Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №569/21759/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/21759/25

Провадження № 22-ц/4815/799/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.

суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.

секретар судового засідання : Хлуд І.П.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій», Управління захисту прав споживачів фінансових послуг Національного Банку України

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 січня 2026 року, ухваленого в складі судді Левчука О.В., повний текст судового рішення складено, у справі № 569/21759/25,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом доАТ КБ «Приватбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ТОВ «Українське бюро кредитних історій», Управління захисту прав споживачів фінансових послуг Національного Банку України про захист прав споживачів.

Позов обґрунтований тим, що 08.08.2019 набрало законної сили рішення Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/415/18 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк", про захист прав споживачів. Суд вирішив визнати відновлення в односторонньому порядку АТ КБ “ПриватБанк" чинності, розірваного 16.05.2016 договору про надання банківських послуг № SAMDN50000064110405, відновлення поточного рахунку та електронного платіжного засобу картки КРЕДИТКА «Універсальна» №5211537415485759 незаконними. Визнав нараховані на електронний платіжний засіб картку КРЕДИТКА «Універсальна» № НОМЕР_1 АТ КБ “ПриватБанк" грошові зобов`язання незаконними.

Після судового розгляду справи позивач взагалі не користувався банківськими послугами відповідача, навіть не заходив до особистого кабінету в Приват 24, який після набрання рішенням у справі законної сили став заблокований з невідомих причин. За розблокуванням доступу до особистого кабінету позивач до відповідача не звертався.

08 жовтня 2025 року позивач спробував через інтернет магазин купити товар з послугою оплати частинами, але отримав відмову через нібито наявну заборгованість в іншому Банку. Позивач звернувся до Українського бюро кредитних історій, яке надало йому інформацію про наявну невідомо яку заборгованість в АТ КБ "ПриватБанк", яка утворилась після набрання рішення у справі № 569/415/18 законної сили. Тобто, після набрання рішенням у справі № 569/415/18 - відповідач і далі продовжував незаконно нараховувати позивачу якусь невідомому заборгованість. Незважаючи на судове рішення у справі № 569/415/18, яке набрало законної сили 08.08.2020 та обізнаність АТ КБ "ПриватБанк" з цим рішенням суду - АТ КБ "ПриватБанк" продовжує незаконно нараховувати боргові зобов`язання на вищезазначену кредитну картку, що є нечесною та агресивною підприємницькою діяльністю відповідача.

Просив суд :

- визнати підприємницьку діяльність відповідача нечесною та агресивною;

-зобов`язати відповідача списати штучно і незаконно нараховану заборгованість позивачу та припинити незаконне нарахування заборгованості з причини того, що у відповідності до вимог ч.1 ст.651 ЦК України, договір про надання банківських послуг № SAMDN50000064110405 від 08.06.2012 р. був розірваний за згодою сторін, а картка КРЕДИТКА Універсальна № НОМЕР_1 та всі технічні рахунки, необхідні для роботи карти були закриті шляхом подання онлайн заявки про закриття картки та поточного рахунку засобами програмно-технічного комплексу "клієнт Інтернет-банк" в Приват24 по факту виконання позивачем умов договору по сплаті кредитного боргу по платіжній картці КРЕДИТКА Універсальна № НОМЕР_1 в повному обсязі

- заборонити відповідачу нараховувати позивачу будь яку заборгованість з причини того, що на даний час у позивача відсутні будь які відкриті рахунки в АТ КБ “ПриватБанк” (у відповідності до вимог ч.1 ст.651 ЦК України, договір про надання банківських послуг № SAMDN50000064110405 від 08.06.2012 р. був розірваний за згодою сторін, а картка КРЕДИТКА Універсальна № НОМЕР_1 та всі технічні рахунки, необхідні для роботи карти були закриті шляхом подання онлайн заявки про закриття картки та поточного рахунку засобами програмно-технічного комплексу "клієнт Інтернет-банк" в Приват24 по факту виконання позивачем умов договору по сплаті кредитного боргу по платіжній картці КРЕДИТКА Універсальна № НОМЕР_1 в повному обсязі);

- стягнути на користь позивача завдану моральну шкоду у розмірі 3 000 000 гривень.

15.11.2025 від позивача надійшла до суду заява про зміну предмету позову шляхом доповнення позовних вимог новою позовною вимогою наступного змісту: позивач просить суд припинити повністю кредитні правовідношення між позивачем та відповідачем на підставі пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від21 січня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ТОВ "Українське бюро кредитних історій", Управління захисту прав споживачів фінансових послуг Національного Банку України про захист прав споживачів відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, посилаються на те, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Просить скасувати рішення та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував, що відповідач не звільняється від відповідальності лише тому, що усунув порушення після відкриття провадження у справі. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені законом. Відповідач, всупереч вимог ст.ст.610-614 ЦК України, не довів, маючи обов`язок, що він вжив всіх залежних від нього заходів для виконання зобов`язання з списання всієї заборгованості після набрання рішенням законної сили, що свідчить про наявність його вини та обов`язок відшкодування моральної шкоди. Покликається на правові позиції Верховного Суду з подібних правовідносин.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує, що рішення суду у задоволеній частині є законне та обґрунтоване. Просить залишити його без зміни, а скаргу без задоволення.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 367 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду таким вимогам закону відповідає.

