договору. Без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду. Посилання сторони відповідача на те, що позивач не надав жодних технічних доказів, які б дозволяли ідентифікувати відповідача, як особу, що фактично вчинив дії з укладення договору, є необґрунтованими, оскільки наведений вище договір містить інформацію, яка ідентифікує позичальника, зокрема, щодо його особистих персональних даних, а саме: дані паспорту та ідентифікаційний код, тобто в розумінні Закону України «Про електронну комерцію» договір підписаний відповідачем, і є належним та допустимим доказом на підтвердження кредитних зобов`язань.

Ухвалою суду від 13.07.2026 розгляд справи відкладено у зв`язку з витребуванням доказів.

Представник позивача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без участі представника.

Відповідач та його представник у судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. До розгляду справи надіслали додаткові пояснення (а.с.113-115) в яких відповідач вказав, що на виконання ухвали суду позивачем надано оригінал кредитного договору від 26.09.2025№26.09.2025-100000449. Інші докази (сертифікат ЕЦП/КЕП, що може підтвердити підписання договору обома сторонами або докази використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором) ТОВ «Споживчий центр» суду не надано, а тому просив вважати кредитний договір №26.09.2025-100000449 нікчемним і просив застосувати до нього наслідки недійсного правочину. Крім того, вказав, що відповідач з 02.07.2024 і по теперішній час проходить військову службу за мобілізацією, а тому просив відмовити у стягненні з нього відсотки в розмірі 36 200,00 грн.

Таким чином, відповідно до положень ст.223 ЦПК України, суд ухвалив проводити розгляд справи за відсутності сторін, на підставі наявних у матеріалах справи доказах.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин

26.09.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №26.09.2025-100000449, шляхом прийняття пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), яка розміщена на сайті кредитора та підписанням заявки після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та схвалення їх кредитором, а також підписанням відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), які сформовані на сайті кредитора та підписані позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (Е452), отриманого позичальником в sms-повідомленні на номер телефону (а.с.16-22).

Згідно інформації з центрального вузла системи BankID Національного банку Україи сформована електронна анкета та ідентифіковано данні користувача, яким є ОСОБА_1 , номер телефону НОМЕР_1 , дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , місце проживання - АДРЕСА_1 (а.с.26).

Відповідно до умов кредитного договору №26.09.2025-100000449 від 26.09.2025 відповідачу надано кредит в розмірі 20 000,00 грн, строком на 181 день з дати його надання (до 25.03.2026). Процентна ставка - фіксована незмінна у розмірі 1% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку на який надається кредит, денна процентна ставка - 0,89 %. Комісія, пов`язана з наданням кредиту - 20% від суми кредиту (4 000,00 грн). Комісія нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.

Умови кредитування та інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, були відображені в паспорті споживчого кредиту, який також підписано відповідачем електронним цифровим підписом одноразовим ідентифікатором - А452 (а.с.14-15).

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за кредитним договором виконало та через ТОВ «Універсальні платіжні рішення» 26.09.2025 перерахувало на картку ОСОБА_1 № НОМЕР_3 грошові кошти в сумі 20 000,00 грн (а.с.13).

Відповідно інформації АТ КБ «Приватбанк» та виписки по рахунку, на ім`я ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_3 , на яку 26.09.2025 зараховано кошти в сумі 20 000,00 грн (а.с.109-111).

Із розрахунку вбачається, що ОСОБА_1 на виконання умов кредитного договору не здійснив жодного платежу, а тому станом на 28.05.2026 існує заборгованість в розмірі 70 200,00 грн, яка складається із основного боргу - 20 000 грн 00 коп, процентів - 36 200 грн 00 коп (за період з 26.09.2025 до 25.03.2026), комісії - 4 000 грн 00 коп, залишок відсотків за ст.625 ЦК України - 10 000 грн 00 коп за період з 26.10.2025 до 03.12.2025 (а.с.23-25).

Згідно копії військового квитка та довідки військової частини НОМЕР_4 від 28.07.2026 ОСОБА_1 з 02.07.2024 проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період (а.с.67-68, 117).

