Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №712/8324/26 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/2181/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №712/8324/26 Категорія: на ухвалу Стеценко О. С.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л.

суддіСіренко Ю.В., Новіков О. М.

секретар Широкова Г.К.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Хмельницької Людмили Миколаївни на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 31.07.2026 (повний текст складено 31.07.2026, суддя в суді першої інстанції Стеценко О. С.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у м. Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту,

в с т а н о в и в :

у червні 2026 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Другого відділу державної виконавчої служби у м. Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з нерухомого майна.

В позовній заяві позивач просив суд зобов`язати Другий відділ державної виконавчої служби у м. Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт з нерухомого майна, а саме квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця Центрального відділу ДВС Черкаського міського управління юстиції Косолап В. І. від 05.05.2010, зареєстрований 06.05.2010 реєстратором Черкаської філії ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження № 9799456).

В обґрунтування позовних вимог вказано, що ОСОБА_1 є власником квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

У травні 2026 позивач маючи намір подарувати належну йому на праві власності квартиру звернувся до нотаріуса з метою уточнення переліку документів, необхідних для оформлення договору дарування. Нотаріус в усному порядку повідомив ОСОБА_1 про неможливість оформлення договору дарування в зв`язку з наявністю арешту квартири, накладеного Центральним відділом ДВС Черкаського міського управління юстиції.

На даний час, виконавчі провадження відносно боржника завершені на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» і державний виконавець зобов`язаний був зняти арешт, зазначивши про це у постанові про закінчення виконавчого провадження.

Наявність арешту на квартиру, порушує права ОСОБА_1 як власника майна на розпорядження таким нерухомим майном, тому для захисту своїх прав він звернувся до суду з відповідним позовом.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 31.07.2026 провадження у справі закрито та роз`яснено позивачу його право на звернення до суду з вимогами про скасування арешту майна в порядку оскарження бездіяльності державного виконавця.

Ухвала суду обґрунтована тим, що ОСОБА_1 є боржником виконавчого провадження, в рамках якого він просить зняти арешт з майна, тобто стороною виконавчого провадження, тому така справа не може розглядатися за правилами позовного провадження в порядку цивільного судочинства.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Хмельницька Л. М. просить скасувати ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 31.07.2026 як незаконну, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було встановлено обставин того, на підставі якого саме виконавчого документа (судового рішення суду загальної, господарської чи адміністративної юрисдикції або рішення іншого позасудового органу) у 2010 році постановою АА № 041435 було накладено арешт на належну ОСОБА_1 квартиру, а позивачу невідомий конкретний суд, який видав виконавчий документ, тому він позбавлений можливості визначити належний суд для подання скарги в порядку Розділу VІІ ЦПК України. Крім того вказано, що виконавче провадження завершене, тому відсутні підстави для застосування механізмів судового контролю за виконанням рішення. Суд, проявивши надмірний формалізм безпідставно закрив провадження у справі, що призвело до порушення прав ОСОБА_1 на доступ до правосуддя.

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зазначено, що у відповідача на виконанні перебували виконавчі провадження відносно боржника ОСОБА_1 . Станом на 18.08.2026 таких виконавчих проваджень на виконанні немає, в зв`язку з їх закінченням згідно п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» (повне фактичне виконання).

Вказують, що скасувати арешт в позасудовому порядку неможливо, а тому арешт може знятий лише за рішенням суду.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25.05.2006 (а.с.8) та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 9) є власником квартири за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно із Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, на вказану квартиру накладено арешт, підстава обтяження: постанова АА № 041435 від 05.05.2010, Центральний відділ державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції.

Відповідно до листа Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 22.05.2026 № 8646/20.21.40/77804 (а.с. 14-15) вбачається, що перевіркою автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що на виконанні у Другому відділі державної виконавчої служби перебували виконавчі провадження відносно боржника ОСОБА_1 . Станом на 22.05.2026 виконавчі провадження відносно боржника ОСОБА_1 закінчені на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» (повне фактичне виконання). Ідентифікувати, під час якого виконавчого документу накладено арешт, неможливо.

Згідно листа ГУ ДПС у Черкаській області (а.с.20) станом на 02.06.2026 заборгованість зі сплати податків і зборів у ОСОБА_1 відсутня.

Такими є фактичні обставини справи, які мають наступне правове регулювання.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, ОСОБА_1 зазначав, що на даний час, виконавчі провадження відносно нього, як боржника завершені на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження», державним виконавцем у порушення вимог закону не було знято арешт з майна боржника, накладений постановою державного виконавця Центрального відділу ДВС Черкаського міського управління юстиції Косолап В. І. АА № 041435 від 05.05.2010.

Зазначене перешкоджає позивачу у здійсненні його права власності.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2021 у справі № 712/12136/18 викладено висновок про те, що відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст. 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено ЗУ «Про виконавче провадження».

У даній справі встановлено, що ОСОБА_1 був боржником у виконавчих провадженнях, що підтверджуєтьсялистом Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 22.05.2026 № 8646/20.21.40/77804 (а.с. 14-15). Арешт на квартиру накладений постановою державного виконавця Центрального відділу ДВС Черкаського міського управління юстиції Косолап В. І. АА № 041435 від 05.05.2010.

Виконавчі провадження відносно боржника ОСОБА_1 завершеніна підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» (повне фактичне виконання), однак арешт виконавчою службою не знято.

Розглядаючи вимоги позовної заяви ОСОБА_1 про скасування арешту, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що останній хоч і є власником майна, однак виступає боржником у виконавчих провадженнях, тому не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме: оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VІІ ЦПК України. Тобто він не може бути позивачем у цій справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.

Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 27.03.2024 у справі № 303/6292/20, від 15.01.2025 у справі № 592/5020/24, від 22.05.2026 у справі № 606/1141/25.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року по справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) вказано, що: нормою пункту 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень (в редакції від 01 листопада 2022 року) визначено, що у разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження.

Отже, отримавши заяву особи про скасування арештів, накладених у межах знищеного виконавчого провадження, відділ ДВС повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження (проваджень) та після цього прийняти рішення за результатами розгляду заяви особи. При цьому, суд першої інстанції при розгляді скарги особи мав зобов`язати відділ ДВС надати матеріали відновленого виконавчого провадження, встановити підставу завершення цього виконавчого провадження та залежно від цього прийняти рішення за скаргою особи на неправомірні дії ДВС.

Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що заявлені ОСОБА_1 вимоги спрямовані на усунення наслідків стадії виконання рішення (арешту/обтяження) у зв`язку з невчиненням посадовою особою ДВС дій щодо його скасування та повідомлення відповідних органів/реєстрів. За своєю правовою природою це - є оскарження бездіяльності (дій) державного виконавця під час виконання судового рішення, що підлягає розгляду в порядку Розділу VІІ ЦПК України, а не в позовному провадженні, про що позивачу було правильно роз`яснено судом першої інстанції.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на ту обставину, що виконавче провадження є завершеним, а отже відсутні підстави для застосування механізму судового контролю за виконанням рішень є безпідставними, не відповідають вищевказаним у постанові суду вимогам Закону та суперечать висновкам Верховного Суду.

Доводи щодо проявлення судом надмірного формалізму під час вирішення заявлених позивачем вимог також відхиляються колегіє суддів, оскільки суд діяв виключно в межах рамок чинного законодавства та у відповідності з положеннями цивільно-процесуального законодавства.

Інші доводи скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині ухвали.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, ухвалу суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Хмельницької Людмили Миколаївни – залишити без задоволення.

Ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 31.07.2026 у даній справі – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 30.09.2026.

Суддя-доповідач

Судді