Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №712/9402/26 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/2172/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №712/9402/26 Категорія: на ухвалу Пономар В.О.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л.

cудді секретарСіренко Ю. В., Новіков О. М. Широкова Г.К.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 04.08.2026 (повний текст складено 07.08.2026, суддя в суді першої інстанції Пономар В. О.) у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Назаренка Євгена Івановича, заінтересована особа – стягувач ОСОБА_2 ,

в с т а н о в и в :

у липні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаною скаргою, в якій просив визнати протиправними дії державного виконавця щодо винесення вимоги № 58160 від 23.06.2026 у виконавчому провадженні № 78678373; скасувати зазначену вимогу в частині пунктів 1-5.

Скарга обґрунтована тим, що на виконанні Першого відділу ДВС у місті Черкаси перебуває виконавче провадження № 78678373 з примусового виконання судового наказу Соснівського районного суду м. Черкаси у справі № 712/7809/25 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання їхнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1 / 4 частини заробітку (доходу боржника).

23.06.2026 державний виконавець виніс вимогу № 58160, адресовану ГУНП в Черкаській області, як роботодавцю боржника.

Відповідно до пунктів 1-3 цієї вимоги ГУНП в Черкаській області зобов`язано усунути порушення законодавства, стягувати аліменти також із сум щомісячної компенсації податку на доходи фізичних осіб, надати скориговані звіти про відрахування аліментів із зазначенням сум компенсації ПДФО та повні відомості про доходи боржника, починаючи з 06.06.2025.

Пунктами 4-5 вимоги запропоновано надати прізвища, імена, по батькові та контактні дані осіб, відповідальних за стягнення аліментів і подання державному виконавцю відповідних звітів.

Скаржник вважає, що державний виконавець безпідставно переклав на бухгалтерію роботодавця власний обов`язок щодо визначення розміру заборгованості зі сплати аліментів. Зазначає, що для стягнення аліментів за минулий період виконавець мав самостійно провести розрахунок заборгованості та повідомити про нього сторони виконавчого провадження.

Крім того, скаржник посилається на те, що в обґрунтування вимоги державний виконавець застосував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 09.03.2026 у справі № 759/12238/15-ц, до правовідносин, які виникли з 06.06.2025. На його думку, це суперечить ст. 58 Конституції України, принципу правової визначеності та практиці Європейського суду з прав людини.

Також ОСОБА_1 вказує на незаконність витребування персональних даних працівників бухгалтерії ГУНП в Черкаській області та вважає посилання у вимозі на можливість настання кримінальної відповідальності за ст. 382 КК України неправомірним тиском на посадових осіб роботодавця.

Окремо зазначено, що копія вимоги ОСОБА_1 не надсилалася, а про її існування він дізнався лише 07.07.2026 під час ознайомлення з документами в підрозділі фінансового забезпечення ГУНП в Черкаській області.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 04.08.2026 в задоволенні скарги відмовлено.

Ухвала суду обґрунтована тим, що під час розгляду справи судом було встановлено, що державний виконавець діяв у межах наданих йому повноважень, а оскаржувані ОСОБА_1 вимоги спрямовані на отримання від роботодавця відомостей, необхідних для перевірки повноти виконання судового наказу та забезпечення утримання аліментів з усіх видів доходу боржника. Оскільки протиправності дій державного виконавця судом не встановлено, тому підстав для задоволення скарги суд не вбачав.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 04.08.2026 як незаконну та ухвалити нову постанову, якою вимоги скарги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції залишив поза увагою вимоги ч.ч. 1, 3, 4 ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження» та не врахував, що державний виконавець перевищив свої повноваження та безпідставно переклав процесуальний обов`язок щодо обчислення боргу на бухгалтерію роботодавця, винісши вимогу з наказом роботодавцю здійснювати стягнення та подавати скориговані звіти за минулий період за відсутності винесеної постанови про розрахунок заборгованості.

Вказано, що судовий наказ про стягнення аліментів з ОСОБА_1 не передбачає вказівки на стягнення коштів із сум компенсації ПДФО, тому винесення вимоги № 58160 заклало підґрунтя для безпідставного донарахування та вилучення коштів із грошового забезпечення боржника за 2025 рік, а надання ГУНП відомостей відбулося під загрозою застосування заходів примусу та притягнення до кримінальної відповідальності, що є перевищенням владних повноважень виконавця.

