Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №708/60/26 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 708/60/26

Провадження № 22-ц/821/1784/26

Категорія: на ухвалу

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Василенко Л. І.,

суддів: Карпенко О. В., Сіренка Ю. В.,

секретаря - Дмитренко В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Чигиринська міська рада, Міністерство оборони України, ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Поліщука Андрія Юрійовича на ухвалу Чигиринського районного суду Черкаської області від 18 червня 2026 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Чигиринська міська рада, Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю більше п`яти років,

в с т а н о в и в :

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю більше п`яти років.

Просила суд встановити факт, що вона постійно проживала разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрацію шлюбу більше п`яти років, а саме з 2004 року і до часу відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування поданої заяви зазначала, що після смерті ОСОБА_3 лишилося спадкове нерухоме майно.

Як їй відомо, на день подачі даної заяви, будь-які інші спадкоємці, окрім неї, заяви про прийняття спадщини не подавали, тому відповідно до ст. 1264 ЦК України саме заявниця має право на спадкування за законом як спадкоємець четвертої черги, тому наявна потреба встановити факт проживання однією сім`єю з померлим більше як п`ять років.

Вказувала, що вона фактично постійно проживала з травня 2000 року однією сім`єю як чоловік та жінка без зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_3 і до дня його смерті – ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вони вели спільне господарство, були поєднанні спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, використовували спільні кошти для проживання, харчування, оплати комунальних послуг, лікування та вирішення всіх інших побутових питань.

Зазначала, що на її ім`я було видане сповіщення про те, що ОСОБА_3 загинув під час виконання обов`язків військової служби.

Крім того, реєстрація шлюбу між нею та ОСОБА_3 була призначена на 03.01.2026, але ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер.

Зазначає, що встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш п`яти років до часу відкриття спадщини, їй необхідно для отримання в органах нотаріату свідоцтва про право на спадщину за законом на майно після смерті спадкодавця ОСОБА_3 .

Ухвалою Чигиринського районного суду Черкаської області від 18.06.2026 заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Заявниці роз`яснено, що вона має право подати позов на загальних підставах.

Судом було встановлено, що рідна племінниця померлого ОСОБА_2 також звернулася до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Під час звернення у поданій заяві ОСОБА_2 також зазначила, що інших спадкоємців немає. За таких обставин наявні підстави стверджувати, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не визнають можливу наявність у кожної із них права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .

Залишаючи заяву ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що між заявницею та заінтересованою особою ОСОБА_2 наявний спір про право, який стосується наявності у них права на спадкування після смерті ОСОБА_3 . Тому питання про встановлення факту спільного проживання померлого разом із ОСОБА_1 може бути предметом судового розгляду за правилами позовного провадження, відповідно її заява про встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем підлягала залишенню без розгляду.

Не погодившись з вищезазначеною ухвалою, представник ОСОБА_1 – адвокат Поліщук А. Ю. звернувся через підсистему «Електронний суд» з апеляційною скаргою, в якій оскаржувану ухвалу вважає незаконною, передчасною, необґрунтованою, такою, що постановлена з неправильним застосуванням норм процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин справи, а також із помилковим ототожненням факту існування іншого потенційного спадкоємця з наявністю реального спору про право.

Апеляційна скарга мотивована тим, що сама по собі наявність іншої особи, яка звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, не свідчить про існування спору про право.

Зазначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_2 заперечувала проти встановлення факту проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем однією сім`єю; спростовувала обставини спільного проживання; оспорювала подані заявницею докази; заявляла про наявність конфлікту щодо спадкового майна; просила суд залишити заяву без розгляду; просила суд відмовити у задоволенні заяви; подавала позов про захист своїх спадкових прав; заявляла самостійні вимоги щодо предмета розгляду.

Фактично суд першої інстанції не встановив жодної активної процесуальної поведінки ОСОБА_2 , яка б свідчила про наявність між нею та ОСОБА_1 реального спору.

Особливо важливо, що сам суд першої інстанції протягом тривалого часу розглядав справу саме як справу окремого провадження та вчиняв процесуальні дії, спрямовані на встановлення юридичного факту по суті.

Якби суд вважав, що з матеріалів заяви або з обставин справи очевидно вбачається спір про право, він мав би відповідно реагувати на це на початковій стадії розгляду. Однак суд не лише відкрив провадження, а й фактично здійснював розгляд справи по суті, витребовував докази, залучав учасників, надавав їм можливість висловити позицію. Така зміна правової оцінки обставин справи не є обґрунтованою та належно мотивованою.