Встановлено, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/415/18 від 13.03.2019 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, яке набрало законної сили 08.08.2019, визнано відновлення в односторонньому порядку АТ КБ «ПриватБанк» чинності, розірваного 16.05.2016 року договору про надання банківських послуг № SAMDN50000064110405, відновлення поточного рахунку та електронного платіжного засобу картки КРЕДИТКА «Універсальна» №5211537415485759 незаконними. Визнано нараховані на електронний платіжний засіб картку КРЕДИТКА «Універсальна» № НОМЕР_1 АТ КБ «ПриватБанк» грошові зобов`язання незаконними.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13.03.2019 у справі № 569/415/18 без змін.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 13.03.2019 встановлено, що «16.05.2016 року за заявою позивача, у відповідності до вимог ч.1 ст.651 ЦК України, договір про надання банківських послуг №SAMDN50000064110405 від 08.06.2012 р. був розірваний за згодою сторін, а картка КРЕДИТКА Універсальна № НОМЕР_1 та всі технічні рахунки, необхідні для роботи карти були закриті - по факту виконання позивачем умов договору по сплаті кредитного боргу по платіжній картці КРЕДИТКА Універсальна № НОМЕР_2 - в повному обсязі, шляхом подання онлайн заявки про закриття картки та поточного рахунку засобами програмно технічного комплексу "клієнт Інтернет-банк" в Приват24.

Пунктом 2.1.1.8.4 "Умов та правил", передбачено, а саме - картрахунок може бути закритий за письмовою заявою клієнта, при чому повертається картка, однак держатель повинен погасити всі види заборгованостей перед банком в тому числі, які виникли протягом 30 днів з моменту повернення картки, тоді банк закриває рахунок не раніше 30 днів.

Поряд з цим, пунктом 2.5.4.12 "Умов та правил" зазначено, що банк не має право здійснювати закриття картрахунку за наявності непогашеної заборгованості.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено представником банку на день закриття рахунку в позивача ОСОБА_1 заборгованості по кредитному договору не було.

На підставі сплати заборгованості банку, позивачу видано довідку від 16.05.2016 року №160516/618, з якої вбачається, що картка позивача ОСОБА_1 № НОМЕР_1 і всі рахунки закритті…».

За приписами ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У Законі України «Про захист прав споживачів» не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах «слабкої сторони», якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. І особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб`єкта - споживача.

У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участю споживача.

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20) дійшов висновку про те, що у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) викладено висновок, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач покликався на те що відповідач шляхом незаконного нарахування заборгованості всупереч рішенню суду у справі №569/415/18 здійснює докучання та неналежний вплив, щоб позивач не міг користуватися банківськими кредитними послугами, створюючи йому складнощі та обмеження у життєдіяльності, що за змістом статі 19 Закону № 1023-ХІІ є формою агресивної підприємницької практики та є доказами агресивної та нечесної підприємницької діяльності.

У справі, яка переглядається, суд установив, що 16.05.2016 року за заявою позивача договір про надання банківських послуг №SAMDN50000064110405 від 08.06.2012 року був розірваний за згодою сторін у відповідності до вимог ч.1 ст.651 ЦК України. Разом з тим, рішенням суду від 13.03.2019 визнано відновлення в односторонньому порядку АТ КБ «ПриватБанк» чинності, розірваного 16.05.2016 договору про надання банківських послуг № SAMDN50000064110405 незаконним. Визнано нараховані на електронний платіжний засіб картку Кредитка «Універсальна» № НОМЕР_1 АТ КБ «ПриватБанк» грошові зобов`язання незаконними.

Отже, з 08.08.2019 року (дата набрання рішенням законної сили) між сторонами припинилися договірні правовідносини за цим договором. Після розірвання договору про надання банківських послуг між сторонами не існує споживчих правовідносин.

Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак не може бути застосування статей 18,19 та 22 цього Закону.

Відповідно до статей 12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статі 89 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19); пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19 (провадження № 12-57гс21).

Будь які належні та достатні докази протиправності (бездіяльності) відповідача після набрання рішенням законної сили у справі №569/415/18, а також заподіяння позивачу моральної шкоди матеріали справи не містять.

Статтею 10 Закону № 2704-IV передбачений порядок зберігання та вилучення інформації, що складає кредитну історію.

Бюро має право за участю користувача здійснювати звірення інформації, яка була надана цим користувачем для формування кредитної історії, та вносити до неї зміни на умовах і в порядку, передбачених цим Законом та договором.

За змістом частини одинадцятої статті 13 Закону № 2704-IV суб`єкт кредитної історії має право оскаржити в судовому порядку дії Бюро або Користувача, які порушують його права.

Доводи апеляційної скарги проте, що відповідач не здійснив всіх залежних від нього заходів для виконання зобов`язання з списання всієї заборгованості після набрання рішенням законної сили, що свідчить про наявність його вини та обов`язок відшкодування моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки після набрання рішенням законної сили, ОСОБА_1 не звертався ні до АТ КБ «Приватбанк», ні до ТОВ «Українське бюро кредитних історій» із заявою (клопотанням) про внесення змін до кредитних історій, виправлення його кредитної історії та негативного рейтингу, оскільки Рішення суду від 13.03.3019 року не містить вказівки на обов`язок відповідача вчинити певні дії щодо списання заборгованості.

Крім того, в судовому порядку не оскаржував внесення інформації до кредитної історії.

Встановивши, що позивач ОСОБА_1 не надав суду належних та достатніх доказів на підтвердження обґрунтованості позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 01.10.2026 року

Головуючий : Гордійчук С.О.

Судді : Боймиструк С.В.

Шимків С.С.