Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №695/1248/26 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/2170/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №695/1248/26 Категорія: 331400000 ЧЕПУРНИЙ О. П.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т. Л.

судді секретарНовіков О. М., Сіренко Ю. В. Любченко Т.М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача – адвоката Ременькової І.О. на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 17.07.2026 (повний текст складено 21.07.2026, суддя в суді першої інстанції Чепурний О. П.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Шрамківської сільської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання дитини

в с т а н о в и в :

у березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, яким просив встановити факт самостійного виховання та утримання ним сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Під час перебування у фактичних шлюбних відносинах у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В подальшому вони почали проживати окремо. З моменту припинення стосунків між сторонами їх спільна дитина проживає з батьком та перебуває повністю на його утриманні. ОСОБА_2 участі у вихованні та забезпеченні сина не приймає, не цікавиться його успіхами у навчанні, його духовним та фізичним розвитком. Відповідач в грубій формі ігнорує всі батьківські обов`язки та не спілкується з сином. Позивач займається вихованням сина, відвідує батьківські збори, тоді як матір дитини не підтримує контакт з школою та вчителями. Всі питання щодо медичного обслуговування та у разі необхідності лікування сина завжди вирішує позивач.

ОСОБА_1 вказує, що встановлення факту самостійного виховання потрібно з метою захисту прав та інтересів дитини та позивача, як батька, зокрема задля можливості скористатися трудовими пільгами та гарантіями при працевлаштуванні, відстрочкою від призову на військову службу під час мобілізації.

Зазначає, що у дитини немає інших осіб, які будуть піклуватися про нього та забезпечувати всім необхідним.

Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 17.07.2026 у позові відмовлено з тих підстав, що дитина проживає з батьком по спільній домовленості матері та дитини, можливість їхнього спілкування не виключається, існують перешкоди які полягають у можливостях відповідачки якісно виконувати свої батьківські обов`язки, які пов`язані з її роботою, проживанням у іншій місцевості та наявності іншої сім`ї. Проте, повністю зв`язок дитини та матері і її вплив на дитину не втрачений. Отже, позивачем, подано позов, який не спрямований на підтвердження повністю самостійного виховання дитини, що в подальшому надасть можливість реалізації у зв`язку з цим передбачених прав під час мобілізації.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції скаргу представник позивача адвокатРеменькова І. О. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справ, невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Вказує, що суд не зазначив, які саме обставини ще повинні бути доведені позивачем, якщо вже встановлено, що відповідачка належним чином не виконує свої батьківські обов`язки, а дитина фактично проживає з батьком, який забезпечує її утримання, виховання, навчання, лікування та повсякденний догляд.

Також вказує, що п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не містить вимоги про обов`язкове позбавлення іншого з батьків батьківських прав, визнання його таким, що ухиляється від виконання батьківських обов`язків, або встановлення будь-яких інших додаткових юридичних фактів. Єдиною юридично значущою обставиною є те, що військовозобов`язаний самостійно виховує дитину віком до 18 років.

Зазначає, що встановивши факт неналежного виконання відповідачкою батьківських обов`язків, суд не надав належної оцінки іншим доказам у їх сукупності, які беззаперечно підтверджували, що саме позивач протягом тривалого часу одноосібно забезпечує всі аспекти життя дитини, фактично здійснюючи її самостійне виховання та утримання.

Інші доводи апеляційної скарги аналогічні викладеним в позовній заяві.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про народження ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьками є сторони у справі.

З Витягу з реєстру територіальної громади вбачається, що ОСОБА_4 проживає в АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів с. Погреби № 6 від 03.03.2026 та характеристики ОСОБА_3 навчається в 9 класі їх закладу, проживає з батьком. Батько займається вихованням сина, відвідує батьківські збори, постійно на контролі з класним керівником. Мати не підтримує контакт зі школою та вчителями ( а.с. 18).

Факт, що дитина відвідує медичні заклади з батьком підтверджується довідкою ЛЛК № 36 від 04.03.2026 КНП «Драбівський Центр первинної медико-санітарної допомоги» Драбівської районної ради Черкаської області.