Вказує, що обов`язковою умовою залишення заяви без розгляду є саме виявлення спору про право.

У даній справі суд не виявив реального спору, а лише припустив його існування на підставі того, що ОСОБА_2 також звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

ОСОБА_2 була належним чином залучена до справи як заінтересована особа. Їй було надано можливість подати письмові пояснення щодо заяви ОСОБА_1 . Вона мала можливість повідомити суд про незгоду з заявою, подати заперечення, спростувати докази, взяти участь у судовому засіданні. Замість цього ОСОБА_2 подала заяву про розгляд справи за її відсутності на підставі наявних у справі доказів. Така процесуальна поведінка не свідчить про наявність спору про право.

Просить скасувати ухвалу Чигиринського районного суду Черкаської області від 18.06.2026, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 по суті в порядку окремого провадження.

29.07.2026 на адресу Черкаського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу представника Міністерства оборони України – Ісакова Є. К., в якому просить ухвалу суду від 18.06.2026 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, оскільки вимоги заявниці, заявлені у заяві повинні розглядатись у позовному провадженні.

Встановлення факту спільного проживання заявниці та ОСОБА_3 впливатиме на права та інтереси членів сім`ї померлого військовослужбовця.

Так, відповідно до інформації з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, які надав Чигиринський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, вбачається, що дітей у останнього немає. Разом з тим, із матеріалів спадкової справи, наданої Чигиринською нотаріальною конторою, вбачається, що ОСОБА_2 , яка є племінницею ОСОБА_3 14.04.2026 подала заяву на приймання спадщини.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

28.08.2026 від представника Міністерства оборони України – Ісакова Є. К. надійшла заява про розгляд справи без участі представника Міністерства оборони України.

30.09.2026 на адресу Черкаського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла заява представника ОСОБА_1 – адвоката Поліщука А. Ю. про розгляд справи без скаржниці та її представника. Апеляційні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Судова колегія, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а відповідно стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з вимогами ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила встановити факт постійного проживання її разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрацію шлюбу більше п`яти років, а саме з 2004 року і до часу відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно сповіщення № 81 від 12.12.2025 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив ОСОБА_1 про те, що її чоловік, солдат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 поблизу села Волфине Сумського району Сумської області під час виконання обов`язків військової служби (а.с. 78).

Відповідно до копії Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, про що 19.12.2025 Чигиринським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України складений відповідний актовий запис № 399 (а.с. 77).

02.12.2025 Чигиринським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Київського МУ МЮ України видана ОСОБА_3 довідка № 69/23.15-05-02-03 про те, що реєстрація шлюбу між ним та ОСОБА_1 призначена на 03.01.2026 (а.с. 79).

14.01.2026 ОСОБА_1 звернулася до Чигиринської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 (а.с. 113).

14.01.2026 зареєстровано спадкову справу № 4/2026 після смерті ОСОБА_3 , що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 14.01.2026 № 75107895 (а.с. 117 зворотній бік).

12.03.2026 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті свого рідного дядька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 122).

Чигиринською державною нотаріальною конторою 12.03.2026 зареєстровано заяву ОСОБА_2 , про що зроблено відповідний запис в Книзі обліку і реєстрації спадкових справ за № 94 та приєднано до матеріалів спадкової справи № 4/2026 (а.с. 126 зворотній бік).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Залишаючи заяву ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що між заявницею та заінтересованою особою ОСОБА_2 наявний спір про право, який стосується наявності у них права на спадкування після смерті ОСОБА_3 . Тому питання про встановлення факту спільного проживання померлого разом із ОСОБА_1 може бути предметом судового розгляду за правилами позовного провадження.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Відповідно до ст. 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Частиною 4 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети ні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Задоволення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, допускається виключно у разі, якщо цей факт безпосередньо породжує для заявника конкретні юридичні наслідки. Відповідно, заявник у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, визначає з якою саме метою він просить установити такий факт, виникнення яких саме прав та обов`язків ставиться в залежність від встановлення такого факту.

Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах (ч. 6 ст. 294 ЦПК України).

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Звертаючись із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 , заявниця зазначала мету встановлення такого факту – для отримання в органах нотаріату Свідоцтва про право на спадщину за законом на майно після смерті спадкодавця ОСОБА_3 .