ІV. Норми права, які застосував суд та оцінка аргументів сторін

Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Відповідно ч. 2 ст. 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

В силу статей 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений законом чи договором строк, одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ч. ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд вирішує цивільний спір на засадах змагальності із застосуванням принципу диспозитивності в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Як зазначено в ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кредитний договір укладений у вигляді електронного документа та підписаніий відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що узгоджується із ст.ст.6, 627 ЦК України та ст.ст.11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Суд вважає необгрунтованими доводи представника відповідача про те, що ОСОБА_1 кредитного договору не укладав, у інформаційно-телекомунікаційній системі позивача не реєструвався, особистого кабінету не створював та одноразовий ідентифікатор для підписання договору не використовував.

З матеріалів справи вбачається, що укладення кредитного договору №26.09.2025-100000449 від 26.09.2025 відбувалося шляхом отримання відповідачем пропозиції про укладення кредитного договору, подання ним заявки та прийняття відповідної пропозиції, після чого договір було підписано одноразовим ідентифікатором, надісланим на номер телефону, зазначений як фінансовий номер позичальника.

При цьому кредитний договір містить персональні дані відповідача, зокрема його прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані та реєстраційний номер облікової картки платника податків, а також відомості щодо суми, строку кредитування, процентної ставки та інших істотних умов кредитування.

Доказів про те, що персональні дані відповідача були використані ТОВ «Споживчий центр» для укладення кредитного договору від його імені до суду не надано. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не звертався, як і не оскаржував правомірність (дійсність) укладених договорів.

Саме по собі заперечення відповідачем факту підписання електронного договору без надання належних та допустимих доказів, які б спростовували дотримання позивачем процедури укладення електронного правочину, не свідчить про те, що такий договір не був укладений.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 квітня 2026 року у справі № 705/1938/25, кредитний договір, підписаний за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, за умови дотримання процедури його укладення.

Доводи відповідача про відсутність у ОСОБА_3 повноважень на підписання кредитного договору суд також не бере до уваги, оскільки з наданих позивачем матеріалів убачається, що кредитний договір укладено в електронній формі, а документи з боку кредитодавця підписані відповідною уповноваженою особою із використанням електронного підпису. Водночас відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності у зазначеної особи відповідних повноважень.

Також безпідставними є доводи представника відповідача про ненадання позивачем доказів фактичного перерахування кредитних коштів, адже факт перерахування коштів за кредитним договором №26.09.2025-100000449 від 26.09.2025 підтверджується відомостями АТ КБ «Приватбанк» (а.с.109-111).

Суд також відхиляє доводи представника відповідача про те, що на виконання ухвали суду позивачем надано лише оригінал кредитного договору №26.09.2025-100000449 від 26.09.2025, тоді як докази використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором або сертифікат електронного підпису сторонами суду не надано, у зв`язку з чим він просив вважати вказаний кредитний договір нікчемним.

Такі доводи самі по собі не свідчать про нікчемність кредитного договору.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання може бути, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. При цьому закон не встановлює вимоги про обов`язкове використання саме кваліфікованого електронного підпису для укладення електронного договору споживчого кредитування. Електронний договір, підписаний у передбаченому законом порядку, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Отже, відсутність у матеріалах справи сертифіката КЕП не може бути самостійною підставою для висновку про недійсність або нікчемність кредитного договору, якщо його укладення та підписання підтверджується іншими належними та допустимими доказами.

При цьому суд враховує, що позивачем надано документи, які у своїй сукупності підтверджують процедуру укладення кредитного договору, а саме пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), заявку відповідача, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), а також зазначено спосіб підписання договору відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, надісланого на номер мобільного телефону, зазначений відповідачем як фінансовий.

Кредитний договір №26.09.2025-100000449 від 26.09.2025 містить персональні дані відповідача, умови щодо суми та строку кредитування, процентної ставки, комісії та інших істотних умов договору, а документи, надані позивачем, узгоджуються між собою щодо особи позичальника та процедури укладення договору. Отже саме по собі заперечення позичальником факту укладення такого договору не є достатнім для висновку про його недійсність.