Згідно акту обстеження умов проживання позивача від 06.03.2026 він проживає спільно з сином ОСОБА_5 та іншими членами родини (мати, дружина, дочка ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_5 має кімнату спільну з бабусею, мати дитини з ними не проживає, дитина забезпечена всім необхідним, умови проживання добрі, мама ОСОБА_5 не спілкується з дитиною, не допомагає матеріально та фінансово (а. с. 19).

Допитаний в судовому засіданні в суді першої інстанції син позивача ОСОБА_3 показав, що батько його матеріально забезпечує, цікавиться навчанням, вони спільно проводять дозвілля, з батьком відвідує лікаря у разі необхідності, а мати не дзвонить йому, не вітає з днем народження і не дарує подарунки, вони давно він не спілкуються, проте маму любить, недавно завітав до неї у гості, але спілкування не вийшло.

Відповідно до заяви виконавчого комітету Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області від 15.07.2026 № 02.1-12/1181 ними було узагальнено інформацію з приводу поданого позову та встановлено, що батьки дитини проживали у цивільному шлюбі з 2010 по 2020 рік. У 2020 році вони вирішили проживати окремо, ОСОБА_5 залишився проживати з мамою в с. Шрамківка Драбівського району Черкаської області. У лютому 2022 року син виявив бажання проживати з батьком, так як у того були кращі умови, і про це була домовленість між батьками також. З бесіди з ОСОБА_5 встановлено, що мати йому інколи телефонує, але нічого не купує з тих пір як він проживає з батьком. Також встановлено, що дитина позитивно налаштована до матері. Мати проживає в с. Шрамківка Золотоніського району Черкаської області, перебуває у шлюбі, працює неофіційно у м. Києві, вдома буває рідко, життям дитини цікавиться, телефонує сину, він приїздив до мами, але на короткий термін, по можливості допомагає сину фінансово, але не має змоги дати сину ті умови проживання, які він має проживаючи з батьком (а .с. 72-73).

Такими є фактичні обставини, встановлені судом при розгляді цієї справи. Правовідносини, які виникли між сторонами на їх підставі, мають таке правове регулювання.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин 1 - 4 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Саме такий висновок зроблено в постанові Верховного Суду від 14.01.2026 у справі №507/2828/24.

Частиною 1 ст. 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена ч.1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування в спорі між батьками дитини щодо належного виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №201/5972/22.

Згідно з ч. 1 - 3 ст. 12, ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з сином та брати участь в його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Колегія суддів вважає, що задоволення позову про встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем сина впливатиме на права та законні інтереси відповідача, як матері дитини, оскільки в такий спосіб буде засвідчено невиконання нею своїх обов`язків, що є підставою для негативних наслідків, таких як позбавлення батьківських прав, тощо.

У цій справі колегія суддів наголошує, що сама лише обставина проживання дитини з одним із батьків не підтверджує факту самостійного виховання ним/нею дитини, на що неодноразово звертав увагу в своїй практиці Верховний Суд (див. постанови Верховного Суду від 13.11.2025 у справі № 592/20023/23, від 20.01.2026 року у справі № 137/1845/24).

Позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що він самостійно несе витрати по утриманні дитини. Самі лише посилання позивача на вказані обставини не підтверджують факту самостійного утримання ним сина, при цьому позову до матері про стягнення з неї аліментів на утримання дитини позивачем не подавалося.

Крім того, на думку суду, позиція позивача батька дитини, направлена не стільки на захист прав та інтересів дитини, які мають бути захищеними в першу чергу в такій категорії справ, а здебільшого можливість реалізації своїх власних прав, які, гіпотетично, підпадають під зміст ч.1 ст.23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», згідно якої, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, у тому числі чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки містять посилання на факти, що були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної оцінки та додаткового правового аналізу не потребують.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 17.07.2026 у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача – без задоволення.

На підставі ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу – відхилити.

Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 17.07.2026у даній цивільній справі – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 30.09.2026.

Суддя-доповідач

Судді