В апеляційній скарзі представник скаржниці вказує, що сама по собі наявність іншої особи, яка звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, не свідчить про існування спору про право. Також суд першої інстанції не встановив реального спору між заявницею та ОСОБА_4 .

Суд першої інстанції зазначив, що наявний спір між заявницею та ОСОБА_2 він стосується, спадкових прав на майно, яке належало ОСОБА_3 , що за своїм змістом вказує на потенційний спадковий спір, хоча в ухвалі це прямо не конкретизовано як спір про спадкування.

Водночас, вирішуючи питання, чи підлягає розгляду така заява в порядку окремого провадження, апеляційний суд врахував наступне.

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, якщо немає спору, розглядається за правилами окремого провадження. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17 (провадження № 61-15965св19)).

Суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним (постанови Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц (провадження № 61-39374св18), від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19-ц (провадження № 61-872св21), від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 554/10125/20 (провадження № 61-12758св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21 (провадження № 61-126св22)).

Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про наявність спору про право, не встановивши, яке саме право ОСОБА_1 оспорюється, які саме заперечення подавала ОСОБА_2 , які саме докази свідчать про невизнання чи заперечення нею права заявниці; чи існує позовний спір між сторонами; суд дійшов помилкового та передчасного висновку про неможливість розгляду справи в порядку окремого провадження.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що застосування судом першої інстанції положень процесуального закону щодо залишення заяви без розгляду у зв`язку з наявністю спору про право можливе лише за умови встановлення факту існування такого спору у дійсності, а не його формального припущення чи ймовірності виникнення в майбутньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд залишає заяву без розгляду, якщо під час розгляду справи встановить, що існує спір про право, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.

Отже, законодавець прямо пов`язує можливість залишення заяви без розгляду саме з наявністю реального, а не потенційного спору.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. ст. 1258-1266 ЦК України спадкоємці закликаються до спадкування у порядку визначеної законом черговості.

Зокрема, згідно зі ст. 1262 ЦК України до другої черги належать рідні брати та сестри. У свою чергу, племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1266 ЦК України). Разом з тим, особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини, відносяться до четвертої черги спадкування (ст. 1264 ЦК України).

Отже, заінтересована особа ОСОБА_2 , як донька рідного брата, який помер, належить до другої черги спадкування за правом представлення, тоді як заявниця ОСОБА_1 у разі доведення відповідного факту може бути віднесена лише до четвертої черги.

Таким чином, законодавчо встановлена черговість спадкування виключає одночасне конкурування їхніх прав та, відповідно, виключає можливість виникнення спору між ними щодо спадкового майна, оскільки право наступної черги виникає лише за відсутності спадкоємців попередньої черги.

На думку колегії суду, у даній справі відсутній реальний спір про право як щодо спадкування. Суд першої інстанції не встановив наявності конкретного, існуючого правового конфлікту між сторонами, який би унеможливлював розгляд заяви в порядку окремого провадження.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що висновок суду першої інстанції про наявність спору про право є передчасним, не ґрунтується на вимогах ст. 315 ЦПК України, ст. ст. 1220, 1258-1265 ЦК України, а також суперечить усталеній судовій практиці щодо необхідності реального характеру спору як обов`язкової умови для залишення заяви без розгляду.

Колегія суддів зазначає, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення, може бути подана виключно з метою встановлення таких фактів, які породжують, змінюють або припиняють юридичні наслідки для заявника. При цьому обов`язковою процесуальною вимогою є визначення заявником конкретної мети звернення до суду, оскільки саме від неї залежить як предмет доказування, так і коло заінтересованих осіб, а також правова оцінка заявлених вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.06.2026 ОСОБА_2 на офіційну електронну адресу Чигиринського районного суду Черкаської області надіслала заяву про розгляд справи без її участі за наявними у справі матеріалами. Прийняти рішення у справі покладає на розсуд суду (а.с 188-189).

У зв`язку з цим колегія суддів звертає увагу, що наведені обставини самі по собі додатково підтверджують відсутність спору про право у розумінні цивільного процесуального закону, оскільки не свідчать про наявність конфлікту щодо суб`єктивного цивільного права між сторонами.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності спору про право, що зумовлює необхідність скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 374, 379, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Поліщука Андрія Юрійовича– задовольнити.

Ухвалу Чигиринського районного суду Черкаської області від 18 червня 2026 року– скасувати.

Направити матеріали справи № 708/60/26 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Чигиринська міська рада, Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю більше п`яти років для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 01 жовтня 2026 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: О. В. Карпенко

Ю. В. Сіренко