Разом з тим Верховний Суд у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23 звернув увагу на необхідність перевірки судом достовірності, цілісності та незмінюваності електронного документа, якщо відповідач заперечує факт укладення електронного договору, а також на необхідність дослідження оригіналу електронного доказу та способу його підписання.

Під час розгляду справи судом досліджено надані позивачем документи, які підтверджують послідовність дій сторін щодо укладення кредитного договору №26.09.2025-100000449 від 26.09.2025, та встановлено, що укладення договору відбувалося із застосуванням передбаченого законом способу електронного підписання - одноразового ідентифікатора. Відповідачем, зі свого боку, не надано доказів того, що зазначений у договорі номер телефону не належав йому, що доступ до особистого кабінету здійснювався іншою особою, або що одноразовий ідентифікатор використовувався без його волі.

Таким чином, відсутність окремого сертифіката КЕП чи окремого документа, на якому було б відображено одноразовий ідентифікатор, не спростовує встановленого судом факту укладення сторонами кредитного договору в електронній формі, оскільки закон допускає використання одноразового ідентифікатора як самостійного способу підписання електронного правочину.

Посилання представника відповідача на нікчемність кредитного договору також є необґрунтованим, оскільки ним не зазначено передбаченої законом підстави нікчемності цього правочину. Саме по собі ненадання позивачем окремого сертифіката КЕП не є встановленою законом підставою для нікчемності електронного кредитного договору.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З позовом про визнання недійсним кредитного договору №26.09.2025-100000449 від 26.09.2025 відповідач не звертався.

За таких обставин підстав для застосування наслідків недійсності правочину суд не вбачає.

Отже, оскільки відповідач не виконав своїх зобов`язань щодо повернення кредиту згідно з умовам договору, а тому вимоги позивача в частині стягнення суми заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 20 000,00 грн є законними та обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Щодо стягнення комісії у розмірі 4 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Пунктом 7 заявки кредитного договору визначено, що комісія, пов`язана з наданням кредиту - 20% від суми кредиту та дорівнює 4 000 грн 00 коп. Комісія за надання нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку чи іншої фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту і, відповідно, така умова не є нікчемною.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 20 вересня 2024 року у справі № 331/2974/23 (провадження №61-7620св24).

Таким чином, вимога про стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 4 000,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі 10 000,00 грн за період з 26.10.2025 до 26.03.2026 відповідно до ст. 625 ЦК України, суд зазначає таке.

Відповідно до п.15 заявки кредитного договору, сторони домовились, що Позичальник, який прострочив виконання будь-якого грошового зобов`язання за договором, зокрема, зобов`язання зі сплати кредиту/його частини та/або процентів/їх частини та/або комісії(їй)/ її(їх) частини (якщо комісія (ії) встановлена(і) договором) у терміни/строки, що передбачені договором, на вимогу кредитодавця зобов`язаний сплатити кредитодавцю суму заборгованості з урахуванням 170000% річних від суми заборгованості за весь час прострочення відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України (по тексту даного договору - «проценти річних»). Кредитодавець має право нараховувати вказані проценти річних, починаючи з першого дня прострочення виконання зобов`язання (в тому числі, якщо прострочення виконання виникло до закінчення строку, на який надається кредит) за кожен день прострочення його виконання. Базою нарахування вказаних процентів є сума простроченого грошового зобов`язання, зокрема, сума прострочених кредиту/його частини та/або процентів/їх частини та/або комісії(їй)/ її(їх) частини (якщо комісія (ії) встановлена(і) договором). Проценти річних не нараховуються на прострочені раніше нараховані проценти річних. При цьому сторони домовились, що у випадку, якщо розмір процентів річних, нарахованих за один день прострочення, перевищує 104 грн, за даним договором застосовується спеціальна договірна умова по зменшенню процентів річних за відповідний день, а саме розмір річних, які нараховуються за відповідний день, становить 104 грн. Також сторони домовились, що проценти річних не нараховуються, якщо сума простроченого грошового зобов`язання є меншою, ніж 100 грн. Сторони домовились, що кредитодавець має право вільно здійснювати своє право на застосування та отримання процентів річних, зазначених в даному пункті, як щодо повних сум процентів річних, так і щодо їх частин, як застосовуючи їх (повністю або частково), так і не застосовуючи, що є лише реалізацією кредитодавцем його права і не є зміною умов договору. Сукупна сума процентів річних та інших платежів, що підлягають сплаті позичальником за порушення виконання його зобов`язань (якщо такі встановлені договором) на підставі даного договору, не може перевищувати максимальне обмеження цієї суми, встановленої законом.

