Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №711/1833/26 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 711/1833/26

Провадження № 22-ц/821/1657/26

Категорія: 305010000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.

суддів: Василенко Л.І., Сіренка Ю.В.

за участю секретаря: Руденко А.О.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: держава російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації,

розглянувши у порядку спрощеного провадження в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 червня 2026 року (ухваленого в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси під головуванням судді Петренка О.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

26 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач разом зі своєю сім`єю проживала в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначає, що багато років родина займалася сільським господарством, тваринництвом, мали стабільний дохід, що забезпечувало сім`ї гідне існування і забезпечення потреб, мали свій будинок та земельну ділянку.

3 перших днів повномасштабного вторгнення рф на територію України окупанти знищували об`єкти життєзабезпечення Маріупольського району, до складу якого входить с. Новоянисоль. Зокрема, комунальні підприємства та техніку, склади з продовольством та медикаментами, вежі мобільних операторів та лінії електропередачі, помпові станції та магістральний водопровід із резервного водосховища. Ситуація стрімко погіршувалась. В село заходила велика кількість озброєних диверсійних груп, посилювалися обстріли з артилерії, авіації та інших видів озброєння.

Позивач з сім`єю в період з лютого по квітень 2022 року переховувалися у підвалі.

В березні в село зайшли військові російської федерації і це зробило неможливим залишатися в рідному домі. 08 квітня 2022 року до будинку увірвалися військовослужбовці рф. Вони проводили обшук з метою виявлення зброї, документів, застосовували фізичну силу.

Позивач 15.04.2022 року зі своєю родиною виїхали з окупації на власному автомобілі. Під час евакуації вимушені були проходити численні перевірки на окупаційних блок-постах, яких було більше 25 на всьому шляху. Окупанти знущалися, обшукували, роздягали чоловіка і старшого сина ОСОБА_2 , 2001 року народження.

У зв`язку із вказаними обставинами, вказує позивачка, вона, її чоловік та діти пережили страх і жах, який відобразився на здоров`ї, до сьогоднішнього дня не можуть адаптуватися до нових умов проживання, оскільки все своє життя прожили в сільській місцевості у власному будинку, а тепер змінили вже два місця проживання.

Саме внаслідок збройної агресії рф проти України, позивач зазнала значної моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях, зумовлених перебуванням у межах населеного пункту, який на початку повномасштабного вторгнення опинився під постійними ворожими обстрілами, що становило безпосередню загрозу для її життя та здоров`я, а також для здоров`я і життя близьких і рідних, протиправним позбавленням права володіння, користування та вільного розпорядження всім належним майном.

Наразі родині фінансово допомагає старший син ОСОБА_3 , який є військовослужбовцем.

Зазначає, що з початком повномасштабного вторгнення рф на територію України відчуває значні та триваючі душевні страждання, що викликані позбавленням звичного ритму життя та налагодженого побуту, можливістю володіти і користуватися належним на праві власності майном вести повноцінне життя, втратою нормальних життєвих зв`язків, що вимагають додаткових зусиль для організації свого життя, вимушеним пристосуванням до нових життєвих умов та відновленням прийнятного для себе рівня життя, пошуком роботи та фінансів, перебуванням у пригніченому стані, зниженням життєвого тонусу і погіршення загального самопочуття.

Стверджує, що внаслідок збройної агресії рф було порушено низку прав, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, IV Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту.

В зв`язку з вищевикладеним, ОСОБА_1 просила суд стягнути з держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації моральну шкоду в розмірі 5 000 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 червня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково.

Стягнуто з держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 300 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

У іншій частині позовні вимоги залишені без задоволення.

Стягнуто з держави російська федерація на користь держави Україна судовий збір в розмірі 998,40 грн.

Суд першої інстанції врахувавши встановлені обставини, зокрема, триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, характер вимушених негативних змін у її житті (вимушений переїзд на постійне місце проживання до м. Черкаси та набуття статусу внутрішньо переміщеної особи), глибину фізичних та душевних страждань внаслідок ведення бойових дій з ураженням цивільних об`єктів, порушення нормальних життєвих зв`язків внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, які вимагають від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, суд виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, прийшов до висновку, що необхідною й достатньою компенсацією для позивача є визначення розміру відшкодування шкоди, що підлягає компенсації за рахунок російської федерації, у сумі 300 000,00 грн.

Суд першої інстанції також зазначив, що позивач не повідомила суду, з яких саме конкретних розрахунків чи обставин вона виходила, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 5 000 000,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 01.06.2026 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду в частині розміру компенсації моральної шкоди та визначити її у більшому розмірі, виходячи з тяжкості та тривалості фізичних і душевних страждань, вимушеного переселення, втрати житла та нормальних життєвих зв`язків, а також принципів розумності, справедливості та співмірності, закріплених у статтях 23, 1167, 1168 ЦК України та статтях 263, 367, 376 ЦПК України.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що судом не в повній мірі оцінено глибину страждань позивача, їх тривалості та непоправності, у зв`язку з чим було ухвалено помилкове та незаконне рішення, оскільки моральна шкода у розмірі 300 000,00 грн є несправедливою та неспівмірною.

Знижена компенсація перетворює право на справедливість на формальність, тоді як справжня мета відшкодування моральної шкоди полягає у визнанні гідності людини та відновлення віри у силу права. Саме тому, справедлива сума має бути співмірною із масштабом пережитого, наближеною до заявлених 5 000 000,00 грн., що відповідає як національним принципам права, так і міжнародним стандартам Європейського суду з прав людини.