Вимагання в пунктах 4-5 вимоги персональних даних службових осіб бухгалтерії також виходить за межі повноважень виконавця, визначених ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження».

Суд вищевикладеного не врахував та безпідставно відмовив в задоволенні скарги, тому такий висновок суду підлягає скасуванню.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що судовим наказом Соснівського районного суду м. Черкаси від 10.06.2025 у справі № 712/7809/25 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1 / 4 частини його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 06.06.2025 і до досягнення дитиною повноліття.

На підставі зазначеного судового наказу 24.07.2025 відкрито виконавче провадження № 78678373.

ОСОБА_1 проходить службу в Головному управлінні Національної поліції в Черкаській області, яке здійснює відрахування аліментів із його доходів.

Під час перевірки звітів про здійснені відрахування та виплати державним виконавцем встановлено, що ОСОБА_1 щомісячно виплачувалася грошова компенсацію сум ПДФО, однак аліменти із цих сум не утримувалися.

23.06.2026 головний державний виконавець Назаренко Є. І. виніс вимогу № 58160, якою вимагав від ГУНП в Черкаській області:

1. Усунути порушення законодавства, які виникли під час виконання виконавчого провадження № 78678373 та стягувати з ОСОБА_1 аліменти, зокрема, із сум компенсації ПДФО.

2. Надати державному виконавцю коректні звіти про відрахування аліментів із доходів боржника із зазначенням сум компенсації ПДФО.

3. Надати повні відомості про доходи боржника, починаючи з 06.06.2025, щомісячно, із зазначенням сум компенсованого йому ПДФО.

4. Надати ПІБ і контактні дані особи (осіб), яка відповідає за стягнення аліментів із ОСОБА_1 та внаслідок дій якої аліменти із сум компенсації ПДФО не утримувалися.

5. Надати ПІБ і контактні дані особи (осіб), яка відповідає за подання звітів державному виконавцю про відрахування із заробітної плати ОСОБА_1 та внаслідок дій якої з вересня 2025 надходили неправильні відомості про доходи боржника.

Вимога містить попередження про обов`язковість законних вимог виконавця та можливість настання передбаченої законом відповідальності за їх невиконання.

Згідно з ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

У пункті 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частинами 1, 2 ст. 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України.

Виконання судового рішення відповідно до рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення порушено їхні права чи свободи.

Частиною 1 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктами 1-3 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень; проводити перевірку виконання юридичними особами рішень стосовно боржників, які в них працюють; одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, зокрема конфіденційну.

Частиною 4 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 ЗУ «Про виконавче провадження» підприємства, установи та організації здійснюють відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника і щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за встановленою Міністерством юстиції України формою.

Частиною 1 ст. 70 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що розмір відрахувань із заробітної плати та інших доходів боржника обчислюється із суми, яка залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 та 6 ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом. Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому сімейним законодавством. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір такої заборгованості щомісяця та повідомляти про розрахунок стягувача і боржника у передбачених законом випадках.

Згідно із ч. 1 та 3 ст. 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими в частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував у період, протягом якого аліменти не стягувалися. Розмір заборгованості обчислюється державним або приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Відповідно до ст. 81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 8 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків та інших осіб, затвердженого постановою КМУ від 26.02.1993 № 146 передбачено, що з поліцейських утримання аліментів здійснюється з усіх видів грошового забезпечення та інших установлених законодавством виплат, крім грошового забезпечення, яке не має постійного характеру, та інших передбачених законом випадків.

Постановою КМУ від 15.01.2004 № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, поліцейськими.

Зазначена компенсація виплачується щомісячно та одночасно з грошовим забезпеченням у розмірі утриманого з нього податку з доходів фізичних осіб і спрямована на рівноцінне та повне відшкодування втрат частини доходу у зв`язку з оподаткуванням.

Щодо врахування компенсації ПДФО при визначенні розміру аліментів.