Разом з тим, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 в Україні був введений воєнний стан строком на 30 діб. У подальшому Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», які були затверджені Законами України «Про затвердження Указу Президента України» «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє на даний час.

З урахуванням викладеного, нарахування ТОВ «Споживчий центр» процентів відповідно до ст. 625 ЦК України в сумі 10 000,00 грн є безпідставним.

Також не підлягають задоволенню вимоги про стягнення з ОСОБА_1 відсотків у розмірі 36 200,00 грн, виходячи з наступного.

Розмір процентів нарахований відповідно до умов договору за період з 26.09.2025 до 25.03.2026.

Проте, ОСОБА_1 з 02.07.2024 проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, у зв`язку з чим на нього розповсюджувалися гарантії, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Так, пункт 15 статті 14 Закону передбачає, що військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Дана пільга поширюється та діє для військовослужбовців з початку 18.03.2014 року і до закінчення особливого періоду, для резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду. Банки під час дії особливого періоду не мають право нараховувати відсотки, а у випадку нарахування - зобов`язані їх списати. Для реалізації вказаного права на пільгу, необхідно письмово повідомити банк про проходження військової служби та надати підтверджуючі документи (копію військового квитка з відповідною службовою відміткою, копію довідки про призов військовозобов`язаного на військову службу, копію витягу з наказу або довідки про зарахування до списків військової частини).

При цьому застосування приписів п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено самим фактом наявності статусу військовослужбовця у конкретної особи, їх застосування жодним чином не обумовлено відомостями про обізнаність банку щодо наявності в особи спеціального статусу.

Частиною 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» визначено, що військовослужбовці це особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

Таким чином, на відповідача, як на військовослужбовця, поширюються пільги, передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме не повинні нараховуватися штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом.

З огляду на вищенаведені обставини, не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 відсотків нарахованих за весь період дії кредитного договору.

За таких підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

V. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем понесені та документально підтверджені витрати по сплаті судового збору (а.с.11), які відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 910,22 грн (2662,40х24000/70200).

За змістом частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (пункт 4 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Висновки щодо необхідності розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з оплатою поштових відправлень, узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в додатковій постанові від 20 вересня 2022 року у справі № 756/11978/16-ц.

Позивачем понесені та документально підтверджені витрати на оплату послуг поштової служби «Е-Пост» щодо направлення відповідачу позовної заяви з додатками в сумі 127,38 грн (а.с.12), які відповідно до положень ст.141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 43,55 грн (127,38х24000/70200).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12-13, 19, 81, 141, 247, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 525, 526, 530, 533, 543, 611, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд

Вирішив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 24 000 (двадцять чотири тисячі) грн 00 коп заборгованості за кредитним договором №26.09.2025-100000449 від 26.09.2025, що складається із заборгованості за кредитом - 20 000 грн 00 коп, заборгованості за комісією - 4 000 грн 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 910 грн 22 коп судового збору, 43 грн 55 коп витрат, понесених у зв`язку з оплатою поштових відправлень, що загалом становить 953 (дев`ятсот п`ятдесят три) грн 77 коп.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 28.09.2026.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд.133-А, ЄДРПОУ 37356833)

Відповідач - ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Суддя Н. В. Маслюк