Суд першої інстанції, визнавши факт завдання позивачу моральної шкоди, визначив розмір компенсації у 300 000,00 грн, проте не навів жодних мотивів чи критеріїв, чому саме ця сума є справедливою та співмірною. Такий підхід суперечить вимогам законодавства та принципам верховенства права.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив

Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Позиція Черкаського апеляційного суду

Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, яка народилася в с. Малоянісоль Володарського району Донецької області, а місцем реєстрації її проживання, починаючи з 31.05.2013, є будинок АДРЕСА_2 , що підтверджується відомостями паспорту громадянина України, серії НОМЕР_1 .

За вищевказаною адресою також зареєстровані ОСОБА_4 1974 року народження, ОСОБА_5 , 2015 року народження, ОСОБА_6 , 2010 року народження, ОСОБА_7 , 2001 року народження.

Позивач уклала шлюб 09.11.1996 з ОСОБА_4 , яка після укладання шлюбу отримала прізвище « ОСОБА_8 », що зазначено у свідоцтві про шлюб серії НОМЕР_2 .

З наданої копії паспорту вбачається, що позивач є матір`ю ОСОБА_9 , 1999 року народження, ОСОБА_5 , 2015 року народження, ОСОБА_6 , 2010 року народження, ОСОБА_7 , 2001 року народження.

Чоловік позивачки ОСОБА_4 є особою з інвалідністю 2 групи з 01.10.2021, захворювання пов`язане з проходженням служби, та учасником бойових дій (копія посвідчення серії НОМЕР_3 від 24.04.2019).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №7101-5003266111 від 30.04.2024, яка видана Департаментом соціальної політики Черкаської міської ради, 30.04.2024 року взято на облік ОСОБА_1 як внутрішньо переміщену особу, місцем реєстрації проживання якої є: АДРЕСА_1 , а місцем фактичного проживання/перебування: АДРЕСА_3 .

Відповідно до Договору дарування від 24.04.218, який посвідчений приватним нотаріусом Нікольського районного нотаріального округу Донецької області Майшмазом С.Ф., ОСОБА_4 набув права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 належить земельна ділянка площею 5,2047 га за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідно до Наказу № 352-УБД від 09.09.2020 ОСОБА_4 надано у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі пасовища площею 2,0000 га (кадастровий номер 1421784400:04:000:1481) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без змін цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Малоянисольської сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів.

Згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15.08.2019, який посвідчений державним нотаріусом Нікольської державної нотаріальної контори Ушкало М.К., ОСОБА_4 належить земельна ділянка розміром 5,2791, кадастровий номер 1421755100:05:000:0117, розташованої на території Володарської селищної ради Нікольського (Володарського) району Донецької області.

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 1,98 га, яка розташована та території Володарської селищної ради.

Із консультації лікаря-невролога (дитячого) від 04.01.2025 вбачається, що підставою звернення ОСОБА_5 до лікаря-невролога стали скарги на порушення концентрації уваги, часта знервованість та бруксизм вночі; за результатами огляду лікаря-невролога призначене відповідне медикаментозне лікування.

З консультаційного висновку спеціаліста КНП «Черкаська обласна дитяча лікарня Черкаської обласної ради» від 24.07.2025 вбачається, що ОСОБА_5 звертався до дитячого психіатра, згідно висновку якого в пацієнта ОСОБА_5 діагностовано розлади рухової активності та уваги; за результатами огляду дитячого психіатра призначене відповідне медикаментозне лікування.

Як вбачається з висновку лікаря «Центру сімейної медицини» 26.12.2023 року, в ОСОБА_5 діагностовано мінімальну мозкову дисфункцію та призначене відповідне медикаментозне лікування.

Із записів №198354487/1 від 04.08.2025, №198354487/1 від 16.09.2025 та №198354487/1 від 17.10.2025, що виконані лікарем-гастроентерологом КНП «П`ятий Черкаський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», вбачається, що 04.08.2025, 16.09.2025 та 17.10.2025 до означеного фахівця звернулася ОСОБА_1 з відповідним скаргами з підстав тривалої хвороби, за результатами огляду позивачу призначене відповідне медикаментозне лікування.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У ст. 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя ст. 82 ЦПК України), є те, що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

02.03.2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

27.04.2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

14.04.2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188?IX).

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Звернення позивачів до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 18.12.2024 року у справі № 686/29638/23, від 11.12.2024 року у справі № 638/7894/23, від 04.09.2024 року у справі № 201/196/23.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Частиною 1 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України).

Тлумачення ст. 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22.04.2024 у справі № 279/1834/22).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25.05.2022 року у справі № 487/6970/20, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 року у справі № 214/7462/20).

Врахувавши конкретні обставини справи, глибину завданої позивачу моральної шкоди, характер та обсяг душевних страждань, яких ОСОБА_1 зазнала, вимоги розумності і справедливості, тривалості моральних страждань, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач має право на компенсацію моральної шкоди, розмір відшкодування якої становить 300 000,00 грн.

Висновки суду першої інстанції узгоджуються із правовими висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 18.12.2024 року в справі № 686/29638/23, від 31.07.2024 року у справі № 686/14579/23, від 22.05.2024 року у справі № 638/3891/22.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір моральної шкоди є безпідставними, оскільки, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Апеляційним судом надано оцінку обставинам, які склалися у справі, зокрема тому, що позивач у 2022 році вимушена була з родиною евакуюватися з місця постійного проживання через бойові дії, покинути все своє майно, у зв`язку з чим зазнала душевних страждань, перенесла стрес і побоювання за свою безпеку та безпеку своєї сім`ї, були суттєво порушені їх нормальні життєві зв`язки.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, надавши оцінку доводам позивача, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про те, що достатньою компенсацією для позивача є стягнення з держави агресора відшкодування моральної шкоди у розмірі 300 000 грн.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За наведених підстав, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанції – залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 258, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд ,–

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення моральної шкоди – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді Л.І. Василенко

Ю.В. Сіренко