Розглядаючи вимоги скарги в цій частині, суд дійшов обґрунтованого висновку про правомірність вимоги державного виконавця про усунення порушення законодавства, які виникли під час виконання виконавчого провадження № 78678373, та стягнення з ОСОБА_1 аліментів, зокрема, із сум компенсації ПДФО.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 09.03.2026 у справі № 759/12238/15-ц вбачається, що компенсація ПДФО є іншою виплатою поліцейському в розумінні п. 8 Переліку № 146, має постійний щомісячний характер і не належить до переліку виплат, із яких законом заборонено утримувати аліменти. При цьому, у справі № 759/12238/15-ц, що була предметом розгляду Верховного Суду, перерахунок заборгованості здійснювався за період з серпня 2015 року по серпень 2024 року, тобто за період, який передував ухваленню відповідної постанови Верховним Судом від 09.03.2026.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції про те, що правовий висновок Верховного Суду не є нормативно-правовим актом, яким установлюється новий вид доходу або новий обов`язок платника аліментів. Таким висновком роз`яснено порядок застосування норм матеріального права, які були чинними в період нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної компенсації ПДФО.

Доводи апеляційної скарги про безпідставне відрахування аліментів із доходів боржника із врахуванням сум компенсації ПДФО та в зв`язку з цим неправомірне вилучення коштів із грошового забезпечення боржника за 2025 рік є безпідставними, оскільки дії виконавця щодо направлення відповідної вимоги роботодавцю є цілком законними.

Щодо покладення на роботодавця обов`язку розрахунку заборгованості.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що зі змісту пунктів 1-3 вимоги № 58160 не вбачається, що державний виконавець саме поклав на ГУНП в Черкаській області обов`язок самостійно визначити загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів.

Колегія суддів враховує, що вимогою виконавця лише запропоновано здійснювати відрахування з усіх належних боржнику доходів, надавати правильні звіти про проведені відрахування та відомості про фактично виплачені доходи.

Надання роботодавцем таких відомостей є необхідною передумовою для проведення державним виконавцем власного розрахунку заборгованості відповідно до ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження» та ст. 195 СК України. Тому доводи апеляційної скарги про те, що виконавець безпідставно переклав обов`язок щодо обчислення боргу на бухгалтерію роботодавця мають бути відхилені з вище приведених судом обставин.

Щодо витребування відомостей про відповідальних працівників.

Вимога державного виконавця про надання відомостей про відповідальних працівників, які відповідають за стягнення аліментів та за подання звітів державному виконавцю про відрахування із заробітної плати ОСОБА_1 не суперечить нормам чинного законодавства України.

Стаття 18 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачає, що вимоги виконавця щодо виконання судових рішень є обов`язковими для всіх органів, організацій, посадових осіб та громадян на території України.

Виконавець має законне право витребувати від підприємств та установ будь-яку інформацію, конфіденційні дані та документи, необхідні для проведення виконавчих дій та контролю за правильністю утримання коштів.

Судом першої інстанції правильно враховано, що відомості про осіб, відповідальних за здійснення відрахування з доходів боржника та подання звітів державному виконавцю, безпосередньо пов`язані з перевіркою правильності виконання судового рішення та встановлення причин подання недостовірних або неповних відомостей.

Надання відповідної інформації про працівників в даному випадку не є порушенням ЗУ «Про захист персональних даних», оскільки обробка здійснюється на виконання повноважень органу державної влади, визначених законом. Крім того, така вимога не містить припису про надання відомостей щодо приватного чи сімейного життя таких осіб, або інформації, яка не пов`язана з виконанням ними службових обов`язків, про що правильно вказано судом першої інстанції в своїй ухвалі.

Колегія суддів вважає, що правильним є висновок суду про те, що скаржник ніяким чином не обґрунтував обставин, яким саме чином витребування даних інших осіб порушує його власні права чи свободи, захист яких здійснюється в порядку ст. 447-1 ЦПК України.

Отже, доводи апеляційної скарги про незаконність витребування виконавцем персональних даних службових осіб є безпідставними та відхиляються колегією суддів.

Щодо доводів апеляційної скарги про незаконне попередження державним виконавцем роботодавця про відповідальність за відмову у вимозі про надання інформації, то вони також є безпідставними, оскільки пунктом 12 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу від 29.09.2016 № 2832/5) визначено, що у вимозі обов`язково зазначаються наслідки її невиконання.

Таке посилання виконавця у вимозі має інформаційний характер та не є встановленням вини конкретної посадової особи, не замінює передбаченої законом процедури притягнення до відповідальності та саме по собі не свідчить про протиправний тиск.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення та зводяться в цілому до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, ухвала суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 04.08.2026 у даній справі – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 30.09.2026.

Суддя-доповідач

Судді